20 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/953/22 пров. № А/857/7146/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Улицького В.З. та Глушка І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.03.2022р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Островської Олесі Нектаріївни, діючої на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. про визнання дій протиправними, зобов'язання здійснити перерахунок підвищення до пенсії примусово переселених членів сім'ї громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані (суддя суду І інстанції: Мартиць О.І., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17.03.2022р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 17.03.2022р.),-
10.02.2022р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Островська О.Н., діюча на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Тернопільській обл. щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати їй підвищення пенсії, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, в розмірі, передбаченому п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком; зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в Тернопільській обл. здійснити ОСОБА_1 нарахування підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і виплатити вказане підвищення, починаючи з 25.10.2021р. (а.с.2-8).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.23 і на звороті).
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.03.2022р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними дії відповідача ГУ ПФ України у Тернопільській обл. щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та у виплаті підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком; зобов'язано ГУ ПФ України у Тернопільській обл. здійснити позивачу перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 25.10.2021р., з урахуванням раніше виплачених сум; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Тернопільській обл. на користь позивача судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп. (а.с.25-27).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Тернопільській обл., який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.200-203).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що нормами п.«г» ч.1 ст.77 Закону України № 1788-ХІІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» було передбачено, що призначені пенсії підвищується громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Надалі, з 01.01.2004р. набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», приписами статті 6 якого визначено, що непрацездатні громадяни, крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення, мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
Постановою КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» установлено, що з 01.09.2008р. репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54 грн. 40 коп., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43 грн. 52 коп.
Відповідно до речення третього абз.1 п.6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата зазначених надбавок та підвищень здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Таким чином, ГУ ПФ України в Тернопільській обл. на виконання постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», у визначені строки проведено перерахунок пенсії позивача та встановлено підвищення до пенсії в розмірі 54 грн. 40 коп.
З врахуванням наведеного, будь-яких порушень прав позивача на пенсійне забезпечення, зокрема, щодо порядку проведення перерахунку пенсії та її виплати, апелянт ГУ ПФ України в Тернопільській обл. не вбачає.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Водночас, колегія суддів не убачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в присутності сторін (а.с.34), оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Апелянтом подану апеляційну скаргу, в якій детально та послідовно обґрунтовано свою правову позицію по справі.
Звідси, правових підстав для висновку про те, що справу необхідно розглядати в судовому засіданні, колегія суддів не убачає.
Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 є громадянкою України, перебуває на обліку у органах ПФ України та отримує пенсію за віком (а.с.10-12).
Згідно з довідкою про реабілітацію Управління Міністерства внутрішніх справ /МВС/ Російської Федерації /РФ/ по Тюменській обл. № 3/7-49-Р від 30.08.2021р. ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , с.Капралиха Армізонського району Тюменської обл., є донькою ОСОБА_3 , 1932р.н., який рішенням Особливої наради МДБ СРСР (протокол № 52 від 27.10.1951р.), як член сім'ї учасника банди ОУН у вересні 1951 року виселений з м.Болехів Болехівського району Станіславської обл. на спецпоселення в Тюменську обл. з конфіскацією майна, звідки звільнений 19.07.1957р.
Звідси, позивач ОСОБА_1 була піддана політичним репресіям і в подальшому реабілітована (а.с.14).
Вказані обставини також стверджується довідкою Управління внутрішніх справ Івано-Франківської обл. № 3/3-28098 від 23.11.1992р. та архівною довідкою Управління МВС України в Івано-Франківській обл. № 20/108/05/13-2021 від 20.07.2021р. (а.с.15, 16).
Позивачу видано посвідчення № НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с.9).
25.10.2021р. позивач звернулася до ГУ ПФ України в Тернопільській обл. із заявою щодо проведення нарахування підвищення до пенсії за п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Згідно вказаної заяви позивачу проведено з 01.11.2021р. перерахунок пенсії та встановлено підвищення до пенсії в розмірі 54 грн. 40 коп., що стверджується рішенням № 961010134206 від 27.10.2021р. (а.с.18).
Також листом ГУ ПФ України в Тернопільській обл. № 6616-6880/Р-02/8-1900/21 від 05.11.2021р. позивачу відмовлено в перерахунку підвищення пенсії за п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком (а.с.17).
Приймаючи рішення та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п.4 постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян».
При цьому, вказана постанова Уряду звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам вказаного Закону, а тому дії ГУ ПФ України в Тернопільській обл. щодо відмови позивачу в проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком суперечать нормам п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне.
Предметом спору у розглядуваній справі є наявність правових підстав для зобов'язання відповідача ГУ ПФ України в Тернопільській обл. здійснити ОСОБА_1 нарахування підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і виплати вказаного підвищення, починаючи з 25.10.2021р.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Відповідно до ст.1 Закону України № 962-XII від 17.04.1991р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (в первинній редакції) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-ХІІ від 15.05.1992р.).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України №2325-VIII від 13.03.2018р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» були внесені ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінена назва закону на: «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону, визнано такою, що втратила чинність постанова Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Зміни набули чинності 05.05.2018р.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 цього Закону передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з п.2.13 постанови правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р., якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Відповідно до п.«г» ч.1 ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Згідно з п.6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 п.4 постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» визначено, що з 01.09.2008р. репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54 грн. 40 коп., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43 грн. 52 коп.
Згідно зі ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України № 966-XIV від 15.07.1999р. «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не пп.2 п.4 постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», оскільки останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018р. у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018р. у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019р. у справі №446/1848/16-а, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Отже, вирішуючи наведений спір, суд першої інстанції на підставі аналізу співвідношення пп.2 п.4 постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. та п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підставно виходив з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
Згідно із наявними у справі документами, що не оспорюються сторонами, позивач визнана реабілітованою особою, про що їй видано 23.10.2021р. відповідне посвідчення.
25.10.2021р. позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії.
За таких умов позивач користується пільгами і має право з 25.10.2021р. на підвищення до пенсії, що передбачено п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні № 5-рп/2002 від 20.03.2002р. право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Таким чином, постанова КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» є підзаконним актом, при цьому норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» мають вищу юридичну силу, а тому підлягають до застосування у спірних правовідносинах.
З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу, як особі, що реабілітовано, підлягають застосуванню приписи п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не норми постанови КМ України № 654 від 16.07.2008р. «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Також суд першої інстанції вірно покликався на приписи ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.
Колегія суддів звертає увагу й на те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату передбаченого п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).
За таких умов дії відповідача ГУ ПФ України в Тернопільській обл. щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком на підставі п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», не ґрунтуються на вимогах закону.
Апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Тернопільській обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.03.2022р. в адміністративній справі № 500/953/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді В. З. Улицький
І. В. Глушко
Дата складання повного тексту судового рішення: 21.07.2022р.