18 липня 2022 р. № 400/13110/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання рішень протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - відповідач) про:
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №490/03.20-р від 26.06.2020 року та №143050001724 від 07.06.2021 року;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності ОСОБА_1 : з 12.09.1989 року по 01.03.1990 року в Колгоспі імені Леніна, з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року в Колгоспі "Маяк", з 16.05.1996 року по 05.06.1999 року в ТОВ "Корт" та з 13.06.2013 року по 31.12.2013 року в ТОВ "Монтажспецстрой", всього 04 роки 06 місяців 16 днів;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області призначити та виплатити пенсію починаючи з 18.06.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач 18.06.2020 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком, у відповідь на яку отримав рішення від 26.06.2020 року №490/03.20-р про відмову у призначенні пенсії за віком. Рішення відповідач мотивував тим, що у позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди роботи у колгоспі імені Леніна та колгоспі імені "Маяк", оскільки відсутні відомості про відпрацьований мінімум трудоднів. Крім того, вказаним рішенням до страхового стажу не зараховано період роботи у ТОВ "Монтажспецстрой", оскільки у довідці від 26.03.2020 року №Вх-085-1-752/19547 відсутні дані про слату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації. Після чого, з метою набуття стажу, 28.07.2020 року позивач працевлаштувався водієм до ТОВ «Іноваційнний центр «Нове життя» де працює по теперішній час. 31.05.2021 року, пропрацювавши додатково 10 місяців, ОСОБА_1 вдруге звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії, у відповідь на яку отримав рішення №143050001724 від 07.06.2021 року про відмову у призначенні пенсії за віком. Рішення відповідач мотивував тим, що у позивача недостатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком, оскільки до страхового стажу не зараховано періоди роботи у колгоспі імені Леніна та колгоспі імені "Маяк", оскільки відсутні відомості про відпрацьований мінімум трудоднів. Крім того, до страхового стажу не зараховано період роботи у ТОВ "Монтажспецстрой", оскільки у довідці від 26.03.2020 року №Вх-085-1-752/19547 відсутні дані про слату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації. Також, вказаним рішенням з розрахунку страхового стажу виключено період роботи з 16.05.1996 по 05.06.1999, оскільки запис завірено печаткою ТОВ "Корт", оформлення якої не відповідає вимогам постанови КМУ від 22.01.1996 року №118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України", а саме відсутній ідентифікаційний код підприємства. Позивач вважає такі рішення протиправними з посиланням на положення статті 62 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення», норми Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637. Вказує, що записами трудової книжки підтверджено його роботу в колгоспі імені Леніна та колгоспі імені "Маяк", такі містять відомості про кожен період прийняття на роботу та звільнення, а також у трудовій книжці колгоспника позивача наявні записи про трудову участь в громадському господарстві, зокрема, про виконання річних мінімумів такої трудової участі. Відсутність первинних документів колгоспу в архівних установах, не може слугувати підставою для не зарахування певного періоду його роботи до страхового стажу, оскільки ненадходження цих документів в архів відбулося не з його вини. Щодо періоду роботи у ТОВ "Корт" зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. На думку позивача, відмова відповідача зарахувати період роботи у ТОВ "Монтажспецстрой" є протиправною, оскільки Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а тому, і заробіток за відповідний період необхідно включати при обчисленні пенсії. Вважає, що страховий стаж складає більше 25 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком, що у свою чергу і стало підставою для звернення позивачки до суду з відповідним позовом.
Ухвалою суду від 30.12.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/13110/21 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку ст. 262 КАС України.
До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки зарахувати до страхового стажу періоди роботи у колгоспі імені Леніна та колгоспі імені "Маяк" неможливо, оскільки відсутні відомості про відпрацьований мінімум трудоднів. Крім того, неможливо зарахувати до страхового стажу період роботи у ТОВ "Монтажспецстрой", оскільки у довідці від 26.03.2020 року №Вх-085-1-752/19547 відсутні дані про слату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації. Також, з розрахунку страхового стажу виключено період роботи з 16.05.1996 по 05.06.1999, оскільки запис завірено печаткою ТОВ "Корт", оформлення якої не відповідає вимогам постанови КМУ від 22.01.1996 року №118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України", а саме відсутній ідентифікаційний код підприємства. Страховий стаж позивача становить 24 роки 03 місяці 09 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України.
Позивач, є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.07.1996 року.
18.06.2020 року позивач звернувся із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області.
На день звернення із заявою позивачу виповнилось 55 років.
26.06.2020 року розглянуто заяву позивача від 18.06.2020 року та додані до неї документи та прийнято рішення №490/03.20-р про відмову в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказаним рішення встановлено, що страховий стаж заявника склав 24 роки 03 місяці 09 днів, що був обчислений за період з вересня 1980 року по листопад 2015 року.
До страхового стажу позивача не було включено періоди роботи, що відображені в трудовій книжці НОМЕР_2 від 19.06.1984 року, а саме:
- з 12.09.1989 року по 01.03.1990 року в Колгоспі імені Леніна та з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року в Колгоспі "Маяк" по договору, в зв'язку з відсутністю довідки про встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих трудоднів) або чи підлягав соціальному страхуванню під час роботи по договору та вид договору (цивільно-правовий чи трудовий);
- з 13.06.2013 року по 31.12.2013 року в ТОВ "Монтажспецстрой" (розташованому на території Російської Федерації), оскільки в довідці від 26.03.2020 року №Вх-085-1-752/19547 відсутні дані про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Після чого, з метою набуття стажу, 28.07.2020 року позивач працевлаштувався водієм до ТОВ «Іноваційнний центр «Нове життя» де працює по теперішній час.
31.05.2021 року, ОСОБА_1 вдруге звернувся до відповідача із заявою про призначення/перерахунок пенсії за віком до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області.
07.06.2021 року розглянуто заяву позивача від 31.05.2021 року та додані до неї документи та прийнято рішення №143050001724 про відмову в призначенні пенсії за віком в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вказаним рішення зазначено, що страховий стаж заявника склав 22 роки 03 місяці 15 днів, що був обчислений за період з вересня 1980 року по березень 2021 року.
До страхового стажу позивача не було включено періоди роботи, що відображені в трудовій книжці НОМЕР_2 від 19.06.1984 року, а саме:
- з 12.09.1989 року по 01.03.1990 року в Колгоспі імені Леніна та з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року в Колгоспі "Маяк" по договору, в зв'язку з відсутністю інформації про характер укладених договорів. Крім того, в порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, записи про період роботи у Колгоспі "Маяк" містять виправлення, не завірені належним чином;
- з 13.06.2013 року по 31.12.2013 року в ТОВ "Монтажспецстрой" (розташованому на території Російської Федерації), оскільки в довідці від 26.03.2020 року №Вх-085-1-752/19547 відсутні дані про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Крім того вказаним рішенням, з розрахунку страхового стажу виключено період роботи з 16.05.1996 року по 05.06.1999 року, оскільки запис завірено печаткою ТОВ "Корт", оформлення якої не відповідає вимогам постанови КМУ від 22.01.1996 року №118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України", а саме відсутній ідентифікаційний код підприємства.
Не погодившись з рішеннями Головного управління ПФУ в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №490/03.20-р від 26.06.2020 року та від 07.06.2021 року №143050001724, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1058 законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
При цьому згідно з ч. 2 ст. 5 Закону № 1058 виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону № 1058).
Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до абзацу першого ч. 2 ст. 24 Закону України № 1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальним органом Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку з 01.01.2004 року, а за період до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим законом.
За статтею 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України № 1058-ІV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Аналіз положень п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 в редакції, що була чинною на час звернення ОСОБА_1 з заявою про призначення пенсії, зумовлює висновок, що право на дострокову пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 55 років, а жінки після досягнення 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок, та за умови їх належності до однієї з цих категорій:
1) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення;
2) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення;
3) дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення;
4) особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до п. п. 20 і 21 ст. 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Судом встановлено, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на дату звернення з заявою від 18.06.2020 року про призначення пенсії досяг 55 років.
Також позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 22.07.1996 року.
Таким чином, спору між сторонами стосовно наявності у позивача статусу учасника бойових дій немає.
Отже, спірним питанням даної справи є наявність страхового стажу (не менше 25 років) у позивача для призначення йому пенсії на підставі п. 4 ч. 1ст. 115 Закону №1058.
Відповідно до записів трудової книжки, позивач у період з 12.09.1989 року по 01.03.1990 року працював у Колгоспі імені Леніна та з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року у Колгоспі "Маяк".
