25 липня 2022 року
м. Київ
справа № 460/4351/20
адміністративне провадження № К/9901/14563/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін у касаційній інстанції адміністративну справу № 460/4351/20
за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону
на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, ухвалене суддею Махаринцем Д.Є.
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. 16 червня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (далі - відповідач), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті прокурору військової прокуратури Рівненського гарнізону ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону з 26 березня 2020 року в порядку та у розмірах, передбачених частинами другою, третьою та сьомою статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII);
1.2. зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату грошового забезпечення (заробітної плати) прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону ОСОБА_1. з 26 березня 2020 року у порядку та за алгоритмом, визначеним частинами другою, третьою та сьомою статті 81 Закону № 1697-VII з урахуванням положень пункту 3-1 Порядку виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам та іншим працівникам органів прокуратури, затвердженого постановою КМУ від 9 грудня 2015 року № 1090 (далі - Порядок № 1090), пункту 2 Положення про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці, затвердженого постановою КМУ від 15 червня 1994 року № 414 (далі - Положення № 414), додатків 14 та 16 до постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (з урахуванням приписів примітки) (далі - Постанова КМУ № 704) та виплачувати надалі грошове забезпечення на вказаних умовах.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 26 березня 2020 року Рішенням Конституційного Суду України у справі № 6-р/2020 визнано неконституційним положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно, указане положення втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України (з 26 березня 2020 року). Викладене, на переконання позивача, зумовлює обов'язок відповідача з 26 березня 2020 року нараховувати та виплачувати йому грошове забезпечення (заробітну плату) у спосіб та у порядок, визначені статтею 81 Закону № 1697-VII з урахуванням інших нормативно-правових актів.
3. Суд першої інстанції уточнив найменування відповідача у справі, виходячи з того, що з 11 вересня 2020 року відповідач змінив своє найменування з Військової прокуратури Західного регіону України на Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури) (без зміни коду ЄДРПОУ та юридичної адреси) (далі - відповідач) на підставі наказу Генерального прокурора від 05 лютого 2020 року № 66 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратуру військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур).
Установлені судами фактичні обставини справи
4. Наказом військового прокурора Західного регіону України від 11 травня 2016 року №166к, ОСОБА_1 призначений з 11 травня 2016 року на посаду прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону.
5. На вказаній посаді позивач проходив службу по 14 серпня 2020 року, має військове звання «майора юстиції».
6. Наказом військового прокурора Західного регіону України від 07 серпня 2020 року № 515к майора юстиції ОСОБА_1 з 14 серпня 2020 року звільнено з посади прокурора військової прокуратури Ріненського гарнізону Західного регіону України та органів прокуратури, у зв'язку з чим останній виключений із списків особового складу військової прокуратури Західного регіону України 14 серпня 2020 року.
7. У період з 26 березня 2020 року по 14 серпня 2020 року (до моменту його звільнення з посади та з органів прокуратури) позивачу виплачувалося грошове забезпечення, виходячи із:
7.1. посадового окладу в сумі 5660,00 грн та надбавки за виконання особливо важливої роботи, установлених постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова КМУ № 505);
7.2. окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років військовослужбовцям та щомісячної премії військовослужбовцям -Постановою КМУ № 704;
7.3. надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - Положенням № 414;
7.4. індексація доходів - постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Порядок № 1078).
8. Обраховуючи грошове забезпечення (заробітну плату) позивача, відповідач взяв за основу розмір місячного посадового окладу в сумі 5660 грн, встановленого постановою КМУ № 505 (а не статтею 81 Закону № 1697-VII) ураховуючи положення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-ІХ).
9. На звернення позивача про нарахування та виплату йому грошового забезпечення відповідно до вимог та розмірів, установлених статтею 81 Закону № 1697-VII, з 26 березня 2020 року (дати ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2020) відповідач листом роз'яснив, що на момент цього звернення Військова прокуратура Західного регіону України не ліквідована, не реорганізована та зміни в штатний розпис в частині посадових окладів не вносилися, а тому грошове забезпечення заявнику нараховане відповідно до нормативних документів, які діяли до 26 березня 2020 року та кошторису прокуратури регіону на 2020 рік, затвердженого Офісом Генерального прокурора України.
10. 05 лютого 2020 року Генеральним прокурором видано наказ № 66 «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)», згідно з пунктом 3 якого перейменовано юридичну особу «Військова прокуратура Західного регіону України» у «Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Західного регіону» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
10.1. Згідно з пунктом 10 зазначеного наказу, він набирає чинності з дня початку роботи обласних прокуратур відповідно до рішення Генерального прокурора, прийнятого в порядку визначеному пунктом 4 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.
