Дата документу 20.07.2022 Справа № 336/3718/21
Єдиний унікальний № 336/3718/21 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.
Провадження №22-ц/807/1508/22 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
20 липня 2022 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Кочеткової І.В., Камалової В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2022 року, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -
У травні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, мотивуючи свої вимоги тим, що позичальник ОСОБА_4 з метою отримання банківських послуг звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 16 березня 2011 року, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому збільшився до 15000, 00 грн.
Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник, ОСОБА_4 помер.
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є спадкоємцями, які постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, останні не відмовилися від спадщини у передбачені цивільним законодавством строки, а саме 6 місяців від дня відкриття спадщини, вважаються такими, що прийняли спадщину, до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов'язання померлого позичальника.
Дізнавшись про смерть позичальника, позивач 06 травня 2020 року направив претензію від 22 квітня 2020 року до П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори та 05 червня 2020 року Банк отримав відповідь, в якій зазначено, що спадкоємці померлого Позичальника із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались. 16 січня 2021 року до спадкоємців позичальника було направлено лист-претензію, згідно з якої АТ КБ «ПриватБанк» пред'явив вимоги, але ніяких дій не було виконано.
Банком виконані зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі, а позичальник станом на дату смерті мав заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 березня 2021 року у розмірі 14868,61 грн, з яких: 14868,61 грн заборгованість за тілом кредиту, які позивач просив стягнути з відповідача, а також судові витрати у розмірі 2270 грн.
Посилаючись на те, що спадкоємці в силу ч. 2 ст, 1282 ЦК України зобов'язані задовольнити вимоги кредитора, просить задовольнити позов, стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 14868,61 грн за кредитним договором № б/н від 16 березня 2011 року та понесені судові витрати.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг від 16 березня 2011 року в сумі 14868,61 грн.
Позов АТ КБ «ПриватБанк» в частині вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишено без задоволення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 2270 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором у розмірі 14868,61 грн, судового збору у розмірі 2270 грн, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт того, що сума кредиту, номер картки та назва картки і строк дії картки позивачем не зазначено. Заперечує проти суми заборгованості, оскільки у договорі не зазначена процентна ставка. Банком не доведено, що ОСОБА_4 розумів і ознайомився з конкертиними Витягом з Тарифів та Витягом з Умов і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг. Банк не не навів розрахунок заборгованості за тілом кредиту. ОСОБА_1 було повідомлено Банк про смерть ОСОБА_4 08 липня 2019 року, проте, банк направив до П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори претензію кредитора в порядку ст.1281 ЦК України лише 14 липня 2020 року, В цій заяві було зазначено, що між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № б/н від 14 січня 2015 року, натомість в позові посилання йдеться на договір про надання банківських послуг № б/н від 16 березня 2011 року. Отже, банком не надано доказів щодо направлення до нотаріальної контори в порядку ст. 1281 ЦК України претензії кредитора до можливих спадкоємців саме за кредитним договором від 16 березня 2011 року.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з'ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв'язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи розпискою про вручення судової повістки та рекомендованим повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с.193, а.с. 194, а.с. 196) до апеляційного суду не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином провідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки вищезазначені учасники справи були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи АТ КБ «ПриватБанк» реалізувало своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на апеляційну скару, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні у відсутності АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ..
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасника апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Запорізький апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № бн від 16 березня 2011 року у розмірі 14868,61 грн, судового збору у розмірі 2270 грн. Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не переглядається, оскільки не є предметом апеляційного оскарження.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частні або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.
Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 березня 2011 року у розмірі 14868, 61 грн з ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_4 , прийняла спадщину в установленому порядку до складу якої входять, у тому числі, кредитні зобов'язання померлого позичальника ОСОБА_5 , тож набула і обов'язку оплати заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Судом встановлено, що 16 березня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений договір № б/н про надання банківських послуг, який складається з Анкети-заяви, з Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна», з Умовами надання банківських послуг (а.с.20-47).
Відповідно до укладеного договору ОСОБА_4 отримав кредитну картку з встановленим лімітом, якою користувався, зобов'язавшись щомісяця сплачувати банку ануїтетними платежами грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, комісії, а також інших платежів згідно умов договору.
Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві (а.с. 20).
У анкеті - заяві зазначено, що ОСОБА_4 згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.21), Витяг з умов і правил надання банківських послуг Затверджених наказом від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 з зазначенням, що дані умови розміщені на офіційному веб-сайті (а.с.22-47).
В анкеті-заяві позичальника про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг суттєві умови договору відсутні (а.с.20).
Витяг із Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» ОСОБА_4 не підписував.
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4 отримав три кредитні картки: № НОМЕР_1 від 09 жовтня 2014 року терміном дії до 09/18, № НОМЕР_2 від 01 жовтня 2018 року терміном дії до 10/21, № НОМЕР_3 від 23 травня 2019 року терміном дії до 02/23 ( а.с.48).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що 25 червня 2019 складено відповідний актовий запис №329, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 25 червня 2019 року Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області серії НОМЕР_4 (а.с.114 на звороті).
Згідно з наданим Банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором б/н від 16 березня 2011 року станом на день смерті становить 14868,61 грн, що складається із заборгованості за тілом кредита - 14868,61 грн; в т.ч. заборгованості за простроченим тілом кредита - 14868,61 грн (а.с.11).
На час смерті ОСОБА_4 був зареєстрований за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , з дружиною ОСОБА_1 та своїмм дітьми - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що підтверджується ксерокопіями їхніх паспортів громадян України (а.с. 49-55).
З досліджених судом документів вбачається, що ОСОБА_1 , будучи дружиною спадкодавця, прийняла спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України , адже проживала разом із спадкодавцем на момент її відкриття та не відмовилась від прийняття спадщини в установоеному порядку.
Водночас спадкоємці за законом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовились від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 подавши до П'ятої запорізької державної нотаріальної контори в установленому законом порядку заяви про відмову від спадщини, про що свідчать матеріали спадкової справи № 650-2019 після померлого ОСОБА_4 (а.с.113 на звороті, а.с.114).
До складу спадщини після промерлого ОСОБА_4 входить ј частка квартири АДРЕСА_2 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_5 від 29 грудня 2006 року ( а.с. 129).
Спадкування - перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах.
За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.
При цьому необхідно враховувати, що спадкування - це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини.
Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 754/13738/13-ц (провадження № 61-3911св19) зазначено, що правовідносини, що виникли між кредитором (позичальником) та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України (з урахуванням положень статті 1281 ЦК України).
При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати зокрема такі обставини:
- чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України;
- коло спадкоємців, які прийняли спадщину;
- при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);
- при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.
Зі смертю позичальника зобов'язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України.
Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.
У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов'язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою та третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (ст. 1281 ЦК України).
Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку положень статті 1282 ЦК України.
Отже, обов'язок задовольнити вимогу повернути заборгованість, яка на думку банку виникла внаслідок неповернення відповідачем боргу за кредитним договором згідно зі статтею 1219 ЦК України не є таким, що нерозривно пов'язаний з особою спадкодавця, а тому відповідно до вимог чинного ЦК України з його смертю цей обов'язок не припинився і спадкується його спадкоємцями, тобто є таким, що входить до складу спадщини.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 постійно проживала разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , отже вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, вона не заявила про відмову від неї ( ч. 3 ст. 1268 ЦК України).
З спадкової справи № 650-2019 заведеної після померлого ОСОБА_4 вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» до П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори 07 травня 2020 року направив претензію кредитора в порядку статті 1281 ЦК України та просив включити кредиторські вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в спадкову масу та повідомити спадкоємців померлого про наявність заборгованостів перед Банком у розмірі 14686,61 грн (а.с.123).
Згідно відповіді на претензію від 08 травня 2020 року за № 790/02-14/650-2019, П'ятою Запорізькою державною нотаріальною конторою Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерство юстиції України, вимога Банку приєднана до спадкової справи №650 за 2019 рік після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 (а.с. 128).
08 травня 2020 року за вих. № 791/02-14/650-2019 державний нотаріус П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Міністерство юстиції України Сидорук К.В. направив ОСОБА_1 повідомлення про надходження претензії кредитора АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.128 на звороті).
В матеріалах справи міститься лист-претензія від 14 липня 2020 року № SAMDNWFC00013630530, яка направлялася відповідачу ОСОБА_1 , з проханням погашення останньою заборгованості спадкодавця ОСОБА_4 у розмірі 14868,61 грн за кредитним договором від 14 січня 2015 року (а.с.60).
Звертаючись до суду з цим позовом, АТ КБ « ПриватБанк» зазначав, що між АТ КБ « ПриватБанк» та ОСОБА_4 16 березня 2011 року укладено кредитний договір № бн, згідно яким ОСОБА_4 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який в подальшому збільшився до 15000,00 грн. Банк в позові зазначив, що Позичальник підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Отже, предметом позову у цій справі є стягнення зі спадкоємця ОСОБА_1 заборгованості спадкодавця ОСОБА_4 , що утворилася за кредитним договором б/н від 16 березня 2011 року у розмірі 14868,61 грн (заборгованість за тілом кредиту).
За змістом ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України, визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.1054 ЦПК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно положень статей 626, 628, 638, 640, 1066, 1071 ЦК України, договір повинен містити реквізити кредитного договору, однак ні анкета-заява б/н від 16 березня 2011 року, ні «Умови та правила надання банківських послуг», витяг яких надано до суду, ні розрахунок заборгованості, ні банківська Виписка по особовому рахунку не містять та не передбачають реквізитів договору, у тому числі кредитного.
Із зазначених документів неможливо встановити, що вони стосуються саме кредитного договору б/н від 16 березня 2011 року, що спадкодавець ОСОБА_4 під особистий підпис погодився з умовами, правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, правилами користування платіжною карткою.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду викладеними в постанові від 05 березня 2018 по справі №192/156/17-ц, в постанові від 16 січня 2018 по справі №128/4810/15-ц, у постанові від 30 січня 2018 по справі №128/4810/15-ц, постанові від 18 квітня 2018 по справі №234/10860/16-ц та постанові від 11 липня 2018 року у справі №356/1261/16-ц.
У зв'язку з зазначеним, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин Умов та правила надання банківських послуг, тарифів банку на які посилається позивач, ті, що додані до справи так і ті, які розмішені на банківському сайті в Інтернет мережі, на які посилається позивач, а отже і правила користування платіжною карткою, про які позивач зазначав при розгляді справи не можуть бути застосовані до відносин сторін.
Згідно частин 1 та 2 ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Однак, у даних спірних правовідносин, відкриття рахунку на підставі письмової заяви за відсутності належно оформленого договору узгодженого усіма сторонами, не передбачено не лише вищенаведеними приписами законодавства, а також і вимогам спеціального законодавства Закону України «Про банки та банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», нормативно-правовим актам Національного банку України, які, відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про Національний банк України», повинні виконуватися у тому числі банками, підприємствами, організаціями та установи незалежно від форм власності (в редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин - ст.3 ЦПК України).
Одними з таких обов'язкових до виконання нормативно-правовими актами є «Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затверджене Постановою правління Національного банку України №223 від 30 квітня 2010 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06 липня 2010, так, наприклад, пунктом 1.4 якого визначено, що користувачем платіжних послуг є фізична або юридична особа, яка відповідно до договору за допомогою спеціального платіжного засобу користується платіжною послугою як платник та/або одержувач. «Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків національній і іноземній валютах», затверджена постановою Правління Національного банку України 12 листопада 2003 №492, відповідно, наприклад, до п.1.5, 1.9 якої, визначено, що Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції, при цьому Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов'язаний надати клієнту під підпис. Та, між інших, з положень визначених пунктами 1.18, 1.19 зазначеної Інструкції, встановлено, що у разі відкриття поточного рахунку клієнту в його заяві уповноважений працівник банку зазначає дату відкриття та номер рахунку, тексти заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів (за потреби) можуть бути зазначені в договорі банківського рахунку між банком і клієнтом - фізичною особою за довільною формою, але із збереженням реквізитів, передбачених у відповідних додатках до цієї Інструкції.
Отже, з наведеного вище видно, що заява, яка була підписана 16 березня 2011 року спадкодавцем ОСОБА_4 , може бути зазначена у Договорі банківського рахунку, а не замінює собою Договору.
Доводам позивача щодо існування між сторонами договору приєднання, який регламентується ч.1 ст.634 ЦК України, є неспроможними, оскільки положеннями даної норми визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Разом з тим у справі відсутні докази на підтвердження того до яких саме умов приєднався спадкодавець, укладаючи договір у 2011 році. Основною умовою відкриття рахунку, видачі платіжної картки є не написання заяви, а укладання договору, який повинен відповідати вимогам чинного законодавства.
Відповідно до положень ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, позивач має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц).
У зв'язку зі встановленням відсутності узгодженого усіма сторонами договору від 16 брезня 2011 року б/н або договору приєднання, укладеного між позивачем та спадкодавцем ОСОБА_4 , неможливим та безпідставним є і нарахування позивачем процентів на кредитний ліміт, списання з карткового рахунку щомісячних платежів в рахунок сплати таких процентів.
Банк до позовної заяви надав розгорнутий розрахунок заборгованості за договором (а.с.8-11), а також виписку за договором (а.с.12-18), з яких вбачається, що спадкодавець ОСОБА_4 після підписання анкети-заяви отримав кредитну картку та користувався грошима, отримував кошти через банкомат, розплачувалася за товар в магазині, частково погашав заборгованість за кредитним договором.
Отже, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок.
Спадкоємцем ОСОБА_1 у справі не спростовано доводів позивача щодо отримання ОСОБА_4 , використання, в тому числі і погашення кредитних коштів.
Таким чином Банк, вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.
Аналіз банківських операцій, здійснених спадкодавцем ОСОБА_4 за кредитним договором №б/н від 16 березня 2011 року, свідчить про те, що 14 січня 2015 року позичальнику на картку № НОМЕР_1 був встановлений кредитний ліміт на суму 8000 грн, 14 січня 2015 року кредитний ліміт зменшено до 300 грн, 01 жовтня 2018 року кредитний ліміт збільшено до 14000 грн, 23 травня 2019 року кредитний ліміт збільшено до 15000 грн, 05 липня 2019 року зменшено кредитний ліміт до 0,00 грн (а.с.19).
За період з 14 січня 2015 року по 22 червня 2019 року позичальником було знято з карткового рахунку коштів на 21290,82 грн, внесено платежів на погашення кредитної заборгованості на суму 26868,31 грн.
З розрахунку заборгованості та рухом кроштів по виписці за договором б/н від 16 травня 2011 року спадкодавця ОСОБА_4 , вбачається, що починаючи з травня 2015 року Банк щомісячно списував грошові кошти з рахунку позичальника як відсотки за простроченим кредитом за ставкою 3,6% річних, з травня 2015 за кредитний ліміт, з лютого 2016 року штраф за прострочення за кредитом, з вересня 2016 року пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн, з квітня 2018 рку штраф за прострочку, з квітня 2018 року за використання ліміту, з листопада 2018 року за страховку «Захист на кожен день» (а.с.12-18).
За користування кредитним коштами банком нараховувалися та списувалися відсотки у розмірі - 20040,95 грн, за використання ліміту - 583,13 грн, пеня - 1250 грн, штраф за прострочку - 200 грн, що також сторонами погоджено не було. Відповідно до розрахунку заборгованості Банком нараховано відсотки за використання кредитним лімітом, за використання ліміту, пеня, штраф за прострочку, які не передбачені Анкетою-заявою у сумі 22074,08 грн.
Таким чином, з наданого банком розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку випливає, що тіло кредиту (прострочене тіло кредиту) утворювалось у зв'язку з включенням до нього всіх несплачених відповідачем нарахувань, постійно збільшуючи його, що не було передбачено узгодженими умовами договору.
Тобто, за своєю суттю заборгованість за тілом кредиту, на яке вказує АТ КБ «ПриватБанк» у своїй позовній заяві, є завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, які сторонами погоджені не були, адже до нього входить плата за користування кредитом, а не, власне, надані позичальнику в користування кошти.
Анкета-заява від 16 березня 2011 року, підписана між Банком та спадкодавцем ОСОБА_4 , не містить як відомостей, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків за використання кредитним лімітом, за використання ліміту, пеня, штраф за прострочку, так і відомостей про погашення нарахованих вказаних платежів за рахунок кредиту.
А отже підстави для збільшення кредиту за рахунок погашення нарахованих зазначених платежів відсутні.
Таким чином, фактично отримані та використані кошти були повернуті позичальником добровільно (отримані кошти 21290,82 грн - повернуті кошти 26868,31 грн, різниця 5577,49 грн).
Отже, із виписки по особовому рахунку спадкодавця ОСОБА_4 вбачається, що Банком нараховувались та з рахунку автоматично списувались відсотки, пеня за користування кредитом, сплата та розмір яких не було погоджено сторонами у заяві - анкеті б/н від 16 березня 2011 року, що свідчить про те, що сплачені відповідачкою кошти на погашення фактично отриманих коштів (тіла кредиту) зараховувалися Банком не на його погашення, а на погашення відсотків, пені.
З огляду на зазначене, заборгованість спадкодавця ОСОБА_4 за кредитним договором перед Банком відсутня.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд першої інстанції не врахував фактичні обставини справи та положення законодавства, не надав оцінки всім доказам у справі, не перевірив розрахунок заборгованості на предмет відповідності його умовам кредитного договору № бн від 16 березня 2011 року та дійшов помилкового висновку про наявність у спадкодавця заборгованості за кредитним договором у розмірі 14868,61 грн, в зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з спадкоємця ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 березня 2011 року у розмірі 14868, 61 грн.
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції не в повній мірі досліджені всі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, що призвело до ухвалення помилкового рішення суду.
З огляду на зазначене аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 частково є виправданими.
Доводи апеляційної скарги про те, що в направленому Банком до П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори претензії кредитора в порядку ст. 1281 ЦК України, в якій було зазначено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та спадкодавцем ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № б/н від «14-01-2015р.», при цьому в позові Банк посилається на договір про надання банківських послуг № б/н від «16.03.2011р.», спростовується матеріалами справи, оскільки ОСОБА_4 уклавши договір з Банком 16 березня 2011 року, почав користуватися кредитними коштами а картковим рахунком № НОМЕР_1 саме 14 січня 2015 року, купував продукти в магазині, розплачувався в ресторані, поповнював кредитну картку, частково погашав заборгованість за кредитним договором. Отже, за змістом виписки по картці є очевидним здійснення операцій, у тому числі із ідентифікацією особи, яка поповнює рахунок.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Згідно з ч.ч. 1, п. 2 ч. 2, п. 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаютьсяч, у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором, судовий збір за подання позовної заяви в сумі 2270 грн покладається на позивача АТ КБ « ПриватБанк». ОСОБА_1 має право на компенсацію з АТ КБ «ПриватБанк» суми судових витрат у вигляді сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 1362 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11 квітня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 березня 2011 року в сумі 14868,61 грн, судового збору в сумі 2270 грн - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення .
У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 16 березня 2011 року в сумі 14868,61 грн -відмовити.
В іншій частині рішення суду не переглядається.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1362 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 25 липня 2022 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Кочеткова І.В.