Справа № 638/1588/19 Номер провадження 22-ц/814/1951/22Головуючий у 1-й інстанції Аркатова К.В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
21 липня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М. при секретарі судового засідання: Бродській В.О., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -
У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю подружжя, стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 08.08.2008 року до 28.02.2018 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, з яким мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 25.06.2013 року ними на підставі договору купівлі - продажу N 1373 придбана квартира АДРЕСА_1 . В серпні 2018 року нею та ОСОБА_1 подано заяву до виконавчого комітету Харківської міської ради про дозвіл укласти між ними договір про поділ сумісного набутого майна подружжя, в результаті якого Ѕ частина спірної квартири переходить у її власність та договір про припинення права на аліменти для малолітньої ОСОБА_4 та передачею на ім'я дитини права власності на Ѕ частину, яка належить ОСОБА_1 у спірній квартирі. 12.09.2018 року рішенням N 615 Харківської міської ради надано дозвіл сторонам у справі на здійснення правочинів.
І в зв'язку з тим, що на даний час ОСОБА_1 забрав правовстановлюючі документи на спільну квартиру, погрожує їй продати без її відома спірну квартиру, а тому згоди про поділ спільного сумісного майна подружжя не досягнуто, а тому вона звернулася до суду з даним позовом.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, просила відмовити в їх задоволенні, вказуючи про те, що позивачка ніколи не працювала, кошти в на придбання спірної квартири надані батьками ОСОБА_1 , які продали належний їм автомобіль, зняли гроші з банківських рахунків. Також, відповідач звертався до матері та отримав у борг грошові кошти на придбання спірної квартири, про що складена розписка від 12.10.2012 року. Таким чином, вважала, що спірна квартира придбана лише за кошти ОСОБА_1 .
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яка є спільною сумісною власністю подружжя.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору у розмірі 9233 грн.
З зазначеним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити в повному обсязі.
На думку апелянта, рішення суду в оскаржуваній частині є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, таким, що підлягає скасуванню, адже він вважає, що спірна квартира є його особистою приватною власністю. Посилається на те, що спірна квартира була куплена не за гроші, що були у спільній сумісній власності подружжя, а за облігації, які були його особистою власністю у зв'язку з тим, що грошові кошти на їх придбання він позичав, і повернення цієї позики було виключно його обов'язком, тому саме він в порядку ст. 59 СК України визначив режим володіння та користування спірною квартирою з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед доньки; грошові кошти для придбання облігації надавалися у позику тільки йому, а не подружжю; при оформленні права власності на квартиру позивач була відсутня; квартира була придбана за облігації для нього особисто, а не в інтересах родини.
Крім того, апелянт посилається на те, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення не мотивуючи не взяв до уваги докази по справі, а саме: довідки про доходи, з яких видно, що грошових коштів на покупку квартири в їхній родині не було; рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.02.2021 року, відповідно до якого позивач стягує з нього грошові кошти, позичені на придбання квартири; розписки про одержання грошових коштів на придбання квартири та на її обладнання; чеки, відповідно до яких він в день отримання позиви на покупку квартири, купив облігації для подальшої покупки за ці облігації квартири; договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якого саме він особисто став власником квартири; суд відмовився взяти до уваги показання свідків, тому що вони є моїми родичами, але показання свідків повторили висновки рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.02.2021 року.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Судове засідання проводилось в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. На момент розгляду справи сторони будучи завчасно та належним чином повідомленими в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди умотивовувати свої рішення (п.60 рішення по справі «Єлісей-Узун і Андоні проти Румунії» від 23.04.2019; рішення по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994).
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині достатньо повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази..
Згідно із ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.08.2008 року до 28.02.2018 року, від якого мають доньку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За час перебування у шлюбі сторонами придбана квартира АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 25.06.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О., реєстровий N 1373.
Рішенням Харківської міської ради N 615 від 12.09.2018 року надано дозвіл на здійснення правочинів, зокрема ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на укладення договору про поділ сумісно набутого майна подружжя, в результаті якого Ѕ частина квартири АДРЕСА_1 переходить у власність ОСОБА_2 . Дозволено ОСОБА_1 укласти з ОСОБА_2 договір про припинення права на аліменти для малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з передачею на ім'я дитини права власності на частину вказаної квартири, яка належить ОСОБА_1 .
Рішенням суду від 11.02.2021 року стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_6 загальну суму боргу за розписками від 12.10.2012 року, в розмірі 328900 грн. Згідно даного рішення суду вказані кошти отримані відповідачем для придбання квартири та проведення ремонтних робіт.
Відповідно до частин першої та другої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно із п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Відповідно до ч.3 ст.368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, як вбачається із матеріалів провадження, спірна квартира була придбана 2013 року, тобто під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та записана на ім'я ОСОБА_1 . Разом із тим, суд вважає за необхідне зазначити, що факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване.
Із наведених апелянтом доказів, а саме: довідки про доходи; рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.02.2021 року; розписки про одержання грошових коштів; договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якого саме він особисто став власником квартири не можна дійти висновку, що отримані кошти були витрачені виключно саме на придбання спірної квартири. Також не видається за можливе прийняття аргументу скаржника щодо того, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти для задоволення його особистих цілей.
Адже судом встановлено, що на момент придбання квартири подружжя ОСОБА_1 вже близько 5 років перебувало в шлюбі, мало доньку 2009 року народження, тому підстав вважати, що ОСОБА_1 купував цю квартиру не в інтересах сім'ї, а лише для задоволення власних потреб, немає. Крім того, наміри сторін розділити спірну квартиру порівну підтверджуються Рішенням Харківської міської ради від 12.09.2018 №615 «Про надання фізичним особам дозволу на здійснення правочинів» (а.с.21).
При оцінці доказів у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що законодавством презуміюється, що спірна квартира за адресою: квартира АДРЕСА_1 набута сторонами у період перебування у зареєстрованому шлюбу є їх спільною сумісною власністю. Виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, вказане майно підлягає поділу між ними шляхом визнання за сторонами права власності по 1/2 частині вищезазначеної квартири.
Відповідний правовий висновок викладено також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Відповідачем вказаних фактів не спростовано, а тому його аргументи про те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не мотивуючи не взяв до уваги докази по справі, колегія вважає неприйнятним з тієї підстави, що матеріалами справи, а саме - оскаржуваним рішенням -підтверджується зворотне.
Колегія суддів вважає, що доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням конкретних обставин справи та наданих сторонами доказів.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 21 липня2022 року.
Головуючий суддя : _______________ Г.Л. Карпушин
Судді: _______________ О.Ю. Кузнєцова ______________ Л.М. Хіль