Справа № 442/2457/22 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/559/22 Доповідач: ОСОБА_2
22 липня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Веймар Республіки Німеччини, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2022 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
за участі прокурора ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
вищевказаною ухвалою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_7 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12021141110000894 від 26 листопада 2021 року, до двох місяців (60 діб) - до 28 серпня 2022 року.
Строк дії ухвали суду рахувати з 30 червня 2022 року
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить змінити ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2022 року, обравши ОСОБА_7 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що ОСОБА_7 хворіє на двобічний деформуючий кокс артроз кульшових суглобів 3 та 4 стадії, через це потребує допомоги в пересуванні. Задля отримання можливості ходити, потребує операції з метою імплантації кульшових суглобів.
Апелянт звертає увагу, що обвинувачений раніше несудимий, має, всупереч висновків суду, міцні соціальні зв'язки, оскільки проживає разом з дружиною, донькою та сином.
При цьому вважає, що у діях ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, може мати не повторність, а продовжуваний злочин.
На переконання захисника, під час обрання запобіжного заходу право обвинуваченого на захист було порушено.
У удовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_6 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 проти задоволення апеляційних вимог заперечив, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області знаходиться кримінальне провадження №1202114111000894 від 26 листопада 2021 року про обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України.
У межах даного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області до ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строк дії якого неодноразово було продовжено, востаннє - ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2022 року.
Підставами для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що існують передбачені ст. 177 КПК України ризики.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_7 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченого не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, сторонами не надано.
При цьому доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_7 має ряд захворювань, тому не може триматися в умовах ізоляції колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто, особам які утримуються у слідчому ізоляторі забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Будь-яких доказів того, що стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 перешкоджає його перебуванню в умовах СІЗО стороною захисту не надано.
Колегія суддів роз'яснює право обвинуваченого подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і, за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу, а також право оскаржувати у встановленому законом порядку рішення, дії або бездіяльність посадових осіб адміністрації ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» у випадках, коли не приймаються заходи щодо звернень обвинуваченого, в тому числі, стосовно стану здоров'я.
Твердження захисника про те, що ОСОБА_7 є раніше несудимим та має міцні соціальні зв'язки, самі по собі не можуть слугувати підставою для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу, адже наведені обставини не можуть підтверджувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого та відсутність ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо продовження строків тримання під вартою розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів провадження вбачається, що при продовженні строків тримання під вартою ОСОБА_7 колегія суддів місцевого суду враховувала не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованих злочинів, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченого під вартою.
Покликання сторони захисту на те, що у діях обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, ОСОБА_7 має місце не повторність, а продовжуваний злочин, не беруться до уваги колегією суддів, оскільки питання кваліфікації дій обвинуваченого, як і доведеності його вини, яка ґрунтується на належних, допустимих та достатніх доказах, вирішується в нарадчій кімнаті під час ухвалення вироку у справі, а не на стадії її розгляду, зокрема і під час вирішення питання про необхідність продовження застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора, зазначені захисником у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 червня 2022 року щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без змін, апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в його інтересах - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4