Справа № 462/3074/22
19 липня 2022 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючого - судді Боровкова Д.О.
при секретарі Данилович Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 462/3211/16-а, виданого Залізничним районним судом м. Львова, неправомірною; зобов'язати відповідача невідкладно провести виконавчі дії відповідно до вимог частини 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» щодо накладення на боржника штрафу та звернення до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення.
Свої вимоги мотивує тим, що 06 серпня 2019 року Залізничним районним судом м. Львова виданий виконавчий лист № 462/3211/16-а про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії) на підставі довідки виданої прокуратурою Львівської області № 18/815 від 18.03.2016 р. Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Леськівим Б.Я. від 29 грудня 2019 року ВП № 60901662 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа № 462/3211/16-а. Проте, відповідач не вчиняє ніяких дій. Рішення суду більше двох років залишається не виконаним. В зв'язку з наведеним, просить позов задовольнити.
30 червня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження у справі, відповідачу надано строк для направлення відзиву на позовну заяву.
11 липня 2022 року позивач подав клопотання про заміну неналежного відповідача на належного /а.с.34/.
11 липня 2022 року ухвалою суду клопотання задоволено; замінено відповідача Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на правонаступника - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) /а.с.40/.
14 липня 2022 року відповідач подав клопотання про залучення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у якості третьої особи /а.с.43/.
19 липня 2022 року ухвалою суду у задоволенні вказаного клопотання відповідача відмовлено.
Позивач та представник відповідача, будучи належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду, в судове засідання не з'явилися. Суд вважає, що їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи, і тому справу слід вирішувати за наявними матеріалами відповідно до вимог частини 3 статті 268 КАС України.
Дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Судом встановлено, що 06 серпня 2019 року Залізничним районним судом м. Львова виданий виконавчий лист № 462/3211/16-а про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України у Залізничному районі м. Львова провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на час призначення пенсії) на підставі довідки виданої прокуратурою Львівської області № 18/815 від 18.03.2016 р. /а.с.24/.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Леськівим Б.Я. від 29 грудня 2019 року ВП № 60901662 було відкрито виконавче провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа № 462/3211/16-а /а.с.25/.
ОСОБА_1 паротягом 2020 - 2022 років неодноразово звертався до відповідача зі скаргами на тривале невиконання рішення суду у справі № 462/3211/16-а /а.с.21-23/.
З листа Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) від 15 червня 2022 року № 19495 адресованого на ім'я ОСОБА_2 убачається, що відповідачем неодноразово скеровувалися боржнику Головному управління Пенсійного фонду України у Львівській області вимоги державного виконавця, в яких зобов'язувалося боржника виконати рішення суду з попередженням про накладення штрафу, останній раз така вимога скеровувалася 30 травня 2022 року. Відповідь на вимогу не надходила, рішення суду за виконавчим листом № 462/3211/16-а від 06 вересня 2019 року не виконано, закінчувати виконавче провадження немає законних підстав /а.с.35-37/.
Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Частинами 2 та 3 статті 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов'язковою для застосування судами відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1950 року (Рішення ЄСПЛ у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40). У Рішенні ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладені у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Нормою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Стаття 63 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок виконання рішень суду, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. За рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження (частина 1 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частинами 2 - 4 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. \
Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Оскільки боржником самостійно не виконувалися постанова Залізничного районного суду м. Львова від 29 червня 2016 року, а державним виконавцем не вчинялися всі необхідні виконавчі дії протягом двох років, суд приходить до висновку, що державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій допущено порушень, викладених у статті 63 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд зазначає, що належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду.
Невиконання рішення суду, що набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на статтю 129-1 Конституції України.
Зазначена позиція узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним судом у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 350/1325/17-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 619/562/18.
Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Беручи до уваги, що в діях державного виконавця наявні порушення вимог статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», суд приходить до висновку про те, що бездіяльність державного виконавця, що полягає у не здійсненні передбачених законом заходів примусового виконання судового рішення, слід визнати протиправною, зобов'язавши державного виконавця здійснити необхідні виконавчі дії у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом та Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на спростування вимог позивача.
Відповідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі у їх сукупності, прийшов до висновку про задоволення позову.
Керуючись ст. 287 КАС України, суд
постановив:
Позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 462/3211/16-а, виданого Залізничним районним судом м. Львова, неправомірною.
Зобов'язати державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) невідкладно провести виконавчі дії відповідно до вимог закону «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа № 462/3211/16-а, виданого Залізничним районним судом м. Львова.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів) на користь ОСОБА_1 908,00 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було поданою.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 /.
Відповідач: Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Львів)/79000 м. Львів, пл. Шашкевича,1; ЄДРПОУ 43317547/.
Суддя:
Оригінал рішення.