ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
25 липня 2022 року м. ОдесаСправа № 923/1094/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство"
на рішення Господарського суду Херсонської області від 13.10.2021, прийняте суддею Немченко Л.М., м. Одеса, повний текст складено 13.10.2021,
у справі №923/1094/21
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ"
до відповідача: Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство"
про стягнення 122 715,95 грн
У серпні 2021 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" звернулося з позовом до Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у загальній сумі 122715,95 грн, з яких: 109395,99 грн основного боргу, 7360,93 грн пені, 1528,53 грн 3% річних та 4430,50 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди транспортних засобів з водієм №ТЗ-01/20 від 03.01.2020.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 17.08.2021 відкрито провадження у справі №923/1094/21.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 13.10.2021 у справі №923/1094/21 (суддя Немченко Л.М.) позов задоволено; стягнуто з Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" 109395,99 грн боргу за договором оренди транспортних засобів з водієм №ТЗ-01/20 від 03.01.2020, 7360,93 грн пені, 1528,53 грн 3% річних, 4430,50 грн інфляційних втрат та 2270 грн судового збору.
Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Державним підприємством "Геройське дослідно-промислове підприємство" прийнятих на себе зобов'язань за договором оренди транспортних засобів з водієм №ТЗ-01/20 від 03.01.2020, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Державне підприємство "Геройське дослідно-промислове підприємство" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 13.10.2021 у справі №923/1094/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий господарський суд неналежно дослідив наявні у матеріалах справи докази та неправильно визначився із характером спірних правовідносин, у зв'язку з чим вказане рішення підлягає скасуванню, оскільки розмір наданих послуг згідно з підписаними актами наданих послуг, доданими до позовної заяви, складає 1489500 грн, у той час як сума сплачених коштів відповідно до наданих Товариством з обмеженою банківських виписок становить 1607300 грн, відтак будь-яка заборгованість у відповідача за договором оренди транспортних засобів з водієм №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 відсутня та, навпаки, має місце переплата у розмірі 117800 грн.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. від 22.11.2021 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та вирішено здійснювати розгляд останньої в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, зазначеною ухвалою апеляційного господарського суду встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 10.12.2021, роз'яснено сторонам про їх право в строк до 01.12.2021 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, а також зобов'язано Господарський суд Херсонської області невідкладно направити на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи №923/1094/21.
29.11.2021 до апеляційного господарського суду з Господарського суду Херсонської області надійшли матеріали справи №923/1094/21.
Між тим, з огляду на звільнення судді Бєляновського В.В. у відставку з 17.02.2022, за розпорядженням керівника апарату суду №170 від 22.02.2022 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №923/1094/21.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 для апеляційного розгляду справи №923/1029/21 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Лавриненко Л.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
В подальшому у зв'язку з перебуванням судді Лавриненко Л.В. у відпустці на підставі розпорядження керівника апарату суду №527 від 25.05.2022 було проведено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2022 для апеляційного розгляду справи №923/1094/21 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 у визначеному складі суддів справу №923/1094/21 прийнято до свого провадження.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у визначеному складі суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Херсонської області норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 03.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" ("Орендодавець") та Державним підприємством "Геройське дослідно-промислове підприємство" ("Орендар") укладено договір оренди транспортних засобів з водієм №ТЗ-01/20 (далі - договір №ТЗ-01/20 від 03.01.2020), за умовами пункту 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне володіння та користування вантажний транспорт, визначений у цьому договорі ("транспорт"), та забезпечити своїми силами його керування та технічну експлуатацію, а Орендар зобов'язується прийняти в тимчасове володіння та користування транспорт під керуванням водія Орендодавця і сплачувати Орендодавцю орендну плату.
В силу пункту 1.2 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 під транспортом розуміється перелік транспортних засобів, який вказаний в додатку №1 до даного договору, що є невід'ємною частиною цього договору. У разі зміни переліку транспортних засобів Орендодавець погоджує його з Орендарем шляхом підписання додаткових умов до цього договору.
У пункті 1.4, 1.6 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 сторонами узгоджено, що транспорт надається разом з екіпажем, технічне обслуговування транспорту виконується за рахунок Орендаря. Заправка паливно-мастильними матеріалами здійснюється за рахунок Орендаря.
Транспорт використовуватиметься Орендарем для виробничих потреб і цілей по видобуванню та перевезенню солі на території басейнового господарства та інших ТМЦ в процесі господарської діяльності Орендаря (пункт 2.1 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020).
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 Орендар вступає у строкове платне користування транспортом у термін, вказаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна. Передача транспорту в оренду здійснюється за актом приймання-передачі, який складається разом з підписанням цього договору та є його невід'ємною частиною.
Пунктами 4.1, 4.2 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 визначено, що строк оренди становить один рік - до 31.12.2020. Якщо Орендодавець у тижневий строк до закінчення строку оренди не заявить про намір припинити цей договір, то строк оренди транспорту продовжується на той самий термін, тобто на один рік.
Відповідно до пункту 5.1 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 сума договору складається з загальної суми вартості послуг, які прийняті згідно з актами приймання-передачі наданих послуг, що були складені сторонами протягом дії цього договору.
