06 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/6210/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Ткаченко Н.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Громака В.О.,
за участю представників:
ПрАТ "Кріпта" - Арчакова Д.В., Рибарука М.М., Чабана Д.Ф.,
Hardesty Limited - Агафонова А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кріпта"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022
у справі № 910/6210/20
за заявою Приватного акціонерного товариства "Кріпта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Піллар"
про банкрутство.
Приватне акціонерне товариство "Кріпта" (далі - ПрАТ "Кріпта", ініціюючий кредитор) звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Піллар" (далі - ТОВ "Піллар", боржник).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Піллар"; визнано грошові вимоги Приватного акціонерного товариства "Кріпта" до ТОВ "Піллар" у розмірі 14 749 035,70 грн; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ "Піллар"; призначено розпорядником майна ТОВ "Піллар" арбітражного керуючого Гусара Івана Олексійовича.
21.12.2020 на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднене повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Піллар".
Берінгов С.Б. звернувся з заявою про визнання кредитором на суму 69877271,00грн. Вимоги обґрунтовані наявністю перед ним заборгованості ТОВ «Піллар» у розмірі 552 796,62 дол. США (станом на 15.01.2021 еквівалентно 15 511 970,67 грн) за виконання зобов'язань за кредитним договором від 29.07.2015 № 03/1511-КЮ; у розмірі 1 368 673,30 Євро (станом на 15.01.2021 еквівалентно 46 519 563,06 грн) за договором про виконання умов поруки від 29.10.2014 № 20141029/1; у розмірі 7 845 737,20 грн за договором від 19.06.2014 № 140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
06.04.2012 між ТОВ «Піллар» та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено Кредитний договір №186-СВ.
З метою забезпечення виконання зобов'язання ТОВ «Піллар» за Кредитним договором №186-СВ від 06.04.2012, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Піллар» і ОСОБА_1 , як поручителями, укладені договір поруки №06.1-20/272 від 12.09.2014, договір поруки №06.1-20/272.1 від 30.09.2014 та договір поруки №06.01-20/273 від 30.09.2014.
У пункті 1.1 договору поруки №0 6.1-20/272 від 12.09.2014 сторони погодили, що у зв'язку із укладенням між Банком та позичальником кредитного договору №186-СВ від 06.04.2012 (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього), поручитель поручається перед банком за виконання позичальником в усіх існуючих та майбутніх грошових зобов'язань позичальника за Кредитним договором, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з Кредитним договором. Відповідальність поручителя за цим Договором обмежується сумою 132 000,00 Євро.
Пунктом 1.3 договору поруки № 06.1-20/272 від 12.09.2014 визначено, що відповідно до умов цього договору, поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується сплатити Банку суми, належні до сплати позичальником за Кредитним договором, у розмірі, що не перевищує 132 000,00 Євро в разі порушення Позичальником зобов'язання щодо сплати відповідної суми коштів за Кредитним договором, протягом 2 робочих днів з дати надіслання Банком відповідної письмової вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або запитів щодо обґрунтованості вимог, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань та утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки Банку, вказані у вимозі.
Відповідно до п.1.1 договору поруки №06.1-20/272.1 від 30.09.2014 у зв'язку із усталенням між Банком та позичальником кредитного договору №186-СВ від 06.04.2012 (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього), поручитель поручається перед банком за виконання позичальником в усіх існуючих та майбутніх грошових зобов'язань позичальника за Кредитним договором, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з Кредитним договором. При цьому відповідальність Поручителя за цим договором обмежується сумою 1 260 000,00 Євро, з урахуванням зобов'язань ОСОБА_1 за договором застави майнових прав №186-СВ/МС від 06.04.2012.
Згідно з п. 1.3 договору поруки №06.1-20/272.1 від 30.09.2014 (у редакції Додаткової угоди №1 від 16.04.2015) відповідно до умов цього Договору поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується сплатити Банку суми, належні до сплати позичальником за Кредитним договором, у розмірі, що не перевищує 1 260 000,00 Євро в разі порушення позичальником зобов'язання щодо сплати відповідної суми коштів за Кредитним договором, протягом 30 робочих днів з дати надіслання Банком відповідної письмової вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або запитів щодо обґрунтованості вимог, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань та утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки Банку, вказані у вимозі.
