Україна
Донецький окружний адміністративний суд
20 липня 2022 року Справа№200/816/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій у розмірі 44820,30 грн., -
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій у розмірі 44820,30 грн. Просив: 1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій; 2) стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за не використані додаткові відпустки у розмірі 44820,30 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з березня 1997 року по січень 2021 року він проходив службу в органах внутрішніх справ України. Позивач зазначає, що має право на отримання додаткової щорічної відпустки 14 днів як учасник бойових дій, яку під служби в поліції не отримував. У рік звільнення позивача зі служби йому повинна була бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки, проте цього зроблено не було, що зумовило його звернутись за судовим захистом.
18 січня 2022 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій взагалі не передбачена Законом України «Про відпустки». Відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР учасники бойових дій статус яких визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ мають право на додаткову оплачувану відпустку. Проте, відповідачем зазначено, що додаткова відпустка, як учаснику бойових дій не переноситься на інший період (продовжується) у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не змінюється грошовою компенсацією. Крім того відповідачем зазначено, що додаткова відпустка окремим категоріям осіб (учасникам бойових дій) не належить до виду щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, тобто норми ст. 24 Закону України «Про відпустки».
Представником відповідача зазначено, що ОСОБА_1 протягом 2015-2021 років з рапортом про надання додаткової відпустки не звертався, своїм правом на додатку відпустку не скористався, а така відпустка не замінюється грошвою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.
Враховуючи вищевикладене, представник відповідача зазначив, що ГУНП в Донецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України,, та не порушувало прав позивача, в зв'язку із чим вважає вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, відповідачем 24 травня 2022 року була заявлено клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із введенням Президентом України по всій території України воєнного стану.
Суд вказує на те, що Кодексом адміністративного судочинства України чітко перелічені випадки обов'язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право та може зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження у справі.
Статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено право суду зупиняти провадження у справі у зв'язку із введенням у країні воєнного стану, а отже, суд відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .
Позивач є внутрішньо переміщеною особою з смт. Іванівка Антрацитівського району Луганської області до м. Бахмут Донецької області, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1419-5000120881 від 07.05.2019 року.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 та рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України від 09 липня 2015 року № 12/І/V/22.
Наказом УДСО від 07.03.1997 року № 10 о/с позивача було прийнято на службу до органів внутрішніх справ України. За період служби в органах внутрішніх справ позивач перебував на різних посадах та були присвоєні чергові спеціальні звання. Останнє звання - капітан поліції.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 15 січня 2021 року № 23 о/с позивач був призначений на посаду дізнавача сектору дізнання Бахмутського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Наказом ГУНП в Донецькій області від 13.08.2021 року № 454 о/с ОСОБА_1 був звільнений зі служби в Національній поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію».
Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції України в Донецькій області № 5196/12/03-2021 від 23.12.2021 року, позивач за період з 2015 по 2021 роки не використав свою додаткову відпустку, як учасник бойових дій.
Відповідно до довідки Головного управління Національної поліції України в Донецькій області від 24.12.2021 року № 1931, ОСОБА_1 при звільненні було нараховано та виплачено грошову компенсацію за 6 діб невикористаної щорічної відпустки в році звільнення у розмірі 2744,11 грн. Грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, ОСОБА_1 за період з 2015 року по 2021 рік не нараховувалась та не виплачувалась.
Згідно довідки Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 24 грудня 2021 року № 1932 розмір місячного грошового забезпечення на день звільнення складав: 13720,57 грн., розмір середньоденного грошового забезпечення на день звільнення складав: 457,35 грн.
Отже, позивач вважає що за період з 2015-2021 роки відповідач не виплатив йому компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій у сумі 44820,30 грн. (457,35 грн. х 98 днів невикористаної відпустки).
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію».
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв'язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення; 11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.
Частиною першою статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.
Згідно з частинами п'ятою - сьомою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», відпустка тривалістю менше 10 діб за бажанням особи рядового або керівного складу може бути надана одночасно з черговою відпусткою в наступному році. Поліцейським дозволяється, за бажанням, використовувати відпустку частинами. Одна частина відпустки має бути не менше 10 діб. Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.
