Справа № 760/19273/21 Суддя (судді) першої інстанції: Зуєвич Л.Л.
21 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 12 травня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції міста Києва Головко Миколи Анатолійовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до інспектора Управління патрульної поліції міста Києва Головко Миколи Анатолійовича, Департаменту патрульної поліції, в якому просив: скасувати постанову від 13.07.2021 серія ЕАН № 4483821 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною четвертою ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в сумі 20 400,00 грн, провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю вини в його діях, які були вимушені крайньою необхідністю.
Позов обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова є неправомірною, розгляд адміністративної справи незаконною, з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для вирішення справи, за відсутності вини особи, на яку накладено адміністративне стягнення, що призвело до порушення його прав.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 12 травня 2022 року у задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскільки у оскаржуваній постанові не наведено будь-які докази вчинення адміністративного правопорушення, тому така постанова є незаконною та підлягає скасуванню.
На думку апелянта, під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності інспектор поліції не роз'яснив права позивачу, що свідчить про грубе порушення вимог статті 268 КУпАП.
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2021 інспектором Управління патрульної поліції міста Києва Головко Миколою Анатолійовичем складено постанову серія ЕАН №4483821 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі.
З вказаної постанови вбачається, що 13.07.2021 о 23 год 41 хв у м. Києві, Кловський узвіз, 3, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керував транспортним засобом Audi Q8, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування, чим порушив п. 2.1 «а» Правил дорожнього руху - керування транспортного засобу особою, позбавленою права керування транспортним засобом.
Вказані обставини слугували підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 20 400,00 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки згідно рішення Приморського районного суду міста Одеси від 30.09.2019 у справі №522/11567/19 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 130 КупАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20 400,00 грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, та враховуючи не подання до суду доказів того, що позивач під час вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП України, діяв у стані крайньої необхідності, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.
Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.1 «а» Правил дорожнього руху України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
У свою чергу, відповідно до пункту 2.4 Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:
а) пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1;
б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність транспортного засобу;
в) дати можливість оглянути транспортний засіб відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) зчитування інформації із самоклейної мітки радіочастотної ідентифікації про проходження обов'язкового технічного контролю транспортним засобом, а також перевірку технічного стану транспортних засобів, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому технічному контролю.
Аналогічні положення закріплені і в статті 16 Закону України «Про дорожній рух», згідно якої водій зобов'язаний мати, зокрема при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відтак, з аналізу вищевказаних норм вбачається, що законодавством визначено перелік випадків, коли працівник поліції має право вимагати, а водій зобов'язаний надати, зокрема посвідчення водія.
У той же час, частиною четвертою статті 126 КУпАП визначено, що керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Виходячи з наведених вище правових норм вбачається, що позбавлення права керування транспортним засобом свідчить про відсутність у такої особи посвідчення водія та не дозволяє здійснювати керування будь-якими транспортними засобами.
У той же час, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:
1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення тощо.
Однак, відеозапису нагрудної камери патрульного, яка працювала, коли було виявлено адміністративне правопорушення, до суду першої інстанції надано не було.
Крім того, на час винесення судом першої інстанції, у матеріалах справи були відсутні будь-які докази, що встановлюють наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, та винність позивача у його вчиненні.
За правилами частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
При цьому, приписами частини третьої статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Однак, у оскаржуваній постанові відсутні будь-які зазначення щодо здійснення відеофіксації та жодними іншими доказами, як то показами свідків не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом факт вчинення позивачем правопорушення.
У той же час, позивач і у позовній заяві, і у апеляційній скарзі наголошує на тому, що під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності інспектор поліції не роз'яснив права позивачу.
Однак, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити вказаний факт з огляду на відсутність належних і допустимих доказів фіксації факту правопорушення.
У даному випадку, на обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
Слід звернути увагу на те, що постановою Приморського районного суду міста Одеси від 30.09.2019 у справі №522/11567/19 позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 20400 (двадцять тисяч чотириста) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
Водночас, у матеріалах даної справи відсутні будь-які докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП, зокрема і вказана постанова.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Таким чином, колегія суддів вважає, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 126 КУпАП, є не доведеним зі сторони відповідача.
Оскільки суть адміністративного правопорушення, не підтверджується належними та допустимими доказами, що в сукупності є підставою для визнання оскарженої постанови про адміністративне правопорушення щодо позивача за вчинення адміністративного правопорушення незаконною та її скасування.
Отже, висновок суду попередньої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є таким, що не відповідає приписам законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 272, 286, 308, 310, 311, 315, 317, 321 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 12 травня 2022 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до інспектора Управління патрульної поліції міста Києва Головко Миколи Анатолійовича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Визнати неправомірною та скасувати постанову від 13 липня 2021 року серія ЕАН № 4483821 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною четвертою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
Є.В. Чаку