У відповідності до п. 1.1 договору поруки №06.1-20/273 від 30.09.2014, у зв'язку із укладенням між Банком та позичальником кредитного договору №186-СВ від 06.04.2012 (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до нього, і разом з усіма додатками до нього), поручитель поручається перед банком за виконання позичальником в усіх існуючих та майбутніх грошових зобов'язань позичальника за Кредитним договором, у тому числі, але не виключно і щодо сплати усіх процентів, комісій, неустойки, регресних та інших сум, що належать до сплати позичальником у відповідності з Кредитним договором. Відповідальність Поручителя за цим Договором обмежується сумою 132 000,00 Євро.
В силу п. 1.3 договору поруки №06.1-20/273 від 30.09.2014 зазначено, що відповідно до умов цього Договору, поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується сплатити Банку суми, належні до сплати позичальником за Кредитним договором, у розмірі, що не перевищує 132 000, 00 Євро в разі порушення позичальником зобов'язання щодо сплати відповідної суми коштів за Кредитним договором, протягом 2 робочих днів з дати надіслання Банком відповідної письмової вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або запитів щодо обґрунтованості вимог, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань та утримань. Такі платежі повинні бути сплачені поручителем на рахунки Банку, вказані у вимозі.
ОСОБА_1 у заяві кредитора, 29.09.2014, 28.10.2014, 17.04.2015 та 29.05.2015 ним на виконання грошових зобов'язань ТОВ «Піллар» перед ПАТ «Укрсоцбанк» згідно з Кредитного договору №186-СВ від 06.04.2012 перераховано 1 524 000,00 Євро.
06.04.2012 між ТОВ «Піллар» та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено Кредитний договір №186-СВ.
З метою забезпечення виконання зобов'язання ТОВ «Піллар» за Кредитним договором №186-СВ від 06.04.2012, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Піллар» і ОСОБА_1 , як поручителями, укладені договір поруки №06.1-20/272 від 12.09.2014, договір поруки №06.1-20/272.1 від 30.09.2014 та договір поруки №06.01-20/273 від 30.09.2014.
Також, 29.10.2014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Піллар» був укладений договір про виконання умов поруки №20141029/1, відповідно до якого ТОВ «Піллар» зобов'язувалось в строк до 06.04.2015 виплатити суму боргу в розмірі 264 000,00 Євро.
Додатковою угодою № 2 від 02.08.2018 сторони внесли зміни до Договору про виконання умов поруки №20141029/1, відповідно до яких ТОВ «Піллар» зобов'язався до 31.12.2019 виплатити ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1368673,30 Євро.
Крім того, 19.06.2014 між ТОВ «Піллар» та ОСОБА_1 укладено договір №140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав ТОВ «Піллар» поворотну фінансову допомогу, а ТОВ «Піллар» зобов'язувався повернути грошові кошти в порядку та на умовах передбачених даним договором.
В силу п. 2.1 договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі до 4 000 000,00 грн, без ПДВ.
Додатковою угодою № 3 до договору від 05.01.2017 сторони виклали п.2.1 Договору в наступній редакції: « 2.1. Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі до 10 000 000,00 грн, без ПДВ».
У відповідності до п. 2.2 договору поворотна фінансова допомога надається підприємству на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.
Додатковою угодою № 2 до договору від 31.12.2015 викладено п. 2.3 договору в наступній редакції: « 2.3 Поворотна фінансова допомога надається із моменту підписання договору частинами та шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підприємства з особового або іншого рахунку засновника або шляхом внесення коштів в касу підприємства».
Крім того, додатковою угодою № 3 до договору від 05.01.2017 викладено п. 2.4 договору в наступній редакції: « 2.4. Поворотна фінансова допомога надається до моменту вимоги засновником, але у будь-якому разі таке повернення повинно відбутися у строк до 31.12.2018».
