ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
06.07.2022Справа № 910/16501/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 .
третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4
третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Компанія Аселон Інвестментс Лімітед
третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ"
третя особа 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_5
про витребування частки в статутному капіталі
представники учасників процесу:
від позивача: Слободяник І.П.
від відповідача: не з'явився
від третьої особи-1: не з'явився
від третьої особи-2: не з'явився
від третьої особи-3: не з'явився
від третьої особи-4: Коврига М.М.
від третьої особи-5: не з'явився
Короткий зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Компанії Аселон Інвестментс Лімітед про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" у розмірі 6,87% статутного капіталу, який становить 293732,00 грн.
27.10.2021 позивач звернувся до суду із заявою про усунення недоліків, у якій позивач заявив клопотання про виключення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Компанії Аселон Інвестментс Лімітед як неналежних відповідачів та залучення вказаних осіб до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Згідно із заявою позивача позовні вимоги про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" у розмірі 6,87% статутного капіталу, який становить 293732,00 грн заявлені до ОСОБА_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частка в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" у розмірі 6,87% вибула з володіння позивача не з його волі.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2021 дану позовну заяву залишено без руху.
27.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, у якій позивач усуває недоліки позовної заяви та заявляє клопотання про виключення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Компанії Аселон Інвестментс Лімітед як неналежних відповідачів та залучення вказаних осіб до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 суд звернувся до Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в місті Києві державної адміністрації із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи ОСОБА_2 .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, підготовче засідання у справі призначено на 27.01.2022, задоволено клопотання позивача про виключення неналежних відповідачів, залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Компанію Аселон Інвестментс Лімітед, ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", ОСОБА_5 .
30.12.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи-4 надійшли пояснення по справі.
18.01.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи-4 надійшли відповіді на питання.
21.01.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи-4 надійшли документи по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2022 продовжено підготовче провадження у справі №910/16501/21 на 30 днів, відкладено підготовче засідання у справі №910/16501/21 на 17.02.2022, витребувано у ОСОБА_3 оригінал договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, сторонами якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , витребувано у ОСОБА_4 оригінал договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" №28-09/18/КП/1 від 28.09.2018, витребувано у Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації належним чином засвідчені копії матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ".
10.02.2022 та 11.02.2022 на електронну пошту суду та через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява вих. №1 від 09.02.2022 про забезпечення позову.
14.02.2022 до суду від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли копії матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ".
14.02.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позов, а також відповіді на запитання позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2022 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково, з метою забезпечення позову у справі №910/16501/21 накладено арешт на належну відповідачу ОСОБА_2 частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" в розмірі 6,87% відсотків статутного капіталу даного Товариства.
15.02.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про зобов'язання учасників справи надати відповіді на поставлені у позовній заяві питання.
17.02.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи-4.
Протокольною ухвалою від 17.02.2022 суд за заявою представника позивача залишив без розгляду клопотання про зобов'язання учасників надати відповіді на поставлені у позовній заяві питання.
Протокольною ухвалою від 17.02.2022 відкладено підготовче судове засідання на 17.03.2022.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У зв'язку з введенням воєнного стану в Україні, судове засідання, призначене до розгляду Господарським судом міста Києва на 17.03.2022, не відбулося.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 № 133/2022, затвердженим Законом України №2119-IX від 15 березня 2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" обумовлено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
З огляду на викладене, оскільки Господарський суд міста Києва не припинив свою роботу і продовжив здійснювати правосуддя, позивач та відповідач знаходяться на підконтрольній території України та згідно із сайтом Укрпошта кореспонденція по місту Київ доставляється, суд ухвалою від 14.04.2022 призначив підготовче засідання у справі №910/16501/21 на 02.06.2022.
Протокольною ухвалою від 02.06.2022 відкладено підготовче судове засідання на 23.06.2022.
09.06.2022 до суду від третьої особи-4 надійшла заява свідка (відповіді на питання позивача).
13.06.2022 до суду від відповідача надійшла заява свідка (відповіді на питання позивача).
У підготовчому засіданні 23.06.2022 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.07.2022.
Представник позивача у судовому засіданні 06.07.2022 надав пояснення по суті позову, просив суд задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання 06.07.2022 не з'явився, про розгляд справи повідомлявся ухвалою суду від 23.06.2022, що не вручена останньому під час доставки, а також через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Суд зазначає, що відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позов із посиланням на конкретні докази та нормативне обґрунтування своєї правової позиції. За таких обставин, оскільки відповідач був повідомлений про час та місце судового засідання, неявка представника не перешкоджає розгляду справи по суті та враховуючи, що відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позов, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Представник третьої особи-4 у судовому засіданні 06.07.2022 позовні вимоги заперечив. Надав пояснення по суті заперечень на позов.
Представники третіх осіб-1, 2, 3, 5 у судове засідання 06.07.2022 не прибули. Про розгляд справи треті особи-1, 2, 3, 5 були повідомлені ухвалою суду від 23.06.2022 та через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.
Також у судовому засіданні 06.07.2022 позивач заявив клопотання про виклик у судове засідання директора третьої особи-4 та відповідача та допиту останніх як свідків у порядку ст.213 ГПК України.
Протокольною ухвалою від 06.07.2022 суд відмовив у задоволення усного клопотання представника позивача щодо виклику та допиту свідків, оскільки у відповідності до норм процесуального законодавства допит свідків здійснюється на стадії з'ясування обставин справи та дослідження доказів, у той час як відповідне клопотання заявлене представником позивача клопотання заявлене після переходу суду до стадії судових дебатів. Окрім того, обставин визначених ст.213 ГПК України для допиту директора третьої особи-4 та відповідача як свідків судом не встановлено.
У судовому засіданні 06.07.2022 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача
Позивач зазначає, що 08.10.2018 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивачу та ОСОБА_5 (третій особі-5) стало відомо що їх було виключено зі складу учасників ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", а статутний капітал Товариства розподілений наступним чином: ОСОБА_2 - 52% (43732 грн) статутного капіталу, Аселон Інвестментс Лімітед - 48% (40368 грн) статутного капіталу.
За доводами позивача, зазначена зміна складу учасників відбулася незважаючи на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не вчиняли будь-яких дій, спрямованих на відчуження своїх часток в статутному капіталі Товариства.
З матеріалів реєстраційної справи ТОВ "УНІ-СЕРТ", позивачу стало відомо, що 14.07.2017 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів. Аналогічний договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_3
28 вересня 2018 року ОСОБА_3 , керуючись повноваженнями, які виникли з договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів, від імені ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу № 28-09/18/КП/1, яким відчужив належну ОСОБА_1 частку в статутному капіталі ТОВ "УНІ-СЕРТ" на користь ОСОБА_4 .
Також 28 вересня 2018 року ОСОБА_3 , керуючись повноваженнями, які виникли з договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів, від імені ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу № 28-09/18/КП/1, яким відчужив належну ОСОБА_1 частку в статутному капіталі ТОВ "УНІ-СЕРТ" на користь ОСОБА_4 .
На підставі вищевказаних договорів 28.09.2018 приватним нотаріусом було вчинено реєстраційний запис №10741070013071436, яким внесено ОСОБА_4 до учасників Товариства із часткою 48% статутного капіталу замість ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що не мав волі відчужувати належну йому частку в статутному капіталі ТОВ "УНІ-СЕРТ"; не передавав належну йому частку в Товаристві будь-кому в управління; не наділяв будь-якого повноваженнями відчужувати належну йому частки в Товаристві; не відчужував частку в статутному капіталі Товариства та не укладав жодного договору з ОСОБА_3 , зокрема і договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 з ОСОБА_3 .
Враховуючи зазначене, позивач стверджує, що договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, який нібито укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ; договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, який нібито укладений ОСОБА_1 га ОСОБА_3 ; Договір купівлі-продажу № 28-09/18/КП/1 від 28.09.2018, який укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який нібито діяв від імені ОСОБА_5 ; договір купівлі-продажу № 28-09/18/КП/1 від 28.09.2018, який укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який нібито діяв від імені ОСОБА_1 , є такими, що не укладалися та не породжують жодних правових наслідків.
Отже, позивач стверджує, що жодних дій щодо відчуження частки в статутному капіталі ТОВ "УНІ-СЕРТ" на користь ОСОБА_4 не здійснював, а отже, відповідна частка вибула з володіння позивача за відсутності його волі.
Посилаючись на ст.388 ЦК України, позивач заявив позовну вимогу про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" у розмірі 6,87% статутного капіталу, який становить 293732,00 грн заявлені до ОСОБА_2 .
Позиція відповідача
Відповідач у відзиві на позов заявив про застосування строків позовної давності щодо заявленого позивачем позову про витребування частки, посилаючись на те, що про порушення своїх прав позивач міг дізнатись 28.09.2018 року, а тому саме з цього дня розпочинається відлік строку позовної давності, а не з 08.10.2018 року, як зазначив позивач.
