вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" липня 2022 р. Справа№ 910/2894/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Буравльова С.І.
секретар судового засідання - Добрицька В.С.
учасники справи:
від позивача: не з'явився (не вийшов на зв'язок)
від відповідача: Нікогосян Олександр Сергійович
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022
у справі №910/2894/21 (суддя Літвінова М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша логістична компанія"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення штрафу за несвоєчасну доставку вантажу у розмірі 461828,10 грн
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша Логістична Компанія" (21037, м. Вінниця, вул. Академіка Ющенка, буд.6, прим.99, ідентифікаційний код 37678031) штраф за несвоєчасну доставку вантажу на суму в розмірі 231414 (двісті тридцять одна тисяча чотириста чотирнадцять) грн 05 коп. та судовий збір у розмірі 6942 (шість тисяч дев'ятсот сорок дві) грн 42 коп.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що факт порушення відповідачем правил перевезення вантажу належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, розрахунок штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 462828,10 грн є обґрунтованим, арифметично правильним та відповідає фактичним обставинам справи.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Судові витрати, пов'язані із розглядом апеляційної скарги, покласти на позивача. Розгляд апеляційної скарги провести в судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що спеціальним законом, який повинен застосовуватись до правовідносин з приводу обчислення позовної давності за договором перевезення є ст. 315 ГК України. При цьому судом першої інстанції правомірно, відповідно до ч. 4 ст. 315 ГК України визначено, що у вирішенні питання про початок перебігу строку позовної давності у справі необхідно виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку для її розгляду, незалежно від того чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника. Разом з тим, на переконання відповідача суд першої інстанції неправомірно застосував до спірних правовідносин ч. 4 ст. 315 ГК України та допустив помилку при обрахуванні строків пред'явлення претензії та її розгляду, а саме не урахував характер вимог, що є предметом спору із договору перевезення.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2022 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" у справі №910/2894/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2022 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2894/21. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/2894/21.
15.06.2022 на адресу суду надійшли матеріали справи №910/2894/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21 задоволено. Поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21. Відкрито апеляційне провадження за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21. Розгляд справи призначено на 13.07.2022.
До суду 22.06.2022 від представника Акціонерного товариства "Українська залізниця" - Нікогосяна О.С. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду 13.07.2022 о 13:20 год.
До суду 06.07.2022 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Перша логістична компанія" - Клименка А.П. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду 13.07.2022 о 13:20 год.
Ухвалами суду від 27.06.2022 та 07.07.2022 клопотання учасників справи задоволено та ухвалено здійснювати судове засідання у режимі відеоконференції.
28.06.2022 на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який було направлено 24.06.2022, у якому позивач просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 04.05.2022 без змін.
В обґрунтування свого відзиву позивач зазначав, що відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, у межах якого особа має право звернутися до суду, не може починатися строком на реалізацію права на досудове урегулювання спору.
Крім того позивач зазначав, що у даному випадку позов до перевізника може бути пред'явлений протягом 6 місяців з дня одержання відповіді на претензію, однак, як убачається з матеріалів справи відповідач у відповіді на претензії позивача не розглянув претензії, а повідомив про те, що термін на розгляд і надання і надання відповіді на претензії буде відновлено після урегулювання ситуації, зважаючи на обставини непереборної сили, викликаної унаслідок короно вірусної хвороби.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Звертаючись з позовом Товариство зазначало, що відповідачем всупереч установленим Правилам обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086 було прострочено термін доставки вантажу, відправленого за указаними залізничними накладними на 2 та більше діб, у зв'язку з чим позивачем нараховано штраф за несвоєчасну доставку вантажу залізницею у розмірі 462828,10 грн (10%, 30% від провізної плати).
З матеріалів господарської справи убачається наступне, що 12.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перша логістична компанія" як замовником та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (найменування змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця") як перевізником укладено договір №08541/ЦТЛ-2018 про надання послуг (далі - договір) предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги (п.1.1).
Відповідно до п.8.1 договору сторони домовились про використання електронного документообігу.
Згідно п.8.8 договору у разі судового розгляду справи чи виникненні претензійної практики, використовується візуальне відображення електронних документів на папері.
Пунктом 12.1 договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладними ЕЦП в АС "Месплан", або АС "Клієнт УЗ" або вчинення замовником будь-якої дії на виконання цього договору і діє з 20.02.2018 до 31.12.2018. Якщо жодна із сторін не звернеться з письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії цього договору.
На виконання умов зазначеного договору відповідачем у листопаді 2019 року надавались позивачу послуги залізничного перевезення вантажу, одержувачем якого було Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (ТОВ "ТІС"), а відправником - позивач.
Указані перевезення оформлені наступними залізничними накладними:
- по маршруту: ст. Дунаївці Південно-Західної залізниці - ст. Чорноморська Одеської залізниці №№32964017 від 29.11.2019, 32963837 від 29.11.2019, 32963985 від 29.11.2019, 32963993 від 29.11.2019, 32910424 від 25.11.2019;
- по маршруту: ст. Бар Південно-Західної залізниці - ст. Чорноморська Одеської залізниці №№32876799 від 22.11.2019, 32889230 від 23.11.2019, 32895187 від 24.11.2019, 32895146 від 24.11.2019, 32889040 від 23.11.2019, 32881955 від 22.11.2019, 32888844 від 23.11.2019;
- по маршруту: ст. Суховоля Південно-Західної залізниці - ст. Чорноморська Одеської залізниці №№32768053 від 13.11.2019, 32843732 від 20.11.2019, 32843716 від 20.11.2019, 32846636 від 20.11.2019, 32850000 від 20.11.2019, 32674905 від 06.11.2019, 32663817 від 05.11.2019, 32666802 від 05.11.2019;
- по маршруту: ст. Вирівка Південно-Західної залізниці - ст. Чорноморська Одеської залізниці №№32744062 від 12.11.2019, 32744252 від 12.11.2019, 32742322 від 12.11.2019, 32746638 від 12.11.2019, 32742728 від 12.11.2019.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом ст.307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі.
Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.
Згідно з ст.908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.
Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Частиною 1 ст.919 Цивільного кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Відповідно до ч.1 ст.313 Господарського кодексу України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі.
Згідно з ч.1 ст.920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Частиною 5 ст.307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць України (далі - Статут), який визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (п.2 Статуту).
Відповідно до п.5 Статуту на підставі цього Статуту Мінтранс затверджує:
а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила);
б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів;
в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів);
г) інші нормативні документи.
Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно з п.6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення;
Пунктом 22 Статуту передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Відповідно до п.23 Статуту відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Дата приймання і видачі вантажу засвідчується на накладній календарним штемпелем станції.
Згідно з абз.1 п.28 Правил приймання вантажів до перевезення (ст.ст.7, 9, 13, 22, 24, 37, 39 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082 договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній.
Відповідно до п.1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 №138) та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084 на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. Накладна згідно з цими Правилами може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП).
Тобто, електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Відповідно до п.41 Статуту залізниці зобов'язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни.
Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць.
Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення.
Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження унаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.
Згідно з п.1.2 Правил обчислення термінів доставки вантажів (ст.ст.41, 116 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №865/5086 (далі - Правила), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.
Відповідно до підпункту 1.1.1 п.1.1 Правил, у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.
Пунктом 2.1 Правил передбачено, що обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на число місяць".
Згідно з п.2.4 Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов'язані з відправленням і прибуттям вантажу.
Відповідно до п.2.9 Правил у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.
Відповідно до п.2.10 Правил вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.
У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження унаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення, до закінчення встановленого терміну доставки (п.2.11 Правил).
Частиною 1 ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт" у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Відповідно до п.116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:
10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;
20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;
30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.
Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.
Відповідно до інформаційного листа ВГСУ України №01-06/420/2012 від 04.04.2012, нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Установлений ст.116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш ніж на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченої ст.116 Статуту штрафу відсутні.
Згідно п.8 Правил видачі вантажів, зареєстрованих наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083 оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.
Судом першої інстанції було установлено, та що підтверджується календарними штемпелями на накладних, які додані до позовної заяви, вантаж відповідачем доставлено позивачу з порушенням установленого терміну доставки, визначеного ст.41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.
Отже, відповідно до розрахунку позивача загальна сума штрафу за прострочку доставки вантажу складає - 462 828,10 грн.
При цьому судом першої інстанції було установлено, що відповідачем не заперечувався факт прострочення доставки вантажу, крім дат відправлення та видачі вантажу за досильними накладними №42995910 (основна накладна №32889040) та №42298703 (основна накладна №32663817).
Суд відхиляє зазначені твердження відповідача, з огляду на те, що акти, які перелічені у графі 49 основних накладних відповідачем суду не надані, а отже суд позбавлений можливості установити наявність/відсутність підстав для продовження терміну доставки вантажу не з вини залізниці.
Ураховуючи вищенаведені обставини та беручи до уваги установлення факту порушення відповідачем правил перевезення вантаж, що є також документально підтверджено, то розрахунок штрафу за несвоєчасну доставку вантажу в розмірі 462828,10 грн є обґрунтованим, арифметично правильним та відповідає фактичним обставинам справи.
Стосовно доводів відповідача у апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем строку позовної давності (для звернення до суду з відповідним позовом) колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися з вимогою про захист цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч.1 ст.258 Цивільного кодексу України для окремих вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Положеннями ст.257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а статті 258 названого Кодексу до окремих вимог встановлено позовну давність в один рік.
Частиною 3 ст.925 Цивільного кодексу України, яка є загальною нормою, визначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).
Як зазначалося, приписами ч.1 ст.258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Що ж до перевезення вантажів залізницею, то відповідно до ст.136 Статуту позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог ст.134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред'явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обмеження.
Частиною 5 ст. 307 Господарського кодексу України, яка кореспондується з ч.4 ст.909 та ст.920 Цивільного кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, ст.ст.134, 136 Статуту є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу позовної давності за позовами про відшкодування збитків унаслідок недостачі вантажобагажу. Статут затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, і останні зміни до зазначених статей Статуту вносилися постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2002 №1973.
Господарський кодекс України прийнятий 16.01.2003 і набрав чинності з 01.01.2004, і ст.315 цього Кодексу передбачено певні особливості обчислення позовної давності за договором перевезення; він також є спеціальним законом, який повинен застосовуватися до правовідносин сторін переважно щодо норм права як такий, що прийнятий пізніше та містить порядок обчислення позовної давності.
Відтак положення ст.ст.134, 136 Статуту слід застосовувати у системному зв'язку з положеннями ст.315 Господарського кодексу України таким чином, що позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на пропозицію позивача або з дня закінчення строку, встановленою ч.3 ст.315 Господарського кодексу України для відповіді на пропозицію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності у розумінні цієї норми Господарського кодексу України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини друга та третя статті 315 Господарського кодексу України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
Крім того зазначена правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі №910/11949/20.
При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, у межах якого особа має право звернутися до суду, не може починатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у постановах від 11.04.2019 у справі №905/729/18, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 10.09.2019 у справі №905/2303/18.
Таким чином, позов до перевізника у цій справі мав бути пред'явлений протягом 6 місяців після спливу 6 - місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії, та 3 - місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст.ст.134, 136 Статуту та ст.315 Господарського кодексу України.
Судом було установлено, що позивач направив відповідачу претензії про прострочення доставки вантажу №379 від 25.03.2020, №373 від 25.03.2020, №375 від 25.03.2020, №374 від 25.03.2020, №377 від 25.03.2020, №376 від 25.03.2020 та №378 від 25.03.2020.
Тобто, позивачем було пред'явлено претензії відповідачу в межах установленого Статутом залізниці строку для пред'явлення претензій.
В той же час, у матеріалах справи наявний лист залізниці №ЦМ-ЮА-175 від 03.04.2020, який було направлено на адресу позивача, зі змісту, якого убачається, що зважаючи на обставини непереборної сили, викликаної унаслідок коронавірусної хвороби, термін на розгляд і надання відповіді на претензії ТОВ "Перша логістична компанія" від 25.03.2020 за №№378, 377, 376, 379, 375, 381, 374, 373, 371, 370, 380, 372, які заявлені товариству з причин порушення терміну доставки вантажу, буде відновлено після врегулювання ситуації. Також зазначено, що претензії №№378, 377, 376, 379, 375, 381, 374, 373, 371, 370, 380, 372 після врегулювання ситуації будуть направлені до регіональної філії "Одеська залізниця" АТ "Українська залізниця" для розгляду та надання відповіді згідно із статтею 131 Статуту залізниць України та Правилами заявлення та розгляду претензій, а також відповідно до наданих регіональним філіям повноважень щодо розгляду претензій.
З матеріалів справи слідує, що позивач у подальшому неодноразово звертався до залізниці із вимогами про повідомлення результату розгляду поданих раніше претензій.
Втім, матеріали справи не містять ані доказів розгляду поданих позивачем до відповідача претензій, ані відповіді на указані вище вимоги.
Отже в даному випадку позов до перевізника може бути пред'явлений протягом 6 місяців з дня одержання відповіді на претензію, однак, як убачається з матеріалів справи відповідач у відповіді на претензії позивача не розглянув претензії, а повідомив про те, що термін на розгляд і надання відповіді на претензії буде відновлено після врегулювання ситуації зважаючи на обставини непереборної сили, викликаної унаслідок коронавірусної хвороби.
При цьому, суд зазначає, що якщо буде установлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п.2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).
Також колегія суддів зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
У разі коли судом на підставі досліджених доказів буде установлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 04.03.2018 у справі №917/1150/17.
Крім того, відповідно до вимог п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, які набрали чинності 02.04.2020 до спливу строку позовної давності у спірних відносинах, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
При цьому суд застосовує до спірних правовідносин положення про продовження строків, визначених ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, на строк дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, на підставі Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Відтак, з огляду на встановлені вище обставини справи суд дійшов висновку, що позивач в даному випадку звернувся до суду у межах позовної давності ураховуючи Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ", яким передбачено продовження строків, визначених ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, на строк дії карантину, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 50% суд зауважує наступне.
Відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст.233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
За ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 546 Цивільного кодексу України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов'язання.
Відповідно до положень ст.3, ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).
Як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Відповідно до ст.ст.73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому, суд зазначає, що позивачем не надано доказів понесення ним збитків унаслідок несвоєчасної доставки вантажів відповідачем, а претензії ТОВ "АП Марін" такими доказами не є.
В той же час, відповідач зазначає, що з січня 2019 року АТ "Українська залізниця" позбавлена пільг зі сплати земельного податку. Крім того, відповідач посилається на те, що зупинка регулярних пасажирських перевезень залізницею з метою запобігання коронавірусної хвороби призвела до неотримання значних доходів.
З наданого відповідачем у матеріали справи проміжного скороченого консолідованого звіт про фінансові результати АТ "Українська залізниця" станом на 30.06.2020, збитки відповідача від господарської діяльності за 6 місяців 2020 року становлять 8792015 тис. грн. Наведене підтверджує доводи відповідача про збитковість АТ "Українська залізниця".
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Приймаючи до уваги вищенаведені обставини, та ураховуючи недоведеність позивачем понесення ним збитків чи будь-яких інших негативних наслідків, викликаних несвоєчасною доставкою вантажу відповідачем, виходячи з загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зменшення нарахованого відповідачу штрафу на 50%, тобто до 231414,05 грн.
Зменшення розміру штрафу на 50% на переконання суду є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін та не порушує інтересів позивача.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.
Судові витрати, згідно до ст. 129 ГПК України покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/2894/21.
4. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 19.07.2022.
Головуючий суддя В.В.Андрієнко
Судді В.В. Шапран
С.І. Буравльов