За умовами пункту 5.2 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 за надання (виконання) послуг, передбачених цим договором, Орендар сплачує Орендодавцю їх вартість, зазначену у додатках до цього договору, узгоджених та підписаних уповноваженими представниками сторін і скріплених печатками, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Орендодавця.
Положеннями пунктів 5.5, 5.6 та 5.7 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 передбачено, що протягом трьох календарних днів після фактичного надання та виконання заявки Орендаря сторонами складається та підписується акт приймання-передачі наданих послуг на підставі попередньо зафіксованої сторонами інформації. Підписання акту приймання-передачі наданих послуг представником Орендаря є підтвердженням відсутності претензій щодо послуги з його боку. Оплата вартості наданих послуг здійснюється Орендарем після їх фактичного надання та підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі протягом п'яти банківських днів з моменту його підписання, якщо про інший порядок оплати не було окремої домовленості сторін.
В силу пункту 5.8 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 у разі порушення Орендарем термінів оплати послуг Орендодавця, Орендар сплачує Орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої суми за кожний день прострочення.
Орендар за цим договором зобов'язується сплачувати орендні платежі у порядку і у спосіб, визначені цим договором (підпункт 6.2.1 пункту 6.2 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020).
У пункті 8.1 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 вказано, що у разі порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором і чинним законодавством України. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Згідно з пунктами 9.1, 9.2 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункті 9.1 цього договору та закінчується в момент виконання всіх зобов'язань обома сторонами, але не пізніше 31.12.2020.
Пунктом 9.3 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 передбачено, що усі правовідносини, які виникають у зв'язку з виконанням умов цього договору та не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного законодавства України.
У додатку №1 до договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 сторони узгодили перелік транспортних засобів, які передаються Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" в тимчасове платне володіння та користування Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство", а у додатку №2 до вказаного договору - договірну ціну за користування транспортними засобами, зокрема: за транспортний засіб МАЗ 5551 - 350 грн/год.с; за транспортний засіб МАЗ 5551 - 350 грн/год.с; за транспортний засіб трактор колісний ЮМЗ-6АКЛ - 250 грн/год.с; за транспортний засіб екскаватор марки ЄО-4321 - 700 грн/год.с; за транспортний засіб бульдозер Т-130 - 300 грн/год.с.
03.01.2020 між сторонами було підписано акт прийому-передачі орендованого транспорту, за яким Орендодавець передає, а Орендар приймає в термінове платне користування наступний транспорт: екскаватор марки ЄО-4321 (державний номер: НОМЕР_1 , дата випуску: 2002, номер двигуна: НОМЕР_2 , заводський №1593); МАЗ 5551 (1992 року випуску, державний номер: НОМЕР_1 , колір: сірий, номер шасі: НОМЕР_3 ); МАЗ 5551 (1993 року випуску, державний номер: НОМЕР_4 , колір: білий, номер шасі: НОМЕР_5 ); трактор колісний ЮМЗ-6АКЛ (2016 року випуску, двигун № НОМЕР_6 , заводський № НОМЕР_7 , реєстраційний № НОМЕР_8 ); бульдозер марки Т-130 (державний номер: НОМЕР_9 , дата випуску: 2016 рік, номер двигуна: НОМЕР_10 , заводський № НОМЕР_11 ).
На виконання договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 1488500 грн, що підтверджується актами наданих послуг, підписаними керівниками підприємств без зауважень та скріплені печатками сторін, а саме: актами наданих послуг №1 від 20.04.2020 на суму 40000 грн, №2 від 04.05.2020 на суму 51000 грн, №3 від 18.05.2020 на суму 83000 грн, №4 від 01.06.2020 на суму 45500 грн, №5 від 16.06.2020 на суму 60000 грн; №6 від 01.07.2020 на суму 20000 грн; №7 від 17.07.2020 на суму 20000 грн, №8 від 03.08.2020 на суму 30000 грн, №9 від 17.08.2020 на суму 30000 грн, №10 від 03.09.2020 на суму 30000 грн, №11 від 16.09.2020 на суму 36000 грн, №12 від 17.09.2020 на суму 36000 грн, №13 від 30.09.2020 на суму 36000 грн, №14 від 01.10.2020 на суму 36000 грн, №15 від 16.10.2020 на суму 36000 грн, №16 від 16.12.2020 на суму 129500 грн, №17 від 21.12.2020 на суму 129500 грн, №18 від 18.01.2021 на суму 135000 грн, №19 від 29.01.2021 на суму 135000 грн, №20 від 16.02.2021 на суму 185000 грн та №21 від 17.02.2021 на суму 185000 грн.
За надані на підставі договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 послуги відповідач розрахувався лише частково - на суму 1378104,01 грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, внаслідок чого у Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" виникла прострочена заборгованість у розмірі 110395,99 грн.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 109395,99 грн основної заборгованості, а також 1528,53 грн 3% річних, 4430,50 грн інфляційних втрат та 7360,93 грн пені, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням Державним підприємством "Геройське дослідно-промислове підприємство" прийнятих на себе зобов'язань за договором №ТЗ-01/20 від 03.01.2020.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 зобов'язань в частині сплати орендної плати за користування вантажним транспортом, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Херсонської області про задоволення позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Положеннями частини другої статті 628 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 є змішаним договором, оскільки останній містить як елементи договору найму (оренди) транспортного засобу, так і договору про надання послуг.
Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 798 Цивільного кодексу України унормовано, що предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.
За умовами частин першої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
В силу частини першої статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Пунктом 5.7 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 передбачено, що оплата вартості наданих послуг здійснюється Орендарем після їх фактичного надання та підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі протягом п'яти банківських днів з моменту його підписання, якщо про інший порядок оплати не було окремої домовленості сторін.
Як зазначалося вище, на виконання вищенаведеного договору сторонами без зауважень було підписано та скріплено печатками низку актів наданих послуг на загальну суму 1488500 грн, що свідчить про виникнення у Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" згідно з приписами законодавства України та узгодженими сторонами умов договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 відповідного обов'язку з оплати даних послуг, між тим відповідач розрахувався за вказані послуги частково, а саме: на суму 1378104,01 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вбачає, що основна заборгованість Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" за договором №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 становить 110395,99 грн, між тим позивачем заявлено до стягнення у даній справі основну заборгованість у розмірі 109395,99 грн.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020, беручи до уваги відсутність у матеріалах справи доказів проведення повної оплати вартості послуг, наданих відповідачу на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідної заборгованості, Південно-західний апеляційний господарський суд, перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку суми основної заборгованості за даним договором та не виходячи за межі позовних вимог, погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" основної заборгованості за цим договором у сумі 109395,99 грн.
Доводи апелянта про те, що відповідно до матеріалів справи позивачем надано послуги на загальну суму 1489500 грн, у той час як сума сплачених відповідачем коштів складає 1607300 грн, у зв'язку з чим Державним підприємством "Геройське дослідно-промислове підприємство" на виконання договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 надміру сплачено кошти у розмірі 117800 грн, колегією суддів оцінюються критично, оскільки вказані твердження скаржника спростовуються підписаними без зауважень керівниками підприємств та скріпленими печатками сторін актами наданих послуг на загальну суму 1488500 грн, а також банківськими виписками по рахунку позивача щодо проведення відповідачем розрахунків за зазначеним договором на загальну суму 1378104,01 грн.
Стосовно посилань апелянта на те, що наявний у матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків не є належним доказом на підтвердження факту наявності у відповідача заборгованості за договором №ТЗ-01/20 від 03.01.2020, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем.
Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 03.12.2020 у справі №904/1161/20.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що наявний у матеріалах справи акт звірки взаємних розрахунків за договором №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 підписаний зі сторони відповідача без зауважень головним бухгалтером Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" та містить відбиток печатки даного підприємства, при цьому печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а тому, з огляду на той факт, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що печатка підприємства відповідача використовувалась проти його волі.
Аналогічну правову позицію Верховного Суду щодо проставлення печатки однієї із сторін на спірних документах викладено в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18.
Відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 07.10.2021 у справі №21/768/19.
За таких обставин, враховуючи те, що розмір заборгованості Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" за договором №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи первинних документів, наданий позивачем до суду першої інстанції акт звірки взаємних розрахунків, підписаний від імені відповідача повноважною особою, у розумінні процесуального закону вважається належним доказом, який обґрунтовано був досліджений та оцінений Господарським судом Херсонської області під час ухвалення оскаржуваного рішення.
Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції не дослідив надані позивачем докази та не взяв до уваги подані Товариством з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" виписки, з яких вбачається, що сума сплачених коштів становить 1607300 грн, є помилковими, оскільки Господарським судом Херсонської області при наданні оцінки наявним матеріалам справи, зокрема, зазначеним випискам, обґрунтовано враховано при визначенні розміру сплачених відповідачем коштів виключно ті, що надійшли саме на виконання договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що невиконання грошового зобов'язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суб'єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань.
Згідно з приписами статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.8 договору №ТЗ-01/20 від 03.01.2020 передбачено, що у разі порушення Орендарем термінів оплати послуг Орендодавця, Орендар сплачує Орендодавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від неоплаченої суми за кожний день прострочення.
Водночас правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.
У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.
З огляду на вищевикладене, місцевий господарський суд, перевіривши виконаний позивачем розрахунок компенсаційних та штрафних санкцій, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОЛЬПРОМ" 7360,93 грн пені (за період з 23.02.2021 по 11.08.2021), 1528,53 грн 3% річних (за період з 23.02.2021 по 11.08.2021) та 4430,50 грн інфляційних втрат (за березень-липень 2021 року).
Жодних доводів стосовно неправильності проведеного позивачем розрахунку компенсаційних та штрафних санкцій апеляційна скарга не містить.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Державного підприємства "Геройське дослідно-промислове підприємство" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Херсонської області від 13.10.2021 у справі №923/1094/21 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Геройське дослідно-промислове підприємство".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 25.07.2022.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя І.Г. Філінюк