26 травня 2022 року м. Дніпросправа № 160/11732/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 (суддя Озерянська С.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов'язання вчинити певні дії-
У липні 2021р. ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив визнати протиправним нарахування боргу та скасувати вимогу про сплату боргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 08.02.2021 року № Ф-1661-17/64У про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у розмірі 38 468,74 грн.; зобов'язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області видалити з ІКПП ОСОБА_1 дані про наявність заборгованості (недоїмки) з ЄСВ в сумі 38 468, 74 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною та скасувано вимогу про сплату боргу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 08.02.2021 року № Ф-1661-17/64У про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування у розмірі 38 468,74 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, позивач повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464, які набрали чинності з 01 січня 2017 року суму єдиного внеску в розмірі не меншому за розмір мінімального страхового внеску.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 з 2008 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем, про що свідчить запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
15.06.2021 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця; стан - припинено.
08.02.2021 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки)Ф-1661-17/64У, якою позивачу визначено до сплати недоїмку з єдиного внеску в сумі 38 468,74 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно статті 2 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до п.п. 4 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. на загальнообов'язкове державне соціальне страхування єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Судом встанолвено, що позивачем подано документи державному реєстратору на припинення підприємницької діяльності 11.12.2020 року, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 15.06.2021, номер 2002240060002055163 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, підстава внесення: власне рішення.
З наданої позивачем довідки форми ОК -7 сформованої 06.07.2021 року вбачається, що за 5 місяців 2017 року, за 2018 року, за 2019, та за 9 місяців 2020 року страхові внески за ОСОБА_1 сплачено Головним управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області (40108866); за 3 місяці 2020 року та за 3 місяці 2021 року страхові внески за ОСОБА_1 сплачено ТОВ "Виробничо-Інноваційна компанія "Девіро" (40006569).
При цьому, суд зазначає, що спірною вимогою від 08.02.2021 року нараховано суму ЄСВ за 2017, 2018, 2019, 2020 та січень 2021 року.
Як вбачається з матеріалів справи, з кінця 2017 року за позивача обов'язок сплати ЄСВ було покладено на роботодавця, яким були Головне управлінням Національної поліції в Дніпропетровській області (40108866), а в подальшому ТОВ "Виробничо-Інноваційна компанія "Девіро" (40006569).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни або скасування рішення суду відсутні.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській -залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, за винятком наявності підстав передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Ю. В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова