вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"28" червня 2022 р. м. Київ Справа № 911/3528/21
Господарський суд Київської області у склади судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи
за позовом Комунального підприємства «Обухівський ринок», Київська область, м. Обухів
до Фізичної особи підприємця Колоса Володимира Васильовича, Київська область, м. Обухів
про стягнення заборгованості
представники:
від позивача - В.М.Льовочкіна
від відповідача - Б.С.Єгоров
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Обухівський ринок» б/н, б/д (вх. №3480/21 від 30.11.2021 року) (далі - позивач) до Фізичної особи підприємця Колоса Володимира Васильовича (дали - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 202425,12 грн., з яких 19058,02 грн. основного боргу, 461,10 грн. пені, 1009,83 грн. інфляційних втрат, 516,49 грн. 3% річних за Договором про надання послуг №143 від 01.09.2013 року, а також, 140293,00 грн. основного боргу, 10493,49 грн. пені, 7621,00 грн. інфляційних втрат, 12972,19 грн. 3% річних за Договором про надання послуг №369 від 01.09.2013 року
Ухвалою суду від 20.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/3528/21 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.02.2022 року.
До суду від відповідача надійшла заява б/н від 26.01.2022 року (вх. №1843/22 від 27.01.2022) про письмове опитування.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву б/н від 26.01.2022 року (вх. №6143/22 від 03.06.2022).
До суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н, б/д (вх. №2298/22 від 01.02.2022).
До суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 07.02.2022 року (вх. №2679/22 від 07.02.2022).
До суду від позивача надійшла відповідь на письмове опитування б/н, б/д (вх. №2746/22 від 07.02.2022) та клопотання про відкладення розгляду справи б/н від 07.02.2022 року (вх. №2754/22 від 07.02.2022).
Ухвалою суду від 08.02.2022 року продовжено процесуальні строки розгляду справи №911/3528/21 та відкладено підготовче засідання на 22.03.2022 року.
Судове засідання, призначене на 22.03.2022 року не відбулося.
Ухвалою суду від 10.05.2022 року судове засідання призначено на 07.06.2022 року.
До суду від позивача надійшло клопотання б/н від 06.06.2022 року (вх. №6279/22 від 06.06.2022) про слухання справи без участі сторони позивача.
До суду від відповідача надійшло клопотання б/н від 06.06.2022 (вх. №6246/22 від 06.06.2022) про витребування доказів.
Ухвалою суду від 07.06.2022 року клопотання відповідача б/н від 06.06.2022 року (вх. №6246/22 від 06.06.2022) про витребування доказів задоволено, закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи на 28.06.2022 року.
Представник позивача у судовому засіданні 28.06.2022 року подав письмові пояснення та розрахунок заборгованості на виконання вимог ухвали суду.
Представник позивача у судовому засіданні 28.06.2022 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 28.06.2022 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві і запереченнях та просив суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об'єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 28.06.2022 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Комунальним підприємством Обухівської міської ради «Обухівський ринок» та Фізичною особою-підприємцем Колосом Володимиром Володимировичем 01.09.2013 року укладено Договір №369 про надання послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі (далі - Договір №369), згідно умов п. 1 якого предметом договору є надання послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі загальною площею 30,0+30,0 кв. метрів, що розташоване на території КП Обухівської міськради «Обухівський ринок».
