Справа № 541/2700/16-ц
Номер провадження 2/541/7/2022
іменем України
13 липня 2022 року м. Миргород
Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого - судді Городівського О.А.,
з участю: секретаря судового засідання - Ніколаєнко М.В.,
представника позивача - адвоката Лазоренка Ю.М.,
представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Крупський В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, скасування реєстрації та стягнення моральної та майнової шкоди, треті особи: приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Щербина Тетяна Вікторівна, ОСОБА_4 , Виконавчий комітет Миргородської міської ради, ОСОБА_5 ,
Описова частина.
Зміст та обґрунтування позовних вимог
24 листопада 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в якому просила: визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 14.07.2016 р. між нею та ОСОБА_1 , посвідчений 14.07.2016р. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 725, та визнати за нею право власності на вказану квартиру; визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 128,1 кв.м. що знаходиться в АДРЕСА_2 , укладений 09.09.2016р. ОСОБА_3 , по довіреності від її імені, із ОСОБА_1 , посвідчений 09.09.2016 р. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 978, та визнати за нею право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5310900000:50:036:0012, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , укладений 09.09.2016 ОСОБА_3 по довіреності від її імені з ОСОБА_1 , посвідчений 09.09.2016 р. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 981, та визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку; визнати недійсною, з дати посвідчення, довіреність HAT 384395 від 14.07.2016 року видану нею на ім'я ОСОБА_3 , посвідчену 14.07.2016р. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., та зареєстровану в реєстрі за № 728; стягнути на її користь з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно спричинену моральну шкоду в сумі 100 000 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що у неї в приватній власності перебувала нерухомість, розміщена в м.Миргороді Полтавської області: квартира АДРЕСА_1 та приватний будинок АДРЕСА_2 із земельною ділянкою площею 0,1 га., розміщені по АДРЕСА_2 .
В квартирі постійно проживав її син ОСОБА_4 з сім'єю - дружиною та двома малолітніми дітьми, іншої житлової нерухомості її син та його дружина не мають. Зазначену квартиру вона планувала переоформити у власність сина, останній своїм коштом утримував квартиру, робив ремонти, облаштовував її для особистого проживання.
В будинку по АДРЕСА_2 вона проживала самостійно, зазначений будинок було збудовано нею особисто з померлим чоловіком для їх сім'ї, і вона планувала постійно проживати в будинку. Іншої житлової нерухомості вона не мала та не має, зазначена нерухомість є єдиним її житлом та житлом її сина, його дружини та неповнолітніх онуків.
В 2016 році відповідач ОСОБА_1 , що є сторонньою, не близькою для неї особою, шляхом підроблення документів та їх використання, неправомірного психологічного тиску на неї та погроз життю і здоров'ю їй та її рідним, змусив її проти її волі, підписати договори дарування на його ім'я всього належного їй нерухомого майна, за наступних обставин.
15 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області із позовом до неї про стягнення заборгованості за договором оренди в сумі 831333,24 грн., який у 2013 році нею не укладався, акт прийому-передачі майна від 16.05.2013 року нею не підписувався, майно в оренду не приймалося, акт прийому-передачі є підробленим.
Представництво інтересів ОСОБА_1 в господарській справі здійснював відповідач ОСОБА_3 відповідно довіреності від 11.02.2016 р. зареєстрованої в реєстрі № 269 11.02.2016 року.
В липні 2016 року під сильним психологічним тиском відповідачів позивача змусили підписати незаконну мирову угоду, складену ОСОБА_3 , яка не відповідає чинним нормам законодавства. Умовами мирової угоди було передбачено дарування всього належного позивачу нерухомого майна загальною вартістю 2625926 грн. відповідачеві ОСОБА_1 . Вартість майна, передача якого вимагалася в неї по надуманим підставам, явно перевищувала навіть незаконно заявлену в господарський суд суму вимоги 831333,24 грн.
07.07.2016 Господарським судом Полтавської області у справі №917/999/16 розглянуто мирову угоду, умовами якої передбачалося дарування нерухомості, в затвердженні мирової угоди відмовлено в зв'язку з її незаконністю. Наявність будь-якої заборгованості матеріалами господарської справи не підтверджено, судове рішення про наявність заборгованості не встановлено, ОСОБА_1 відмовився від позовних вимог.
Про рішення суду щодо незаконності мирової угоди, відмови від позову та рішення у Господарській справі позивач довідалася вже у жовтні 2016 року.
14 липня 2016 року, під сильним психологічним тиском та погрозою фізичної розправи, перебуваючи в залежному стані від відповідача, в присутності та під контролем його представника ОСОБА_3 , що діяв з порушенням норм законодавства, її прав та інтересів, не маючи реального бажання, вона вимушено уклала договір дарування квартири АДРЕСА_1 , на ім'я ОСОБА_1 . Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., та зареєстровано в реєстрі за № 725.
Одночасно, 14.07.2016 року за таких же умов була оформлена довіреність (HAT 384395) від імені позивача на ім'я ОСОБА_3 , на укладення договору дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , та земельної ділянки площею 0,1 га за цією ж адресою. Вказана довіреність посвідчена 14.07.2016 приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., та зареєстрована в реєстрі за № 728.
09 вересня 2016 року відповідачем ОСОБА_3 від імені позивача, по довіреності, без повідомлення її як власника та «дарувальника», було укладено договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 128,1 кв.м., вартістю 1621118 грн. та земельної ділянки площею 0,1 га, вартістю 53200 грн. що знаходиться за цією адресою, з відповідачем ОСОБА_1 .
Позивач вважала, що дії ОСОБА_3 всупереч її інтересам підтверджуються його представництвом інтересів ОСОБА_1 , фактично між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існує домовленість у відібранні в неї належного їй нерухомого майна, дії ОСОБА_3 явно порушують та не відповідали і не відповідають її інтересам та законним правам. Зазначила, що вищевказані правочини дарування не відповідали її внутрішньому волевиявленню, оскільки були вчинені під сильним незаконним психологічним тиском, на час укладання договорів дарування та довіреності, вона перебувала в залежному стані від ОСОБА_1 , діяла під його та його довірених осіб примусом та контролем, про укладення ОСОБА_3 від її імені договору дарування будинку 09.09.2016 року вона дізналася лише 13.10.2016р. Вважала, що ОСОБА_3 діяв в інтересах ОСОБА_1 , порушуючи при цьому її права та інтереси, що свідчить про його зловмисну домовленість із ОСОБА_1 , і діяв при цьому у власних інтересах, що підтверджується обставинами, викладеними в позовній заяві, та доказами, доданими до неї, тому, відповідно до ч.3 ст.238 та ст.232 ЦК України вчинений внаслідок таких дій правочин має бути визнаний недійсним.
Також зазначила, що після укладення договорів вона нерухомість та ключі від неї ОСОБА_1 не передавала, продовжувала проживати в будинку, а син з сім'єю в квартирі, сплачувати комунальні платежі та утримувати свою нерухомість, що додатково підтверджує не добровільність укладення вищезазначених договорів.
13 жовтня 2016 року шляхом тиску та погроз, застосування сили, відповідачі примусили залишити житлові приміщення квартири АДРЕСА_1 сім'ю сина, та будинку, де безпосередньо мешкала сама позивач, інших житлових приміщень ОСОБА_2 та сім'я ОСОБА_4 не має, фактично сім'я з двома неповнолітніми дітьми була виставлена на вулицю. При цьому ніяких актів прийому-передачі між нею та ОСОБА_1 не підписувались, її особисті речі та особисті речі сім'ї ОСОБА_4 залишились як в квартирі так і в будинку.
27-28.10.2016 року позивач звернулася до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області із заявами про вчинені стосовно неї неправомірні дії та злочини зі сторони ОСОБА_1 , та повернулася проживати в належний їй будинок та квартиру.
28 жовтня 2016 року приватному нотаріусу Броварського міського нотаріального округу Щербині Т.В. від імені позивача була подана заява про скасування договорів дарування нерухомого майна, що передбачено ст. ст. 727, 728 ЦК України, оскільки обдаровуваний умисно вчинив злочини проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Листом від 08.11.2016 року за вих. № 37\07-17 нотаріусом Щербиною Т.В. відмовлено в скасуванні договорів дарування, та зазначено, що для розірвання договорів дарування позивач має звернутися до суду.
03 листопада 2016 року ОСОБА_6 , що є партнером та довіреною особою ОСОБА_1 , та троє невідомих осіб шляхом розбиття віконного скла та зламу вхідних замків у будинку по АДРЕСА_2 , проникли всередину приміщення будинку позивача, де вона проживала, умисно пошкодили опалювальний котел. В грубій формі ОСОБА_6 із погрозами насильства, виштовхував її з приміщення будинку, наніс удар каменем у руці в живіт, вимагав під погрозою застосування та застосуванням сили покинути житлове приміщення. Продовжуючи із застосуванням сили відбирати її майно, на подвір'ї будинку за адресою, наніс їй удар в живіт та кілька ударів в область шиї, шляхом насильства над нею та її сином ОСОБА_4 , що на той час перебував разом з нею, заволоділи особистими речами - мобільними телефонами в кількості 3-х штук, курткою сина, пультом дистанційного керування воротами. На телефонах було зафіксовано відео та аудіо записи протиправних дій відповідачів та їхніх довірених осіб. Технічну документацію на нерухомість, висновки її оцінки, дані про сплату комунальних послуг з утримання будинку, інші документи що стосуються нерухомості були під різними приводами відібрані відповідачами.
В зв'язку з численними неправомірними, злочинними діями з боку відповідача ОСОБА_1 , його довірених осіб, відповідача ОСОБА_3 , спричиненням тілесних ушкоджень, що пов'язані з незаконним відібранням в неї житлової нерухомості, позивач звернулася до органів поліції із заявами про вчинені злочини проти неї та членів її сім'ї. На думку позивача зазначені обставини додатково підтверджують відсутність вільного волевиявлення при укладанні договорів дарування, порушення її законних прав та інтересів з боку обдаровуваного та його довірених осіб, як до укладення договорів дарування, так і після, вчинення протиправних, злочинних дій стосовно неї та членів її сім"ї, спричинення матеріального збитку.
Внаслідок протиправних дій стосовно неї та членів її сім'ї з боку відповідачів та їх довірених осіб в позивача погіршився стан здоров'я, вона вимушена була звернутися за медичною допомогою, проходила стаціонарний курс лікування в хірургічному відділенні Миргородської ЦРЛ з діагнозом "тупа травма живота" та проходить амбулаторний курс лікування в Полтавському психоневрологічному диспансері.
В даний час в будинку проживають невідомі позивачу особи, які перешкоджають їй користуватися її будинком, та проживати в належному їй житловому приміщенні. Вона вимушена винаймати житло. Зазначені обставини додатково спричинюють їй матеріальні збитки та завдають моральної шкоди.
Вважала, що в силу положень норм ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 202, 203, 215, 216, 224, 229, 230, 231, 232, 316, 321, 627, 717, 727 ЦК України, п.19 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6.11.2009 №9, оспорювані правочини дарування є недійсними в силу численних порушень вимог законодавства, що є обов'язковими умовами, які мають бути дотримані сторонами.
Також позивач зазначила, що окрім фізичної та матеріальної шкоди, діями відповідачів їй завдано немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у її житті: негативні переживання, насторога, тривога, емоційні та тілесні реакції; важкість виконання повсякденних обов'язків, фіксованість уваги на проблемі одужання та реабілітації, переживання фізичних незручностей, тимчасова відірваність від активного соціального життя, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, реакції замикання; побоювання щодо майбутнього стану здоров'я. В зв'язку з викладеними обставинами порушено її звичний ритм життя, вона не може працювати та заробляти кошти для свого існування, додатково витрачати особистий час для пошуків житла, тощо. Відшкодування заподіяної моральної шкоди позивач оцінила у 340056 гривень. Ця сума обумовлена вищезазначеними фізичними та душевними стражданнями, погіршенням внаслідок цих страждань стану здоров'я, порушенням звичного ритму життя, необхідністю докладати додаткових зусиль до пошуків місця проживання, неможливістю вести нормальний робочий ритм життя.
Також позивач просила солідарно стягнути з відповідачів майнову шкоду в сумі 103930 грн.
Позивачка в ході судового розгляду уточнювала та змінювала позовні вимоги, остання редакція (том 7 а.с. 2-7)
Ухвалою судді від 28 листопада 2016 року відкрите провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 та призначено її до судового розгляду (т.1 а.с.66).
Обґрунтування заперечень відповідачів
28 грудня 2016 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кравченко О.М. подав до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_2 , в яких позовні вимоги не визнав, вважав їх незаконними, безпідставними, необґрунтованими, такими, що суперечать дійсним фактичним обставинам з огляду на наступне.
Твердження позивача, що в квартирі АДРЕСА_1 проживав її син ОСОБА_4 з сім'єю - дружиною та двома малолітніми дітьми є необґрунтованими та безпідставними, оскільки факт не проживання малолітніх дітей підтверджується довідкою відділу реєстрації місця проживання громадян Миргородської міської ради № 03-01/6867 від 12.07.2016 року, в якій зазначено, що в квартирі АДРЕСА_1 ніхто не зареєстрований. Також, згідно з довідкою відділу реєстрації місця проживання громадян Миргородської міської ради № 03-01/11298 від 01.09.2016 року, в будинку АДРЕСА_2 ніхто не проживає.
Думка позивача про те, що ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення заборгованості за договором оренди та підробив акти прийому передачі майна від 16.05.2013 року є безпідставною та не доведеною, оскільки для вирішення питання про неналежність підпису позивача в вищевказаних актах потрібні спеціальні знання в області почеркознавства та проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Твердження позивача, що на неї та членів її сім'ї начебто постійно відбувався психологічний тиск, неправомірні злочинні дії з боку відповідачів, спричинення тілесних ушкоджень, внаслідок яких у позивача погіршився стан здоров'я, не відповідають дійсності, оскільки позивач не падала жодних належних доказів тим обставинам, на які вона посилається (вирок суду тощо), і з викладених нею обставин не вбачається причинно-наслідкового зв'язку з начебто протиправних дій відповідачів та хворобою позивача.
Відповідач ОСОБА_3 діяв на підставі довіреності, яку було надано відповідачем ОСОБА_1 11 лютого 2016 року лише в межах справи, яка розглядалась Господарським судом Полтавської області (право на подання клопотань, заяв та вчиненню інших процесуальних дій) та після завершення розгляду справи Господарським судом Полтавської області анульовано. Інших довіреностей ОСОБА_3 , а тим більше для набуття матеріальних цінностей, ОСОБА_1 не надавав. Відповідач ОСОБА_3 діяв на підставі довіреності, яку узгоджено та укладено з позивачем, яка в свою чергу не мала бажання приїжджати до міста Бровари Київської області для оформлення вищевказаних договорів та наділила таким правом цього відповідача. Тим більше, позивач надала довіреність ОСОБА_3 вже після анулювання довіреності, яку надав ОСОБА_1 . Отже права та інтереси позивача ніяким чином порушені не були.
Вищевказана довіреність укладена 14 липня 2016 року, а договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, а також договір дарування земельної ділянки укладені 9 вересня 2016 року. Тобто, минуло майже два місяці з моменту надання позивачем довіреності і позивач мала можливість реалізувати своє право на скасування нотаріально посвідченої довіреності, але даним правом протягом двох місяців позивач не скористалася, а отже посилання на ту обставину, що начебто укладені вищевказані договори та довіреність не відповідали внутрішньому волевиявленню є безпідставними.
Доводи позивача про те, що після укладення спірних договорів, ключі від квартири та будинку вона ОСОБА_1 не передавала і продовжувала проживати та при цьому ніяких актів прийому-передачі не підписувала є критичними, оскільки на об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу Українивиникає в момент державної реєстрації (стаття 182 Цивільного кодексу України), а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін (наприклад, передача ключів від будинку не свідчить про набуття права власності на будинок за відсутності договору та державної реєстрації). Право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації відповідно до Закону України «Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», і тому у набувача за договором право власності виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Позивач зазначає, що їй начебто завдано збитки в результаті порушення її цивільного права та майнова шкода і вона має право на їх відшкодування, але вона не пояснила, які саме завдано збитки, яка завдана майнова шкода, не обґрунтувала та не надала розрахунок завданих збитків.
Відповідач також не погоджується із заявленими вимогами щодо відшкодування моральної шкоди та вважає їх не обґрунтованими та не доведеними, тому що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. В даному випадку наявність неправомірних дій відповідачів, що призвели до незворотних наслідків, які вплинули на психоемоційний стан позивача, соціальну сферу існування особистості, перешкоджали можливості активної та повноцінної життєдіяльності позивача, достеменно позивачем не доведено.
На підставі викладеного просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідач ОСОБА_3 28 грудня 2018 року також подав до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_2 , де позовні вимоги не визнав, вважав їх незаконними, безпідставними, необґрунтованими, такими, що суперечать дійсним фактичним обставинам з огляду на те, що позивач уповноважила його підписати договори дарування житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , доказом чого є довіреність, видана ОСОБА_2 на його ім'я, що була посвідчена приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.М. (№728 від 14 липня 2016 року). Обдаровуваною особою згідно даної довіреності міг бути виключно ОСОБА_1 .
Власні інтереси ОСОБА_2 визначила самостійно, склавши текст довіреності, згідно якої він і діяв. Своє внутрішнє переконання до відчуження об'єктів нерухомого майна ОСОБА_2 ще раз підтвердила, замовляючи і отримуючи документи, які були необхідні нотаріусу для реєстрації договорів. Внутрішнє переконання до відчуження об'єктів нерухомого майна позивач ще раз підтвердила, надіславши йому документи, які були необхідні нотаріусу для реєстрації договорів. Якби дані угоди суперечили внутрішній волі, ОСОБА_2 не надала б необхідні документи. Довіреність була видана 14 липня 2016 року, а документи надіслані поштою напередодні правочину. Тобто, у позивача було достатньо часу для того, щоб як передумати надавати необхідні документи, так і скасувати довіреність на його ім'я.
Доводи позивача про те, що він під час підписання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки одночасно являвся і представником ОСОБА_1 , тому позивач має право апелювати до норми ч. 3 ст. 238 ЦК України вважав недостовірними. Під час укладання вищезгаданих договорів дарування нерухомого майна він не представляв інтересів ОСОБА_1 як обдаровуваної сторони. Окрім того, ОСОБА_1 взагалі ніколи не надавав йому повноважень на набуття права власності, купівлю об'єктів нерухомого майна на його ім'я чи відчуження його власного нерухомого майна. Так, дійсно, він представляв інтереси ОСОБА_1 у господарській справі з правом подання клопотань, заяв, вчинення інших процесуальних дій, але дана господарська справа, по-перше, не має жодного відношення до процесу дарування, а по-друге, представником у господарській справі він був весною 2016 року, а представництво інтересів ОСОБА_2 здійснив у вересні 2016 року. Позивачу було відомо, що він представляв у господарському процесі інтереси ОСОБА_1 за півроку до підписання договорів дарування, також у позивача, як у сторони цього господарського спору, була копія даної довіреності. Отже, сама ОСОБА_2 на момент видачі довіреності не бачила в цьому суперечностей інтересу і підписавши довіреність фактично це визнала. Тому, посилання Позивача на ч. 3 ст. 238 ЦК України вважав необгрунтованим.
З приводу звинувачень позивача, що нібито він перебував у злочинній змові з ОСОБА_1 , що на її думку надає їй право посилатись на ст. 232 ЦК України зазначив, що позивач не підтверджує свої звинувачення і твердження жодним доказом крім своїх домислів, чим нехтує нормами ч.1 ст. 60 ЦПК України.
Також відповідач ОСОБА_3 не погоджується із заявленими вимогами щодо відшкодування моральної шкоди, вважає їх не обґрунтованими та не доведеними. (том 8 ст. 110-115)
Посилання позивача на ст. 224 ЦК України, відповідач вважав необгрунтованим, бо за адресою АДРЕСА_2 ніхто права проживання не мав, що підтверджується довідкою Відділу реєстрації місця проживання громадян від 01.09.2016 року за вихідним №03-01/11298, яку Позивач сама отримала для укладення договору дарування.
Також вважав, що позивач у своїй позовній заяві неправдиво звинувачує його у тому, що він якимось чином здійснив обман чи приймав участь у злочинних діях по змушуванню її до відчуження нерухомого майна, про що позивач не надала жодною доказу (рішення суду у кримінальній справі, інші докази). На підставі викладеного просив у задоволенні позову до нього відмовити (т.1 а.с.111-113).
Обґрунтування позицій інших учасників справи.
Ухвалою суду від 28 грудня 2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Виконавчий комітет Миргородської міської ради як орган опіки та піклування (т.1 а.с. 127).
18 січня 2017 року до суду надійшли письмові заперечення третьої особи приватного нотаріуса Броварського міського нотаріального округу Київської області Щербини Т.В., в яких вона повідомила, що 14 липня 2016 року за реєстровим № 725 нею було посвідчено договір дарування квартири під АДРЕСА_1 , сторони договору: дарувальник ОСОБА_2 , обдаровуваний ОСОБА_1 . При посвідченні договору нею були перевірені оригінали документів, за якими було встановлено осіб-сторін договору, оригінали документів, які були надані дарувальником, які підтверджували його право власності на предмет договору та реєстрацію цього права. Нею були сформовані документи з електронних реєстрів, які підтверджували реєстрацію права власності на відчужуване майно за дарувальником та відсутність заборон для посвідчення договору, перевірено і встановлено факт відсутності зареєстрованих осіб у квартирі, яка дарувалася, роз'яснено сторонам зміст ст. 27 Закону України «Про нотаріат», вимоги законодавства щодо змісту і правових наслідків правочину, що укладається, вчинені всі дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для посвідчення договору дарування квартири. Також 14 липня 2016 року за реєстровим номером 728 була посвідчена довіреність на дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки, на якій він розташований, з зазначенням особи, якій дарується, з терміном дії до 14 жовтня 2016 року. Статті 248-249 ЦК України щодо скасування довіреності та припинення представництва за довіреністю нею було роз'яснено довірителю, про що зазначено в довіреності. 9 вересня 2016 року до неї звернувся представник за вищевказаною довіреністю ОСОБА_3 для укладення та посвідчення договорів дарування вищезазначених об'єктів, зі всіма необхідними для нотаріального посвідчення договорів документами. Чинність довіреності нею була перевірена, підстав для відмову у вчиненні нотаріальних дій у неї не було, вона посвідчила два договори дарування. Про існування будь-яких судових спорів, спірних стосунків між дарувальником та обдаровуваним їй, на час посвідчення правочинів, відомо не було, сумнівів щодо добровільності дій сторін щодо укладення договору дарування та підписання довіреності у неї не було. У зв'язку з робочою зайнятістю просила розглянути справу за її відсутності (т.1 а.с.142).
Ухвалою суду від 8 лютого 2017 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ОСОБА_5 (т.2 а.с. 15).
22 березня 2017 року третя особа ОСОБА_5 надала до суду пояснення (заперечення) по суті позову, в яких зазначила, що 26 листопада 2016 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Самко Н.Т. було засвідчено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був укладений між нею та ОСОБА_1 . Процедура придбання даної квартири як ОСОБА_1 так і нею не порушена та оформлена згідно чинного законодавства. Вважала, що на даний час ОСОБА_2 намагається витребувати майно з чужого законного володіння і такі її дії є незаконними та безпідставними, тим більше не зрозумілою є та обставина, чому ОСОБА_2 подарувала вищевказану квартиру ОСОБА_1 14 липня 2016 року, а з позовом до суду звернулась лише 24 листопада 2016 року, тобто лише через чотири місяці. Зазначила, що попередній власник, ОСОБА_1 , а також вона, яка на даний час є повноправним власником вищевказаної квартири, є добросовісними набувачами нерухомого майна, процедура придбання даної квартири не порушена та відповідає діючого законодавства, в зв'язку з чим просила у задоволенні позову відмовити (т.2 а.с.81).
Додаткові письмові пояснення сторін
20 березня 2017 року відповідач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кравченка О.М. надав до суду письмові пояснення по суті позову, в яких зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_2 не визнає, вважає їх надуманими, безпідставними та необгрунтованими, а тому просить суд у їх задоволенні відмовити. Зазначив, що познайомився з ОСОБА_2 приблизно 8-9 років тому в м.Миргороді, тривалий час вона була його коханкою, але ці відносини були припинені більше року тому. Він ніколи не розробляв ніяких схем та не мав на меті привласнити чуже майно чи кошти шляхом обману чи якихось незаконних протиправних дій, тим більше не залучав до цього сторонніх осіб. Весною 2016 року було відкрите цивільне провадження стосовно його розлучення з колишньою дружиною. ОСОБА_2 дізналась про його розлучення та про те, що він посварився з іншою жінкою, з якою мав особисті відносини, тому почала телефонувати та неодноразово приїжджала до нього в м.Бровари з метою переконати його в тому, що вона його кохає і хоче бути з ним. З метою довести це вона запропонувала йому прийняти в дар квартиру АДРЕСА_1 , житловий будинок по АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,1000 га, на якій він розташований. Він не обіцяв, що одружиться з нею, говорив, що у нього є сумнів в тому, що він хоче відновлювати з нею особисті відносини, оскільки на той час у нього була дитина з ОСОБА_7 , з якою на той час він ще не був одружений. Він припускає, що коли ОСОБА_2 дізналась, що він одружився з ОСОБА_7 , то пожалкувала про подаровані нею квартиру, будинок та земельну ділянку і звернулась до суду з даним позовом. Також повідомив, що він ніколи не здійснював господарську діяльність через ОСОБА_2 , вона на нього не працювала, а орендувала у нього обладнання для виробництва виробів з бетону та об'єкти нерухомого майна в м.Миргороді, які вона використовувала у власній підприємницькій діяльності. Оскільки вона не розрахувалась з ним за оренду обладнання, він звертався до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з неї заборгованості, але в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 неодноразово телефонувала йому та казала, що у неї немає коштів щоб сплатити заборгованість і переконала його, що вона його кохає, та нагадувала про їх особисті відносини у минулому, він прийняв рішення не стягувати з неї борг, що не пов'язано з даруванням нею свого нерухомого майна. При цьому він позивачу ніколи не погрожував. Одночасно просив розглядати справу за його відсутності (т.2 а.с.64-66).
12 лютого 2018 року представник позивача адвокат Лазоренко Ю.М. подав до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій зазначив, що з боку відповідача ОСОБА_1 стосовно позивача постійно продовжується психологічний тиск, що відображається, зокрема, в тому, що 19 жовтня 2017 року на адресу ФОП ОСОБА_2 надійшла претензія від ФОП ОСОБА_1 (копія додається), в якій позивач вказував, що відповідач має заборгованість за договором оренди № 2/1-13 від 01.06.2013 року в сумі 360000,00 гри. При цьому ОСОБА_1 не надав ОСОБА_2 будь-яких розрахунків по заборгованості, не надав копій угоди, по якій виникла заборгованість в такій сумі. 29 жовтня 2017 року ФОП ОСОБА_2 на адресу ФОП ОСОБА_1 була направлена відповідь на претензію, що була надіслана рекомендованим листом, в якій вона повідомила, що ніколи не мала ніяких взаємовідносин із ОСОБА_1 , на які посилається останній, вказаний правочин між ними не укладався взагалі та не може бути мова про наявність будь-якої заборгованості.
Після чого, ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.12.2017 р. у справі № 917/2124/17 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди відкрито провадження у справі.
У своїй позовній заяві ФОП ОСОБА_1 ставить питання про стягнення з ФОП ОСОБА_2 заборгованості в сумі 360000,00 грн. за якимись невідомими вигаданими правочинами.
Однак, між сторонами у даній справі ніколи не існувало будь-яких договірних відносин, згідно яких ОСОБА_1 передавав би в оренду ОСОБА_2 будівлі за адресою - АДРЕСА_3 згідно договору оренди № 2/1-13 від 01.06.2013 року.
Таким чином, звертаючись із позовом, ОСОБА_1 знову намагається здійснювати тиск на ОСОБА_2 таким саме способом, як і в 2016 році - шляхом подання позову до Господарського суду Полтавської області по неіснуючим договірним відносинам.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.01.2018 р. у справі № 917/2124/17 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором оренди позовна заява залишена без розгляду.
Крім того, за заявами ОСОБА_2 про вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 1 ст. 206, ч. З ст. 187, ч. 1 ст. 194, ч. 2 ст. 366 КК України, стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та інших осіб розпочате досудове розслідування у формі досудового слідства, які на даний час перебувають у провадженні в СВ Миргородського ВП ГУ НП в Полтавській області
Також у заяві зазначено, що на даний час позивач підприємницької діяльності не проводить, фактично діяльність припинилась 13 жовтня 2016 року, після скоєння проти неї протиправних дій. Не маючи постійних заробітків та постійно несучи витрати щодо оренди житла, що на сьогодні становить 45000,00 грн. (3000 гри. ? 15 міс.), вона також несе непосильні як для неї судові витрати: нею проведено оплату судової експертизи в сумі 14880,00 грн., витрати на правничу допомогу представника (адвоката) в сумі 15000.00 грн. (1000 грн. ? 15 міс.), витрати пов'язані із явкою до суду, які складають 7500,00 грн.
Відшкодування заподіяної моральної шкоди, з урахуванням висновків судово-психологічної експертизи позивач оцінила у розмірі 340056.00 грн. Ця сума обумовлена фізичними та душевними стражданнями позивача, погіршенням внаслідок цих страждань стану здоров'я, порушенням звичного ритму життя, необхідністю докладати додаткових зусиль до пошуків місця проживання, не можливістю вести нормальний робочий ритм життя.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 23, 203, 627, 717, 727, 728, 1166 ЦК України, позивач збільшила раніше заявлені вимоги та просила стягнути на її користь з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно спричинену моральну шкоду в сумі 268056,00 грн. та майнову шкоду в сумі 103930,00 грн. Також просила стягнути на її користь з відповідачів солідарно 46045,60 судових витрат: 8665,60 грн. судового збору; 15000,00 грн., витрат на професійну правничу допомогу; 7500,00 грн. витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду; 14880,00 грн. витрат, пов'язаних із проведенням експертизи (т.3 а.с.88-93)
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Кравченко О.М., діючи в інтересах позивача, направив до суду відзив на заяву про зміну позовних вимог, в якому зазначив, що вказані вимоги вони не визнають, вважають незаконними, безпідставними, необґрунтованими, такими, що суперечать дійсним фактичним обставинам з огляду на те що, ОСОБА_2 не надано жодного переконливого доказу тієї обставини, що відповідачами дійсно завдано майнову шкоду, а також підтверджений розрахунок такої шкоди. Також згідно частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявністю її вини. Між тим, ОСОБА_2 неодноразово викликала поліцію та зверталась з відповідними заявами до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області про вчинення злочину з боку відповідачів, однак в ході слідства, жодних доказів Миргородським ВП ГУНП в Полтавській області щодо вчинення відповідачами якихось неправомірних дій, на які вказує ОСОБА_2 , не знайдено, отже наявність вини відповідачів не доведена.
Також позивачем не надане документальне підтвердження витрат на правову допомогу, та розрахунку таких витрат, а також витрат в розмірі 7500,00 грн., що пов'язані з явкою до суду, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Одночасно ОСОБА_2 зазначає, що витратила 45000,00 грн. на оренду житла, однак ані договору оренди, ані доказів оплати коштів за оренду, позивачем надано не було.
Відносно тверджень позивача про те, що стосовно неї продовжується вчинятися психологічний тиск який відображається в діях ОСОБА_1 , а саме в тому, що ФОП ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_2 заборгованості в сумі 360 000,00 грн. представник відповідача зазначив що права ФОП ОСОБА_1 були порушені ФОП ОСОБА_2 , на підтвердження чого є відповідні документи (договір та акт виконаних робіт) і він змушений звернутися за захистом своїх порушених прав до суду. Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 43, 58, 60, 174, 178, 182 Цивільного процесуального кодексу України просив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі (т.3 а.с.70-74).
Відповідач ОСОБА_3 також подав до суду відзив на заяву про зміну позовних вимог, в якому вимоги позивача не визнав та вважав їх незаконними, необґрунтованими, безпідставними, такими, що суперечать фактичним обставинам з огляду на наступне.
Обґрунтованість і законність вимог ОСОБА_1 має вирішити Господарський суд Полтавської області, але в будь-якому разі даний господарський спір не має жодного відношення до нього, оскільки він не є стороною вищезгаданого процесу чи третьою особою. Стягнення за даним позовом позивач вимагає покласти на нього солідарно з ОСОБА_1 , натомість не надає жодного доказу його участі в даних діях ОСОБА_1 та взагалі відношення згаданої господарської справи до даного цивільного процесу.
Позивач стверджує, що ОСОБА_1 та ним - ОСОБА_3 , начебто завдано ОСОБА_2 майнову шкоду в розмірі 103930,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 340056,00 грн. З вищевказаними вимогами ОСОБА_2 він не погоджується, оскільки викладені обставини в заяві про зміну позовних вимог ОСОБА_2 не відповідають дійсності.
ОСОБА_2 не надано жодного переконливого доказу тієї обставини, що ним дійсно завдано майнову шкоду, а також розрахунок такої шкоди. Також, згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала за наявністю її вини. Немає визначення співмірності шкоди нібито завданою ним як співвідповідачем. Натомість, позивачем бездоказово звинувачуються ОСОБА_1 , інші особи, які нібито вчинили пограбування, розбій тощо. Позивачем не надано ухвал, рішень судів, які б встановлювали факт злочину та винних у ньому осіб. Тому, на даний час невідомо чи взагалі відбувались кримінальні злочини, на які посилається позивач.
Між тим, ОСОБА_2 неодноразово викликала поліцію та зверталась з відповідними заявами до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області про вчинення злочину з боку відповідачів, однак в ході слідства, жодних доказів Миргородським ВП ГУНП в Полтавській області щодо вчинення Відповідачами якихось неправомірних дій, на які вказує ОСОБА_2 не знайдено, отже наявність вини відповідачів не доведена.
Позивач у заяві про зміну позовних вимог вказує, що нею було подано заяви до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області щодо скоєння наступних злочинів:
За ч.1 ст.355 КК України про примушення до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань. При здійсненні розслідування у даному кримінальному провадженні, він, ОСОБА_3 , не має статусу підозрюваного і головне немає рішення Суду, яке б встановило факт скоєння злочину та начебто його участь у ньому. Тому, він вважає, що посилання позивача на вищевказане бездоказове твердження є необґрунтованими і безпідставним.
Стосовно посилань позивача на подані заяви до Миргородського відділу поліції щодо скоєння наступних злочинів: ч.2 ст. 366 КК України (протидія законній господарський діяльності); ч.3 ст. 186 КК України (розбій); ч. З ст.186 КК України - (грабіж); ч.1 ст.194 КК України (знищення чужого майна) зазначив, що немає рішення суду, яке б встановило факт скоєння злочину та визначило осіб, засуджених за злочинні дії. Тому вважає, що посилання позивача на вищевказане бездоказове твердження є необґрунтованими і безпідставним, тим паче, що за твердженням самого ж позивача вона у заявах про злочини звинувачувала інших осіб.
Щодо додаткових витрат, які начебто несе ОСОБА_2 в розмірі 15000 грн., на професійну правову допомогу, зазначив, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також вважав що позивачем не доведено витрати в розмірі 7500,00 грн., що пов'язані з явкою до суду, та 45000,00 грн. на оренду житла.
Крім того, відповідач зазначив, що позивач вимагає від суду ухвалити рішення про стягнення з нього коштів солідарно з відповідачем ОСОБА_1 , не визначивши в чому саме позивач звинувачує його, не довівши його вину, не визначивши співмірність начебто завданих ним збитків від загальної суми позовних вимог. Адже навіть зі свідчень самого позивача, на яких ОСОБА_2 базує свої позовні вимоги, він не мав відношення до грабунку, розбою, фізичного примусу, не мав відношення в якості представника ОСОБА_2 при вчиненні нею купівлі-продажу квартири. Позивач не обґрунтував та не довів, внаслідок яких нібито злочинних дій він як співвідповідач повинен відшкодовувати їй збитки солідарно з ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 43, 58, 60, 174, 178, 182 Цивільного процесуального кодексу України просив суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі (т.3 а.с.80-83).
Прийняті рішення по справі
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В. 14 липня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 725. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , від 09 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_9 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В. 09 вересня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 978. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 5310900000:50:036:0012, від 09 вересня 2016 року, укладений ОСОБА_9 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т. В. 09 вересня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 981. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 96 798 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного суду від 02 жовтня 2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2018 та постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 вересня 2018 року скасовано, справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування судових рішень стало те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що наведені позивачем підстави для визнання договорів дарування недійсними (статті 230, 231 та 232 ЦК України) є взаємовиключними і самостійними для визначення правочинів недійними . Суди належним чином не з'ясували, чи мало місце застосування до ОСОБА_2 фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб, яке б вплинуло на її справжню волю саме при укладенні оспорюваних правочинів та наявність причинного зв'язку між фізичним та психологічним тиском і вчиненням вказаних правочинів, а також чи мало місце зловмисна домовленість представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову
Пояснення надані в ході судового розгляду
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 , адвокат Лазовренко Ю.М., підтримав позовні вимоги, по суті позову пояснив, що у 2008 році позивачка почала займатись підприємницькою діяльністю. При цьому співпрацювала з підприємством з виготовлення тротуарної плитки, розташованим у м.Бровари, власником якого був ОСОБА_10 , з яким у неї були чудові ділові відносини, основані на взаємній довірі. Згідно домовленості, вона на своєму підприємстві повинна була виготовляти тротуарну плитку на обладнанні та у приміщеннях, наданих ОСОБА_10 , та реалізувати продукцію; більшу частку прибутку передавати ОСОБА_10 , а певний процент прибутку залишати собі. Ці домовленості між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , завжди виконувалися.
У 2011 році ОСОБА_10 помер, новим власником підприємства став його син, відповідач ОСОБА_1 , тому вона мала прибутки перераховувати йому. ОСОБА_1 завжди був невдоволений прибутком, вимагав від неї більше грошей. Ці вимоги з кожним роком ставали все більш настійливими. Навесні 2016 року від ОСОБА_1 зненацька приїхала ревізія. Це були його довірені люди, зокрема, ОСОБА_11 , яка фактично вела фінансові справи всієї підприємницької діяльності ОСОБА_1 , син ОСОБА_1 . ОСОБА_12 та інші особи. Перевіряючи, вчиняли тиск на неї, не даючи їй оговтатися. ОСОБА_11 торопила під різними надуманими приводами, зазначаючи на великі порушення у оформлені документів. Врешті, поступившись настійливим вимогам ОСОБА_11 щодо необхідності узаконити документи про оренду території та обладнання підприємства, підписала декілька пакетів документів про оренду, які були датовані 2013-м роком. Умови оренди в цих документах не визначалися, їй жодного екземпляру договорів не надали. Одразу після підписання зазначених документів її посадили в автомобіль та повезли до ОСОБА_1 . У кабінеті останнього знаходився ОСОБА_6 , фактичний директор всіх підприємств ОСОБА_1 , якими керують за довіреностями підставні особи. ОСОБА_1 звинуватив ОСОБА_2 у великій нестачі, яку виявила ревізія, та яку йому прийдеться гасити, казав, що вона повинна велику суму нестачі йому надати, що вона - його боржниця. ОСОБА_2 намагалася пояснити, що результати ревізії помилкові, але у разі заборгованості вона все відпрацює. Однак ОСОБА_1 та ОСОБА_6 її не слухали, погрожували посадити на 5 років, грубо та цинічно ображали, вимагали пояснити, де вона візьме гроші, щоб погасити борг, погрожували розправою. ОСОБА_6 кричав, щоб охорона нікого в кабінет не пропускала, двері зачинили та продовжували тиснути на неї. Смутно пам'ятає, що писала якусь розписку про визнання боргу та його повернення, лише після цього її відпустили.
Наступного дня не могла потрапити на своє робоче місце, оскільки всі замки в офісі поміняли, всю документацію та печатку приватного підприємця забрали. Через деякий час вона отримала лист з Господарського суду Полтавської області, куди ОСОБА_1 звернувся з позовом. У листі було зазначено, що вона не сплачувала за оренду протягом 3-х років з 2013 по 2016 роки, та заборгувала ОСОБА_1 понад 800000 грн. Прочитавши вказаний лист, вона була налякана, зателефонувала ОСОБА_1 , щоб якось вирішити все без суду, який запропонував їй приїхати щоб домовитись. Коли вона до нього приїхала, ОСОБА_1 в категоричній формі заявив, що він припинить її судове переслідування у разі підписання мирової угоди, в якій вона зобов'яжеться подарувати йому за борги всю свою нерухомість, а потім підпише договори дарування квартири, будинку та земельної ділянки, які їй належали. Вона висловила свою незгоду, проте ОСОБА_1 продовжував тиснути, погрожуючи тюремним ув'язненням і в той ж час обіцяв, що якщо вона йому відпрацює борг то він їй все поверне. Вона пояснила ОСОБА_1 , що не готова підписувати таку мирову угоду, та поїхала додому.
Через певний час зателефонував ОСОБА_1 та повідомив, що ОСОБА_3 їде в суд, тому відкладати підписання необхідних документів неможливо, бо суд може вирішити справу проти неї. Невдовзі після цієї телефонної розмови до ОСОБА_2 з'явився відповідач ОСОБА_3 , який одразу став залякувати та переконувати її в тому, що єдиний вихід для неї - це підписання мирової угоди, інакше її засудять, посадять та все одно стягнуть борги. Одночасно переконував, що всі підписи та угода є тимчасовими і коли вона відпрацює борги нерухомість їй повернуть. Будучи заляканою погрозами ОСОБА_3 , вона у той же час довірилася обіцянкам останнього про надання їй можливості працювати, тому підписала мирову угоду. Коли вийшла на роботу, з'ясувалося, що недостачі, в якій її звинувачували, насправді не було, всі матеріали та готова продукція були на місці, і навіть виявилися надлишки. Тільки згодом вона зрозуміла, що ОСОБА_11 та інші ревізори по суті не мали права робити перевірку діяльності її як приватного підприємця.
07.07.2016 зателефонував ОСОБА_3 , повідомивши, що суд закрив справу лише внаслідок підписаної мирової угоди із зобов'язанням ОСОБА_2 подарувати своє майно ОСОБА_1 , ця угода була прийнята судом і що тепер вона зобов'язана підписувати договори дарування. ОСОБА_3 у категоричній формі вимагав від ОСОБА_2 підписувати договори дарування згідно, начебто прийнятої судом мирової угоди, погрожував негативними правовими наслідками, переконував, що закон на боці ОСОБА_1 , що іншого виходу в неї немає; залякував, що в разі її незгоди її ославлять у засобах масової інформації - повідомлять, що вона крадійка.
14.07.2016 у Миргород приїхав ОСОБА_3 , який їй обіцяв, що оформлення договорів дарування - це формальність, що ніхто виганяти її з дому не буде, після чого вона та ОСОБА_3 поїхали в м.Бровари до нотаріуса. Нотаріус перевірила документи, дала їй на підпис, і вона підписала договір дарування належної їй квартири на ім'я ОСОБА_1 . На той час документи на будинок та на земельну ділянку не були готові, тому оформили на ОСОБА_3 довіреність від імені ОСОБА_2 , згідно якій він у подальшому зміг подарувати ОСОБА_1 нерухомість останньої.
Повернувшись додому, вона продовжувала жити у своєму будинку, сплачувала комунальні платежі, нікому не розповідала про те, що її примусили підписати документи про дарування, тому що не хотіла хвилювати сина. Продовжуючи працювати на своєму підприємстві, вважала, що, оскільки працює на ОСОБА_1 , він не буде зазіхати на її нерухомість.
Проте, 13.10.2016 до її Миргородського офісу зненацька увійшли ОСОБА_3 і ОСОБА_6 , які стверджували, що, начебто, вона прийняла замовлення та уклала договір з клієнтом, з якого взяла 15 тис. грн., але в касу не здала, залишивши гроші собі. Вона заперечувала, стверджуючи, що такого факту не було, але вони не бажали слухати її пояснень та повідомили, що з'явилися за дорученням ОСОБА_1 , звільняють її з роботи, з шухляди її робочого столу забрали 35 тис грн., які вона в подальшому була змушена віддати замовнику, який їх сплатив, а також ключі від кабінету, печатку та її документи на право приватної підприємницької діяльності. Потім вони стали вимагати звільнити квартиру та будинок, ОСОБА_6 забрав у неї ключі від квартири, де проживав її син - третя особа ОСОБА_4 зі своєю дружиною та дітьми. ОСОБА_3 та ОСОБА_6 приїхали до її сина, якому повідомили, що квартира подарована ОСОБА_1 , та змусили його залишити приміщення. Після цього вона вперше повідомила сину про факт дарування квартири та обставини, за яких її які примусили це зробити.
Після від'їзду ОСОБА_6 та ОСОБА_3 вона поїхала до ОСОБА_1 , щоб з'ясувати те, що сталося, але ОСОБА_1 він від неї ховався наче у цеху або десь у іншому місті. Довелося його шукати, і у той же день вона дізналася, що уся її нерухомість виставлена на продаж.
Повернувшись до Миргорода, 27 та 28 жовтня 2016 року вона подала заяву у поліцію, де разом з сином надала пояснення про ситуацію, що склалася: шляхом погроз життю та здоров'ю, її примусили підписати договори дарування. Також подала заяву про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_3 13.10.2016 безпідставно звинуватили її у незаконному привласненні 15 тис. грн. та забрали в неї 35 тис. грн., виставили її з офісу та поміняли там замки.
02.11.2016 приїхали ОСОБА_6 та інші особи. Оскільки ворота на подвір'я були зачинені, двоє незнайомців перескочили через паркан та стали ломитися до будинку, ОСОБА_6 вимагав, щоб вона вибиралася з будинку, пояснив, що люди, які з ним приїхали - квартиранти та будуть винаймати будинок і жити у ньому.
Позивачка із сином зачинилася у кімнаті, зателефонувала до чергової частини Миргородського ВП із повідомленням про те, що невідома особа намагається потрапити до її житлового будинку.
Поки приїхала поліція, приїжджі вдерлися в будинок, ОСОБА_6 розбив каменем вікно з вулиці, а потім, коли зайшов у кімнату та побачив , що вона знімає на телефон все що коїться, вдарив її каменем у живіт. Коли приїхала поліція, ОСОБА_6 казав що має всі права на будинок, що вона сама розбила вікно з середини кімнати, та виніс камінь на двір, щоб не було слідів того, що він залетів з двору. Поліцейські ніякої допомоги не надали, тільки відверталися та робили вигляд начебто нічого протиправного не бачать.
Внаслідок таких дій, вона перебувала декілька днів на лікуванні у хірургічному відділенні Миргородської ЦРЛ. За результатами медичного обстеження в неї встановили гіпертонічний криз, забій живота та струс головного мозку, вона була психологічно подавленою. Лікарі поради продовжити обстеження та лікування у Полтавській обласній лікарні, де вона була консультована невропатологом та нейрохірургом, їй було призначене амбулаторне лікування. У подальшому, вона 14.11.2016 звернулася за медичною допомогою до Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру, де пройшла амбулаторне, психотерапевтичне та медикаментозне лікування з приводу депресивного розладу, ускладненого ЧМТ, але стан здоров'я не покращився, тому була направлена до стаціонарного відділення Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру, де лікувалася протягом 2-х тижнів.
Відповідач ОСОБА_1 на неодноразові виклики суду в судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення щоразу був повідомлений належним чином.
Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Панченко О.В., а в подальшому адвокат Крупський В.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнавали, просили у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених у запереченнях на позов, відзиві на заяву про зміну позовних вимог та письмових поясненнях відповідача.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити з підстав, зазначених у запереченнях на позов та відзиві на заяву про зміну позовних вимог, пояснив, що діяв у межах повноважень, наданих йому позивачем ОСОБА_2 нотаріально посвідченою довіреністю.
Представник третьої особи Виконавчого комітету Миргородської міської ради Кириченко Ю.С., у судовому засіданні при вирішенні спору поклалася на розсуд суду, просила врахувати при цьому інтереси малолітніх дітей.
Третя особа приватний нотаріус Броварського міського нотаріального округу Щербина Т.В. в судове засідання не з'явилась, у поданих до суду заявах просила розглядати справу за її відсутності.
Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до п.п. 1, 2, 8, 9 ч.2 цієї статті способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди , відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_2 24.04.2009 року зареєструвалась як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.88 т.1).
Згідно з актом приймання-передачі від 16 травня 2013 року, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 у платне тимчасове користування згідно умов Договору оренди обладнання № 2/02-13 від 16.05.2013 року устаткування та обладнання, що перераховане у додатку №1 до Договору оренди (а.с.24 т.1). Договір оренди та додатки до нього сторонами суду надані не були.
4 червня 2014 року позивачем на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Гіль Д.В. за № 1356 була набута у власність квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 57,8 кв.м. Право власності на вказану квартиру було зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 червня 2014 року, номер запису про право власності 5898022, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 219398353109 (т.1 а.с.28).
У вказаній квартирі проживав без реєстрації з жовтня 2014 року син позивача - третя особа ОСОБА_4 , та члени його сім'ї - дружина ОСОБА_13 та малолітні діти ОСОБА_14 , 2009 року народження, та ОСОБА_15 , 2014 року народження, що підтверджується актом від 27.10.2016 (т.1, а.с.34), копією амбулаторної картки ОСОБА_15 (т.1 а.с.149-152), копіями свідоцтв про народження дітей (т.1 а.с.91) та показаннями свідків.
Як вбачається з копії мирової угоди від 07.07.2016, та ухвали Господарського суду Полтавської області від 07.07.2016 у справі № 917/999/16, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за договором оренди обладнання на суму 831333 грн. 24 коп. та заявляв, що не матиме претензій до відповідача стосовно предмету спору по стягненню вказаної заборгованості у разі, якщо вона подарує йому своє нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 та земельну ділянку по АДРЕСА_2 , площею 0,1000га, з усіма будівлями на ній (т.1, а.с. 25, 26).
Представником ОСОБА_1 у вказаній справі був ОСОБА_3 , що діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Самко Н.Т. 11 лютого 2016 року, що була дійсна протягом року (т.1 а.с.23).
Згідно з ухвалою Господарського суду Полтавської області від 07.07.2016 у справі № 917/999/16 мирова угода від 07.07.2016 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 не була затверджена судом як така, що не відповідає чинному законодавству (т.1, а.с. 26). ОСОБА_2 не брала участі у судовому засіданні і докази того, що вона була повідомлена про його результати до укладення договору дарування квартири, відсутні.
14 липня 2016 року, позивач ОСОБА_2 уклала з відповідачем ОСОБА_1 договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Щербиною Т.В. 14.07.2016 та зареєстрований в реєстрі за №725, згідно з яким передала свою квартиру, оцінену у 951608 грн., ОСОБА_1 (т.1, а.с. 28, т.2 а.с.153).
В цей же день, нотаріусом Щербиною Т.В. була посвідчена довіреність, зареєстрована в реєстрі за №728 від 14.07.2016, якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 подарувати на ім'я ОСОБА_1 будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку, що розташовані по АДРЕСА_2 , які належать їй на праві приватної власності (т.1, а.с.47).
Згідно з ухвалою Господарського суду Полтавської області від 16.08.2016 у справі №917/999/16, суд прийняв відмову позивача ОСОБА_1 , викладену в заяві від 04.08.2016, від позову до відповідача ОСОБА_2 та припинив провадження у справі про стягнення заборгованості за договором оренди обладнання на суму 831333,24 грн. (т.1, а.с. 27).
09 вересня 2016 року, ОСОБА_2 , від імені якої по довіреності від 14.07.2016 діяв ОСОБА_3 , згідно з договором дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, посвідченим приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Щербиною Т.В. 09.09.2016 та зареєстрованим в реєстрі за №978 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 , які оцінені у 1621118,00 грн., що належав їй на праві власності, яке було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 червня 2016 за номером 15218676 (т.1, а.с.29- 30.).
Згідно з договором дарування земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Щербиною Т.В. 09.09.2016 та зареєстрованим в реєстрі за №981 від 09.09.2016, ОСОБА_2 , від імені якої по довіреності від 14.07.2016 діяв ОСОБА_3 , подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва і обслуговування вказаного житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , з кадастровим номером 5310900000:50:036:0012, площею 0,1000га, оцінену у 53200 грн., яка належала їй на праві власності на підставі державного акту на право власності на землю серії ЯГ №349162, виданого 28 квітня 2006 року (т.1, а.с.31-32).
Таким чином, позивачем ОСОБА_2 було подаровано відповідачу ОСОБА_1 все належне їй нерухоме майно на загальну суму 2625926 грн.
Під час судового розгляду відповідачами не надано жодних доказів зазначених у запереченнях на позовну заяву причин та мотивів вчинення позивачем таких подарунків. Посилання на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були коханцями чи мали близькі стосунки, у якійсь момент вони посварились, після чого ОСОБА_2 з метою довести, як вона сильно кохає ОСОБА_1 , абсолютно добровільно подарувала останньому свою нерухомість, суд оцінює критично. Оскільки дані судження не підтверджені жодними доказами та навпаки спростовується доказами наявними в матеріалах справи.
Такими доказами, поряд із свідченнями свідків, є довідка від 03.11.2016 про прийняття і реєстрацію заяви, згідно з якою 03.11.2016 ОСОБА_2 звернулася до Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області з заявою про те, що 03.11.2016 ОСОБА_6 та невстановлена особа, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , в ході конфлікту нанесли їй та ОСОБА_4 тілесні ушкодження. По даному факту 03.11.2016 відкрито кримінальне провадження, зареєстроване в ЄРДР за №12016170260001264 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України (т.1,а.с.94-95, т.2,а.с.6), та листом начальника Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області від 28.11.2016 аналогічного змісту (т.1,а.с.92). ОСОБА_6 фактично є працівником та довіреною особою ОСОБА_1 і безпосередньо брав участь у подіях, пов'язаних із створення психологічного тиску на позивача, під час проведення ревізії її роботи.
Зазначені відповідачем, ОСОБА_1 , мотиви укладення спірних договорів спростовуються встановленими судом фактичними даними про наявність в нього матеріальних вимог до ОСОБА_2 перед укладенням спірних договорів. Його намагання задовільнити дані вимоги за рахунок майна позивачки під час судового спору, який перебував на розгляді в господарському суді. Також не свідчить на користь заперечень відповідача факт виселення ОСОБА_2 із спірного житлового будинку із застосуванням сторонніх осіб кремезної тілобудови.
Не підтверджені, а тому недостовірні судження, не можуть враховуватись судом для прийняття рішення по справі, так як використання недостовірних суджень призведе до недостовірних висновків, а тому незаконного та несправедливого рішення.
Інших доказів умов, причин та мотивів укладення спірних договорів відповідачами надано не було, тому суд вважає, що їх укладення відбувалось за обставин, повідомлених позивачем, які, до того ж, підтверджуються показаннями свідків, а саме:
- ОСОБА_16 , яка в судовому засіданні повідомила, що вона є колишньою дружиною відповідача ОСОБА_1 . Її шлюб із ОСОБА_1 був розірваний 09.06.2016, влітку того ж року проходив розділ майна і вона дізналась з даних державного реєстру, що квартира, яка належала ОСОБА_2 , перейшла у власність її колишнього чоловіка. ОСОБА_1 у телефонній розмові наприкінці серпня сказав їй, що відібрав квартиру у ОСОБА_2 та збирається відібрати у ОСОБА_2 будинок, а також цінні речі, і лише тоді простить її та не буде притягати до кримінальної відповідальності за крадіжки. ОСОБА_11 , яка працює на ОСОБА_1 , офіційно не оформлена але фактично веде фінансову сторону всієї підприємницької діяльності ОСОБА_1 , у вересні 2016 їй розповіла, що будинок ОСОБА_2 також подарований ОСОБА_1 , та розказала всю історію дарування, пов'язану з ревізією підприємства ОСОБА_2 , на основі якої повідомили ОСОБА_2 , що вона заборгувала велику суму грошей ОСОБА_1 , та звинуватили її у крадіжках, оформили заяву до господарського суду, залякували ОСОБА_2 судом, погрожували, що посадять її у тюрму на 5 років, та примусили в такий спосіб підписати договори дарування свого майна. Про цю ревізію вона знає також зі слів свого сина ОСОБА_17 , який був присутнім на ревізії;
- ОСОБА_18 , який у судовому засіданні повідомив, що його сестра ОСОБА_2 уклала договори дарування своєї нерухомості під примусом ОСОБА_1 , тому що вона не могла цього зробити добровільно, бо мала інші плани щодо своєї нерухомості - у квартирі проживав її син з сім'єю, а до будинку вона збиралася забрати своїх батьків, які за віком потребують догляду. Він працював близько 8 років на підприємстві ОСОБА_1 головним конструктором, знає специфіку його діяльності. ОСОБА_2 була оформлена офіційно як фізична особа приватний підприємець на підприємстві, яке фактично вважалося Миргородською філією підприємства ОСОБА_1 . Управління механізації будівельних робіт, зареєстрованого у м. Бровари. ОСОБА_2 пояснила йому, що була залякана відповідачами, боялася, що у разі позбавлення її нерухомості через суд, начебто за борги, вона втратить своє майно назавжди, а якщо сама подарує і згодом відпрацює ОСОБА_1 , то їй все повернуть. Він спілкувався по телефону з ОСОБА_1 , який погрожував йому «посадити» ОСОБА_2 на строк від 5 до 7 років, а його самого - від 3-х до 5-ти, подібні погрози повторив і його батькові у телефонній розмові. ОСОБА_6 виконував функції директора підприємства ОСОБА_1 , у листопаді він спілкувався телефоном зі ОСОБА_6 , і той підтвердив, що перебуває у Миргороді та всіма законними і незаконними методами виставить ОСОБА_2 з будинку, який їй належав. ОСОБА_3 близько 7 років виконував функції юриста ОСОБА_1, в т.ч. під час подій, що є предметом даного судового розгляду. Під час телефонної розмови з ОСОБА_3 спитав його як він міг таке зробити, що залишив неповнолітніх дітей на вулиці, на що ОСОБА_3 відповів, що не знав, що до цього дійде, сподівався, що ОСОБА_1 побалується, пошуткує і все поверне, але відтепер вже іншого шляху немає через побоювання кримінальної відповідальності;
- ОСОБА_19 , який у судовому засіданні повідомив, що намірів продати або подарувати квартиру та будинок у ОСОБА_2 ніколи не було; завжди вважалося, що нерухомість залишиться ОСОБА_20 - сину ОСОБА_2 . Квартира була куплена як весільний подарунок ОСОБА_4 та його дружині; квартиру обирали так, щоб недалеко було водить дітей до дитячого садка та до школи. ОСОБА_3 знав, що у квартирі, яку примусили подарувати, проживали малолітні діти, був присутній, коли ОСОБА_6 та інші захоплювали будинок, як вибивали замки, як ОСОБА_6 виключав газ, вибивав вікна; стверджує, що ОСОБА_3 був при цьому присутній і всі дії ОСОБА_6 бачив; із квартири та будинку частину речей вивезли, але більшість меблів не вивозили і не збиралися вивозити, сподіваючись, що все буде повернуте.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам . Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Аналіз загальних положень цивільного законодавства про правочин дозволяє прийти до висновку, що правочин вчиняється вольовими діями осіб, що володіють цивільною дієздатністю. Для визначення правочину дійсним необхідним є єдність волі та волевиявлення. Волевиявлення - це дія, що визиває, змінює або припиняє права та обов'язки, тобто є зовнішнім вираженням волі. Воля є процесом психічного регулювання поведінки суб'єктів. При цьому під волею необхідно розуміти свідоме прагнення до здійснення чого-небудь і мотивоване бажання досягнення поставленої мети. Необхідно зазначити, що невідповідність волевиявлення внутрішній волі характеризується відсутністю справжнього наміру сторони створити певний результат.
Окрім загальної умови дійсності правочину щодо вільного волевиявлення учасника певної дії, порушення якої є підставою для визнання його недійсним, законодавством врегульовано ряд окремих підстав недійсності правочинів, які можна віднести до таких, що порушують дану умову. Такі правочини визнаються недійсними через те, що волевиявлення одного з суб'єктів даного правочину не відображає його власної волі. Зміст правочину при цьому формується під впливом іншої особи, яка при цьому не обов'язково є суб'єктом вказаного правочину. Законодавець до правочинів, здійснених без внутрішньої волі, відносить правочини, вчинені під впливом насильства (ст. 231 ЦК України).
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9, роз'яснено, що правочин, учинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Так, відповідно до ч.1 ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство викликає страх настання невигідних наслідків.
Погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Психічний тиск, у тому числі погроза, спрямований на створення у сторони за договором остраху щодо завдання їй та її близьким майнової або немайнової шкоди. При цьому, як роз'яснено в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9, насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.
Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи № 744 від 29.12.2017 (т.3 а.с.5-28) діяльність ОСОБА_2 у ситуації, в якій вона була змушена прийняти важливе для неї рішення щодо підписання мирової угоди, відбувалася на фоні інтенсивного негативного емоційного стану, в обмежений проміжок часу, під впливом перспективи кримінальної відповідальності, та за умов контактування з особами, які одночасно підсилювали в підекспертної стан відчаю та надавали їй надію на позитивне майбутнє, що зумовило прийняття ОСОБА_2 помилкового рішення про підписання мирової угоди.
Згідно з цим же висновком, психічна діяльність ОСОБА_2 у ситуації, в якій вона була змушена прийняти важливе для неї рішення щодо підписання мирової угоди, відбувалася у вкрай стислий період часу, у межах якого вона була піддана нагнітанню стрес-факторів, не була достовірно поінформованою про зміст рішення Господарського суду від 07.07.2016, що у сукупності зумовило виникнення в неї стану інтенсивного емоційного напруження (страху, відчаю, розгубленості) та обмежило її усебічне орієнтування у ситуації, що мала місце 07.07.2016. Внаслідок негативного впливу сукупності стресогенних чинників а також не поінформованості підекспертної станом на 07.07.2016 щодо рішення Господарського суду Полтавської області про відкладення розгляду мирової угоди на 16.08.2016, в ОСОБА_2 суттєво знизилася можливість об'єктивного аналізу ситуації та прогнозу негативних її наслідків. У період часу, що відноситься до обставин укладення ОСОБА_2 договору дарування квартири, надання довіреності на дарування будинку і земельної ділянки та дарування будинку і земельної ділянки (14 липня - жовтень 2016 року) психічна діяльність ОСОБА_2 реалізовувалася за умов ситуації, що пов'язана із підписанням нею мирової угоди.
На підставі викладеного, враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає, що спірні правочини дарування квартири, будинку, земельної ділянки та надання доручення одному з відповідачів на вчинення договору дарування на користь кривдника були вчинені позивачем ОСОБА_2 внаслідок психічного тиску з боку відповідачів, а отже є недійсними на підставі положень ч.1 ст.231 ЦК України.
Суд вважає, що відповідач ОСОБА_3 , будучи представником ОСОБА_1 у господарській справі за позовом останнього до ОСОБА_2 про стягнення боргу, у якій нею було підписано мирову угоду, за умовами якої вона дарувала все своє нерухоме майно ОСОБА_1 , знаючи про те що вказана мирова угода не була затверджена господарським судом в зв'язку з її незаконністю та володіючи інформацією про обставини справи та мотиви дій сторін правочину, діючи як представник ОСОБА_2 при укладенні договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, усвідомлював, що вчиняє правочини всупереч інтересам довірителя, оскільки вартість подарованої нерухомості значно перевищує суму заявлену ОСОБА_1 суму боргу ОСОБА_2 і при цьому вона та її сім'я позбавляються житла, та свідомо допускав настання цих несприятливих наслідків для довірителя, оскільки діяв за домовленістю з ОСОБА_1 , є підставою для визнання вчинених ним від імені ОСОБА_2 правочинів недійсними, саме з підстав передбачених ст. 231 ЦК України. Так як в сукупності всі його дії є частиною психологічного тиску на позивача, з метою примусити до укладення завідомо вкрай невихідних для неї угод.
Крім того, відсутність волі позивача, направленої на перехід права власності на нерухоме майно від неї до відповідача ОСОБА_1 підтверджується її поясненнями про те, що вона, сподіваючись на обіцянки відповідачів, вважала довіреність та договори дарування лише формальністю, а реального позбавлення її нерухомості відповідачі не здійснять. Тобто за її внутрішнім переконанням правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Небезпідставність таких міркувань позивача підтверджується тим, що після укладення договорів дарування вона продовжувала працювати як приватний підприємець та проживати у будинку АДРЕСА_2 , а її син з сім'єю у квартирі АДРЕСА_1 протягом декількох місяців, що підтверджується актами від 27.10.2016 (т.1, а.с.33, 35). Лише після вчинення відповідачами реальних дій по виселенню позивача та третьої особи ОСОБА_4 з квартири та будинку, позивач зрозуміла помилковість своїх міркувань та звернулась до правоохоронних органів та нотаріуса з відповідними заявами (т.1, а.с. 36, 38).
Таким чином, оспорювані позивачем договори укладені з порушенням вимог ч. 3 ст.203 ЦК України, що відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, є підставою недійсності правочину, вчинені позивачем проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску, тому позовні вимоги про визнання оспорюваних правочинів недійсними підлягають до задоволення.
Позивачем ОСОБА_2 у позовній заяві як підставу позовних вимог про визнання недійсними спірних договорів дарування та посвідчення нею довіреності на вчинення даних договорів наведені одночасно : внаслідок введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення (стаття 230 ЦК України), застосування до неї фізичного чи психічного тиску (стаття 231 ЦК України), а також внаслідок зловмисної домовленості її представника з другою стороною (стаття 232 ЦК України). Дані обставини є взаємовиключними, так як предмет доказування кожної із обставин на яку посилається позивач, передбачає встановлення відмінних за правовою природою юридичних фактів. (постанова ВС від 02.10.2019 по даній справі). Тому суд задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 визнає недійсними оспорювані правочини лише з підстав застосування до неї психічного тиску (стаття 231 ЦК України), одночасно відмовляючи у задоволені позову з інших вказаних у позові підстав. Однак суд не виключає, та вважає частиною неправомірної поведінки відповідачів по психологічному тиску наявність введення позивача в оману шляхом створення у неї уявлення про боргові зобов'язання перед ОСОБА_1 та явно не на користь позивача домовленості ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який являвся його підлеглим. Даний умовивід суду ґрунтується на тому, що правовідносини, які досліджує суд у даній цивільній справі, являються ускладненими, сукупністю протиправної поведінки багатьох суб'єктів, кожний з яких виконував свою частину психологічного тиску на потерпілу, з метою спонукати її вчинити оспорювані правочини.
Суд також вважає такою, що підлягає до задоволення, вимогу позивача про визнання недійсною, з дати посвідчення, довіреності HAT 384395 від 14.07.2016 року виданої нею на ім'я ОСОБА_3 , посвідченої 14.07.2016р. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., з тих же вищевикладених підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про недійсність спірних правочинів, суд задовольняє вимоги про виключення із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про власність ОСОБА_1 на спірні об'єкти нерухомого майна. Судове рішення про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно. У разі визнання недійсним договору, за яким було прийнято рішення про державну реєстрацію, потрібно одночасно заявляти вимогу про скасування останнього. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту, оскільки, за чинним Цивільним кодексом, право власності виникає з моменту його реєстрації. Відповідну правову позицію викладено в постанові ВП ВС від 11.09.2018 у справі №909/968/16 та постанові КГС від 30.07.2019 у справі №28/29б43/212-2012.
Згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, отже право власності позивача поновлюється з моменту вчинення правочину, визнаного недійсним, тому немає необхідності повторно визнавати за позивачем право власності на майно, відчужене за недійсним правочином. В зв'язку з цим у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,1га по АДРЕСА_2 слід відмовити.
Відповідно до ч.2, 3 ст. 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Згідно з ч.2 ст.231 ЦК України винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачі повинні солідарно відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду. Солідарний обов'язок відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 випливає з положень статті 1190 ЦК України та встановлення судом фактичних даних, які вказують, що саме спільні та узгоджені дії відповідачів створювали психічний тиск на позивача, з метою викликати острах щодо завдання їй та її близьким майнової або немайнової шкоди, вплинули на її волю при укладенні спірних договорів.
Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно з п. 9 Постанови Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань. Зокрема враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до висновку судово-психологічної експертизи № 744 від 29.12.2017 (т.3 а.с.5-28), ситуації, що досліджені у межах наданих матеріалів за даною справою, а саме: обставини укладення ОСОБА_2 мирової угоди від 07.07.2016, укладення ОСОБА_2 договору дарування квартири №725 від 14.07.2016, надання ОСОБА_2 довіреності №728 від 14.07.2016, якою вона уповноважила ОСОБА_3 подарувати на ім'я ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими спорудами та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку; укладення від імені ОСОБА_2 договору дарування №978 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 09.09.2016 та укладення від імені ОСОБА_2 договору дарування земельної ділянки № 981 від 09.09.2016, що врешті призвело до втрати ОСОБА_2 нерухомості, яка їй належала, є психотравмуючими для особистості підекспертної. За умов вказаних ситуацій, в ОСОБА_2 виникли психологічно складні (на моральному рівні) негативні інтенсивні та довготривалі моральні страждання. За умов визнання судом недійсними договору дарування квартири №725 від 14.07.2016, довіреності №728 від 14.07.2016, договору дарування №978 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами від 09.09.2016, договору дарування земельної ділянки №981 від 09.09.2016, виходячи з обсягу наданих на дослідження матеріалів, орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_2 моральні страждання може становити 72 (сімдесят дві) мінімальні заробітні плати.
Суд приймає до уваги вказаний висновок, як обгрунтований та такий що узгоджується з іншими матеріалами справи, а тому вважає що грошова сума на відшкодування шкоди підлягає стягненню з відповідачів в розмірі 340056 грн. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд також враховує проміжок часу протягом якого триває спричинення шкоди та наслідки, які тривають досі.
Щодо вимог позивача про відшкодування майнової шкоди в сумі 103930,00 грн. суд вважає наступне.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Оскільки позивачем не надано будь-яких доказів завдання збитків в зв'язку з укладенням договорів, визнаних недійсними, а також їх розміру, суд вважає що вказана вимога є недоведеною і задоволенню не підлягає.
Суд також вважає такою, що підлягає до задоволення, вимогу позивача про визнання недійсною, з дати посвідчення, довіреності HAT 384395 від 14.07.2016 року виданої нею на ім'я ОСОБА_3 , посвідченої 14.07.2016р. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В., з тих же підстав, які встановлені судом.
Керуючись ст.ст. 12, 13; 62; 81; 141; 258; 264; 265; 280; 281; 282 ЦПК України; -
Задовольнити частково позов ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , що проживає в АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , про визнання правочинів недійсними, визнання права власності та стягнення матеріальної та моральної шкоди.
Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14 липня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В. 14 липня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 725.
Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , від 9 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В. 9 вересня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 978.
Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , з кадастровим номером 5310900000:50:036:0012, від 9 вересня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В. 9 вересня 2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 981.
Виключити із Державного реєстру речових правна нерухоме майно запис про право власності за номером 16372539 від 09.09.2016 про вчинення реєстраційних дій пов'язаних із державною реєстрацією прав на житловий будинок з реєстраційним номером 961855753109, що розташований за адресою АДРЕСА_2 .
Виключити із Державного реєстру речових правна нерухоме майно запис про право власності за номером 16372536 від 09.09.2016 про вчинення реєстраційних дій пов'язаних із державною реєстрацією прав на земельну ділянку із реєстраційним номером 1025593353109, що розташована за адресою АДРЕСА_2 , кадастровий номер 5310900000:50:036:0012.
Визнати недійсною з дати посвідчення довіреність НАТ 384395 від 14 липня 2016 року видану ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_3 та посвідчену 14 липня 2016 року приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Щербиною Т.В.. яка зареєстрована в реєстрі за № 728
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 солідарно на користь ОСОБА_2 340 056 грн. у відшкодування завданої моральної шкоди.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 20.07.2022
Суддя О. А. Городівський