Відповідно до частин десятої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частиною першою статті 24 Закону України від 15.11.1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 року № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Крім того, згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 цього Закону, серед інших, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Системний аналіз змісту вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що позивач, як учасник бойових дій, мав право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати з набуттям статусу учасника бойових дій та з урахуванням доповнення Закону України «Про відпустки» статтею 16-2 згідно із Законом № 426-VIII від 14.05.2015 року, та відповідно набув право на компенсацію за невикористані додаткові відпустки по 14 днів щорічно. Обов'язок обліку таких відпусток та дотримання пов'язаних із ними гарантій покладається на роботодавця.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року по зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) вирішено спір за подібних спірних правовідносин. Зазначене судове рішення є релевантним до розглядуваного спору і висновки ВП ВС безумовно заслуговують на увагу та підлягають врахуванню, однак в даному випадку невиплата позивачеві компенсації за невикористані дні додаткової відпустки не пов'язана із правозастосуванням відповідачем спеціального законодавства, а обумовлено в першу чергу не зверненням позивача за отриманням додаткової та щорічної відпустки у відповідному році служби та невизначенням у наказі про звільнення, який не оскаржувався та є чинним, не використаних днів відпустки, які підлягали компенсації.
Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.
В наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки, що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, оскільки це суперечить суті та гарантіям як трудового так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
З огляду на не врегулювання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України, Закону України «Про відпустки», Порядку № 100.
Відповідно до норм частини першої статті 83 КЗпП України та частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
З огляду не викладене, суд відхиляє аргументи сторони відповідача про те, що компенсація за невикористані щорічні та додаткові відпустки обмежується тільки роком звільнення поліцейського та не поширюється на роки, що передували звільненню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 23.10.2019 року по справі № 826/8185/18, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення на користь позивача несплаченої компенсації за невикористані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2021 роки.
В той же, час суд зазначає, що в даній справі вирішується питання щодо законності дій Головного управління Національної поліції в Донецькій області, щодо не виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки за період з 2015 по 2021 роки, оскільки відповідач вважає, що така компенсація не передбачена спеціальним законодавством, а тому визначена позивачем конкретна сума до стягнення є передчасною вимогою.
Крім того, щодо стягнення визначеної позивачем суми у розмірі 44820,30 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 94 Закону України № 580-VIII та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористання в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на десь звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80)2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, суд не може розраховувати суму відпустки, це є повноваженням саме Головного управління Національної поліції в Донецькій області.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.
З огляду на викладене, суд, на даний час, не вважає за необхідне зобов'язувати відповідача подавати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовну вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати не підлягають відшкодуванню, оскільки позивач відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.
Щодо строків розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», згідно якого у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» президент України ОСОБА_2 постановив ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Вищезазначений Указ Президента України затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 року № 2119-IX.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, Указом Президента України від 17.05.2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.
Враховуючи викладене, станом на 20 червня 2022 року в Україні продовжує діяти воєнний стан.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Донецький окружний адміністративний суд розташований в м. Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, системних ракетних обстрілів населених пунктів області, у тому числі м. Слов'янськ, які здійснюються державою-агресором та створюють суттєву загрозу життю та здоров'ю людей, керівництво Донецької обласної державної адміністрації через засоби масової інформації закликало мешканців області евакуюватись до більш безпечних регіонів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» від 12 квітня 2022 року № 440 відповідно до статті 60-2 Кодексу законів про працю України, статті 12-1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та статті 17 Закону України «Про державну службу» Кабінет Міністрів України, встановлено, що у період воєнного стану для державних службовців та працівників державного органу, які перебувають на території України, за рішенням керівника державної служби в державному органі може запроваджуватися дистанційна робота у разі наявності організаційних і технічних можливостей для виконання їх посадових обов'язків.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
В таких умовах керівництвом Донецького окружного адміністративного суду задля збереження життя та здоров'я працівників та відвідувачів суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи установи в дистанційному режимі.
З огляду на викладене, рішення ухвалено 20 липня 2022 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій у розмірі 44820,30 грн. - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за не використані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2021 рік.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86, код ЄДРПОУ 40109058) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 та 2021 роки.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко