19 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 903/692/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Головуючий - Огороднік К.М., Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.
розглянувши касаційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби з доданими до неї матеріалами
на рішення Господарського суду Волинської області від 14.12.2021 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн.)
та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн.)
у справі №903/692/21
за позовом Фізичної особи-підприємця Федяк Мар'яни Василівни
до Волинської митниці Держмитслужби, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України
про стягнення 2 997 976, 37 грн.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Волинської митниці Держмитслужби з доданими до неї матеріалами на рішення Господарського суду Волинської області від 14.12.2021 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн.) та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн.) у справі №903/692/21, в якій просить суд скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних частинах; ухвалити нове рішення яким у задоволені позовних вимог Федяк М.В. відмовити у повному обсязі.
Ухвалою Верховного Суду від 24.06.2022 року касаційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби на рішення Господарського суду Волинської області від 14.12.2021 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн. в т.ч. 258037,06 грн. та 50 000 грн. моральної шкоди) та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн. в т.ч. 258037,06 грн. та 50 000 грн. моральної шкоди) у справі №903/692/21, залишено без руху. Надано Волинській митниці Держмитслужби строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху, а саме: сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 9 241,111 грн. і надати Суду відповідні докази здійснення такої оплати.
18.07.2022 року до Верховного Суду від скаржника надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору у зв'язку зі сплатою лише 4 275,62 грн. судового збору та/або продовжити встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги на сплату судового збору у сумі 4 965,49 грн.
Дослідивши доводи наведені скаржником щодо не сплати у повному розмірі судового збору у встановленому законом порядку, колегія суддів дійшла висновку про їх необґрунтованість.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Так, з аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію "суд, враховуючи майновий стан сторони, може…", тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених статтею 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово "або", не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Слід зазначити, що встановлений статті 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.
Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).
Предметом справи, що розглядається, не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Відтак, скаржник не відноситься до переліку осіб, зазначених у статті 8 Закону України "Про судовий збір" та зазначені ним у заяві підстави не передбачені вказаною нормою.
Крім того, скаржником не наведено жодних обставин які б свідчили про наявність умов щодо подальшої зміни майнового стану та можливості сплати судового збору.
З огляду на те, що скаржником не зазначено обставин та доказів поширення на нього умов передбачених в частині першій статті 8 Закону України "Про судовий збір", не вбачається правових підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Таким чином, з урахуванням викладеного, на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 24.06.2022 року скаржником протягом встановленого судом строку не усунуто недоліки.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.
Суд вважає за необхідне зазначити, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду прав людини від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії").
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").
Згідно з ч.2 ст. 292 ГПК України, у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Відповідно до ч. 4 ст.174 ГПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
Приписами ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Виходячи з того, що скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги у строк встановлений ухвалою Верховного Суду від 24.06.2022 року, колегія суддів дійшла висновку про повернення касаційної скарги Волинської митниці Держмитслужби на рішення Господарського суду Волинської області від 14.12.2021 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн.) та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн.) у справі №903/692/21 без розгляду як такої, що не відповідає вимогам процесуального закону щодо її форми.
Водночас, Суд зазначає, що Волинська митниця Держмитслужби не позбавлена можливості повторно звернутись до суду касаційної інстанції із касаційною скаргою, оформленою належним чином відповідно до вимог ст. ст. 119, 287, 288, 290 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 3, 174, 234, 235, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
1.Відмовити у задоволенні клопотання Волинської митниці Держмитслужби про відстрочення сплати судового збору.
2.Касаційну скаргу Волинської митниці Держмитслужби на рішення Господарського суду Волинської області від 14.12.2021 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн.) та на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2022 року (в частині стягнення з Державного бюджету на користь Федяк М.В. 308037,06 грн.) у справі №903/692/21, повернути скаржнику без розгляду разом з доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Ткаченко Н.Г.