справа№380/7811/22
19 липня 2022 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віденська кав'ярня» про визнання протиправною бездіяльності Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради та зобов'язання вчинити дії, третя особа: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради.
Обставини справи:
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Віденська кав'ярня» з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльності Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, що полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду звернення позивача (реєстраційний №2-120514/АП-2401 від 04.11.2021) щодо продовження терміну дії Паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика ТОВ «Віденська кав'ярня» на пр-т. Свободи, 12 в м. Львові;
- зобов'язати Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, продовжити термін дії Паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика ТОВ «Віденська кав'ярня» на пр-т. Свободи, 12 в м. Львові відповідно до принципу мовчазної згоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради видано паспорт відкритого літнього майданчика біля об'єкта ресторанного господарства від 27.11.2020 № 306-2020-Г на підставі рішення комісії зі встановлення літніх майданчиків у м. Львові біля об'єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності від 19.10.2020 протокол № 23 за адресою місця розташування літнього майданчика: м. Львів, пр-т. Свободи, 12 загальною площею 102 кв.м. з терміном дії паспорта з 01.04.2021 до 31.10.2021.
04.11.2021 позивач звернувся до Центру надання адміністративних послуг міста Львова із заявою про продовження терміну розташування відкритого літнього майданчика за адресою: м. Львів, пр-т. Свободи, 12, яке зареєстровано 04.11.2021 за №2-120514/АП-2401 уповноваженою особою - Шевчук-Малькут Надією Петрівною. До заяви додано необхідний пакет документів для отримання адміністративної послуги, в тому числі, акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.11.2021 між Управлянням комунальної власності Департаменту містобудування Львівської міської ради та ТОВ «Віденська кав'ярня».
Зазначає, що відповідно до інформаційної картки адміністративної послуги, затвердженої наказом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради №5 від 12.03.2018, яка розміщена на офіційному сайті Львівської міської ради, строк надання послуги становить 30 календарних днів у відповідності до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Ухвали Львівської міської ради від 16.02.2012 № 1266 «Про внесення змін до ухвали міської ради від 05.03.2009 № 2452», Ухвали Львівської міської ради від 14.07.2016 № 777 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», тому, відповідач до 05.12.2021 був зобов'язаний прийняти рішення за результатами розгляду заяви, проте, жодної відповіді відповідач суб'єкту господарювання не надав.
Натомість, за наслідками розгляду комісією зі встановлення відкритих літніх майданчиків, Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради лише 06.04.2022 було підготовлено лист яким відмовлено у наданні адміністративної послуги про продовження терміну дії паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика за адресою: м. Львів, пр-т. Свободи,12 до часу врегулювання судового процесу.
Позивач, вважає що дане рішення не є рішенням, яке відповідач повинен був прийняти за результатом звернень позивача відповідно до Порядку № 2452, а є лише інформаційним листом, в якому наведено, які дії по розгляду звернення позивача вчинено комісією із встановлення відкритих літніх майданчиків.
Ухвалою від 30 травня 2022 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 10 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 4 ст. 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк (з урахуванням часу на пересилання поштової кореспонденції) не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не може бути подано, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради подано письмові пояснення, в яких проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи письмові пояснення зазначено, що відповідно до листа Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради № 2401-вих-24903 від 06.04.2022 звернення, зареєстроване відділом «Центр надання адміністративних послуг» від 04.11.2021 №2-120514/АП-2401, щодо продовження терміну дії паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика ТОВ «Віденська кав'ярня» за адресою: м. Львів, пр-т. Свободи, 12, було розглянуто комісією зі встановлення відкритих літніх майданчиків, засідання якої відбулося 30.11.2021, 07.12.2021, 14.12.2021, 21.12.2021, 28.12.2021, 04.01.2022, 18.01.2022, 08.02.2022, 15.02.2022, 22.02.2022. Комісією прийняте рішення відмовити у продовження терміну дії паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика ТОВ «Віденська кав'ярня» на пр-т. Свободи, 12 до часу врегулювання судового процесу.
Зазначає, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради звернулось з приписом №0004-вих-41813 від 20.05.2021 до ТОВ «Віденська кав'ярня» з вимогою демонтувати влаштовані огороджуючі та світлопрозорі конструкції на терасі будівлі на пр-т. Свободи, 12 у м. Львові - пам'ятки архітектури місцевого значення охоронний № 5264-Лв, згідно наказу Міністерства культури та інформаційної політики України «Про занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України» від 18.01.2021 року № 14, як такі, що влаштовувалися за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм, та проектів і передбачених Законом дозволів, негативно позначаються на стані пам'ятки (створюють загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам'ятки); вжити заходів із приведення тераси будівлі до попереднього стану та у відповідності до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.
ТОВ «Віденська кав'ярня» звернулося з позовною заявою до Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, в якій просить визнати протиправним та скасувати припис № 0004-вих-41813 від 20.05.2021, виданий Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.05.2022 у справі № 380/9773/21 позов задоволено, визнано протиправним та скасовано припис № 0004-вих-41813 від 20.05.2021, виданий Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради, проте, контроль за дотриманням Порядку отримання дозволів на встановлення відкритих літніх майданчиків у м. Львові біля об'єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності здійснюють районні адміністрації за місцем знаходження літнього майданчика та той факт, що комісією з розгляду питань встановлення відкритих літніх майданчиків прийняте рішення відмовити у продовженні терміну дії паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика ТОВ «Віденська кав'ярня» на пр-т. Свободи, 12 до часу врегулювання судового процесу у справі № 380/9773/21, Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради відповідно до пп. 6.1.1. та 6.1.2 Порядку № 2452 від 05.03.2009 складено акт № 31-2022 від 10.05.2022 про демонтаж літнього майданчика в добровільному порядку ТОВ «Віденська кав'ярня» за адресою: м. Львів пр-т. Свободи, 12.