11. Пунктом 3 наказу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 47ш «Про затвердження структури та штатної чисельності апаратів спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)» затверджено структуру та штатну чисельність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (на правах обласної прокуратури).
12. Пунктом 1 наказу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 «Про початок роботи обласних прокуратур», який опубліковано 09 вересня 2020 року в газеті Верховної Ради України «Голос України», днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
13. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року, адміністративний позов задоволено частково:
13.1. визнано протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті прокурору військової прокуратури Рівненського гарнізону ОСОБА_1 грошового забезпечення (заробітної плати) за період з 26 березня 2020 року по 14 серпня 2020 року в порядку та у розмірах передбачених частинами другою, третьою та сьомою статті 81 Закону № 1697-VII;
13.2. зобов'язано відповідача провести перерахунок грошового забезпечення (заробітної плати) позивача з 26 березня 2020 року по 14 серпня 2020 року, у порядку та спосіб, визначений частинами другою, третьою та сьомою статті 81 Закону № 1697-VII, з урахуванням положень пункту 3-1 Порядку № 1090, додатку 16 до Постанови КМУ № 704, пункту 2 Положення № 414 та окладу за військове звання;
13.3. зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти, які складають різницю між фактично отриманим у період з 26 березня 2020 року по 14 серпня 2020 року грошовим забезпеченням та належним до виплати грошовим забезпеченням, розрахованим у порядку та спосіб визначений частинами другою, третьою та сьомою статті 81 Закону № 1697-VII, з урахуванням положень пункту 3-1 Порядку № 1090, додатку 16 до Постанови КМУ № 704, пункту 2 Положення № 414 та окладу за військове звання та з урахуванням висновків суду в цій справі;
13.4. у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
14. Задовольняючи позовні вимоги у вказаній частині, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суть цього спору полягає у тому, чи є правомірним нарахування грошового забезпечення (заробітної плати) позивача, виходячи із розміру посадового окладу, встановленого Постанова КМУ № 505, а не статтею 81 Закону № 1697-VII.
14.1. Вирішуючи це питання суди попередніх інстанцій зауважили, що виключно законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність прокуратури (пункт 14 частини першої статті 92, частина друга статті 131-1 Конституції України). Оскільки норми Основного Закону України, якими передбачено перелік питань, що регулюються виключно законами України, мають імперативний характер, то всі рішення мають бути ухвалені у формі закону.
14.2. З урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у рішенні від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113, в частині, що «На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури», є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України.
14.3. Підхід запроваджений у пункті 3 розділу ІІ Закону № 113, яким передбачено, що до дня початку роботи обласних прокуратур, окружних прокуратур, їх повноваження здійснюють відповідно регіональні прокуратури, місцеві прокуратури, на думку судів попередніх інстанцій, є дискримінаційним та таким, що порушує права прокурорів на забезпечення належних умов праці, створює передумови для посягань на їх незалежність, а також порушує положення статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Суди попередніх інстанцій з аналізу положень Закону №1697-VII, Кримінального процесуального кодексу України та інших процесуальних кодексів України (у редакції, чинній станом на 26 березня 2020 року) дійшли висновку, що законодавець фактично не розрізняє прокурора, який вже призначений до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, та прокурора, який проходить військову службу на посаді військового прокурора Рівненського гарнізону Військової прокуратури Західного регіону України (перейменованої у Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері), зокрема, за обсягом покладених обов'язків та наданих законом повноважень.
14.4. Тож правова позиція відповідача, пов'язана з відмовою виплачувати позивачу грошове забезпечення у розмірі, встановленому статтею 81 Закону № 1697-VII, за висновком судів попередніх інстанцій, призводить до того, що за аналогічну діяльність, передбачену цим Законом, позивач та прокурор, який вже призначений до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, отримують заробітну плату (грошове забезпечення), яка/яке суттєво відрізняється за своїм розміром та структурою. Такий підхід стосовно прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, за оцінкою суду, є дискримінаційним та порушує права прокурорів на забезпечення належних умов праці, створює передумови для посягань на їх незалежність.
14.5. На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що положення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113, які застосовано відносно позивача, не відповідають сукупності приписів частини 1 та 2 статті 24 Основного Закону і частини 2 статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». У зв'язку з цим на підставі частини 3 статті 7 КАС України, відповідно до якої у разі невідповідності правового акту Конституції України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, суди попередніх інстанцій вирішили не застосовувати положення указаної норми до спірних правовідносин та прийшли до висновку, що відмова позивачу у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення відповідно до статті 81 Закону № 1697-VII, суперечить такому конституційному принципу як верховенство права (стаття 8 Конституції України).
14.6. Водночас, суди попередніх інстанцій зважили на те, що у зв'язку із звільненням позивача з 14 серпня 2020 року з посади прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону, у відповідача з цієї дати припинився обов'язок нараховувати та виплачувати позивачу грошове забезпечення, а тому позовні вимоги у частині зобов'язання продовжувати відповідне нарахування суд першої інстанції визнав таким, що не підлягають задоволенню.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їх рух у касаційній інстанції
15. 23 квітня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
16. Ця касаційна скарга подана у зв'язку з неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
17. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення постанови КМУ № 704 у взаємозв'язку з примітками до неї без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 11.02.2021 у справі № 200/3774/20-а (К/9901/23551/20) щодо відсутності правових підстав для обчислення розміру окладу позивача за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
18. В обґрунтування підстав касаційної скарги за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах, а саме: щодо нарахування та виплати заробітної плати прокурорам місцевих прокуратур у період до початку створення окружних прокуратур та переведення прокурорів до таких прокуратур в порядку проходження атестації прокурорів, передбаченої Законом № 113-ІХ, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, яким зумовлено застосування до спірних правовідносин норм статті 81 Закону № 1697-VII, що визначають розміри та порядок виплати заробітної плати прокурорам.
18.1. Скаржник наголошує, що Законом № 113-ІХ, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури. Цим законом замість системи органів прокуратури, яка складається з Генеральної прокуратури України, регіональних та місцевих прокуратур, після проведення атестації прокурорів передбачено побудову нової структури прокуратури: Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (стаття 7 Закону № 1697-VII). Водночас частину четверту статті 7 цього Закону № 1697-VII, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, виключено, а статею 15 цього Закону визначено виключний перелік посад в обласних та окружних прокуратурах.
18.2. Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прямо передбачено, що за прокурорами, зокрема, військових прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників, зокрема, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови КМУ, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури (постанова КМУ № 505). Положення Закону № 113-ІХ є чинними, неконституційними не визнавались, а тому, на переконання скаржника, мають бути застосовані до спірних правовідносин. Відтак, скаржник уважає, що виплачуючи позивачу посадовий оклад прокурора військової прокуратури Рівненського гарнізону, передбачений постановою КМУ № 505, відповідач діяв у межах та на підставі чинного законодавства.
18.3. У цьому контексті відповідач підкреслює, що позивач атестацію не проходив та з 14 серпня 2020 року звільнений з органів прокуратури, відповідно до окружної прокуратури не переведений. Уважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно зобов'язали відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату прокурора окружної прокуратури за період з 26 березня 2020 року до 14 серпня 2020 року, хоча окружні прокуратури на той час не діяли (наказом Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року № 40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року). Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про недотримання принципу юридичної визначеності, на переконання відповідача, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки Законом № 113-ІХ чітко визначено, що особи, які пройшли атестацію та були зараховані до нових структур органів прокуратури будуть отримувати вищу заробітну плату, ніж неатестовані працівники, що у свою чергу, є гарантією забезпечення принципу справедливості.
18.4. Покликаючись на висновки, викладені Конституційним Судом України у рішенні від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, скаржник доводить, що встановлені законодавством відмінності у визначенні розміру грошової винагороди тих прокурорів, які пройшли атестацію, і тих, які її не проходили, не можна вважати дискримінаційними, оскільки ці відмінності обумовлені легітимною й істотною метою, відповідають конституційним положенням, є об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 21 липня 2022 року закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
21. 26 травня 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому проти доводів та вимог касаційної скарги заперечує і просить залишити її без задоволення, рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
21.1. Позивач указує, що питання в частині зобов'язання відповідача виплачувати йому оклад за військове звання «майор юстиції» у розмірах встановлених приміткою до додатку 14 постанови 704 (у редакції, чинній у період з 26 березня 2020 року по 14 серпня 2020 року) вирішувалося судами у справі № 460/7603/20, а тому на підставі приписів частини четвертої статті 78 КАС України уважає, що ці обставини не потребують доведення у цій справі, а суд касаційної інстанції до скасування Верховним Судом рішень судів попередніх інстанцій у справі № 460/7603/20 не має достатніх правових підстав для скасування оскаржуваних рішень судів у цій частині у цій справі.
21.2. Позивач у свою чергу наполягає, що після 26 березня 2020 року оплата праці прокурора в іншому складі та розмірі, ніж це передбачене статтею 81 Закону № 1697-VII, є протиправною.
