справа №380/9280/22
25 липня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,-
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Військової частини НОМЕР_3 (АДРЕСА_2) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача що полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2019 року до 22.06.2022 року;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.02.2019 року до 22.06.2022 року у розмірі 14365,22 грн. з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем усіх необхідних розрахунків, а саме, не була виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки та індексація грошового забезпечення за період з 14.04.2016 року по 28.02.2018 року. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/17881/21 від 11 січня 2022 року позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 14 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із врахуванням січня 2008 року, як базового місяця та виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки. На виконання рішення суду 22 червня 2022 року Військовою частиною НОМЕР_3 перераховано на картковий рахунок позивача кошти в сумі 14365,22 грн. (грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки). Позивач вважає, що існує затримка розрахунку при звільненні, яка не була йому виплачена, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою про відкриття провадження запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву, а також роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин справа буде вирішена за наявними матеріалами.
Вище вказану ухвалу надіслано на електронну пошту відповідача 07 липня 2022 року, що підтверджується звітом про надіслання електронного листа.
Станом на дату винесення судом рішення відзиву на позовну заяву або заяви про визнання позову від відповідача не надходило.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 1 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Суд, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу в Збройних силах України до 26.02.2019, в період проходження служби брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції, отримав статус учасника бойових дій, 21.07.2017 отримав посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 .
26.02.2019 наказом відповідача (по стройовій частині) № 47 позивача, водія-заправника автомобільного взводу матеріального забезпечення, звільненого наказом командира 12 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 19.02.2019 № 8-РС у запас за п.п. "б" (у зв'язку з закінченням строку контракту) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 26.02.2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
11.08.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив вирішити питання щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій та здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016 по 28.02.2018 із врахуванням базового місяця січня 2008.
Листом вих. № 71/1/579 від 14.09.2021 відповідач повідомив про те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 по лютий 2018 в Міністерстві оборони України не було. Індексація грошового забезпечення позивачу з березня 2018 року по день виключення з списків військової частини виплачена у повному обсязі.
Позивач вважаючи, що ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки є протиправною звернувся до суду з позовом.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/17881/21 від 11 січня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено повністю - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки; зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у період з 14 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року ОСОБА_1 ; зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплати на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із врахуванням січня 2008 року, як базового місяця; зобов'язано Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 14 квітня 2016 року по день її фактичної виплати.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/17881/21 від 11 січня 2022 року Військовою частиною НОМЕР_3 на картковий рахунок позивача 22 червня 2022 року перераховано кошти в сумі 14365,22 грн. (грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки).
Позивач вважаючи, що період затримки розрахунку при звільненні склав з 27.02.2019 року до 22.06.2022 року, тому відповідач зобов'язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 14365,22 грн., чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.
При вирішення спору суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Статтею 116 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення з військової служби остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 26.02.2019 року.
Остаточний розрахунок з позивачем за рішенням суду проведений відповідачем тільки 22.06.2022 року, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача то суд вважає, що період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві, як звільненому працівникові, сум, є період з 27.02.2019 року до 21.06.2022 року. Вказаний період становить 1211 календарних днів.
Аналогічна позиція щодо схожих правовідносин викладена Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 року у справі № 825/598/17.
Розрахунок належної до стягнення на користь позивача середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні здійснюється за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу було проведено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки з порушенням строків їх виплати в розмірі 14365,22 грн. на виконання судового рішення.
Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв'язку із звільненням проведено виплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 27.02.2019 року до 21.06.2022 року терміном 1211 календарних дні.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі №6-113цс16 щодо застосування принципу співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.
Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_3 про нараховане грошове забезпечення та додаткові види в період з 14.04.2016 року по 26.02.2019 року розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два повні місяці перед звільненням становив: за грудень 2018 року - 7898,37 грн., січень 2019 року - 10330,89 грн., усього -18229,26 грн. при ділення цієї суми на 62 дні (в календарних днях) середньоденне грошове забезпечення становить 294,02 грн.
Враховуючи, що недоплачена сума грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки становить 14365,22 грн. і є меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 356058,22 грн. (1211 календарних днів*294,02 грн.) суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 14365,22 грн./ 356058,22 грн. (сума грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) =0,04. Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 294,02 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,04 х 1211 (дні затримки розрахунку) = 14242,33 грн.
Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 14242,33 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі № 806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 року у справі №6-39цс11.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з Військової частини НОМЕР_3 середнього грошового забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні (в частині невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки) за період з 27.02.2019 року до 21.06.2022 року в сумі 14242,33 грн.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 90, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2019 року до 21.06.2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 (АДРЕСА_2; код ЄДРПОУНОМЕР_4) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки) у розмірі 14242 (чотирнадцять тисяч двісті сорок дві ) грн. 33 коп. за період з 27.02.2019 року до 21.06.2022 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Кухар Н.А.