Враховуючи наведене просить суд відмовити в задоволенні позову.
Представником позивача - адвокатом Пастернак О.О. подано відповідь на письмові пояснення Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, в яких зазначає, що оскарження припису № 0004-вих-41813 від 20.05.2021, яким зобов'язано демонтувати влаштовані огороджуючі та світлопрозорі конструкції на терасі будівлі на пр-т. Свободи, 12 у м. Львові ніяким чином не створюють правових наслідків у правовідносинах між ТОВ «Віденська кав'ярня» та Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо надання адміністративної послуги - продовження терміну дії літнього майданчика, оскільки, припис у справі № 380/9773/21 стосувався огороджуючих та світлопрозорих конструкцій на терасі будівлі, яка знаходиться на 2 поверсі на пр-т. Свободи, 12 у м. Львові, натомість, літній майданчик встановлюється біля об'єкту ресторанного господарства, тому наполягає на задоволенні позовних вимог.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Віденська кав'ярня» (далі - ТОВ «Віденська кав'ярня») є юридичною особою, яке зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з кодом 23957387, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15.12.2017 № 107721823, ТОВ «Віденська кав'ярня» має спільну часткову приватну власність на нежитлове приміщення загальною площею 1638,2 кв.м. за адресою: Львівська область, м. Львів, пр-т. Свободи, буд. 12, розмір частки складає 41/100.
ТОВ «Віденська кав'ярня» на підставі рішення комісії зі встановлення літніх майданчиків у м. Львові біля об'єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності від 19.10.2020 протокол № 23 отримало паспорт № 306-2020-Г від 27.11.2020 на відкритий літній майданчик загальною площею 102,00 м2 з терміном дії паспорту з 01.04.2021 до 31.10.2021.
Згідно зі звернення, реєстраційний № 2-120514/АП-2401 від 04.11.2021 ТОВ «Віденська кав'ярня» звернулося до Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради через Центр надання адміністративних послуг м. Львова з питання продовження терміну розташування відкритого літнього майданчика, про що свідчить опис прийнятих документів Управлінням адміністративних послуг Департаменту адміністративних послуг від 04.11.2021.
Листом від 06.04.2022 № 2401-вих-24903 Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради повідомило, що звернення від 04.11.2021 № 2-120514/АП-2401 розглянуто комісією зі встановлення відкритих літніх майданчиків на засіданнях які відбувалися 30.11.2021, 07.12.2021, 14.12.2021, 21.12.2021, 28.12.2021, 04.01.2022, 18.01.2022, 08.02.2022, 15.02.2022, 22.02.2022 та прийнято рішення відмовити у продовженні терміну дії паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика ТОВ «Віденська кав'ярня» на пр-т. Свободи, 12 до часу врегулювання судового процесу.
Галицькою районною адміністрацією Львівської області 10.05.2022 складено акт № 31-2022 про демонтаж літнього майданчика у добровільному порядку, оскільки, вважає, що ТОВ «Віденська кав'ярня» самовільно встановила літній майданчик за адресою: м. Львів, пр-т. Свободи, 12 де здійснює діяльність.
ТОВ «Віденська кав'ярня» звернулося до Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради через Центр надання адміністративних послуг м. Львова з повідомленням від 17.05.2022 № 1/1705 про застосування принципу «мовчазної згоди», яка прийнята Центром надання адміністративних послуг 17.05.2022 та зареєстрована за номером № 3-2-88-Л-2401, про що свідчить реєстраційний штамп на повідомленні.
ТОВ «Віденська кав'ярня» звернулося до Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради через Центр надання адміністративних послуг м. Львова з заявою від 23.05.2022 № 1/2305 в якій просило в встановленні законодавством терміни письмово повідомити про результати розгляду повідомлення про застосування принципу «мовчазної згоди» від 17.05.2022 № 1/1705, про що свідчить реєстраційний штамп № 3-2-88-Л-2401 від 17.05.2022 на заяві.
Суд зазначає, що сторонами не надано до матеріалів справи листи Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, якими надано відповідь ТОВ «Віденська кав'ярня» на повідомлення про застосування принципу «мовчазної згоди» від 17.05.2022 № 1/1705 та заяви від 23.05.2022 № 1/2305.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність щодо неприйняття рішення за результатами розгляду звернення щодо продовження дії паспорта в передбачені законодавством строки, вважаючи їх порушеними, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ст. 1 Закону № 280/97-ВР виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.
Згідно з ст. 11 Закону № 280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
За змістом п. 7 ст. 30 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема: організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону № 280/97-ВР виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.
Згідно ст. 52 Закону № 280/97-ВР виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради. Виконавчий комітет ради:
1) попередньо розглядає та схвалює проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, прогноз місцевого бюджету, проект місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради;
2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників;
3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.
Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.
Відповідно до ст. 54 Закону № 280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.
Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.
Ухвалою Львівської міської ради № 777 від 14.07.2016 затверджено Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради.
У п. 2. ухвали встановлено, що нормативні акти, видані виконавчим комітетом, Львівським міським головою, виконавчими органами міської ради, є чинними у частині, що не суперечать цій ухвалі.
Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради (надалі - Положення) розроблене відповідно до вимог Конституції України, п. 3 ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Це Положення є нормативним актом, що визначає та розмежовує повноваження між виконавчим комітетом, департаментами, управліннями, відділами, іншими виконавчими органами ради у межах повноважень, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншими нормативними актами, а також актами Львівської міської ради та її виконавчих органів. Це Положення є основою для підготовки та внесення змін до положень про виконавчі органи міської ради.
У розділі ІІ Положення визначено повноваження виконавчого комітету, у п. 31 до повноважень віднесено «Розгляд та вирішення інших питань в межах повноважень, а також питань, які належать до відання виконавчих органів ради».
Згідно п. 5.1.4. розділу VІ Положення до повноваження районної адміністрації віднесено розгляд та вжиття заходів у встановленому міською радою та виконавчим комітетом порядку щодо фактів порушення розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, малих архітектурних форм та літніх майданчиків.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів» (далі - Закон № 2807-IV).
Статтею 5 Закону № 2807-IV встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 2807-IV передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері благоустрою населених пунктів віднесено забезпечення реалізації державної політики у цій сфері.
Згідно з ст. 10 Закону № 2807-IV до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
Стаття 12 Закону № 2807-IV встановлює, що суб'єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.
Частинами 1, 4 ст. 20 Закону № 2807-IV передбачено, що організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом.
Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
Отже, саме органи місцевого самоврядування уповноважені законом на вирішення питань організації забезпечення та здійснення контролю за станом благоустрою на території відповідного населеного пункту.
Статтею 38 Закону № 2807-IV передбачено, що контроль у сфері благоустрою населених пунктів спрямований на забезпечення дотримання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами, у тому числі іноземцями та особами без громадянства, вимог цього Закону, Правил благоустрою території населеного пункту та інших нормативно-правових актів.
Як зазначено в ч. 1 ст. 13 Закону № 2807-IV території загального користування (вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки), прибудинкові території належать до об'єктів благоустрою населених пунктів.
Частиною 1 ст. 14 Закону № 2807-IV визначено вимогу, згідно з якою об'єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.
Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 34 Закону № 2807-IV правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування. Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Правила включають, зокрема: порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою; порядок розміщення малих архітектурних форм; інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.
Поряд із цим, згідно з положеннями ч. 1 ст. 39 Закону № 2807-IV державний контроль за дотриманням законодавства у сфері благоустрою території населених пунктів здійснюється місцевими державними адміністраціями.
Статтею 40 Закону № 2807-IV визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами. Самоврядний контроль за станом благоустрою населених пунктів здійснюється шляхом:
1) проведення перевірок території;
2) розгляду звернень підприємств, установ, організацій та громадян;
3) участі в обговоренні проектів благоустрою територій населених пунктів, іншої технічної документації з питань благоустрою і внесення відповідних пропозицій на розгляд органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій;
4) подання позовів до суду про відшкодування шкоди, завданої об'єктам благоустрою внаслідок порушення законодавства з питань благоустрою населених пунктів, Правил благоустрою території населеного пункту.
Ухвалою Львівської міської ради від 21.04.2011 № 376 затверджено Правила благоустрою м. Львова (далі - Правила № 376).
Згідно п. 1.1. Правила №376 є нормативно-правовим актом, який встановлює порядок благоустрою та утримання об'єктів благоустрою м. Львова, визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою міста, які спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.
Відповідно до п. 1.2. Правил №376, Правила є обов'язковими для виконання на території м. Львова всіма органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, органами самоорганізації населення, посадовими особами міської ради, об'єднаннями громадян, а також громадянами, у тому числі іноземцями та особами без громадянства.
Згідно п. 1.10 Правил №376 наведені нижче терміни вживаються у такому значенні, зокрема:
- відкритий літній майданчик - стаціонарний або тимчасовий (щоденного демонтажу) пункт ресторанного господарства, який розташовується виключно біля стаціонарного закладу (ресторану, кафе, бару, їдальні) у теплий період року з 1 квітня по 1 листопада і не має закритого приміщення для тимчасового перебування людей;
- самочинне встановлення (малої архітектурної форми, відкритого літнього майданчика, засобу зовнішньої реклами) - це встановлення малої архітектурної форми, відкритого літнього майданчика, засобу зовнішньої реклами, дозвіл на встановлення яких не видавався або закінчився і не був продовжений у передбачені терміни або був скасований у встановленому порядку.
Відповідно до п. 2.1. Правил №376 благоустрій території міста включає:
2.1.1. Проведення на визначеній території міста (мікрорайон, квартал, парк, вулиця, провулок тощо) робіт з влаштування (відновлення) твердого покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, розміщення малих архітектурних форм, садово-паркових меблів, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення технічного і санітарного стану території, комфортності проживання мешканцям та гостям м.Львова.
2.1.2. Проектування, будівництво, реконструкція та експлуатація об'єктів благоустрою міста здійснюється на основі відповідних програм, генерального плану розвитку міста, транспортних схем та схем організації дорожнього руху, детальних планів благоустрою територій міста та проектів забудови території житлових районів, мікрорайонів (кварталів), планів червоних ліній з врахуванням природно-кліматичних умов і містобудівних особливостей міста, експлуатаційних, екологічних та санітарних норм і правил, умов безпеки руху транспорту та пішоходів, етапності будівництва, реконструкції і капітального ремонту.
2.1.3. Роботи з благоустрою території проводяться з дотриманням умов та нормативів щодо безпечної експлуатації інженерних мереж та технічних засобів телекомунікацій.
При капітальному ремонті чи заміні інженерних мереж та технічних засобів необхідно використовувати екологічні, енергоекономні, захищені від механічних та атмосферних впливів сучасні конструкції та матеріали.
Опори повітряних мереж енергопостачання, вуличного освітлення, дротового радіомовлення та контактної мережі міського електротранспорту під час проведення ремонту заміняються на естетичні та сучасні конструкції з металу, що має захист від корозії.
2.1.4. Проектна документація на виконання робіт з благоустрою міста, прокладання телекомунікаційних мереж, підземних комунікацій та будівництва споруд інженерного захисту та територій розробляється згідно з вихідними даними на проектування з дотриманням державних стандартів, норм і правил, договору на право земельного сервітуту, генерального плану забудови м.Львова та затверджується замовником у встановленому порядку. План благоустрою та озеленення земельної ділянки у місті виконується відповідно до вимог державних будівельних норм. Запроектовані та існуючі об'єкти благоустрою, що зберігаються, зелені насадження з визначенням їх асортименту, малі архітектурні форми, обладнання майданчиків різного призначення відображаються на кресленні генерального плану ділянки.
Відповідно до п. 14 Правил №376 передбачено, порядок отримання дозволів на порушення благоустрою, їх призупинення, продовження і закриття, зокрема, п. 14.1 визначено, що дозвіл на тимчасове порушення благоустрою при виконанні робіт видає відповідна районна адміністрація на підставі письмової заяви за формою згідно з додатком 2 до цих Правил та основних матеріалів дозвільної та проектної документації відповідно до пункту 14.2 цих Правил.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 21 Закону № 2807-VI та п. 2.3.8 Правил №376, інші майданчики належать до елементів благоустрою.
Відповідно до п. 2.4.2. вказаних Правил №376, благоустрій об'єктів на територіях житлової, виробничої, громадської та садибної забудови здійснюється з врахуванням вимог використання цієї території відповідно до затвердженої містобудівної документації, генерального плану м. Львова, цих Правил, а також встановлених державних стандартів, норм і правил.
Відповідно до п.3.1.3 Правил №376 утримання та благоустрій територій підприємств, установ, організацій та ділянок, що перебувають у приватній власності громадян, прибудинкових територій багатоквартирних та малоповерхових житлових будинків, належних до них будівель та споруд здійснює власник або балансоутримувач цього будинку, або підприємство, установа, організаціє, з якими балансоутримувач укладе відповідні договори на утримання та благоустрій прибудинкових територій. Роботи, пов'язані з переплануванням території, посадкою або знесенням зелених насаджень тощо, проводяться відповідно до погоджених у встановленому порядку проектів.
Відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 16 Закону № 2807-IV на об'єктах благоустрою забороняється: 1) виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов'язковість його отримання передбачена законом; 5) самовільно встановлювати об'єкти зовнішньої реклами, торговельні лотки, павільйони, кіоски тощо.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 17 Закону № 2807-IV громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов'язані: 1) утримувати в належному стані об'єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об'єктів територію; 2) дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; 3) не порушувати права і законні інтереси інших суб'єктів благоустрою населених пунктів; 4) відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані порушенням законодавства з питань благоустрою населених пунктів; 5) допускати на об'єкти благоустрою, що перебувають у їх власності або користуванні, аварійно-рятувальні та інші служби для здійснення заходів щодо запобігання і ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Набуття дозволів на розміщення літніх майданчиків біля стаціонарних закладів ресторанного господарства регламентовано Порядком отримання дозволів на встановлення літніх майданчиків у м. Львові біля об'єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності, затвердженим ухвалою Львівської міської ради від 05.03.2009 за №2452 (далі - Порядок № 2452).
Як передбачено п. 1.3 цього Порядку № 2452, паспорти відкритих літніх майданчиків видає управління архітектури департаменту містобудування на підставі позитивних висновків комісії з видачі паспортів відкритих літніх майданчиків (надалі комісія), склад якої затверджується ухвалою міської ради.
Пунктом 2.1. Порядку № 2452 встановлено, що для отримання дозволу на встановлення відкритого літнього майданчика суб'єкт господарювання (надалі - заявник) подає до управління «Дозвільний офіс» письмову заяву встановленої форми, у якій зазначає бажане місце та термін розміщення, функціональне призначення і характеристику об'єкта.
До заяви додаються: - копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності в Україні; -копія дозволу департаменту економічної політики на відкриття об'єкта ресторанного господарства; - документ, що посвідчує право власності або оренди приміщення стаціонарного закладу ресторанного господарства, біля якого буде влаштований літній майданчик; -світлина пропонованого місця влаштування відкритого літнього майданчика розмірами не менше 10,0 см х 15,0 см; - декларація з зобов'язаннями про сплату необхідних платежів; - копія договору оренди земельної ділянки, на якій планується розмістити літній майданчик (за наявності); - топографо-геодезична основа (М 1:500) з нанесенням пропонованих контурів та площі літнього майданчика.
Відповідно до п. 2.2. Порядку № 2452 адміністратор управління «Дозвільний офіс» наступного робочого дня після отримання вхідного пакета документів передає його в управління архітектури департаменту містобудування.
Згідно п. 2.3. Порядку № 2452 за наявності документів, передбачених у пункті 2.1 цього Порядку, управління архітектури департаменту містобудування виносить питання на розгляд комісії, за результатами розгляду якої протягом 7 робочих днів:
2.3.1. У разі позитивного вирішення питання: 1) готує висновки про можливість встановлення літнього майданчика; 2) виготовляє план прив'язки літнього майданчика (без території шириною 1 м за периметром для його обслуговування. При цьому згадана територія закріпляється за власником для її прибирання та утримання у належному санітарному стані); 3) надає архітектурно-художні вимоги щодо естетичного оформлення майданчика для виготовлення проекту літнього майданчика ліцензованою проектною організацією.
У разі розміщення літнього майданчика у межах історичного ареалу міста архітектурно-художніми вимогами ставиться умова про необхідність погодження проекту з управлінням охорони історичного середовища.
Фактичні обміри місця розташування літнього майданчика, план його прив'язки та архітектурно-художні вимоги щодо естетичного оформлення майданчика виконує ЛКП «Відділ проектних робіт і оцінки землі», яке інформує заявника про час проведення обмірів та бере його візу на результатах обмірів.
Пакет документів, виготовлений управлінням архітектури департаменту містобудування, передається адміністратору управління «Дозвільний офіс», який наступного робочого дня після їх отримання повідомляє заявника про місце і час видачі.
2.3.2. У разі негативного вирішення питання надає заявникові аргументовану відмову у дозволі на розміщення літнього майданчика та повертає всі подані заявником документи до управління «Дозвільний офіс». Після усунення підстав, які стали причиною для відмови у дозволі на розміщення літнього майданчика, заявник має право повторно звернутися за отриманням дозволу.
Згідно п. 2.4 Порядку № 2452 виключними підставами для відмови у наданні дозволу на влаштування літнього майданчика є:
2.4.1. Розміщення літнього майданчика на: 1) пішохідних доріжках, тротуарах та алеях, якщо це перешкоджає вільному руху пішоходів (при влаштуванні літнього майданчика на тротуарі його прохідна ширина повинна залишатися не меншою ніж 1,5 м); 2) проїжджій частині вулиць і доріг; 3) зелених насадженнях.
2.4.2. Загроза безпеці людей у разі влаштування літнього майданчика.
2.4.3. Відсутність або невідповідність законодавству одного з документів для отримання дозволу на розміщення літнього майданчика, зазначених у пункті 2.1 цього Порядку.
Відповідно до п. 2.5 цього Порядку, після розгляду комісією та отримання архітектурно-художніх вимог управління архітектури департаменту містобудування заявник через ліцензовану проектну організацію розробляє проект літнього майданчика, який містить:
2.5.1. Погоджену з управлінням архітектури департаменту містобудування схему прив'язки об'єкта на топографо-геодезичній основі у масштабі 1:500.
2.5.2. План благоустрою майданчика у масштабі 1:100.
2.5.3. Креслення фасадів об'єкта з паспортом кольорового опорядження у масштабі 1:50.
2.5.4. План у масштабі 1:50.
2.5.5. Розгортку літнього майданчика з прив'язкою до фасаду у масштабі 1:100
2.5.6. Обладнання майданчика і пропозиції з його озеленення та освітлення.
2.5.7. Текстові матеріали з обґрунтуванням естетичного вигляду об'єкта
Відповідно до п. 2.6 Порядку, виконаний та попередньо узгоджений відповідно до архітектурно-художніх вимог проект заявник подає до управління «Дозвільний офіс». У разі встановлення літнього майданчика у межах історичного ареалу до проекту додається погодження управління охорони історичного середовища.
Судом встановлено, що Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради ТОВ «Віденська кав'ярня» видано паспорт № 306-2020-Г від 27.11.2020 відкритого літнього майданчика біля об'єкту ресторанного господарства з терміном дії паспорту з 01.04.2021 до 31.10.2021.
04.11.2021 ТОВ «Віденська кав'ярня» звернулося до Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради з відповідним пакетом документів для продовження терміну розташування відкритого літнього майданчика.
У відповідності до п. 2.8 Порядку, Управління архітектури департаменту містобудування протягом 5-ти робочих днів забезпечує:
2.8.1. Перевірку проекту літнього майданчика на відповідність архітектурно-художнім вимогам та підготовку висновку про погодження проекту.
2.8.2. Підготовку 2-х примірників паспорта відкритого літнього майданчика відповідно до рішення комісії .
Відтак, як підтверджується матеріалами справи, позивач вчинив усі дії, що передбачені Порядком № 2452 для отримання Паспорта відкритого літнього майданчика.
Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, отримавши зазначений пакет документів для продовження терміну розташування відкритого літнього майданчика, всупереч Порядку № 2452, не розглянув у встановлений законодавством строк питання щодо продовження терміну розташування відкритого літнього майданчика.
Як встановлено судом з листа Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 06.04.2022 № 2401-вих-24903, що комісією із встановлення відкритих літніх майданчиків, засідання якої відбувалось 30.11.2021, 07.12.2021, 14.12.2021, 21.12.2021, 28.12.2021, 04.01.2022, 18.01.2022, 08.02.2022, 15.02.2022, 22.02.2022, проте, на зазначених засіданнях не було прийнято рішення за результатами звернення позивача щодо продовження терміну дії Паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика. В листі від 06.04.2022 № 2401-вих-24903 також зазначено, що комісією прийнято рішення відмовити у продовженні терміну дії паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика ТОВ «Віденська кав'ярня» на пр-т. Свободи, 12 до часу врегулювання судового процесу.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутнє рішення про відмову у продовженні терміну дії Паспорта на встановлення відкритого літнього майданчика. Більш того, в листі від 06.04.2022 № 2401-вих-24903 не зазначено, коли саме було прийнято рішення (дата прийняття), який номер присвоєно рішенню та яке обґрунтування слугувало для прийняття рішення.
Згідно Порядку № 2452, а саме п. 2.3, управління архітектури департаменту містобудування виносить питання на розгляд комісії, за результатами розгляду якої протягом 7 робочих днів приймає одне з рішень, визначених у пп. 2.3.1 та пп.2.3.2 Порядку.
Пункт 2.4 Порядку № 2452 містить виключні підстави для відмови у наданні дозволу на влаштування літнього майданчика.
З огляду на перелік підстав зазначених у п. 2.4. Порядку № 2452, серед таких підстав немає підстави - як час врегулювання судового процесу.
Суд зазначає, що Порядок № 2452, передбачає, а саме п.п.2.3.2 п.2.3, що за наявності документів, передбачених у пункті 2.1 цього Порядку, управління архітектури департаменту містобудування виносить питання на розгляд комісії, за результатами розгляду якої протягом 7 робочих днів у разі негативного вирішення питання надає заявнику аргументовану відмову у дозволі на розміщення літнього майданчика та повертає всі подані заявником документи до управління «Дозвільний офіс». Після усунення підстав, які стали причиною для відмови у дозволі на розміщення літнього майданчика, заявник має право повторно звернутися за отриманням дозволу.
Натомість, із змісту листа від 06.04.2022 № 2401-вих-24903 не встановлено, що Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради у відповідності до п.2.3 Порядку № 2452 надало ТОВ «Віденська кав'ярня» саме аргументовану відмову у дозволі на розміщення літнього майданчика.
Більше того, відповідач не спростовує, що надає позивачу відповідь, а не аргументовану відмову у дозволі на розміщення літнього майданчика, яка викладено у вигляді рішення про відмову у наданні Паспорта на розміщення літнього майданчика.
Відтак, на переконання суду Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради не прийнято рішення, яке у відповідності до Порядку № 2452 повинно було бути прийнято Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради за результатами поданих позивачем документів на продовження Паспорта на розміщення відкритого літнього майданчику, а надано лише відповідь, в якій наведено, які дії по розгляду звернення позивача вчинено комісією із встановлення відкритих літніх майданчиків.
Зважаючи на наведене, судом встановлено, що Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради не прийнято рішення за результатами звернення ТОВ «Віденська кав'ярня» щодо продовження дії Паспорта на розміщення відкритого літнього майданчику на пр-т. Свободи, 12 в м. Львові. Відповідачем зазначене не спростовано, що свідчить про допущення відповідачем бездіяльності.
Суд також звертає увагу і на п. 2.15 Порядку № 2452, який передбачає, що загальний термін підготовки паспорта літнього майданчика не повинен перевищувати одного місяця з дня подання заяви суб'єктом підприємницької діяльності.
Згідно з описом прийнятих документів, позивач звернувся до відповідача 04.11.2021 з питання продовження терміну дії Паспорта на розміщення відкритого літнього майданчику на пр-т. Свободи, 12 в м. Львові і подав при цьому весь пакет документів, який вимагає від нього Порядок № 2452.
Проте, Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради за результатами такого звернення ТОВ «Віденська кав'ярня» не прийняв рішення про аргументовану відмову у дозволі на розміщення літнього майданчика та не видав позивачу Паспорта відкритого літнього майданчика у строк, що передбачений Порядком № 2452.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 року №2806-IV (надалі - Закон № 2806-IV), принцип мовчазної згоди - це принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.
Механізм застосування принципу мовчазної згоди визначений ч. 6 ст. 4-1 Закону №2806-IV, згідно з яким, у разі якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Копія заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подачі заяви та документів державному адміністратору або дозвільному органу.
Згідно з ч. 5 ст. 4-1 Закону №2806-IV, підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.
Диспозицією ч. 6 ст. 4-1 Закону №2806-IV передбачено, що у випадку невиконання дозвільним органом свого юридичного обов'язку (в установлений Законом строк видати документ дозвільного характеру або направити повідомлення про відмову у його видачі), тобто через свою бездіяльність, суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру.
В силу вимог ст. ст. 4 , 10 Закону України «Про адміністративні послуги» суб'єкт, який надає адміністративну послугу зобов'язаний дотримуватися принципів законності та юридичної визначеності, відкритості та прозорості, оперативності та своєчасності, неупередженості та справедливості, а граничний строк надання адміністративної послуги не може перевищувати 30 календарних днів з дня подання суб'єктом звернення заяви та документів, необхідних для отримання послуги.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди» від 27.01.2010 №77 регламентовано, що у разі ненадання у визначений законом строк суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі документа дозвільного характеру або прийняття рішення про відмову в його видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що передумовою для виникнення в підприємства права застосувати принцип «мовчазної згоди» є факт бездіяльності дозвільного органу, а також наявність таких умов: 1) надання підприємством усіх визначених законом документів для одержання дозволу; 2) закінчення строку розгляду наданих документів (10 робочих днів із дня подання заяви); 3) відсутність відповіді суб'єкта владних повноважень по суті поданої заяви. При цьому, за умови подання суб'єктом господарювання повного пакету документів, у нього виникає право на застосування принципу мовчазної згоди.
Подібна правова позиція щодо застосування принципу «мовчазної згоди» викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2018 у справі №826/11460/17, від 10.01.2019 у справі №813/3145/16, від 13.02.2019 у справі №826/16335/17, від 21.03.2019 у справі №817/498/17, від 16.05.2019 у справі №818/600/17, від 21.08.2019 у справі №826/25865/15, від 03.04.2020 у справі №640/21505/18, від 14.07.2021 у справі № П/811/137/18, від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, від 30.09.2021 у справі №489/2627/16-а, від 22.10.2021 у справі № 826/11256/18, від 09.11.2021 у справі №823/2592/18, від 23.11.2021 у справі №580/704/21.
Суд зазначає, що ТОВ «Віденська кав'ярня» 04.11.2021 звернулося до Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради через Центр надання адміністративних послуг м. Львова з заявою про продовження терміну дії Паспорта відкритого літнього майданчика з необхідним пакетом документів, проте, Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради як протягом 10 робочих днів, що передбачено Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» так і протягом 30 календарних днів, що передбачено Законом України «Про адміністративні послугу» так і протягом місяця, що передбачено Порядком № 2452 не було надано документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі.
У зв'язку з чим, ТОВ «Віденська кав'ярня» 17.05.2022 звернулося до Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради з повідомленням про застосування принципу «мовчазної згоди», проте, відповідач ніяким чином не відреагував на зазначене повідомлення.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що наявне безпідставне та протиправне відтермінування суб'єктом владних повноважень прийняття рішення про видачу або відмову у видачі документу дозвільного характеру є прихованою формою відмови у видачі такого документу та прямо суперечить принципу правової визначеності, на забезпечення якого законом саме і встановлені темпоральні обмеження у прийнятті рішень державою в особі її уповноважених органів.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 18.10.2018 у справі №813/4989/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20.
У цій справі суд також бере до уваги позицію Європейської комісії за демократію через право (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 Про верховенство права (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року; пункти 11, 12 та 45), яка виходить з того, що у першій половині ХХ ст. верховенство права стало надзвичайно спірною концепцією тому, що архітектори держави загального добробуту тлумачили заперечення дискреційних повноважень влади, як заперечення ним державного втручання. В умовах суспільства, що стає все складнішим, дискреція розглядається як необхідний чинник прийняття рішень. Від середини ХХ ст. досягнуто порозуміння між концепцією верховенства права та питанням дискреційних повноважень. Дискрецію як таку було сприйнято. Проте її слід обмежувати буквою та метою закону, яким повноваження надаються, а так само іншими елементами верховенства права, приміром, шляхом забезпечення кожному доступу до справедливих процедур у безсторонньому та незалежному суді та шляхом застосування закону послідовно і однаково до всіх і у спосіб, позбавлений свавільності та не позбавлений здорового глузду. Комісія зауважує, що застосовуючи формулу accordance to the law ( відповідність закону ), ЄСПЛ загалом вимагає лише того, щоб владна дія держави спиралася на юридичну норму, існуючий зв'язок між демократією та верховенством права гарантував те, що певні дискреційні повноваження держави щодо обмеження прав людини були визначені законом (див.: Case of Iordachi and Others v. Moldova, заява № 25198/02). Також Комісія виходить з того, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон (a law), яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.
Стосовно пояснень наданих Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради, що підставою для відмови у продовженні дії Паспорта відкритого літнього майданчика біля об'єкту ресторанного господарства є наявність судового процесу у справі 380/9773/21, предметом якого є оскарження припису № 0004-вих-41813 від 20.05.2021, суд зазначає наступне.
Частиною 5 ст. 4-1 Закону № 2806-IV встановлено, що підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є:
подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;
виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей;
негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.
Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.
Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.
У разі усунення суб'єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб'єкта господарювання, документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом.
При повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови).
Згідно п. 2.4 Порядку № 2452 виключними підставами для відмови у наданні дозволу на влаштування літнього майданчика є:
2.4.1. Розміщення літнього майданчика на: 1) пішохідних доріжках, тротуарах та алеях, якщо це перешкоджає вільному руху пішоходів (при влаштуванні літнього майданчика на тротуарі його прохідна ширина повинна залишатися не меншою ніж 1,5 м); 2) проїжджій частині вулиць і доріг; 3) зелених насадженнях.
2.4.2. Загроза безпеці людей у разі влаштування літнього майданчика.
2.4.3. Відсутність або невідповідність законодавству одного з документів для отримання дозволу на розміщення літнього майданчика, зазначених у пункті 2.1 цього Порядку.
Таким чином, Законом № 2806-IV та Порядок № 2452, не передбачено такої підстави для відмови у наданні (продовженні) дозволу на влаштування літнього майданчика, як наявність судового процесу, тому, зазначені доводи судом до уваги не приймаються.
В призмі наведених спірних правовідносин, суд вважає за необхідне також зазначити і те, що принцип «пропорційності» (principle of proportionality), закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов'язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).
Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв'язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Суд зазначає, що наявність правомірних (законних) очікувань є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності правомірних очікувань, у розумінні практики ЄСПЛ, є достатні законні підстави. Інакше кажучи, правомірні (законні) очікування - це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.
Так, суд враховує, що порушення дозвільної процедури органом місцевого самоврядуванням є порушенням конституційного принципу належного урядування, що знайшов закріплення, зокрема у статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права), статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) Конституції України.
Крім того, згідно зі статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.
В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків (заява №29979/04, пункт 70).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
У постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб'єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
Суд у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість -одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.
Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13.06.2019 №5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв'язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов'язують наділених державною владою суб'єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб'єктом владних повноважень, такі суб'єкти зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правова процедура (fair procedure- справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Установлена правова процедура як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18, від 08.07.2021 у справі № 160/674/19.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Отже, суд враховує практику Європейського суду з прав людини щодо наявності у сторони спору правомірних очікувань щодо об'єктів права власності (майна), тобто тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, бо товариство, звернувшись до відповідача-1 із заявою про продовження строку дії паспортів прив'язки, мало правомірні очікування на отримання рішення щодо свого майна з цього приводу.
Так, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 29 листопада 1991 року заява № 12742/87 (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) й «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року заява № 25921/02 Європейського суду з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «наявним майном», або коштами, уключаючи позови, для задоволення їх позивач може обґрунтувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме, в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 («Von Maltzan and Others v. Germany»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Приймаючи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає наступне.
Для цілей застосування ч. 1 ст. 2 КАС України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), дискреція адміністративного суду поширюється на вибір найбільш ефективного способу захисту порушених прав позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, встановивши право позивача на застосування принципу «мовчазної згоди», суд вважає, що зобов'язання відповідача продовжити ТОВ «Віденська кав'ярня» термін дії Паспорт відкритого літнього майданчика на пр-т. Свободи, 12 в м. Львові є цілком ефективним способом захисту з точки зору ч. 1 ст. 2 КАС України та ст. 13 Конвенції та виключає можливі подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень у питанні застосування позивачем принципу мовчазної згоди.
Крім того, суд вважає, що задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі не буде втручатися у дискреційні повноваження відповідача виходячи з наступного.
Ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам, утворює основу принципу правової визначеності і відображена в практиці Європейського суду з прав людини, що визнається в Україні джерелом права. Так, згідно з усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ (рішення у справах «Реквеньї проти Угорщини», «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства», «Коккінакіс проти Греції», «Бесарабська Митрополія проти Молдови») однією з вимог, що випливає зі слів «встановлений законом», є вимога передбачуваності: норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях.
Практикою Суду ЄС та ЄСПЛ законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, в тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності і саме у зв'язку із автономними поняттями майна та власності.
Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб'єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.
Принцип захисту легітимних очікувань є невід'ємним елементом комунітарного права ЄС, одним з фундаментальних правових принципів, тісно пов'язаних із принципом правової визначеності. Він забезпечує особам, які перебувають під дією права ЄС, можливість вибудовувати свою поведінку, покладаючись на заходи Союзу та поведінку його службовців. Концепція легітимних очікувань має розглядатися також в світлі міжнародно-правового стандарту справедливого та рівного ставлення (цей стандарт закріплений в ст. 10 Договору до Енергетичної Хартії і є обов'язковим для України).
В цьому сенсі легітимні очікування безпосередньо випливають із конституційної норми ч. 2 ст. 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2010 року № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:
1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;
2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;
3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;
4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.
Окрім цього, згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Повноваження суб'єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Таким чином, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до їхнього вчинення у судовому порядку (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 22.07.2020 у справі №299/3792/17).
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004 Суд вказав, що чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні. Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод; небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (див. також: рішення Європейського Суду з прав людини у справах «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002, «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі», заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07).
Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі «Фадєєва проти Росії» від 09.06.2005, в якому Європейський суд з прав людини з посиланням на справу «Баклі проти Сполученого Королівства» зазначив, що «згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку «необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції».
Враховуючи вказані положення, суд зазначає, що дискреційними повноваженнями є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Натомість, у цій справі, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку та строки, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд - розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, повноваження відповідача у спірних правовідносинах не є дискреційними.
Згідно положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленим статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віденська кав'ярня» про визнання протиправною бездіяльності Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради та зобов'язання вчинити дії підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради в сумі 2481,00 грн.
Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
ухвалив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, що полягає у неприйнятті у визначений законом строк рішення за результатами розгляду звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Віденська кав'ярня» яке зареєстроване 04.11.2021 за № 2-120514/АП-2401 щодо продовження терміну дії Паспорта на розміщення відкритого літнього майданчика біля об'єкту ресторанного господарства на пр-т. Свободи, 12 в м. Львові.
3. Зобов'язати Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок, буд. 1, код ЄДРПОУ 26256694) продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю «Віденська кав'ярня» (79008, м. Львів, пр-т. Свободи, буд. 12, код ЄДРПОУ 23957387) термін дії Паспорта на розміщення відкритого літнього майданчика біля об'єкту ресторанного господарства на пр-т. Свободи, 12 в м. Львові відповідно до принципу мовчазної згоди.
4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віденська кав'ярня» (79008, м. Львів, пр-т. Свободи, буд. 12, код ЄДРПОУ 23957387) з Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради (79008, м. Львів, площа Ринок, буд. 1, код ЄДРПОУ 26256694) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня, 00 копійок).
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 19.07.2022.
Суддя Коморний О.І.