21.3. Звертає увагу суду касаційної інстанції на підходи Конституційного Суду України у Рішеннях від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 та від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, а також Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 320/950/19 щодо визначення статусу органів прокуратури України.
22. 09 червня 2021 року від відповідача надійшли додаткові пояснення, у яких викладає заперечення проти аргументів позивача, наведених у відзиві на касаційну скаргу та просить врахувати, що правовідносини у справах №808/1491/16 та №320/950/19, на постанови Верховного Суду у яких посилається позивач у своєму відзиві, не є подібними до цієї справи за змістовним критерієм. Так, у справі №808/1491/16 спірні правовідносини виникли з приводу перегляду рішення апеляційної інстанції у зв'язку з виключними обставинами та перерахунку заробітної плати прокурора за період з серпня 2015 року до травня 2016 року на підставі рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 (тобто предмет спору стосується періоду до прийняття Конституційним Судом України Рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020), а у справі № 320/950/19 спірні правовідносини виникли з приводу реалізації права на пенсійне забезпечення (тобто щодо умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури).
23. 09 червня 2021 року від позивача надійшло доповнення до відзиву на касаційну скаргу, у якому просить урахувати висновки постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2021 року у справі № 460/7602/20 у подібних правовідносинах, як судову практику.
Позиція Верховного Суду
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
26. В аспекті порушеного у касаційній скарзі питання в частині визначення підстави для касаційного оскарження постанови судів попередніх інстанцій у цій справі за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України у поєднанні з доводами скаржника, якими він обґрунтовує цю підставу, колегія суддів має висловити правову позицію стосовно ключового питання у межах спірних правовідносин, що склалися у цій справі, яке полягає у (не)правомірності нарахування та виплати заробітної плати прокурорам місцевих прокуратур у період до початку створення окружних прокуратур та переведення прокурорів до таких прокуратур в порядку проходження атестації прокурорів, передбаченої Законом №113-ІХ, після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 щодо застосування до спірних правовідносин норм статті 81 Закону № 1697-VII (в частині розміру та порядку виплати заробітної плати прокурорам).
27. За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
28. Необхідно врахувати, що Верховним Судом після відкриття цього касаційного провадження сформовано правову позицію з приводу застосування у подібних правовідносинах щодо застосування частини третьої статті 81 Закону №1697-VII з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 до прокурорів, які не пройшли атестацію у період проведення заходів реформування прокуратури, запроваджених Законом № 113-ІХ, зокрема у постановах від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі №240/1984/21, від 14 липня 2022 року у справа №160/13767/20 та інш.
29. Висновки й підходи, наведені Верховним Судом у цих постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не вбачає підстав для їхнього неврахування і надалі зауважує таке.
30. Верховний Суд, зокрема у постанові від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20 наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.
31. У цьому зв'язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон № 113-ІХ), що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, на момент виникнення спірних правовідносин у цій справі, діяла нова редакція статті 81 Закону № 1697-VII.
32. Сам Закон № 113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.
33. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" № 113-IX до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
34. Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону № 113-IX здійснювалося у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
35. Системний аналіз приписів Закону № 113-ІХ, дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" (далі - постанова КМУ №505), яка була чинною у оспорюваний позивачем період.
36. Згідно з пунктами 1, 2, 6 постанови КМУ №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.
37. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ.
38. Верховний Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.
39. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.
40. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21 та від 14 липня 2022 року у справі № 240/1984/21.
41. Стосовно застосування рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, Верховний Суд у наведених справах зазначив таке.
42. Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзаці одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.
43. Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
44. Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
45. Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилався позивач, стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов'язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов'язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в "новоутворені"/"оновлені" прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).
46. Тож за висновком Верховного Суду у вказаних справах, до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального, обласної прокуратури, окружної прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу 3 пункту 3 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови КМУ № 505.
47. У цьому контексті правильне вирішення подібного спору залежить від установлення обставин (не)успішного (не) проходження прокурором атестації в порядку Закону №113-IX.
48. Зі змісту оскаржуваних судових рішень слідує, що судами попередніх інстанцій не встановлювалися вищевказані обставини та не досліджувалися докази, а відтак суди дійшли передчасних висновків про задоволення позовних вимог.
49. Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність застосування судами попередніх інстанцій норм статті 81 Закону № 1697-VII та їх висновків в цілому по суті спору.
50. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
51. Згідно з частинами другою, четвертою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
52. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
53. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень, а справу у цій частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
54. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно ретельно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
55. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 262, 341, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задовольнити частково.
2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі № 460/4351/20 - скасувати, справу направити на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов