ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.07.2022Справа № 910/18294/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д., за участю секретаря судового засідання Росущан К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні
справу № 910/18294/21
за позовом Севідової Лесі Володимирівни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОСКО" ( код ЄДРПОУ 24593513, вул. Вербицького, 32 , м. Київ, 02121)
про визнання договору недійсним
за участі представників
позивача не з'явився
відповідача Чайковський О.М., адвокат, ордер
10.11.2021 в підсистемі (модулі) ЄСІТС «Електронний суд » адвокат Цюра Павло Сергійович, як представник Севідової Лесі Володимирівни пред'явив позов по Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОСКО» про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 05.05.2020, подавши позовну заяву до Господарського суду міста Києва.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Оскільки спір стосується правочину, укладеного з метою здійснення господарської діяльності суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою підприємцем, тому справа за вказаним позовом фізичної особи, яка припинила статус підприємця, належить до юрисдикції господарського суду.
15.11.2021 ухвалою Господарського суду міста Києва позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків шляхом подання:
- попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи;
- копію договору оренди нерухомого майна від 05.05.2020 року між тов. «ГОСКО» та Фізичною особою-підприємцем Севідовою Лесею Володимирівною, яка, принаймні, за відомостями позовної заяви наявна у справі 910/20966/20;
- докази (чек і опис) надсилання (з посиланням на цю ухвалу) відповідачу - попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, а також копії договору оренди нерухомого майна від 05.05.2020;
25.11.2021 позивачем в підсистемі (модулі) ЄСІТС «Електронний суд » подано заяву про усунення недоліків.
Підготовче провадження почалось 29.11.2021 та відбувалось у засіданнях 18.01.22, 10.02.22, 15.02.22.
20.01.2022 поданий відзив із запереченнями проти позову та заяви свідків в порядку ст..88 ГПК України ОСОБА_2 (з наданням згоди на допит як свідка) та ОСОБА_3 (нотаріально посвідчена) щодо обставин укладення оспореного договору.
18.01.22 були викликані у підготовче засідання для надання пояснень Севідова Леся Володимирівна та адвокат Цюра Павло Сергійович щодо обставин складання позовної заяви, викладення відомостей про те, що оспорюваний договір не підписаний довірителькою та для вирішення клопотання про призначення судової експертизи.
10.02.2022 суду надані нотаріально посвідчені пояснення Севідової Лесі Володимирівни , яка в засідання не з'явилась з поважних причин, вказаних в поясненнях. Пояснення прийняті судом в порядку ст.169, 170 ГПК України з огляду на неможливість явки особи в засідання.
15.02.2022 позивачем заявлено клопотання про стягнення штрафу з позивача за невиконання вимог ухвали суду, а також викладений перелік питань в порядку ст.90 ГПК України.
Оскільки судом не виявлено умисного невиконання позивачем вимог ухвали суду , тому заходи примусу не вживались.
З огляду на приписи ст. 13, 14, 42, 46 та 90 ГПК України визнав, що поставлені запитання №№1 і 2 мають відповіді у заяві по суті та поясненні Севідової , а №№ 3-6 не стосуються обставин, що мають значення для справи.
Судом відхилено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи враховуючи відсутність особистої заяви Севідової Л.В. чи власноручної заяви про те, що нею Договору оренди нерухомого майна від 05.05.2020 не підписувався, та беручи до уваги, що представники позивача не забезпечили явку довірительки для збирання доказів у справі - зразків підписів і почерку, (вільних, умовно вільних та експериментальних зразки почерку і підпису, від імені якої виконаний підпис/текст.
Крім того, суд звернув увагу представників позивача на ту обставину, що про спір у справі 910/20966/20 предметом якого є стягнення заборгованості за Договором оренди нерухомого майна від 05.05.2020 довірителю та його представнику було відомо 15.03.2021, оскільки є відповідне звернення від 15.03.2021 (вх№ 01-37/19929/21) та реєстрація . представника - адвоката Цюри Павла Сергійовича, на підставі ордеру серії ВЕ№ 1033764 від 15.03.2021. Разом з тим, як вбачається з судових рішень від 21.05.2021 та 28.10.2021 у справі 910/20966/20 від подання місцевому господарському суду заяв по суті справи 910/20966/20 та з процесуальних питань Севідова Л.В та представник адвокат Цюра П.В. утримались.
15.02.22 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 22.02.22.
22.02.22 розгляд справи відкладений до 16.03 22 за клопотанням позивача.
16.03.2022 відкладено засідання через неможливість на час засідання встановити остаточне волевиявлення учасників справи та належно повідомити їх представників про/для вирішення завдань судочинства, через непровоковану і невиправдану війну росії проти України, основану на відвертій умисній російській брехні.
19.05.22 призначено судове засідання у справі до судового розгляду по суті на 14.06.2022.
14.06.2022 за клопотанням позивача оголошено перерву до 07.07.2022
В судове засідання позивач, належно повідомлений про засідання (ч.7 ст242 ГПК України) не з'явився. Його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 07.07.2022 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, відповідно до вимог статей 222-223 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.
За заявою відповідача в порядку ч. 8 ст.129 ГПК України питання встановлення розміру судових витрат призначено у судовому засіданні 12.07.22
Указами Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 року №259/2022 та від 17.05.2022 №341/2022 затвердженими Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, зі змінами, внесеними Указами від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX, та від 18.04.2022 №259/2022, від 21.04.2022 №2212-IX) введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року та продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Києві у Господарському суді міста Києва встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.
Справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив на позовну заяву, письмові пояснення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
30.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОСКО" та Севідовою Лесею Володимирівною укладено договір оренди нерухомого майна у вигляді приміщення, загальною площею 90,4 м2, що розташоване за адресо) м. Київ, вул. Вербицького, 32 (приміщення) для магазина роздрібної торгівлі продуктами харчування.
05.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОСКО" та Фізичною особою підприємцем Севідовою Лесею Володимирівною укладено договір оренди нерухомого майна у вигляді приміщення, загальною площею 90,4 м2, що розташоване за адресо) м. Київ, вул. Вербицького, 32 (приміщення) для магазина роздрібної торгівлі продуктами харчування.
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 05.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОСКО" та Фізичною особою підприємцем Севідовою Лесею Володимирівною з підстав визначених ст.203 (ч.1, 3), 215 (ч.1), ЦК України, ст. 207 (ч.1) ГК України оскільки цей договір містить підпис від імені фізичної особи підприємця Севідової Лесі Володимирівни, але її не належить.
Позивач не мала наміру укладати спірний правочин і за таких обставин спірний правочин не відповідає її внутрішній волі.
Натомість між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГОСКО" та Севідовою Лесею Володимирівною (без статусу суб'єкта підприємницької діяльності) укладений договір 30.03.2020.
На користь того, що Договір від 05.05.2020 не укладався, на думку позивача, свідчить те, що банківські реквізити орендаря вказані у договорі з'явились лише 17.06.2020 коли було відкрито рахунки ФОП у Банку(довідка АТКБ ПРИВАТБАНК №200617SU23520600 від 17/06/2020).
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував, що договір укладався особисто позивачкою та у подальшому виконувався в частині прийняття об'єкту оренди і в ньому виконувались опоряджувальні (ремонтні) роботи силами орендаря.
Так, судовими рішеннями Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду під час розгляду справи 910/20966/20, як набрали законної сили 28.10.2021 встановлено таке.
29 грудня 2020 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОСКО" (позивач) надійшла позовна заява б/н від 29.12.2020 року до Фізичної особи-підприємця Севідової Лесі Володимирівни (відповідач) про стягнення грошових коштів на суму в розмірі 138 851, 22 грн. за договором оренди нерухомого майна від 05.05.2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором оренди нерухомого майна від 05.05.2020 року, зокрема, в порушення умов вищезазначеного договору відповідач не здійснив повної оплати заборгованості по орендній платі та відшкодуванню витрат по сплаті комунальних послуг, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
Судом встановлено, що станом на 29.12.2020 року фізична особа-підприємець Севідова Л.В. припинила свою підприємницьку діяльність.
05 травня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГОСКО» (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Севідовою Лесею Володимирівною (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна (договір).
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування (оренду) майно, у вигляді приміщення, загальною площею 90,4 м2, що розташоване за адресо) м. Київ, вул. Вербицького, 32 (приміщення).
Фактична передача приміщення в оренду підтверджується Актом прийому-передачі нерухомого майна в оренду від 05.05.2020 року (додаток №1 до договору оренди). Строк оренди приміщення - до 05 травня 2021 року (п.1.5 договору).
Згідно з п. 3.2 договору розмір орендної плати за орендоване приміщення, яку орендар повинен сплачувати орендодавцю, а саме: 30 000, 00 грн.(тридцять тисяч 00 коп., без ПДВ.
Відповідно до п. 3.1 договору за оренду приміщення орендар зобов'язується щомісяця не пізніше кожного « 05» числа місяця, за який здійснюється платіж, сплачувати Орендодавцю орендну плату у розмірі, визначеному згідно з п.3.2 цього Договору.
08 вересня 2020 року від орендаря надійшов останній платіж в розмірі 15 000, 00 грн. за серпень 2020 року, що підтверджується випискою з банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ГОСКО».
Таким чином, станом на 29.12.2020 року борг Севідової Л.В. перед позивачем по орендній платі за вересень-грудень 2020 року становив 120 000, 00 грн.
Згідно до судових рішень борг підтверджено та стягнуто. На виконання рішення суду виданий наказ та відкрито виконавче провадження.
Згідно із ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).
У ст.203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно із ч.2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові колегії суддів другої судової палати КЦС від 22.01.2020 у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».
Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Разом з тим у постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика палата ВС зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Відповідно до ст.204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує чч.2, 3 ст.215 ЦК, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом з тим ВП ВС констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 5 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 зроблено висновок, що "недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦКУ країни, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у ч.1 ст. 215 ЦК України, так і у ст. 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів,тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і по захист яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Сам факт укладення правочину може бути спростований не шляхом подання окремого позову, а під час вирішення спору про захист права, яке особа вважає порушеним. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від19.08.2020 №385/344/16-ц.
Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. інше не встановлено законом.
Суд зауважує, що обставини правовідносин сторін відомі і Севідовйій Л.В і її представнику адвокату Цюрі П.В., оскільки у справі 910/20966/20 здійснювалось представництво з 15.03.2021.
Водночас, як встановлено судом у даній справі Орендар не оспорювала факт укладення Договору оренди нерухомого майна від 05.05.2020 під час вирішення спору у справі 910/20966/21 про захист права орендодавця на отримання належних орендних платежів.
Суди, вирішуючи спір у справі 910/20966/20, виходили з того, що позивач уклала та виконувала оспорюваний договір від 05.05.2020, тому відповідно до стст.203, 215 Цивільного кодексу цей правочин є дійсним і таким, що підлягає виконанню в повному обсязі, оскільки волевиявлення було вільним, відповідало її внутрішній волі, а укладення правочину підтверджено виконанням свої зобов'язань сторонами.
Суд, оцінюючи доводи позивача, визнає в порядку ст. 75 ГПК України обставину укладення договору доказаною при розгляді справи 910/20966/20.
В нотаріально посвідчених поясненнях Севідової Л.В. стверджується «Також підтверджую, що 05 травня 2020 року, мною оспорюваний договір не підписувався»
Зі змісту пояснень Севідової Л.В. щодо не підписування Договору нею саме 05 травня 2020 та наявності у розділі Договору «Реквізити сторін» банківських реквізитів, які стали відомими тільки 17.06.2020 (з відкриття рахунку ФОП у банку) не вбачається підстав для висновку, що Договір від 05.05.2020 не підписаний позивачкою і тому не укладений.
Суд нагадує, що до фізичної особи, яка здійснювала підприємницьку діяльність без державної реєстрації, як фізична особа - підприємець, за порушення встановленого порядку взяття на облік (реєстрації) у контролюючих органах застосовується штраф у розмірі 340 гривень (п. 117.1 ст. 117 ПКУ).
Для визначення дати фактичного укладення договору за наявності відповідних сумнівів в достовірності вказаної у договорі дати його укладення, якщо це має значення для правильного вирішення спору, суд має право призначити відповідну експертизу.
Проте, у даній справі оспорються факт укладення договору, а не його дата, як початок відліку строку господарських правовідносин.
Беручи до уваги обставину реєстрації Севідової Л.В. як фізичною особою - підприємцем 04.05.2020 (номер запису 20650000000063986), то слід, укладений договір 30.03.2020 виходити з того, що це попередній договір щодо договору від 05.05.2020, а останній - укладеним фізичною особою - підприємцем Севідової Л.В. з моменту набуття статусу підприємця з КВЕД 47.22, 47.29, 47.21, 47.24 роздрібна торгівля ….
Що ж до решти доводів і тверджень учасників процесу, які викладені у позові, відзиві на позов і письмових поясненнях, то слід вказати таке.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників процесу та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року N 15-рп/2004).
Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Аналіз статті 13, 15, 16, 203, 215 ЦК України дозволяє зробити висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно до ч 1 ст. 15 ГПК України Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів
Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники господарських правовідносин використовують господарське судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками правовідносин для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов не підлягає задоволенню.
За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.
У зв'язку із заявою відповідача в порядку ч. 8 ст.129 ГПК України питання розподілу судових витрат на правничу допомогу вирішувати у судовому засіданні за наслідками подання відповідних доказів.
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 240 та 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
Відмовити у позові Севідової Лесі Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГОСКО" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 05.05.2020 повністю.
Вирішувати питання розподілу судових витрат судовому засіданні 12.07.2022 о 14:30 у приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44- Б, зал № 1 .
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20.07.2022.
Суддя Ігор Курдельчук