Згідно п. 3 Договору №369, сума вартості послуг залежить від кількості займаних торговельних місць: а) одне торговельне місце згідно Правил торгівлі на ринках м. Обухова та рішення виконкому Обухівської міської ради №733 від 06.08.2013 року становить 2 кв. мертів та вартість його обслуговування становить 3,30 грн. з ПДВ; б) в разі зміни вартості послуг, за згодою сторін, вартість підлягає зміні без переоформлення договору; в) оплата за договором проводиться згідно виставлених рахунків щомісячно шляхом перерахування підприємцем на поточний рахунок КП Обухівської міськради "Обухівський ринок" до 10 числа поточного місяця. Якщо передплата не здійснена підприємцем згідно з даним договором на протязі 15 календарних днів, адміністрація ринку має право заборонити підприємцю здійснювати торговельну діяльність та розірвати умови договору в односторонньому порядку; г) у випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період; д) послуги ринку 99,00 грн. в день з ПДВ; є) у випадку припинення торговельної діяльності на час відпустки підприємця оплата проводиться за тарифом 3,05 грн. з ПДВ згідно рішення виконкому Обухівської міської ради №733 від 06.08.2013 року. Для застосування цього тарифу підприємець повинен надати адміністрації КП Обухівської міськради «Обухівський ринок» довідку з ДПІ в Обухівському районі про припинення підприємницької діяльності згідно законодавства та щоденного обстеження контролером підприємства на предмет закриття торгової точки (палатки).
Відповідно до п. 5 Договору №369, Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання, якщо інше не передбачено договором. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна з сторін не вимагає його припинення або переукладення, тоді договір кожного разу вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору №369 ним передано відповідачу торговельне місце та надано послуги з його утримання. Однак, відповідач, здійснюючи торгівельну діяльність на території позивача, що підтверджується Актами обстеження робочого місця за період з грудня 2018 року по 01.11.2021 року, визначені договором зобов'язання з оплати послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі, виконав частково сплативши 20500,00 грн., що підтверджується банківськими виписками у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість за період з 01.12.2018 по 30.11.2021 у сумі 140293,00 грн. Зі слів позивача, відповідач відмовлявся від отримання виставлених позивачем рахунків для оплати послуг про що адміністрацією ринку на таких рахунках та підсумкових рахунках на кінець поточного року зроблено помітку «від отримання та підпису відмовився».
Також, між Комунальним підприємством Обухівської міської ради «Обухівський ринок» та Фізичною особою-підприємцем Колосом Володимиром Володимировичем 01.09.2013 року укладено Договір №143 про надання послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі (далі - Договір №143), згідно умов п. 1 якого, предметом договору є надання послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі загальною площею 10,5 кв. метрів, що розташоване на території КП Обухівської міськради «Обухівський ринок». Торговельне місце облаштовано тимчасовою нестаціонарною спорудою, яка на праві приватної власності належить підприємцю та встановлено згідно рішення Обухівської міської ради №1183 від 03.11.2011 року (п. 1.2 Договору №143).
Згідно п. 3 Договору №143, сума вартості послуг залежить від кількості займаних торговельних місць: а) одне торговельне місце згідно Правил торгівлі на ринках м. Обухова та рішення виконкому Обухівської міської ради №733 від 06.08.2013 року становить 2 кв. мертів та вартість його обслуговування становить 3,30 грн. з ПДВ; б) в разі зміни вартості послуг, за згодою сторін, вартість підлягає зміні без переоформлення договору; в) оплата за договором проводиться згідно виставлених рахунків щомісячно шляхом перерахування підприємцем на поточний рахунок КП Обухівської міськради "Обухівський ринок" до 10 числа поточного місяця. Якщо передплата не здійснена підприємцем згідно з даним договором на протязі двох календарних місяців, ринок має право заборонити підприємцю здійснювати торговельну діяльність та розірвати умови договору в односторонньому порядку з винесенням питання на виконком Обухівської міської ради про зупинення дії рішення на встановлення торговельного павільйону та його демонтаж; г) у випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період; д) послуги ринку 17,325 грн. в день з ПДВ; є) у випадку припинення торговельної діяльності на час відпустки підприємця оплата проводиться за тарифом 3,05 грн. з ПДВ згідно рішення виконкому Обухівської міської ради №733 від 06.08.2013 року. Для застосування цього тарифу підприємець повинен надати адміністрації КП Обухівської міськради «Обухівський ринок» довідку з ДПІ в Обухівському районі про припинення підприємницької діяльності згідно законодавства та щоденного обстеження контролером підприємства на предмет закриття торгової точки (палатки).
Вартість оренди в подальшому змінювалась на підставі Рішення Виконкому Обухівської міської ради №187 від 04.04.2017 року, №88 від 05.02.2019 року та наказу КП «Обухівський ринок» №2 від 02.03.2021 року.
Відповідно до п. 5 Договору №143, Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання, якщо інше не передбачено договором. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна з сторін не вимагає його припинення або переукладення, тоді договір кожного разу вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.
Згідно заяви відповідача від 01.08.20221 року, копію якої долучено до матеріалів справи, Договір №143 вважається розірваним.
Як зазначає позивач, на виконання умов Договору №143 ним передано відповідачу торговельне місце та надано послуги з його утримання. Однак, відповідач, здійснюючи торгівельну діяльність на території позивача, що підтверджується Актами обстеження робочого місця за період січень 2019 року - 01.11.2021 року, визначені договором зобов'язання з оплати послуг з утримання торговельного місця для забезпечення здійснення торгівлі виконував неналежним чином, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість за період з 01.01.2019 по 31.07.2021 у сумі 19058,02 грн. Зі слів позивача, відповідач відмовлявся від отримання виставлених позивачем рахунків для оплати послуг та актів виконаних робіт про що адміністрацією ринку на таких рахунках та підсумкових рахунках на кінець поточного року зроблено помітку «від отримання та підпису відмовився».
Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві зазначив, що згідно Протоколу №11 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 27.03.2020 року та Протоколу №12 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 03.04.2020 року призупинено на території Обухівської ОТГ Київської області роботу ринків та павільйонів до покращення епідеміологічної ситуації. Враховуючи зазначене, послуги за Договорами за період з 12.03.2020 по 30.04.2020 позивачем не надавались, а нарахування заборгованості та штрафних санкцій є безпідставними. Також, відповідачем зазначено про застосування строків позовної давності стосовно нарахованої за Договорами пені визначеними ним періодами та основної заборгованості у сумі 40901,10 грн. На думку відповідача, всі рахунки за Договором №143 є невірними, оскільки, встановлені незаконним наказом КП «Обухівський ринок» №2 від 02.03.2021 року; додані до позовної заяви акти обстеження не підтверджують факт здійснення відповідачем підприємницької діяльності та є неналежними доказами у справі; позивачем не доведено факту надання послуг за Договорами, оскільки, в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі наданих послуг; рахунки на оплату послуг не направлялись відповідачу, складені з недоліками без зазначення тарифів; відповідачем Договір №369 не підписувався, а у випадку його укладення припинив свою дію 23.03.2015 року у зв'язку із укладенням Договору №397 від 23.03.2015.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем відповідачу на оплату наданих послуг за Договором №143 виставлялись рахунки №262 від 01.01.2019, №262 від 01.02.2019, №261 від 01.03.2019, №266 від 01.04.2019, №265 від 01.05.2019, №271 від 01.06.2019, №273 від 01.07.2019, №272 від 01.08.2019, №270 від 01.09.2019, №270 від 01.10.2019, №269 від 01.11.2019, №269 від 01.12.2019, №262-263 від 01.01.2019-31.12.2019, №270 від 01.01.2020, №271 від 01.02.2020, №272 від 01.03.2020, №270 від 01.04.2020, №207 від 01.05.2020, №223 від 01.06.2020, №222 від 01.09.2020, № 223 від 01.10.2020, №221 від 01.08.2020, №223 від 01.11.2020, №223 від 01.12.2020, №270-223 від 01.01.2020-31.12.2020, №222 від 01.01.2021, №228 від 01.03.2021, №227 від 01.02.2021, №229 від 01.04.2021, №229 від 01.05.2021, №231 від 01.06.2021, №231 від 01.07.2021, №222-231 від 01.01.2021-15.11.2021.
Також, позивачем відповідачу на оплату наданих послуг за Договором №369 виставлялись рахунки №263 від 01.02.2019, №263 від 01.01.2019, №267 від 01.04.2019, №262 від 01.03.2019, №272 від 01.06.2019, №273 від 01.08.2019, №274 від 01.07.2019, №271 від 01.09.2019, №271 від 01.10.2019, №265 від 01.05.2019, №263-270 від 01.01.2019-01.12.2019, №271-224 від 01.01.2020-01.12.2020, №271 -224 від 01.01.2020-01.12.2020, №271-224 від 01.01.2020-01.12.2020, №272 від 01.02.2020, №271 від 01.01.2019, №213 від 01.04.2020, №273 від 01.03.2020, №224 від 01.06.2020, №208 від 01.05.2020, №222 від 01.08.2020, №223 від 01.07.2020, №221 від 01.09.2020, №224 від 01.10.2020, №224 від 01.11.2020, №224 від 01.12.2020, №228 від 01.02.2021, №229 від 01.03.2021, №230 від 01.05.2021, №230 від 01.04.2021, №223 від 01.01.2021, №232 від 01.07.2021, №232 від 01.06.2021, №266 від 01.08.2021, №227 від 01.09.2021, №470 від 01.10.2021, №229 від 01.11.2021, №223-229 від 01.01.2021-01.11.2021, №223-229 від 01.01.2021-01.11.2021.
Згідно пп. в) п. 3 Договору №143 та Договору №369, оплата за договором проводиться згідно виставлених рахунків щомісячно шляхом перерахування підприємцем на поточний рахунок КП Обухівської міськради «Обухівський ринок» до 10 числа поточного місяця.
Як зазначено позивачем, відповідач відмовлявся від отримання рахунків для оплати наданих послуг за Договорами. На підтвердження здійснення відповідачем підприємницької діяльності на території позивача до матеріалів справи додано складені комісією ринку КП ОМР «Обухівський ринок» Акти обстеження, якими зафіксовано, що станом на 25.11.2019, 20.08.2020, 19.10.2021 відповідач здійснював підприємницьку діяльність - роздрібну торгівлю продуктами харчування в павільйоні №22, №6 на підставі Договорів №143 та №369. Зазначені Акти обстеження містять відмітку про відмову відповідача від отримання рахунків на оплату. До матеріалів справи також додано копію довідки контролера ринку Турчин С.М. згідно якої зафіксовано, що відповідач сплачував за спожиту електричну енергію, що також відображено у книзі реєстрації використаної електричної енергії та її сплати.
Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона - виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони - замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Суд зазначає, що предметом доказування у справах про стягнення грошових коштів за надані послуги є насамперед факт отримання таких послуг та подальше використання результату, а не лише наявність первинних документів. Отримання послуг повинно бути підтверджене належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які б свідчили про реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання (використання результату отриманої послуги у господарській діяльності).
Процес надання послуг є господарською операцією. У зв'язку з чим, на суб'єктів підприємницької діяльності поширюється обов'язок вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність до уповноважених осіб. Усі господарські операції, у тому числі і надання послуг, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування.
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, суд зазначає, що відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту здійснення ним підприємницької діяльності на території позивача, доказів припинення підприємницької діяльності згідно умов пп. є) п. 3 Договорів не надано, як і не спростовано твердження позивача про відмову від отримання рахунків на оплату.
Оплаті зі сторони замовника підлягає саме надана послуга, факт реального надання якої підлягає доведенню належними та допустимими доказами відповідно до ст.ст 73-79 ГПК України. Висновок про те, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором викладено в постанові Верховного Суду України від 02.10.2012 року у справі №23/326.
Суд зазначає, що пасивна бездіяльність відповідача в частині відсутності реагування на виставлені позивачем рахунки на оплату не є добросовісною поведінкою суб'єкта господарювання та відповідно не зумовлює відсутність у нього обов'язку з оплати наданих позивачем послуг, враховуючи також той факт, що умовами п. 3 Договорів оплата за надані послуги здійснюється саме на підставі рахунків на оплату, а не актів виконаних робіт.
Недоліки в рахунках на оплату, про які зазначає відповідач, не свідчать про необґрунтованість здійснених позивачем розрахунків вартості фактично наданих послуг та не є підставою для відмови від їх оплати.
Судом враховано, що нормами діючого законодавства та умовами Договорів не передбачено, що підписання актів приймання-передачі є виключною підставою для їх оплати. Факт надання позивачем послуг підтверджується доданими до позову матеріалами та відповідачем належними доказами не спростовано.
У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 року у справі №916/2403/18 зроблено висновок, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 11 ЦК України).
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі №911/3685/17.
Так, судом враховано, що відповідачем частково сплачено надані позивачем послуги за Договором №369 на суму 20500,00 грн.
Суд не погоджується з твердженнями відповідача стосовно того, що Договір №369 від 01.09.2013 року припинив свою дію. Так, відповідно до п. 5 Договору №369, Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання, якщо інше не передбачено договором. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна з сторін не вимагає його припинення або переукладення, тоді договір кожного разу вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах.
Матеріали справи не містять доказів того що відповідач звертався до позивача з заявою про припинення Договору №369 від 01.09.2013 року, а отже, відбувалась автоматична пролонгація договору, у зв'язку з відсутністю заяв про припинення його дії, що відповідачем не спростовано.
Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Стосовно безпідставності встановлення позивачем тарифів згідно наказу КП «Обухівський ринок» №2 від 01.03.2021 року суд зазначає, що повноваження щодо зміни тарифів на послуги ринку надано позивачу згідно п. 3.9 ст. 3 Статуту КП ОМР «Обухівський ринок» від 28.03.2021 року. Положення ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на які посилається відповідач стосуються встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, в той час як, предметом Договору №143 є надання послуг з утримання торгівельного місця для забезпечення здійснення торгівлі.
Щодо заперечень відповідача стосовно безпідставності нарахування заборгованості та штрафних санкцій в період дії карантинних обмежень та рішень органів місцевого самоврядування, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року №211 (далі - Постанова №211), на усій території України встановлено карантин з 12.03.2020 по 24.04.2020.
Відповідно до п. 3.1 Протоколу №11 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 17.03.2020 року призупинено на території Обухівської міської ОТГ Київської області діяльність ринків та павільйонів незалежно від форм власності. Також, відповідно до п. 1 Протоколу №12 11 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 03.04.2020 року продовжено заборону на роботу ринків до покращення епідеміологічної ситуації.
Протоколом №18 позачергового засідання комісії ТЕБ та НС виконавчого комітету Обухівської міської ради від 30.04.2020 року скасовано заборону на роботу ринків.
Таким чином, враховуючи заборону на діяльність ринків з 12.03.2020 по 30.04.2020, встановлену зазначеними рішеннями Виконавчого комітету Обухівської міської ради, виставлені позивачем рахунки на оплату №272 від 01.03.2020, №207 від 01.04.2020 за Договором №143 та рахунки на оплату №273 від 01.03.2020, №208 від 01.04.2020 є безпідставними та не підлягають оплаті відповідачем.
Посилання позивача на те, що відповідачем здійснювалась торгівля продовольчими товарами за вказаний період з дотриманням санітарно-епідеміологічних вимог, що підтверджується свідченнями ініціативної групи підприємців, викладеними у клопотанні від 17.03.2020 року про надання дозволу на здійснення торгівлі, не приймаються судом, оскільки у розумінні ст.ст. 74-79 ГПК України таке клопотання не є належним, допустимим та достатнім доказом здійснення відповідачем торгівлі попри встановлену органом місцевого самоврядування заборону роботи ринку, де відповідач здійснює господарську діяльність.
Будь-яких листів, які би надавали дозвіл відповідачу на здійснення підприємницької діяльності за період з 12.03.2020 по 30.04.2020 попри наявну заборону на роботу ринків, встановлену рішенням Виконавчого комітету Обухівської міської ради, матеріали справи не містять. Доказів роботи ринку у період попри встановлену рішення Виконавчого комітету Обухівської міської ради заборону до матеріалів справи також не надано.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості згідно рахунків на оплату №272 від 01.03.2020 та №207 від 01.04.2020 у сумі 955,64 грн. за Договором №143, а також, позовні вимоги згідно рахунків на оплату №273 від 01.03.2020 та №213 від 01.04.2020 у сумі 5460,00 грн. за Договором №369 задоволенню не підлягають.
Стосовно заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності за вимогами позивача про стягнення заборгованості за Договором №369 у сумі 40901,10 грн.
Досліджуючи питання пропуску позивачем строку позовної давності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною 1 ст. 260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
У відповідності до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому, у випадку пред'явлення позову особою, право якої порушене відлік позовної давності обчислюється з моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Так, позивачем заявлено до стягнення 40901,10 грн. заборгованості, яка виникла за 2018 рік. Однак, суд зазначає, що належних доказів на підтвердження існування заборгованості у сумі 40901,10 грн. матеріали справи не містять. Приписами статей 73, 74 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Неподання позивачем всіх доказів на підтвердження існування заборгованості, в даному випадку рахунків на оплату, а також, доказів часткового погашення такої заборгованості у сумі 10000,00 грн. позбавляє суд можливості достеменно встановити розмір заборгованості, а також періоди прострочення, що також позбавляє суд можливості встановити чи дотримано позивачем строки позовної давності для звернення до суду в частині вказаних вимог.
Позивачем не доведено належними ти допустимими доказами існування заборгованості в заявленому розмірі, а тому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №369 у сумі 40901,10 грн.
В той же час, на підтвердження заборгованості за Договором №369 у сумі 5148,00 грн., яку відображено у розрахунку заборгованості, до матеріалів справи додано рахунки на оплату №264 від 01.11.2018 на суму 2574,00 грн. та №263 від 01.12.2018 року на суму 2574,00 грн. Наявність зазначеної заборгованості відповідачем не спростовано, клопотань про застосування строків позовної давності до позовних вимог в цій частині не заявлено.
Таким чином, оскільки, відповідачем належним чином не спростовано викладених позивачем у позові обставин, факт надання спірних послуг протягом спірного періоду не спростовано, контррозрахунку та доказів на підтвердження погашення заборгованості відповідачем не надано, а тому, з урахуванням встановлених вище обставин, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги за Договором №143 складає 103932,00 грн., а за Договором №369 складає 18102,38 грн. Станом на час прийняття рішення зазначена заборгованість не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, а тому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в зазначених сумах.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 461,10 грн., нараховану на заборгованість відповідача за Договором №143 від 01.09.2013 року та пеню у сумі 10493,49 грн., нараховану на заборгованість відповідача за Договором №369 від 01.09.2013 року згідно виконаного ним розрахунку. Також, у відповідності до ст. 625 ЦК України, позивач просить суд стягнути з відповідача 516,49 грн. 3% річних та 1009,83 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за Договором №143 від 01.09.2013 року та 12972,19 грн. 3% річних, 7621,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість відповідача за Договором №369 від 01.09.2013 року.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно п.п. г) п. 3 Договорів, у випадку ненадходження коштів за надані послуги до закінчення поточного місяця нараховується пеня від суми заборгованості з початку наступного місяця за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у зазначений період.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування строків позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, нарахованої на заборгованість за Договором №143 та Договором №369.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, для вимог про стягнення пені встановлена спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Позовна заява, відповідно до якої відкрито провадження у даній справі, зареєстрована 30.11.2021, однак, як вбачається з конверту, у якій така позовна заява направлена до суду, поштове відправлення за №0870302929208, у якому направлено позов з додатками, прийнято для відправлення відділенням зв'язку 26.11.2021 року.
З доданого позивачем розрахунку пені вбачається, що пеня нарахована позивачем на загальні суми боргу шляхом додавання залишку заборгованості на кінець року до заборгованості за поточний період, внаслідок чого пеня розрахована на загальну заборгованість за рік, а не за кожним рахунком на оплату окремо, внаслідок чого позивач невірно визначив як суми, на які повинна нараховуватись пеня, період нарахування пені, так і її розмір.
Судом встановлено, що спеціальний строк позовної давності в один рік, протягом якого позивач мав право звернутися з вимогою про стягнення пені за Договором №143 сплив щодо рахунків за січень-грудень 2019 року та січень-травень 2020 року, та за Договором №369 сплив щодо рахунків за листопад-грудень 2018 року, січень-грудень 2019 року, січень-травень 2020 року.
Таким чином, пеня має нараховуватись на заборгованість за Договором №369, яка виникла у червні 2020 року по листопад 2021 року та за Договором №143, яка виникла у червні 2020 по липень 2021 року.
Згідно вірного розрахунку, зробленого судом, за кожним рахунком на оплату окремо, враховуючи п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, ч. 6 ст. 232 ГПК України, періоди нарахування, часткові оплати, розмір пені за Договором №369 складає 4098,04 грн., є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача; розмір пені за Договором №143 складає 639,72 грн., однак, позивачем розмір пені визначено у сумі 460,10 грн., тому, стягненню підлягає зазначена сума, оскільки, суд під час прийняття рішення не може вийти за межі позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З доданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що 3% річні та інфляційні втрати нараховано на загальні суми боргу шляхом додавання залишку заборгованості на кінець року до заборгованості за поточний період, внаслідок чого 3% річних та інфляційні втрати розраховано на загальну заборгованість за рік, а не за кожним рахунком на оплату окремо, внаслідок чого позивач невірно визначив як суми, на які повинні нараховуватись 3% річних та інфляційні втрати, період нарахування і їх розмір.
Згідно вірного розрахунку зробленого судом за кожним рахунком на оплату окремо, враховуючи періоди нарахування та часткові оплати, за Договором №369 розмір 3% річних складає 1524,41 грн., а розмір інфляційних втрат складає 4945,56 грн., за Договором №143 розмір 3% річних складає 250,43 грн., а розмір інфляційних втрат складає 798,79 грн. є обґрунтованим, арифметично вірним та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у зазначених сумах.
Усі інші твердження та заперечення відповідача не спростовують вищевикладених висновків суду.
Крім того, суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, №4241/03, від 28.10.2010).
Частиною 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Судом також враховано, що згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 231, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Обухівський ринок» до Фізичної особи - підприємця Колоса Володимира Васильовича про стягнення заборгованості задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Колоса Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Обухівський ринок» (08702, Київська область, м. Обухів (пн), вул. Каштанова, буд. 14, код ЄДРПОУ 38767200) 132259 (сто тридцять дві тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 00 коп. основного боргу за Договором №369 від 01.09.2013 року, 4098 (чотири тисячі дев'яносто вісім) грн. 04 коп. пені, 1524 (одну тисячу п'ятсот двадцять чотири) грн. 41 коп. 3% річних, 4945 (чотири тисячі дев'ятсот сорок п'ять) грн. 56 коп. інфляційних втрат.
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Колоса Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Обухівський ринок» (08702, Київська область, м. Обухів (пн), вул. Каштанова, буд. 14, код ЄДРПОУ 38767200) 18102 (вісімнадцять тисяч сто дві) грн. 38 коп. основного боргу за Договором №143 від 01.09.2013 року, 460 (чотириста шістдесят) грн. 10 коп. пені, 250 (двісті п'ятдесят) грн. 43 коп. 3% річних, 798 (сімсот дев'яносто вісім) грн. 79 коп. інфляційних втрат.
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Колоса Володимира Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Обухівський ринок» (08702, Київська область, м. Обухів (пн), вул. Каштанова, буд. 14, код ЄДРПОУ 38767200) 2436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) грн. 58 коп. витрат по сплаті судового збору.
5. В іншій частині позову відмовити.
6.Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 19.07.2022 року.
Суддя Д.Г. Заєць