Позивач надав до Головного управління довідку об'єднаного трудового архіву сільських та селищних рад Арбузинського району від 03.02.2020 року № 48, відповідно до якої відомості про кількість вироблених людиною-днів зазначено:
- 1990 рік 203 трудоднів, при встановленому мінімуму 280 трудоднів;
- 1991 рік 231 трудоднів, при встановленому мінімуму 280 трудоднів;
- 1992 рік 20 трудоднів, при встановленому мінімуму 280 трудоднів.
До страхового стажу позивача не було включено періоди роботи з 12.09.1989 року по 01.03.1990 року в Колгоспі імені Леніна та з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року в Колгоспі "Маяк" по договору, у зв'язку з відсутністю довідки про встановлений мінімум трудової участі у громадському господарстві та його виконання (кількість відпрацьованих трудоднів) або чи підлягав соціальному страхуванню під час роботи по договору та вид договору (цивільно-правовий чи трудовий).
Проте, суд критично ставиться до такого висновку у зв'язку з наступним.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 року №310 затверджено Основні положення про порядок видачі трудових книжок колгоспників згідно з пунктом 1 яких трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність члена колгоспу.
Відповідно до пунктів 5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Отже, основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника, в яку, зокрема, вносились відомості про трудову участь колгоспника в громадському господарстві: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання. Якщо колгоспник не виробив обов'язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
Тобто для розрахунку стажу за період роботи в колгоспі необхідні дані про встановлений мінімум трудоднів та про кількість фактично відпрацьованих трудоднів.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (надалі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Суд зауважує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 року у справі №233/2084/17.
Суд зауважує, що право особи на гарантоване Конституцією і законами України пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини такої особи, збереження яких не може нею контролюватись, тому на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.
Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 (чинної на час внесення спірного запису до трудової книжки) визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Згідно з п.2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до п.2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Як встановлено з трудової книжки ОСОБА_1 з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року працював у Колгоспі "Маяк".
Підставою для не зарахування до страхового стажу вказаного періоду роботи стало те, що записи про період роботи у Колгоспі "Маяк" містять виправлення, не завірені належним чином.
Суд критично оцінює таку підставу для відмови у зарахуванні спірного періоду, оскільки Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 у випадку порушення порядку ведення трудової книжки, не передбачає настання негативних наслідків чи відповідальності для особи, щодо якої вона складена.
Суд зауважує, що підставою як для призначення пенсії, так і для її перерахунку, у подальшому є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Більше того, відповідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду.
Правова позиція щодо недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, трудовою книжкою позивача підтверджено період його роботи з 12.09.1989 року по 01.03.1990 року в Колгоспі імені Леніна, з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року в Колгоспі "Маяк".
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо вказаного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу періоди роботи позивача з 12.09.1989 року по 01.03.1990 року в Колгоспі імені Леніна, з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року в Колгоспі "Маяк".
Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 13.06.2013 року по 31.12.2013 року в ТОВ "Монтажспецстрой", суд зазначає наступне.
Підставою для не зарахування вказаного періоду стало те, що в довідці від 26.03.2020 року №Вх-085-1-752/19547 відсутні дані про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації.
Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.
Так, відповідно до статей 2, 3, 7 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.
Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Питання пенсійного забезпечення регулюються двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
Обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно з ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
В зв'язку із зазначеним обчислення стажу позивача в ТОВ "Монтажспецстрой" здійснюється згідно з законодавством Російської Федерації, на території якої у вказаний період відбувалась трудова діяльність позивача.
Згідно з статтею 2 Федерального Закону Російської Федерації від 17 грудня 2001 року № 173-ФЗ "Про трудові пенсії в Російській Федерації", який застосовувався до 01 січня 2015 року, страховий стаж - це сумарна тривалість періодів роботи, що враховується при визначенні права на трудову пенсію, протягом яких сплачувались страхові внески до Пенсійного фонду Російської Федерації, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.
В матеріалах справи наявна довідка від 26.03.2020 року №вх-085-1-752/19547, з якої вбачається, що ОСОБА_1 в період з 13.06.2013 року по 31.12.2013 року дійсно працював в ТОВ "Монтажспецстрой". Згідно вказаної довідки вбачаються суми заробітку.
Будь-яких посилань на невідповідність довідки чинному законодавству (або її недостовірності) відповідачем не наведено.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2019 року по справі №348/463/17 та від 13 лютого 2020 року по справі №523/19088/16-а.
