21 липня 2022 року Справа № 160/1913/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, до відповідача 2 - Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 1 ТУ ДСА в Дніпропетровській області), до відповідача 2 - Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2, ДСА України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (далі - третя особа), в якій позивач, з урахуванням уточнень підстав позову, просить:
1. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
2. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 , за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів.
3. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
4. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Указом Президента України від 25 грудня 2004 року №1540/2004 його призначено строком на п'ять років у місцевому загальному суді на посаду судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Наказом голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області №2-0 від 17.01.2005 року «Про призначення на посаду судді Нікопольського міськрайсуду» його зараховано до штату Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області на посаду судді цього ж суду з 17.01.2005 року. Постановою Верховної Ради України від 01 липня 2010 року № 2400-VI позивача, обрано на посаду судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області безстроково. Відповідно до наказу голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 93-0 від 20 липня 2010 року «Про обрання судді безстроково», ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з 01 липня 2010 року. Наказом Голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 1- 0 від 02 січня 2020 року «Щодо встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років суддям Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області» позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 01 січня 2020 року в розмірі сорока відсотків посадового окладу судді. За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад, виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року, доплати за вислугу років в розмірі сорока відсотків від посадового окладу судді. 17 квітня 2020 року опубліковано Закон України № 553-ІХ, яким, зокрема, передбачається, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ і включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (з 01.01.2020 року - 4723 гривні). В зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди. Отримавши суддівську винагороду за квітень-серпень 2020 року позивач дізнався, що розмір її нарахування та виплати не відповідає розміру, установленому Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 02 червня 2016 року №1402-VIII, у зв'язку з чим не погоджується із сумою виплаченої йому суддівської винагороди та вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення. Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10- р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553- IX. Відповідно до вказаного Рішення Конституційного Суду України, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. З 18 квітня 2020 року і по 28 серпня 2020 року позивач отримав суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі. Таким чином, йому спричинена матеріальна шкода. Оскільки в подальшому перелічені вище законодавчі акти визнані неконституційними, невиплачений позивачу у зв'язку з цим розмір суддівської винагороди повинен бути відшкодований державою в тому числі - на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України. Зауважив, що положення Конституції України, а також юридичні позиції Конституційного Суду України щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу. Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів. Вказав на те, що у разі суперечності закону чи іншого правового акту Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року відкрито провадження по вказаній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
01.04.2022 року від відповідача 1 на адресу суду надійшов відзив, в якому ТУ ДСА України в Дніпропетровській області заперечує проти позовних вимог та у задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначив, що Конституційний Суд України у рішенні від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) на майбутнє, проте фактично визнав їх чинність до ухвалення ним рішення. Отже, дія частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" втратила чинність 28.08.2020 року, тому у період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року наведені положення були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди, а починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Отже, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Верховною Радою України 13 квітня 2020 р. прийнято Закон України №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, який набрав чинності 18 квітня 2020 р., яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 р. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Окрім того вказав, що зазначене питання розглядалось на засіданні Ради суддів України, де останнім зазначалось, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ від 13 квітня 2020 р. не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. З огляду на викладене відповідач вважає, що, він як розпорядник коштів нижчого рівня, не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” (у редакції Закону України № 553-ІХ). Також відповідач зауважив, що у розумінні рішень Конституційного Суду України та рішень Європейського суду з прав людини, обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а отже, відповідає критеріям пропорційності, є співрозмірними із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України. На підставі вищевикладеного відповідач вважає, що Територіальне управління ДСА України в Дніпропетровській області чітко дотримується законодавства України та діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України. Наголошував на тому, що своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню) спрямовані на порушення прав та законних інтересів позивача. З огляду на зазначене, ТУ ДСА України в Дніпропетровській області до якого пред'явлено позов про стягнення недоотриманої заробітної плати вважає, що воно не є належним відповідачем.
15.04.2022 року Державною судовою адміністрацією України надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити. Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідачем зазначено, що Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь. Територіальне управління Державної судової адміністрації України є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзацом 1 ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України. Верховною Радою України 13 квітня 2020 року прийнято Закон України №553-ІХ “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік””, який набрав чинності 18 квітня 2020 року, яким встановлено обмеження нарахування, зокрема суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. Таким чином, нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Окрім того вказано, що зазначене питання розглядалось на засіданні Ради суддів України, де останнім зазначалось, що оскільки складові суддівської винагороди, визначені ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” окремо скороченню не підлягають, а Законом № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року не визначено відповідної процедури, тому розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру - застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди. Вказано, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року у справі № 10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Додатково було зазначено, що відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року №333, виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2111 “заробітна плата”. Кошторисні призначення Територіального управління для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 року становили 497372,5 тис. грн. Одночасно проінформовано, що зміни до кошторису Територіального управління стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 “заробітна плата” ДСА України у 2020 році не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню за КПКВК 0501020 “забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя” за КЕКВ 2111 “заробітна плата у сумі 497 372,5 тис. грн. відкриті у повному обсязі.
21.04.2022 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалив перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Підготовче судове засідання у справі суд призначив 23.05.2022 року об 10:00 год.
16.05.2022 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника.
20.05.2022 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не згоден з правовою позицією відповідачів, вважає, що його позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі є порушенням вимог ст.19,130 Конституції України, ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно- правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020. Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
20.05.2022 року від представника позивача на адресу суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача та його представника в порядку письмового провадження.
У поданих до суду відзивах відповідачі просили здійснювати розгляд справи без їх участі.
Третя особа правом на надання пояснень не скористалась.
В судове засідання 23.05.2022 року учасники справи не прибули, про дату час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до п. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
За наведених обставин та керуючись приписами ч.9 ст.205 КАС України, суд вирішив розглянути справу по суті в порядку письмового провадження, на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказів.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Усною ухвалою суду від 23.05.2022 року суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.
09.06.2022 року Державною судовою адміністрацією України надано відзив на позовну заяву, зміст якого аналогічний відзиву, який було подано 15.04.2022 року.
20.06.2022 року від позивача на адресу суду надійшла заява в порядку ст. 47 КАС України, в якій позивача уточнив підстави заявленого позову та наголосив, що з 18 квітня 2020 року і по 28 серпня 2020 року позивач отримав суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін, тобто у меншому розмірі. Таким чином, йому спричинена матеріальна шкода. Оскільки в подальшому перелічені вище законодавчі акти визнані неконституційними, невиплачений позивачу у зв'язку з цим розмір суддівської винагороди повинен бути відшкодований державою в тому числі - на підставі ч. 3 ст. 152 Конституції України. Також обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі є порушенням вимог ст.19,130 Конституції України, ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно- правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 Указом Президента України від 25 грудня 2004 року №1540/2004 його призначено строком на п'ять років у місцевому загальному суді на посаду судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Наказом голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області №2-0 від 17.01.2005 року «Про призначення на посаду судді Нікопольського міськрайсуду» ОСОБА_1 зараховано до штату Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області на посаду судді цього ж суду з 17.01.2005 року.
Постановою Верховної Ради України від 01 липня 2010 року № 2400-VI позивача, обрано на посаду судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області безстроково.
Відповідно до наказу голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 93-0 від 20 липня 2010 року «Про обрання судді безстроково», ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області з 01 липня 2010 року.
Наказом Голови Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 1- 0 від 02 січня 2020 року «Щодо встановлення та виплати щомісячної доплати за вислугу років суддям Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області» позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років з 01 січня 2020 року в розмірі сорока відсотків посадового окладу судді.
17 квітня 2020 року опубліковано Закон України № 553-ІХ, яким, зокрема, передбачається, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ і включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (з 01.01.2020 року - 4723 гривні). В зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди.
З довідки про розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 в період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року стосовно суддівської винагороди позивача було застосовано обмеження нарахування - 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.
Не погоджуючись із діями Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані нормами Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Закону України "Про внесення змін до Закону України "про Державний бюджет України на 2020 рік" №553- IX від 13.04.2020 року.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Проте, 12.03.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що будь-які обмеження судової винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з огляду на таке.
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 рішення від 11.03.2020 року у справі № 4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11 -р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту З мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина 1 статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу" через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд робить висновок, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Також рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ.
Отже положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 року № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Також суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року №10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.
Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік". Більш того, суд наголошую на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Більш того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
Отже, оспорювані дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” є протиправними.
Згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частин 1-2 статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головним розпорядником бюджетних коштів є, зокрема, Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини 5 статі 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно частини 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року № 141/0/15-19, Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 2 Положення визначено, що ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.
Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.
З огляду на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII та з урахуванням положень частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України слідує, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України.
Відповідач Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідний рік.
Так, у відзиві ДСА України було зокрема зазначено, що відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року №333, виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2111 “заробітна плата”. Кошторисні призначення Територіального управління для місцевих загальних судів за зазначеним кодом станом на 31.12.2020 року становили 497372,5 тис. грн. Одночасно проінформовано, що зміни до кошторису Територіального управління стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 “заробітна плата” ДСА України у 2020 році не вносились. Бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік Територіальному управлінню за КПКВК 0501020 “забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя” за КЕКВ 2111 “заробітна плата у сумі 497 372,5 тис. грн. відкриті у повному обсязі.
В свою чергу, про зменшення обсягів видатків на виплату суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ не зазначено ані Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, ані Державною судовою адміністрацією України у своїх відзивах.
Відомості щодо видатків на виплату суддівської винагороди у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року, у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ у поданому до суду кошторисі на 2020 рік також відсутні.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що ДСА України не виділила Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис).
З огляду на зазначене, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі є результатом дій саме Територіального управління ДСА в Дніпропетровській області, а отже й відповідальною особою за невиплату позивачу суддівської винагороди в повному обсязі є саме Територіальне управління ДСА України в Дніпропетровській області.
В даному випадку, позивач обрав спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання Територіального управління ДСА України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 , за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборі.
Суд зазначає, що право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декількох можливих способів захисту права, один, який відповідає суті спірних відносин та який найбільш ефективно відновить порушене право.
Однак, з урахуванням того, що відповідачем Територіальним управлінням ДСА України в Дніпропетровській області суддівська винагорода у визначених законом розмірах не нарахована, а повноваженнями щодо нарахування та виплати суддівської винагороди наділений саме цей відповідач, суд дійшов висновку, що позивач обрав належний спосіб захисту права у спірному випадку.
При цьому, визначення конкретної суми яка підлягає нарахуванню та виплаті належить до виключних повноважень відповідача.
Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень дії якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності своїх дій щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
За наведених обставин суд прийшов до висновку про задоволення позовної заяви.
Щодо клопотання позивача про зобов'язання відповідача надати у десятиденний строк звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З приписів наведеної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі є правом суду, а не його обов'язком, при цьому, суд вважає, що для вжиття таких заходів повинні існувати об'єктивні обставини, які б викликали сумнів щодо добровільного виконання відповідачем рішення суду.
Суд наголошує на тому, що відповідно до ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Позивачем не обґрунтовано необхідність встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі, а з матеріалів справи не вбачається об'єктивних обставин, які б викликали сумнів щодо добровільного виконання відповідачем рішення суду у цій справі.
За наведених обставин, у задоволенні клопотання позивача про зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надати в 10-денний строк звіт про виконання судового рішення, яке було заявлено у позовній заяві, суд відмовляє зв'язку з його необґрунтованістю.
Відповідно пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, рішення суду в частині присудження суддівської винагороди у межах суми виплати за один місяць, підлягає негайному виконанню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-77, 139, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до відповідача 1 - Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 26239738, 49000, м .Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 57, к. 301), відповідача 2 - Державної судової адміністрації України (код ЄДРПОУ 26255795, 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 37988155, 49000, вул. Челюскіна, буд. 1) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), із застуванням ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 , за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки, тимчасової непрацездатності), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 21.07.2022 року.
Суддя О.М. Неклеса