За доводами відповідача останнім днем строку позовної давності ОСОБА_1 на пред'явлення вимог про витребування частки у статутному капіталі Товариства є 28.09.2021 року (3 роки від дня, коли він міг зізнатись про порушення своїх прав), а отже на дату звернення до суду з цим позовом він пропустив цей строк без поважних на те підстав. У зв'язку з чим, на думку відповідача, існують підстави для відмови у задоволенні таких вимог тільки з огляду на пропуск строку позовної давності.
Також відповідач стверджує, про відсутність підстав для витребування частки у в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", зазначаючи вибуття частки позивача відбулось внаслідок укладеного договору купівлі-продажу №28-09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІ-СЕРТ", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1793. Відповідач наголошує, що зазначений договір є належним і допустимим доказом того, що: у позивача існувала воля на відчуження його частки у статутному капіталі Товариства; вибуття у позивача власності на частку у статутному капіталі Товариства відбулось у передбачений законом спосіб.
Позивачем у даній справі не спростовано факту дійсності відповідного договору купівлі-продажу №28- 09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УНІ-СЕРТ", а тому цей договір породжує права і обов'язки, юридичні наслідки у вигляді переходу корпоративних прав до ОСОБА_4 , а також доводить обставини наявності у позивача волі на відчуження своєї частки та законність факту вибуття її з його володіння.
Також відповідач посилається на рішення суду у справі №910/14740/18, що набрало законної сили, яким встановлено законність договору купівлі-продажу №28- 09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УНІ-СЕРТ".
Позиція третьої особи-4:
ТОВ "УНІ-СЕРТ" у поясненнях щодо позову проти позовних вимог позивача заперечує, посилаючись на те, що частка, яка колись належала позивачу у Товаристві, вибула з його власної волі за договором купівлі-продажу, який є виконаним, дійсним, не скасованим або не визнаним недійсним у встановленому законом порядку. Третя особа-4 вказує, що рішенням суду у справі №910/14740/18, що набрало законної сили, встановлено законність договору купівлі-продажу №28- 09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УНІ-СЕРТ".
На переконання третьої особи-4 правове обґрунтування позивача в межах даної справи є неспроможним без належного підтвердження незаконності вибуття частки у статутному капіталі з його власності, що може полягати у наданні доказів факту визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 28.09.2018 року у встановленому законом порядку або ж доказів нікчемності зазначеного договору. Однак, таких доказів позивач не надав, а його позов про визнання недійсним правочину, який обумовив вибуття у нього частки у статутному капіталі ТОВ "УНІ-СЕРТ", залишений без задоволення, а в межах розгляду цього позову було встановлено обставини, які спростовують позицію позивача у даній справі.
Подані позивачем докази у справі не відповідають предмету доказування у справі № 910/16501/21 та не можуть бути досліджені судом, а також жодним чином не підтверджують обставин незаконності вибуття у позивача володіння на частку у статутному капіталі.
Третя особа-4 також вказує, що частка у розмірі 6,87 % порахована Позивачем на основі власного суб'єктивного математичного розрахунку, який полягає у пропорційному зменшенні розміру процентів належної йому раніше частки до загального розміру статутного капіталу, який затверджений у Товаристві. Частка у статутному капіталі Товариства не підпадає під категорії індивідуально визначеного майна, її не можна витребувати в тому вигляді, якому вона існувала раніше у позивача, оскільки за цей час було змінено розмір статутного капіталу, змінені положення статуту, змінився майновий статус Товариства.
Третя особа-4 зазначає, що за своєю суттю вимога про "передачу у власність" та про витребування є взаємовиключними та не можуть бути заявлені в межах одного позову.
Також третя особа-4 заявила про застосування строків позовної давності щодо заявленого позивачем позову про витребування частки, вказуючи, що про порушення своїх прав позивач міг дізнатись 28.09.2018 року.
Позиція третіх осіб-1, 2, 3, 5:
Треті особи-1, 2, 3, 5, пояснень у порядку ст.168 ГПК України щодо позову або відзиву не надали.
ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Згідно із наявних у матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 27.09.2018 учасниками ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" (ТОВ "УНІ-СЕРТ") статутний капітал якого складав 84100,00 грн були:
ОСОБА_2 - 52% статутного капіталу;
ОСОБА_1 - 24% статутного капіталу;
ОСОБА_8 - 24 % статутного капіталу.
Зазначений розподіл часток був затверджений рішенням загальних зборів учасників ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", оформленим протоколом №11 від 01.06.2018.
Згідно із матеріалів справи, 28.09.2018 між ОСОБА_1 (продавець) в особі ОСОБА_3 , який діяв на підставі договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14 квітня 2017 року, та ОСОБА_4 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу №28-09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІ-СЕРТ", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., відповідно до умов якого продавець продає, а покупець купує корпоративні права у вигляді 24,00% частки Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", номінальною вартістю 20 184,00 грн на умовах та в порядку, визначених цим договором.
Відповідно до п.п.5.1., 5.2. договору №28-09/18/КП/1 своїми підписами під цим Договором сторони досягли згоди, що договірна вартість Корпоративних прав у статутному капіталу Товариства, що продаються за цим договором, становить 20184,00 грн без урахування ПДВ. За купівлю корпоративних прав покупець зобов'язується сплатити продавцю 20184,00 грн.
За змістом п.5.3. договору сторони встановили, що право власності на корпоративні права у статутному капіталі товариства, які продаються за цим договором, переходить до покупця після здійснення приймання-передачі корпоративних прав, про що сторони оформлюють акт, підтверджує отримання покупцем корпоративних прав за цим Договором (п.5.3 договору).
На виконання умов договору від 28.09.2018 між ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було складено Акт від 28.09.2018 приймання-передачі корпоративних прав по договору купівлі-продажу №28-09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УНІ-СЕРТ" від 28 вересня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №№1796, 1797, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв корпоративні права у вигляді 24,00% частки статутного капіталу ТОВ "УНІ-СЕРТ", номінальною вартістю 20184,00 грн.
29.09.2018 ОСОБА_4 здійснила продаж частки у статутному капіталі ТОВ "УНІ-СЕРТ" у розмірі 48 % відсотків на користь Компанії Аселон Інвестментс Лімітед за договором купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ "УНІ-СЕРТ". Передача зазначеної частки відбулась за Актом приймання-передачі корпоративних прав від 14.09.2018 року до договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УНІ-СЕРТ".
30.10.2018 загальними зборами учасників ТОВ "УНІ-СЕРТ", було прийнято рішення, оформлені протоколом від 30 жовтня 2018 року, зокрема:
затверджено результати внесення додаткових вкладів учасників ТОВ "УНІ-СЕРТ", а саме щодо внесення ОСОБА_2 додаткових вкладів, загальна вартість яких становить 200000,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами;
затверджено збільшений розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", який становить 284100,00, що дорівнює 100% статного капіталу Товариства;
затверджено розмір часток учасників ТОВ "УНІ-СЕРТ" та їх номінальну вартість у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", а саме: номінальна вартість частки ОСОБА_2 становить 243732,00 грн, що у співвідношенні до загального розміру статутного капіталу становить 85,79 %; номінальна Компанії Аселон Інвестментс Лімітед становить 40368,00 грн, що у співвідношенні до загального розміру статутного капіталу дорівнює 14,21 %.
Рішенням від 07.11.2018 року учасника ТОВ "УНІ-СЕРТ" Компанії Аселон Інвестментс Лімітед було вирішено вийти зі складу учасників Товариства. Підписи на вказаному рішенні було засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гречаною Р.Т.
15.11.2018 загальними зборами учасників ТОВ "УНІ-СЕРТ", було прийнято рішення, оформлені протоколом від 30 жовтня 2018 року, зокрема:
затверджено результати внесення додаткових вкладів учасників ТОВ "УНІ-СЕРТ" до Статутного капіталу, а саме щодо внесення ОСОБА_2 додаткових вкладів, загальна вартість яких становить 50000,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними документами;
затверджено збільшений розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", який становить 293732,00 грн, що дорівнює 100% статного капіталу Товариства;
затверджено збільшений розмір часток учасників ТОВ "УНІ-СЕРТ", а саме: номінальна вартість частки ОСОБА_2 становить 293732,00 грн, що у співвідношенні до загального розміру статутного капіталу Товариства дорівнює 100 %.
Заявляючи позов позивач стверджує про вибуття частки в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" з володіння позивача за відсутності його волі та враховуючи подальші зміни щодо складу учасників та збільшення розмір статутного капіталу Товариства, за розрахунками позивача належна йому частка становить 6,87% статутного капіталу.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Згідно з частиною 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина 3 статті 167 Господарського кодексу України).
Відчуження власником свого майна визначено частиною першою статті 346 Цивільного кодексу України як одна з підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.
Відповідно до приписів частини першої статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.
Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою.
Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.
Як зазначає позивач, він не вчиняв жодних дій, спрямованих на відчуження належної йому частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" у розмірі 24,00% та жодним чином не оформлював власного волевиявлення щодо такого відчуження.
Право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним передбачено ст. 387 ЦК України.
У речових правовідносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо існують підстави, передбачені ст.388 ЦК, що дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
За змістом ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до положень ч.1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2019 № 926/1288/18, для вірного застосування положень ст.387 та п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, суду необхідно встановити: хто саме є власником чи володільцем спірного майна на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна на момент такого вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи; яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб.
До предмету доказування за віндикаційним позовом входить також і встановлення факту наявності спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.
Станом на дату звернення позивача з позовом до суду ОСОБА_2 належить 100% частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ".
Таким чином, єдиним учасником ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" з часткою 100% у статутному капіталі є ОСОБА_2 (відповідач), що також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
В аспекті зазначеного, судом враховано, що у відзиві на позов відповідач зазначив, що частка у розмірі 70 % статутного капіталу Товариства перейшла до ОСОБА_9 за договором від 01.03.2019. Однак ні відповідач, ні інші учасники такого договору у матеріали справи не надали. Відповідні відомості щодо зміни складу учасників у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні. Матеріали справи відповідних документів щодо відчуження частки відповідачем також не містять, що унеможливлює залучення судом такої особи до участі у справі.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Частиною 3 статті 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові (ст.ст. 321, 319, 658 Цивільного кодексу України).
Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч.1 ст. 388 ЦК України, зокрема, якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №906/420/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц.
У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України.
У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором (правочином) права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором (правочином) у ланцюгу договорів (правочинів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
Віндикація застосовується до вимог речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем немає договірних відносин і майно перебуває у власності володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.20016 у справі №6-2407цс15, з яким також погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, пункти 57-58). Отже, Верховним Судом передбачалося встановлення фактичних обставин незаконності вибуття майна від власника (попереднє визнання недійсним первісного правочину з відчуження майна від законного власника чи інші способи вибуття майна від власника поза його волею).
Вибуття майна із володіння власника або особи, якій власник передав майно у володіння, не з їхньої волі може мати місце коли вчиняється правочин. Такими правочинами є правочини фізичних осіб, вчинені за межами їх дієздатності (статті 221-223, 226 ЦК України), правочини вчинені без дозволу органів опіки і піклування (стаття 224 ЦК України), правочини вчинені під впливом помилки (стаття 229 ЦК України), обману (стаття 230 ЦК України), насильства (стаття 231 ЦК України), правочини учинені в результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (статті 232 ЦК України), правочини, учинені від імені юридичної особи особою, що не мала повноважень діяти від імені юридичної особи та не підтверджені діями юридичної особи про визнання такого правочину.
Волевиявлення власника на передачу майна первісному набувачу має юридичне значення на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору, що підтверджує укладення такого договору (постанова Верховного Суду від 01.08.2019 року у справі № 908/439/18).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, необхідно встановити, чи вибуло спірне майно із володіння власника в силу обставин, передбачених ч.1 ст.388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника майно вибуло із його володіння.
Також суд зазначає, що об'єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально-визначене майно, яке існує в натурі на час подання позову (висновки Верховного Суду викладені у постановах від 26.07.2018 у справі № 902/389/16 та від 14.02.2018 у справі №477/221/16-ц).
Позивач стверджує, що договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, між ОСОБА_1 га ОСОБА_3 та договір купівлі-продажу № 28-09/18/КП/1 від 28.09.2018, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , є такими, що не укладалися.
Водночас судом встановлено, що позивач звертався до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" від 28.09.2018 №28-09/18/КП/1, скасування реєстраційних записів від 28.09.2018 №10741070013071436 та від 29.09.2018 №10741070014071436, які здійснені приватним нотаріусом Змисловською Тетяною Василівною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також скасування реєстраційного запису від 30.10.2018 №1074105001507146, який здійснений ОСОБА_10 (Філія №1 Комунального підприємства "Реєстраційний-центр"), щодо відомостей про ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ".
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що з матеріалів реєстраційної справи ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" вбачається, що належна позивачу частка в статутному капіталі товариства відчужена ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 , на підставі договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, якого, за твердженнями позивача, ніколи не існувало та позивачу невідомо про особу ОСОБА_3 . У свою чергу ОСОБА_4 , за договором купівлі-продажу корпоративних прав від 29.09.2018, продала належну позивачу частку Аселон Інвестментс Лімітед. Однак, ОСОБА_1 жодних дій щодо відчуження спірної частки на користь ОСОБА_4 не здійснював, а отже, означена частка вибула з володіння позивача за відсутності його волі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 по справі №910/14740/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.11.2021 в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що оскаржуваний договір купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" від 28.09.2018 №28-09/18/КП/1 вчинено з порушенням чинного законодавства.
Судами у справі №910/14740/18 зазначено, що договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, на підставі якого було укладено спірний договір купівлі-продажу №28-09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі), не визнавався недійсним у судовому порядку. Крім того, ОСОБА_1 не надано належних доказів на підтвердження того, що договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 з ОСОБА_3 ним не укладався. Доказів на підтвердження того, що такий договір не відповідав його внутрішній волі щодо передачі в управління своїх корпоративних прав в ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" суду під час розгляду справи №910/14740/18 не надано.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.
Отже, обставини, встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 21.05.2021 по справі №910/14740/18, яке набрало законної сили, щодо відповідності договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" від 28.09.2018 №28-09/18/КП/1 вимогам чинного законодавства, відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, є преюдиційні при розгляді цієї справи №910/16501/21 та доказування не потребують.
У контексті доводів позивача, що договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, між ОСОБА_1 га ОСОБА_3 та як наслідок договір купівлі-продажу № 28-09/18/КП/1 від 28.09.2018, між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , є такими, що не укладалися, судом встановлено наступне.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Частиною 1 статті 640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Тобто, не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).
Так, згідно із наявної у матеріалах справи копії договору купівлі-продажу №28-09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІ-СЕРТ" від 28.09.2018, укладеного між ОСОБА_1 (продавець) в особі ОСОБА_3 , який діяв на підставі договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14 квітня 2017 року, та ОСОБА_4 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В., продавець продав, а покупець купує корпоративні права у вигляді 24,00% частки Статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", номінальною вартістю 20 184,00 грн на умовах та в порядку, визначених цим договором.
На виконання умов зазначеного договору від 28.09.2018 між ОСОБА_1 від імені якого діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було складено Акт від 28.09.2018 приймання-передачі корпоративних прав по договору купівлі-продажу №28-09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УНІ-СЕРТ" від 28 вересня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т.В. та зареєстрований в реєстрі за №№1796, 1797, згідно якого продавець передав, а покупець прийняв корпоративні права у вигляді 24,00% частки статутного капіталу ТОВ "УНІ-СЕРТ", номінальною вартістю 20184,00 грн.
Зазначений Акт від 28.09.2018 приймання-передачі корпоративних прав по договору купівлі-продажу №28-09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УНІ-СЕРТ" від 28 вересня 2018 року міститься у матеріалах реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", копії якої надані за вимогою суду Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією.
Ухвалою суду від 27.01.2022 було задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у ОСОБА_3 оригінал договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, сторонами якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та у ОСОБА_4 - оригінал договору купівлі-продажу корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" №28-09/18/КП/1 від 28.09.2018.
Оригінали зазначених договорів на виконання вимог суду у матеріали справи не надані.
Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, яка є неналежної якості та не дає можливості встановити його зміст, все ж таки вбачається що договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 був нотаріально посвідчений.
Судом враховано, що відповідно до статті 46 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
У відповідності до глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. Право довірчої власності підтверджується договором управління майном.
Отже, при посвідченні договору купівлі-продажу №28-09/18/КП/1 від 28.09.2018 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", приватним нотаріусом Змисловською Т.В. перевірялися повноваження ОСОБА_3 надані йому договором на управління корпоративними правами від 14.04.2017.
На підтвердження своїх доводів позивачем надані у матеріали справи надані наступні копії документів:
заява свідка - ОСОБА_1 (надана у межах розгляду справи №910/14740/18) в якій останній вказує, що про особу ОСОБА_3 нічого не відомо, згоди на відчуження корпоративних прав ОСОБА_3 не надавав;
заява свідка ОСОБА_5 (надана у межах розгляду справи № 910/14811/18), у якій останній вказує, що про особу ОСОБА_3 нічого не відомо, згоди на відчуження корпоративних прав ОСОБА_3 не надавав;
заява ОСОБА_4 про визнання позову у справі № 910/14811/18;
заява ОСОБА_4 щодо обставин справи за позовом ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 28-09/18/КП від 28.09.2018 та скасування реєстраційних записів (надана у межах розгляду справи № 910/14811/18);
заява свідка ОСОБА_3 щодо обставин справи за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 28-09/18/КП/1 від 28.09.2018 року та скасування реєстраційних записів та позову ОСОБА_5 про визнання недійсним Договору купівлі-продажу №28-09/18/КП, у якій ОСОБА_3 зазначено, що ОСОБА_1 не уповноважував його на вчинення будь-яких дій від свого імені (надана у межах розгляду справи №910/14740/18).
Також позивачем додані до позову копії повідомлення ОСОБА_4 у справі №910/14740/18; заява-повідомлення ОСОБА_3 у справі № 910/14740/18 (надана у межах розгляду справи №910/14740/18); заява ОСОБА_3 щодо укладення договору купівлі-продажу № 28-09/18/КП від 28.09.2018 та договору купівлі-продажу № 28-09/18/КП/1 від 28.09.2018 (надана у межах розгляду справи №910/14740/18).
Повідомлення по справі № 910/14740/18. посвідчена нотаріусом Гуковського нотаріального округу Ростовської області Стрюковою О.М., зареєстрованою в реєстрі за №61/150-н/б 1-2020-5-7, в якій ОСОБА_4 зазначила, що вона не підписувала жодних заяв про визнання позову, не зверталась до нотаріуса ОСОБА_11 , а також не уповноважувала ОСОБА_12 та ОСОБА_13 на вчинення будь-яких дії від її імені.
Заява ОСОБА_3 від 29.07.2020 щодо укладення договору купівлі-продажу № 28- 09/18/КП від 28.09.2018 та договору купівлі-продажу № 28-09/1 8/КП/1 від 28.09.2018, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстрованою в реєстрі за 1724, в якій ОСОБА_3 зазначив про дійсність підписання ним зазначених договорів купівлі-продажу на підставі Договору управління корпоративними правами, а також про законність їх укладення, а також про те, що вони були реальними та відповідали намірам сторін, а тому підстав для визнання їх недійсним немає.
Заява-повідомлення ОСОБА_3 у справі № 910/14740/18, підписана ОСОБА_3 29.07.2020 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Цукуровою С.С., зареєстрованою в реєстрі за № 1722, в якій ОСОБА_3 зазначив, що жодні заяви ним 27.06.2019 року не підписувались, довіреності на представництво його інтересів адвокатами Станицьким О.Б. та ОСОБА_13 не видавались.
Надавши оцінку наданим у матеріали справи копіям заяв свідка ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судом встановлено, що відповідні заяви містять взаємосуперечливі показання свідків, зокрема, щодо договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 та договору купівлі-продажу № 28-09/18/КП/1 від 28.09.2018.
Більш того, наведені вище документи подані в межах іншої справи (№910/14740/18), в яких вирішувалось питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства від 28.09.2018 року і за результатом якої було прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, яке набрало законної сили.
Заяв свідків, які містять повідомлення про відомі свідкам обставини, які мають значення для цієї справи №910/16501/21 позивач у матеріали справи не надав.
При цьому, повідомлення та заяви щодо визнання позову № 910/14811/18 та №910/14740/18 не підлягають оцінці судом так, як стосувалися реалізації процесуальних прав в межах розгляду інших справ.
Надані позивачем документи щодо відчуження частки ОСОБА_5 , а також наведені позивачем у позові обґрунтування з приводу зазначеної обставини стосуються іншого договору, який не є предметом дослідження у цій справі. Окрім того, позивач не може посилатися на обставини щодо відсутності волі у ОСОБА_5 на відчуження частки в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ", оскільки суд здійснює розгляд справи не інакше як за позовом особи, яка звертається за захистом свого порушеного права та інтересу, у той час як ОСОБА_5 не є позивачем у цій справі та має статус третьої особи.
Позивачем також надані у матеріали справи копії листів, а саме:
Лист Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) №17151/9-21 від 13.04.2021, відповідно до якого згідно до акту огляду архівних документів приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Жердєвої Наталії Олександрівни від 12.04.2021, складеного членами Експертної комісії Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), примірник договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, укладений ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у архівних справах приватного нотаріуса Жердєвої Н.О. відсутній.
Лист Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) від 04.01.2021 №47531/6-20, відповідно до якого за результатами огляду реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Жердєвої Н.О. за 2017 рік виявлено, що 14.04.2017 наявний запис про нотаріальну дію за реєстровим №29, з використанням спеціального бланку нотаріальних документів серії НМА №800104, однак вчинену не за участі ОСОБА_1 .
Зміст листів Міністерства юстиції зводиться до того, що останнє не може підтвердити вчинення в реєстрі нотаріальних дій за 2017 рік запису про посвідчення договору управління корпоративними правами. Разом з тим, з зазначених листів не вбачається, що вказаний договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 не укладався.
Втім, зазначені листи Управління нотаріату Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) та Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) були надані у межах розгляду справ № 910/14740/18 та №910/14811/18 за результатом розгляду яких не було прийнято рішення про задоволення позовних вимог про визнання недійсним договорів купівлі-продажу частки.
Доказів на підтвердження факту не укладення договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 позивач суду не надав.
При цьому, зі змісту рішення у справі № 910/14740/18 судом вживалися заходи щодо витребування в Управління з питань нотаріату головного територіального управління юстиції у м. Києві оригіналу Договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017, сторонами якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Жердєвою Наталією Олександрівною.