При цьому, відповідачем жодним чином не доведено того факту, що ТОВ "Монтажспецстрой" не здійснювались відповідні відрахування з доходів позивача.
Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року по справі №344/1402/14-а.
Факту подання позивачем документів, які містять недостовірні відомості, не встановлено, а період роботи позивача в ТОВ "Монтажспецстрой", зазначений у наданій довідці, узгоджується із записами у трудовій книжці позивача, а тому останній не може бути позбавлений права на зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу.
Щодо не зарахування періоду роботи позивача з 16.05.1996 року по 05.06.1999 року в ТОВ "Корт", суд зазначає наступне.
Підставою для не зарахування вказаного періоду стало те, що запис завірено печаткою ТОВ "Корт", оформлення якої не відповідає вимогам постанови КМУ від 22.01.1996 року №118 "Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України", а саме відсутній ідентифікаційний код підприємства.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У період внесення запису про роботу позивача з 16.05.1996 року по 05.06.1999 року, не зарахованого відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на трудовій книжці та на записах про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність ідентифікаційного коду підприємства на печатці на записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В даному випадку, суд звертає увагу суду, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку з чим відсутність ідентифікаційного коду на печатці підприємства з якого звільнено позивача не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Суд звертає увагу, що питання виготовлення, обміну, знищення печаток і штампів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій у 1994-2000 роках були врегульовані Інструкцією про порядок відкриття штемпельно-гравіювальних підприємств (майстерень), виготовлення печаток та штампів, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ СРСР від 13.02.1978 №34, Положенням про дозвільну систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №576 та Інструкцією про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів (далі - Інструкція №643), що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.10.1993 №643.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 пункту 3, підпунктами 4.1, 4.5 пункту 4 Інструкції №643 опис печаток і штампів складався із зображення Державного герба, напису "Україна", назви міністерства чи іншого центрального органу державної виконавчої влади, підприємства, установи і організації.
Дозвіл на виготовлення нових печаток надавався тільки після здавання старих печаток до органів внутрішніх справ на знищення.
Водночас, постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Отже, в момент здійснення трудової діяльності позивача у ТОВ "Корт" не існувало зобов'язання мати печатку підприємства з кодом ЄДРПО, оскільки відповідно до чинних на той час нормативно-правових актів, спочатку необхідно було здати стару печатку до органів внутрішніх справ для знищення, а потім отримати іншу.
Водночас, постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.
Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.
Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов'язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Відсутність можливості пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
На підставі вищевикладеного, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності ОСОБА_1 з 12.09.1989 року по 01.03.1990 року в Колгоспі імені Леніна, з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року в Колгоспі "Маяк", з 16.05.1996 року по 05.06.1999 року в ТОВ "Корт" та з 13.06.2013 року по 31.12.2013 року в ТОВ "Монтажспецстрой".
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію починаючи з 18.06.2020 року, суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до пункту 2 розділу 4 Указу Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 № 361/2006 адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За своїм статусом у суспільстві учасники таких правовідносин перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний суд має вжити всіх передбачених законом заходів, щоб захистити порушені органом влади права особи, в тому числі збирати докази з власної ініціативи, виходити за межі вимог сторін тією мірою, наскільки це необхідно для повного захисту прав особи.
Визнаючи протиправним та скасовуючи рішення Головного управління ПФУ в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №490/03.20-р від 26.06.2020 року та від 07.06.2021 року №143050001724, судом на захист порушеного права позивача зобов'язано відповідача зарахувати до страхового стажу незараховані періоди роботи, що дає право на призначення пенсії.
Оскільки до компетенції суду не належить здійснення перерахунку пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, суд з метою ефективного та повного захисту прав позивача, відповідно до частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком від 18.06.2020 року з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
У відповідності до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання рішень протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №490/03.20-р від 26.06.2020 року та №143050001724 від 07.06.2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області зарахувати до страхового стажу періоди трудової діяльності ОСОБА_1 з 12.09.1989 року по 01.03.1990 року в Колгоспі імені Леніна, з 13.05.1992 року по 30.10.1992 року в Колгоспі "Маяк", з 16.05.1996 року по 05.06.1999 року в ТОВ "Корт" та з 13.06.2013 року по 31.12.2013 року в ТОВ "Монтажспецстрой".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком від 18.06.2020 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.07.2022 року.
Суддя Г. В. Лебедєва