Справа № 395/399/22
Провадження № 1-кп/395/38/2022
21 липня 2022 року м. Новомиргород
Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретарі ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5
під час судового розгляду за кримінальним провадженням по обвинуваченню ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України, -
В провадженні Новомиргородського районного суду Кіровоградської області перебувають матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_4 , обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307 КК України.
Під час судового засідання за даним кримінальним провадженням прокурором заявлено клопотання про продовження строку запобіжного заходу щодо ОСОБА_4 у вигляді тримання під вартою, оскільки на даний час закінчується строк дії попередньої ухвали суду про обрання міри запобіжного заходу у вигляд тримання під вартою щодо ОСОБА_4 та під час досудового розслідування існували та на даний час продовжують існувати ризики передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості ОСОБА_4 незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання прокурора.
Заслухавши вищевказані показання, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення клопотання прокурора про продовження тримання під вартою щодо ОСОБА_4 за такими обставинами.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
В судовому засіданні встановлено, що як під час досудового розслідування існували та на даний час продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме можливості ОСОБА_6 незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Водночас, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк проти України» тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Тобто, у розумінні практики Європейського суду з прав людини сама тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Також у рішенні «Харченко проти України», ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Зважаючи на викладене, суд все ж приходить до висновку, що обставини, на які посилався слідчий суддя при обранні обвинуваченому запобіжного заходу, не змінилися. Жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України.
При цьому суд зазначає, що сама тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, не є основною чи безпосередньою підставою для тримання під вартою, а оцінюється в сукупності з наявними ризиками, передбаченими ст. 177 КПК України.
Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, тобто застосування більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого на даний час неможливе, ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, не зменшилися.
Обставини особистого життя та соціальної адаптації у суспільстві свідчать про наявність певних ознак нестабільного характеру поведінки обвинуваченого у звичайному житті (враховуючи обґрунтовану підозру вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення та його поведінку), що дає підстави стверджувати те, що домашній арешт не забезпечить належних гарантій здатності обвинуваченого самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів.
Оцінюючи всі встановлені під час розгляду клопотання обставини, враховуючи ризик втечі, зумовлений тяжкістю покарання за інкримінованим йому злочином та обґрунтованість підозри, яка встановлена (та не спростована) при застосуванні запобіжного заходу, суд вважає, що на даний час більш м'які запобіжні заходи не будуть достатніми та не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Згідно даних, що характеризують обвинуваченого ОСОБА_4 , останній працював, не перебуває у зареєстрованому шлюбі та не має утриманців, обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення у період відбуття іспитового строку за попереднім вироком суду, отже є реальні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_4 залишаючись на свободі, матиме змогу вчинити нове кримінальне правопорушення, враховуючи те, що він вчинив злочин маючи незняту і непогашену в законному порядку судимість, що в свою чергу вказує на наявність ризиків, передбачених п. 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Тримання під вартою обвинуваченого як запобіжний захід відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості діяння, яке йому інкримінується, позбавляє можливості перешкодити інтересам правосуддя.
Крім того, дане кримінальне провадження має підвищений суспільний інтерес, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до свободи особистості ОСОБА_4 .
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, в тому числі, щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для застосування застави щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
Керуючись ст.ст.177-178, 183, 193-194, 196-197, 331 КПК України, суд,-
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 - задовольнити.
Продовжити захід забезпечення кримінального провадження, щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою на строк до 60 днів, а саме до 18 вересня 2022 року, включно.
Копію ухвали вручити учасникам провадження для відома та направити до ДУ "Кропивницький слідчий ізолятор" для виконання.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Перенести розгляд справи до 14 години 00 хвилин 27 липня 2022 року.
Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя: ОСОБА_1