25 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/8115/21 пров. № А/857/7319/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Іщук Л.П.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Чепенюк О.В.), ухвалене у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в м.Тернопіль 19 січня 2022 року, повне судове рішення складено 19 січня 2022 року, у справі №500/8115/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
17.11.2021 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - Управління), просила визнати протиправними дії щодо відмови в переведенні на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу», починаючи з моменту звернення за призначенням - з 24.03.2021 неправомірним; зобов'язати Управління перевести на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу» з моменту звернення за призначенням - з 24.03.2021.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки за змістом пункту 1 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважається дружина, яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, то позивач має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. Суд першої інстанції вказав, що така обставинами не є спірною та визнається учасниками справи. Суд першої інстанції зазначив, що пункт 13 розділу 11 Закону №889-VIII передбачає, що за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог статті 31 Закону №3723-XII зберігаються гарантії, передбачені цією статтею. Суд першої інстанції вказав, що позивач на момент звернення з заявою до пенсійного органу 24.03.2021 була членом сім'ї померлого годувальника та відповідала вимогам вищезазначених статтею 37 Закону № 3723-XII. Зазначив, що розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII. Суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій ГУ ПФУ щодо відмови в переведенні позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ з дня звернення 24.03.2021.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення невірно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує, що розмір пенсії обчислено із середньомісячного заробітку померлого годувальника за період роботи згідно даних наявних в системі персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.12.2020, при страховому стажі 44 рік 01 місяць 4 дні, після проведених перерахунків розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 становить 2968,66грн. Скаржник зазначає, що розмір такої пенсії обчислюється, виходячи з розміру пенсії за віком померлого годувальника, іншого Законом № 1058-IV не передбачено. Скаржник звертає увагу, що нормами Закону №889 не передбачено призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 23.03.2021 перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області як одержувач пенсії за віком.
Згідно з копією свідоцтва про укладення шлюбу від 19.04.1980 серії НОМЕР_1 між громадянином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, присвоєно прізвище дружині ОСОБА_4 (а.с.17).
ОСОБА_2 перебував на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримував пенсію за віком призначену відповідно до Закону України «Про державну службу», що підтверджено долученими до матеріалів справи копією трудової книжки серії ОСОБА_2 з записами про проходження державної служби (а.с.49-52, 57-62) та відомості з реєстру застрахованих осіб з 1999 року по 2020 рік (а.с.53-56, 66).
Відповідно до довідки виконавчого комітету Козівської селищної ради Тернопільської області від 24.03.2021 №249/3-16 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де проживала разом з чоловіком ОСОБА_2 до його смерті (а.с.41). Факт спільного проживання підтверджується актом №54 встановлення факту проживання до смерті, складеним житлово-побутовою комісією Козівської селищної ради (а.с.42).
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 01.03.2021, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер чоловік позивача - ОСОБА_2 (а.с.18).
24.03.2021 ОСОБА_1 звернулась в Управління з заявою про перехід на інший вид пенсії - по втраті годувальника та додала відповідні документи (а.с.37).
З 24.03.2021 відповідно до поданої заяви, ОСОБА_1 переведно на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та визначено розмір пенсії відповідно до статті 37 вказаного Закону.
Вважаючи, що пенсію по втраті годувальника слід розраховувати у розмірі, визначеному статтею 37 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 звернулась в Управління із відповідною заявою.
Листом від 29.09.2021 Управління повідомило ОСОБА_1 , що нормами Закону України «Про державну службу» не передбачено призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а тому переведення на таку та розрахунок здійснено відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Вказано, що розмір пенсії обчислено із середньомісячного заробітку померлого годувальника за даними персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 31.12.2020, при страховому стажі годувальника 44 роки 01 місяць 04 дні, пенсійна виплата становить 2968,66 грн.
Вважаючи дії Управління неправомірними, а відмову такою, що суперечить нормам чинного законодавства, ОСОБА_1 звернулась з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 КАС України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №1058-IV), відповідно до статті 1 якого пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника є одним із видів пенсійних виплат.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та закріплено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.
Непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною 1 статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач має право на перехід, за своїм бажанням і в порядку, що визначений законом, на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, як непрацездатний член сім'ї померлого годувальника, для якої його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування та яка сама одержувала пенсію (за віком). Вказане відповідачем не заперечується, однак призначаючи таку пенсію, скаржник не враховував спеціального статусу годувальника та отримання таким пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
Так, відповідно до частини 10 статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII від 16.12.1993 (далі - Закон №3723-XII) у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Аналіз вищезазначених норм дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку про те, що законами України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та «Про державну службу» №3723-XII регламентовано різні умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та підстави для її перерахунку.
Закон №3723-XII втратив чинність на підставі Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII.
Пунктами 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 13 розділу XI Закону №889-VIII за особами, які на день набрання чинності цим Законом, перебувають у відставці, відповідно до вимог статті 31 Закону №3723-XII зберігаються гарантії, передбачені цією статтею.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 308/67/17 дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у зразковій справі №822/524/18.
Відповідачем не заперечується, що чоловік позивача на час смерті одержував пенсію державного службовця відповідно до частини 1 статті 37 Закону № 3723-XII, а тому, на переконання суду апеляційної інстанції з огляду на вказані законодавчі положення, відповідач станом на момент розгляду заяви позивача про переведення на пенсію по втраті годувальника, мав застосовувати саме норму статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Отже, за наявності умов, передбачених Законом України «Про державну службу» - стажу державної служби у особи, на утриманні якого перебувала позивачка, остання має право на таку пенсію.
Верховний Суд у постановах від 09.11.2018 у справі № 236/3193/16-а та від 31 травня 2021 року у справі № 569/10026/16-а, від 21 грудня 2021 року у справі № 440/7341/20 вказав, що дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права полягає у тому, що, приймаючи нові умови пенсійного забезпечення згідно Закону №889-VIII, Верховна Рада України закріпила право певних осіб на конкретні умови призначення пенсії, зокрема, пенсії державного службовця шляхом відсилання до норм Закону, який, серед іншого, передбачає такий вид пенсійного забезпечення, як призначення пенсії по втраті годувальника. За таких умов, розповсюдивши право на особу, законодавець шляхом прийняття закону поширив і право членів сім'ї цієї особи при призначенні пенсії на випадок втрати годувальника у разі її смерті, тобто позивача, відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII.
Відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з положеннями статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем протиправно не застосовано при переведенні позивача на пенсію по втраті годувальника положення Закону № 3723-ХІІ, та для відновлення порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача перевести позивача на пенсію в зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ з моменту звернення за призначенням з 24.03.2021.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності відмови відповідача в переведенні позивача на пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі статті 37 Закону № 3723-ХІІ, на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 січня 2022 року у справі №500/8115/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Т. І. Шинкар
судді Л. П. Іщук
Н. М. Судова-Хомюк