У відповідь на запит суду Головне територіальне управління юстиції у м.Києві надало відповідь про те, що вилучені документи, не упорядковані, наряди відповідно до номенклатури прав не сформовані. Більшу частину справ вилучено розсипом документів.
Судом у справі № 910/14740/18 зазначено, що оригінал договору управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 не надано суду не в зв'язку з його відсутністю, а в зв'язку з організаційними проблемами.
Суд зазначає, що наведені позивачем у позові обставин, виходячи із наданих позивачем документи у матеріали справи, які були предметом дослідження у межах розгляду справ № 910/14740/18 та №910/14811/18, фактично зводяться до переоцінки обставин встановлених суми під час розгляду справ № 910/14740/18 та №910/14811/18, що суперечить статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" за змістом яких встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Доданий до позову позивачем CD диск, на якому містяться два файли з відеозаписами не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки всупереч вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" не містить електронного підпису.
Посилання позивач на заяву (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 24.10.2018 №12018100100011368, суд відхиляє, оскільки позивачем не надано у матеріали справи відомостей щодо відкриття кримінального провадження суду, остаточного рішення (вироку), яким завершено кримінальне провадження.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Суд зазначає, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
У пункті 73 постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 зазначено, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) (п.74 постанови ВС від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
Позивачем не надано належних доказів на підтвердження наведених у позові доводів, що договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 з ОСОБА_3 ним не укладався.
Належних доказів на підтвердження того, що такий договір управління корпоративними правами та здійснення представництва інтересів від 14.04.2017 не відповідав його внутрішній волі щодо передачі в управління своїх корпоративних прав в ТОВ "Український науковий інститут сертифікації" суду не надано.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів відсутності волевиявлення та необхідного вираження волі позивача щодо відчуження належної йому частки у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" у розмірі 24,00%.
Обставин вибуття майна від власника за наслідком укладення недійсного чи неукладеного правочину судом не встановлено.
Оцінивши надані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку у позивача відсутні підстави для витребування у ОСОБА_2 частки в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" у розмірі 6,87% статутного капіталу, який становить 293732,00 грн.
Водночас, відповідачем у справі заявлено про застосування строків позовної давності.
У той же час позивач заявляючи даний позов стверджує, що дізнався про відчуження свої частки в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" 08.10.2018 з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Крім того, строк позовної давності переривався у зв'язку із звернення позивача до суду із позовом про визнання недійсним договору договір купівлі-продажу №28-09/18/КП/1 корпоративних прав (часток у статутному капіталі) Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІ-СЕРТ".
Так, можливість судового захисту суб'єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки. Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі №522/2201/15-ц та відображена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі №910/2868/16.
Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
У постанові від 26.11.2019 справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі №520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Отже початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.
Водночас, оскільки як встановлено судом вище позивачем не доведено відсутності волевиявлення та необхідного вираження волі позивача щодо відчуження належної йому частки у Статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" у розмірі 24,00%, посилання позивача на те, що він дізнався про відчуження своєї частки 08.10.2018 з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд вважає необґрунтованим.
Відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Однак, позивач у справі №910/14740/18 вимог про витребування частки у статутному капіталі до відповідача не пред'являв, а відтак посилання позивача на переривання строк позовної давності, суд відхиляє.
Втім, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (набрав чинності 02.04.2020), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а відтак, позов заявлений позивачем у межах строку позовної давності.
Суд зазначає, що за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовної вимоги про визнання неукладеним договору, то заява відповідача про застосування до спірних відносин строку позовної давності не підлягає застосуванню.
Щодо заяви третьої особи-4 про застосування строків позовної давності, то суд зазначає наступне.
Як зазначено вище, нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульоване із застосуванням слова "лише" (синонім "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі суд не застосовує позовної давності. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 12.03.2017 у справі № 6-3063цс16.
Тобто цією нормою передбачено правило згідно яким суб'єктом звернення із заявою про застосування строків позовної давності є виключно сторона у спорі.
Велика Палата Верховного Суду неоднорахзово звертала увагу на те, що для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у цивільному процесі": сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, пункт 66 постанови від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).
За таких обставин заява третьої особи-4 про застосування строків позовної давності не підлягає розгляду судом.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд зазначає, що у п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Окрім того, господарський суд, при вирішенні даного спору враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
ВИСНОВКИ СУДУ.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування у добросовісного набувача ОСОБА_2 частку в статутному капіталі ТОВ "УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ СЕРТИФІКАЦІЇ" у розмірі 6,87% статутного капіталу, який становить 293732,00 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 20.07.2022.
Суддя С. О. Турчин