Відповідно до умов договору в період з 14.01.2015 по 20.11.2018 ОСОБА_1 надана ТОВ «Піллар» поворотна фінансова допомога на загальну суму 9 793 612,51 грн, з якої повернуто лише суму в розмірі 1 947 875, 31 грн.
Сторонами договору підписаний акт звірки взаєморозрахунків, за яким станом на 31.12.2020 заборгованість ТОВ «Піллар» на користь ОСОБА_1 становить 7845737,20 грн.
Також, у заяві про визнання грошових вимог ОСОБА_1 зазначав, що 29.07.2015 між ПАТ «Перший інвестиційний банк» та ТОВ «Піллар», як позичальником, укладено кредитний договір №03/1511-КЮ, відповідно до якого Банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію на поповнення обігових коштів та ведення статутної діяльності та встановлює кредитний ліміт в розмірі 100 000,00 доларів США.
За змістом пункту 3.9. кредитного договору № 03/1511-КЮ виконання позичальником своїх зобов'язань за цим Договором забезпечується заставою майнових прав на грошові кошти, що розміщені в ПАТ «Перший інвестиційний банк» згідно договору банківського вкладу «Універсальний» від 29.07.2015 №17574/22-У та належить на праві власності ОСОБА_1
17.01.2017 договором про внесення змін до Кредитного договору №4 кредитний ліміт збільшено до 450 000,00 доларів США.
Пункт 3.9. кредитного договору № 03/1511-КЮ викладено в редакції, яка передбачає, що виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором забезпечується заставою майнових прав на грошові кошти, що розміщені в ПАТ «Перший інвестиційний банк» згідно договорів банківського вкладу «Універсальний» від 29.07.2015 №17574/22-У, від 10.09.2015 №17804/22-У, від 10.03.2016 №18093/1-У/ЛП та від 31.10.2016 №18869/1-У/ЛП, що належить на праві власності ОСОБА_1 .
Договором про внесення змін до Кредитного договору від 27.07.2017 №5 встановлено новий строк повернення кредиту до 26.07.2018 включно.
Згідно з довідкою АТ «Перший інвестиційний банк» 26.07.2018 здійснено перерахування грошових коштів з депозитних рахунків ОСОБА_1 на погашення заборгованості за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ, що підтверджується меморіальними ордерами №131920 на суму 165 000,00 доларів США, № 131665 на суму 110 000,00 доларів США, № 131860 на суму 110000,00 доларів США, №131932 на суму 110 000,00 доларів США, №131907 на суму 110 000,00 доларів США.
Грошові кошти в сумі 52 203,38 доларів США повернуто ОСОБА_1 , а решта в 552 796,62 доларів США направлена на погашення заборгованості по кредиту та нарахованим відсоткам.
31.07.2018 ОСОБА_1 пред'явив боржнику вимогу щодо повернення протягом 10 календарних днів коштів в сумі 552 796,62 доларів США.
Наявність заборгованості ТОВ «Піллар» у розмірі 552 796,62 дол. США (станом на 15.01.2021 еквівалентно 15 511 970,67 грн) за виконання зобов'язань за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ; у розмірі 1 368 673,30 Євро (станом на 15.01.2021 еквівалентно 46 519 563,06 грн) за договором про виконання умов поруки від 29.10.2014 № 20141029/1; у розмірі 7 845 737,20 грн за договором від 19.06.2014 №140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги покладено в основу заяви ОСОБА_1 з кредиторськими вимогами до боржника.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі № 910/6210/20, зокрема, відмовлено ОСОБА_1 у визнанні кредитором боржника на суму 69 877 271,00 грн.
Висновки суду першої інстанції обґрунтовані тим, що:
- ОСОБА_1 є учасником ТОВ «Піллар» з часткою, якою безпосередньо володіє в розмірі 60,46%, і з рештою частки, якою володіє через ОСОБА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 у розумінні частини 1 статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства є заінтересованою особою стосовно боржника ТОВ «Піллар», повністю здійснює контроль за господарською діяльністю Товариства, тобто безпосередньо впливає на прийняті даним товариством рішення щодо ведення господарської діяльності,
- матеріали справи не містять доказів укладення відповідного правочину між АТ «Перший інвестиційний банк», ТОВ «Піллар» та ОСОБА_1 щодо забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Піллар» за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ за рахунок депозитних коштів ОСОБА_1 . З огляду на відсутність доказів вчинення письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Піллар» за кредитним договором від 29.07.2015 №03/1511-КЮ за рахунок депозитних коштів ОСОБА_1 , відповідні твердження ОСОБА_1 щодо набуття ним статусу кредитора після виконання ним, як заставодавцем, свого обов'язку є безпідставними;
- матеріали справи містять докази, що ОСОБА_1 надано ТОВ «Піллар» в період з 14.01.2015 по 20.11.2018 за договором № 140619/1 від 19.06.2014 про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 2 610 500,00 грн, в той час, як заява ОСОБА_1 обґрунтована наданням ним поворотної фінансової допомоги ТОВ «Піллар» на загальну суму 9 793 612,51 грн;
- в матеріалах справи відсутні докази: розміру заборгованості ТОВ «Піллар» за кредитним договором № 186-СВ від 06.04.2012; звернення банку до ОСОБА_1 як поручителя, з вимогами щодо сплати боргу за кредитним договором № 186-СВ від 06.04.2012; здійснення сплати ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 368 673,30 Євро за вищевказаним договором.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі №910/6210/20 в частині відмови ОСОБА_1 до боржника - ТОВ «Піллар» на суму 68 877 271,00 грн; постановити у відповідній частині нове судове рішення, яким визнати ОСОБА_1 кредитором у справі № 910/6210/20 по відношенню до боржника - ТОВ «Піллар» з грошовими вимогами на суму 68877271,00 грн та включити їх до реєстру вимог кредиторів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 у справі № 910/6210/20 в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні кредитором скасовано частково та прийнято в цій частині нове судове рішення, яким визнано та включено до реєстру вимог кредиторів боржника вимоги ОСОБА_1 у загальному розмірі 27 849 144,70 грн, з яких: 4 540,00 грн вимоги першої черги; 27 844604,70 грн - вимоги четвертої черги. В іншій частині кредиторських вимог відмовлено.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції в зазначеній частині грошових вимог ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції виходив з того, що місцевий господарський суд не з'ясував дійсні обставини справи, вказавши про ненадання кредитором доказів здійснення сплати грошових коштів у розмірі 1 368 673,30 Євро за кредитним договором № 186-СВ від 06.04.2012.
Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом встановлено наявність первинних доказів сплати ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором № 186-СВ від 06.04.2012 у розмірі 799 000,00 Євро, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті № 1 від 16.04.2015 у якому зазначено призначення платежу: «Погашення заборгованості за кредитним договором 186-СВ від 06.04.2012, на підставі договору поруки 06.1-20/272.1 від 30.09.2014» (а.с. 107, т. 9), що станом на 15.01.2021 еквівалентно 27 181 980,00 грн.
Крім того, зазначивши про наявність в матеріалах справи первинних доказів про надання поворотної фінансової допомоги на суму 2 610 500,00 грн та враховуючи, що ТОВ «Піллар» було повернуто ОСОБА_1 1 947 875, 31 грн, апеляційний суд дійшов висновку про помилковість висновку суду першої інстанції про відмову у визнанні кредитором боржника ОСОБА_1 на суму 662 624,69 грн.
Відтак, за висновком апеляційного суду, ОСОБА_1 слід визнати кредитором боржника - ТОВ «Піллар» з грошовими вимогами на суму 27844604,70 грн, що відносять до вимог четвертої черги задоволення.
Щодо решти кредиторських вимог ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у їх визнанні, даючи оцінку поданим заявником доказам з урахуванням підвищеного стандарту доказування.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПрАТ "Кріпта", в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022, залишити в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні кредиторських вимог.
Як на підставу для касаційного оскарження постанови апеляційного суду ПрАТ "Кріпта" посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норми права (статті 77, 91 ГПК України) без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16; від 21.08.2019 у справі № 910/12809/16.
В частині оскарження постанови апеляційного суду на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК доводи касаційної скарги стосуються порушення апеляційним судом норми процесуального права, а саме, встановлення обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів, які б доводили виникнення у нього кредиторських вимог до ТОВ «Піллар» на суму 27 181 980,00 грн.
Скаржник вважає, що суд першої інстанції, врахувавши, що ОСОБА_1 у розумінні частини 1 статті 1 КУзПБ є заінтересованою особою стосовно боржника - ТОВ «Піллар» (є учасником ТОВ «Піллар» з часткою, якою безпосередньо володіє в розмірі 60,46%), тобто безпосередньо впливає на прийняті даним товариством рішення щодо ведення господарської діяльності, в тому числі обставини щодо укладення ТОВ «Піллар» кредитного договору від 29.07.2015 №03/1511-КЮ та договору від 19.06.2014 №140619/1 про надання поворотної фінансової допомоги, цілком правомірно відмовив у повному обсязі ОСОБА_1 у визнанні його кредиторських вимог до боржника.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її вимог з посиланням на безпідставність, незаконність та необґрунтованість доводів касаційної скарги ПрАТ «Кріпта», просить залишити її без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 залишити без змін.
ОСОБА_1 зауважує про хибність доводів касаційної скарги, що визнання кредитора заінтересованою особою стосовно боржника повинно впливати на визнання чи відхилення судом його кредиторських вимог. Обставина справи щодо заінтересованості кредитора боржника не є предметом дослідження при розгляді вимог такого кредитора у попередньому засіданні. Такі обставини мають вирішальне значення при розгляді судом питання про визнання недійсними правочинів, що мають ознаки фраудаторних, тобто таких, що укладені на шкоду боржнику або кредиторам, за заявою арбітражного керуючого або кредитора.
У додаткових поясненнях від 05.07.2022 ОСОБА_1 звертає увагу суду на обставини справи, встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2022 у справі № 910/3210/20, які можуть мати значення для розгляду скарги ПрАТ «Кріпта».
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Надаючи оцінку доводам скаржника та запереченням на касаційну скаргу, перевіряючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд, враховуючи приписи статті 300 ГПК України зазначає наступне.
За змістом статті 1 КУзПБ кредитор - це юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема положеннями статей 45 - 47 вищезгаданого Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 46 КУзПБ господарський суд не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви конкурсного кредитора здійснює перевірку її відповідності вимогам цього Кодексу.
Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.
Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом, із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.
Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора.
Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.
Так, ОСОБА_1 у заяві з грошовими вимогами посилався, зокрема, на виконання замість ТОВ «Піллар» кредитних зобов'язань на загальну суму 1368673,30 Євро за Кредитним договором №186-СВ від 06.04.2014 на підставі Договорів поруки № 06.1-20/272 від 12.09.2014, №06.1-20/272.1 від 30.09.2014 та №06.01-20/273 від 30.09.2014.
Також вказував, що 29.10.2014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Піллар» був укладений договір про виконання умов поруки № 20141029/1, відповідно до якого ТОВ «Піллар» зобов'язувалось в строк до 06.04.2015 виплатити суму боргу в розмірі 264 000,00 Євро.
Додатковою угодою № 2 від 02.08.2018 сторони внесли зміни до Договору про виконання умов поруки №20141029/1, відповідно до яких ТОВ «Піллар» зобов'язався до 31.12.2019 виплатити ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1 368 673,30 Євро.
Отже, на переконання заявника, заборгованість ТОВ «Піллар» перед ОСОБА_3 за договором про виконання умов поруки від 29.10.2014 №20141029/1 становить 1 368 673,30 Євро (станом на 15.01.2021 еквівалентно 46 519 563,06 грн).
Суд першої інстанції в ухвалі від 18.08.2021 у даній справі, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання грошових вимог у цій частині, виходив з того, що жодних доказів безпосереднього здійснення сплати грошових коштів у сумі 1 368 673,30 Євро за Кредитним договором №186-СВ від 06.04.2014 ОСОБА_1 до матеріалів заяви кредитора не долучено.
Суд апеляційної інстанції не погодився із вказаним висновком, вказавши, «судом встановлено наявність в матеріалах справи первинних доказів сплати ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором № 186-СВ від 06.04.2012 у розмірі 799 000,00 Свро, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті №1 від 16.04.2015, у якому зазначено призначення платежу «Погашення заборгованості за кредитним договором 186-СВ від 06.04.2012, на підставі договору поруки 06.1-20/272.1 від 30.09.2014» (а.с. 107, том 9). Слід зазначити, що 799 000,00 Свро станом на 15.01.2021 еквівалентно 27 181 980,00 грн. За таких обставин, вказане вище, підтверджує наявність заборгованості ТОВ «Піллар» перед ОСОБА_1 у розмірі 27 181 980, 00 грн».
Колегія суддів вважає зазначений висновок апеляційного суду передчасним, зробленим без врахування норм процесуального права щодо правил оцінки доказів, визначених статтями 86, 91 ГПК України.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Водночас, за положеннями статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
В силу вимог частини 2 статті 556 ЦК України усі права кредитора в зобов'язанні, забезпеченим порукою, переходять до поручителя в разі виконання ним такого зобов'язання.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 91 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Порядок засвідчення копій документів (станом на момент прийняття судом першої інстанції відповідного рішення) був встановлений Національним стандартом України «Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003». Відповідно до пункту 5.27 вказаного Національного стандарту відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.
Аналогічні вимоги щодо належного засвідчення документів містяться у Національному стандарті України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2020», прийнятим та наданим чинності Наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 № 144, та який чинний від 01.09.2021.
З матеріалів справи вбачається, що саме копія платіжного доручення в іноземній валюті №1 від 16.04.2015 стала доказом, на підставі якого визнано кредиторські вимоги ОСОБА_1 на значну суму коштів - у розмірі 27181980,00 грн.
Однак, наявна у матеріалах справи №910/6210/20 (а.с. 107 том 9) копія платіжного доручення в іноземній валюті №1 від 16.04.2015 не містить відмітку про її засвідчення, на ній відсутні слова «Згідно з оригіналом», назва посади, особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, дата засвідчення копії.
З огляду на частину шосту статті 91 ГПК України належним доказом достовірності наданих копій могло бути дослідження оригіналу письмового доказу, витребуваним, зокрема, за ініціативою суду.
Належним чином дослідити поданий стороною доказ (у даному випадку - копію платіжного доручення в іноземній валюті №1 від 16.04.2015), перевірити її, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов'язок суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 757/28231/13-ц.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції без врахування зазначених норм процесуального права, не усунув сумнівів щодо існування платіжного доручення, яке відповідає вимогам Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.07.2008 №216, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 01.10.2008 за № 910/1560 (у редакції, яка діяла станом на 17.04.2015), шляхом витребування оригіналу платіжного доручення в іноземній валюті №1 від 16.04.2015, а також шляхом дослідження інших доказів у справі в їх сукупності на підтвердження обставин фактичного проведення банком платежу на зазначену суму (виписки з рахунку у банківській установі, яка б підтверджувала проведення платежу; письмової вимоги банку з визначенням рахунку, на який мають бути сплачені кошти поручителем тощо).
Вказане унеможливлює встановлення фактичних обставин щодо факту погашення ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором 186-СВ від 06.04.2012, на підставі договору поруки № 06.1-20/272.1 від 30.09.2014, які мають значення для правильного вирішення справи при визнанні його кредиторських вимог до боржника
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що неправильно засвідчені або незасвідчені копії документів є недопустимими доказами фактичних обставин справи, а прийняття на їх основі судового рішення є підставою для скасування такого судового рішення у справі (постанови Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 916/1813/16 від 21.08.2019 у справі № 910/12809/16).
Що стосується висновків про визнання грошових вимог ОСОБА_1 у розмірі 662 624,69 грн колегія суддів зазначає, що апеляційним судом не було перевірено наданих заявником кредиторських вимог доказів (первинних документів) в обґрунтування реальності своїх вимог в цій частині, зокрема щодо підтвердження надання ОСОБА_1 поворотної фінансової допомоги ТОВ «Піллар» у зазначеному в заяві розмірі, а також доказів (первинних документів) суми заборгованості, яка повернута боржником ОСОБА_1 .
Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи № 910/4994/18).
Судова колегія відзначає, що саме первинними документами підтверджується заборгованість суб'єкта господарювання, її розмір (або ж рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору - тобто про заборгованість боржника перед кредитором); саме ці докази мають подаватися кредитором для встановлення судом невиконаного зобов'язання боржника та для визнання грошових вимог цього кредитора.
Водночас, апеляційний господарський суд в межах наданих йому повноважень (стаття 269 ГПК України) не забезпечив дотримання принципу змагальності та найбільш відповідного цьому принципу стандарту доказування - стандарту переваги більш вагомих доказів, не врахувавши того, що оцінка обставин справи здійснюється з урахування усієї сукупності наявних в ній доказів та правил й критеріїв визначених ГПК України.
Визнання вимог ОСОБА_1 без аналізу обґрунтованості кредиторських вимог, без дослідження реальності здійснення господарських операцій з посиланням на відповідні докази, що надані заявником на підтвердження існування заборгованості боржника, свідчить про формальний підхід судом апеляційної інстанції при розгляді його заяви.
Стала практика Верховного Суду вказує на те, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.
Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обгрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Верховний Суд зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Отже, користуючись правами суду першої інстанції, в межах повноважень, наданих апеляційному господарському суду процесуальним законом, суд апеляційної інстанції з метою здійснення апеляційного перегляду та дотримання принципів справедливості та балансу інтересів, мав би дослідити всі наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності з наданням їм належної правової оцінки.
Згідно з частиною першою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Водночас, застосований судом апеляційної інстанції підхід у з'ясуванні обставин справи та в оцінці доказів при визнанні кредиторських вимог ОСОБА_1 не відповідає встановленим процесуальним законодавством вимогам та не демонструє того, що доводи учасників у цій справі були почуті.
Розглядаючи доводи касаційної скарги, Суд враховує висновки, викладені в рішеннях Європейський суд з прав людини, який неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Європейського суду з прав людини "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
Відтак, не з'ясувавши обставини, які мають значення для цієї справи, не дослідивши пов'язані з ними докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо правил оцінки доказів під час розгляду заяви із кредиторськими вимогами. Тому постанова суду апеляційної інстанцій в частині грошових вимог ОСОБА_1 підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В силу імперативних приписів частини другої статті 300 ГПК України суд відхиляє посилання ОСОБА_1 на обставини справи, встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2022 у справі № 910/6210/20, ухваленою після прийняття оскаржуваного судового рішення (12.01.2022).
Доводи ОСОБА_1 про безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: від 05.12.2018 у справі №916/1813/16; від 21.08.2019 у справі №910/12809/16, правовідносини в яких не є подібними у справі, що розглядається, судом не приймаються до уваги. Вимоги щодо дотримання положень статті 91 ГПК України мають застосовуватись судами за загальним правилом, встановленим процесуальним законом у межах кожної господарської справи.
Висновки за результатами касаційного перегляду
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статі 310 ГПК України).
Оскільки припис частини другої статті 300 ГПК України містить заборону для суду касаційної інстанції з вчинення процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та оцінкою доказів, то згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України постанова апеляційного суду в частині грошових вимог Берінгова підлягає скасуванню із направленням справи до суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, зокрема, надати оцінку змісту заявлених вимог ОСОБА_1 здійснивши дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються спірної заборгованості за кредитним договором з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України. В залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством розглянути вимоги ОСОБА_1 з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого розгляду в судовому рішенні.
Судові витрати
Зважаючи на те, що у даному випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -
1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кріпта" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 у справі № 910/6210/20 скасувати.
3. Справу № 910/6210/20 в скасованій частині передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Ткаченко Н.Г.