Справа № 161/23195/21 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.
Провадження № 22-ц/802/589/22 Категорія: 76 Доповідач: Федонюк С. Ю.
07 липня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В.., Осіпука В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача - Давидова П. В.,
представника відповідача - Остапчука Я. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов'язання виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи, за апеляційною скаргою відповідача Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 17 вересня 2012 року він працює в ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» на посаді верстатника широкого профілю. 17 листопада 2021 року ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» видано наказ №278-АГ «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», відповідно до якого керівників структурних підрозділів підприємства зобов'язано забезпечити умови для проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 усім працівникам усіх підрозділів до 08 грудня 2021 року. На виконання вищевказаного наказу йому під підпис вручено письмове повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. В подальшому наказом ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» №248-к/тр від 08 грудня 2021 року його відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, і отримання допуску до роботи. Підставою для його відсторонення від роботи стало невиконання вимоги про надання документу, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, чи документу про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Позивач вказує, що наказ про відсторонення обґрунтований ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236, Наказами Міністерства охорони здоров'я України №2153, №2393.
Вважає, що ДП «ЛРЗ «Мотор» грубо порушило його конституційні права, вимагаючи зробити щеплення та надати медичну інформацію щодо проходження вакцинації від респіраторної хвороби, а також обмежуючи його право заробляти собі на життя своєю працею. Так, на його думку, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», яка регламентує порядок проведення обов'язкового щеплення проти вичерпного переліку захворювань, не передбачає обов'язковість вакцинації проти COVID-19, а тому вказана норма не може бути підставою для обґрунтування законності відсторонення від роботи.
Крім того, зазначає, що діюча постанова Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) про введення карантину є незаконною та не підлягає виконанню. З огляду на порушення порядку введення карантину на території України, вважає такою, що не підлягає застосуванню й постанова КМУ № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Також вказує, що Дорожньою картою із впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України) 24 грудня 2020 року № 3018, встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп. Таким чином, відповідач, зобов'язавши його отримати щеплення проти COVID-19 та відсторонивши його від роботи на час відсутності такого щеплення, фактично поклав на нього обов'язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові. З огляду на це, наказ № 248-к/тр від 08 грудня 2021 року є незаконним, суперечить нормам Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» та Кодексу законів про працю України, оскільки вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень.
Враховуючи наведене, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ДП «ЛРЗ «Мотор» № 248-к/тр від 08 грудня 2021 року «З кадрових питань» про відсторонення його від роботи та поновити його на роботі, зобов'язати відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час його незаконного відсторонення від роботи, а також стягнути понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу покласти на відповідача.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ ДП «ЛРЗ «Мотор» № 248-к/тр від 08 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Зобов'язано ДП «ЛРЗ «Мотор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь час відсторонення від роботи.
У задоволенні позову в частині вимог про поновлення на роботі відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із даним рішенням суду, відповідач ДП «ЛРЗ «Мотор» подало апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду в частині задоволення позову скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки судом не було враховано тієї обставини, що ДП «ЛРЗ «Мотор» на підставі ст. 46 КЗпП України, ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 правомірно відсторонило ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати, а відмова позивача від щеплення викликана виключно його небажанням виконувати акти щодо вакцинації. Тому вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просив апеляційну скаргу відповідача ДП «ЛРЗ «Мотор» залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, оскільки вважає його законним і обгрунтованим.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки в частині позовних вимог щодо поновлення на роботі суд відмовив і в цій частині рішення не оскаржується, то рішення суду першої інстанції в цій частині апеляційним судом не переглядається і на предмет законності та обгрунтованості не перевіряється.
Заслухавши пояснення представників сторін справи, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з таких мотивів.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що саме підзаконним актом обмежено право позивача на працю, а постановою КМУ від 09 грудня 2020 №1236 всупереч Конституції України встановлено обмеження на отримання заробітної плати та позбавлено гарантій щодо відсторонення за законом. Суд вказав, що закони не визначають серед випадків обмеження права на працю обмеження, пов'язані зі щепленням проти COVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року.
Проте з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 працює в ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» на посаді верстатника широкого профілю. Наведене підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а. с. 19-20).
ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» включене до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого Постановою КМУ №83 від 04 березня 2015 року, відноситься до підприємств оборонно-промислового комплексу згідно з розпорядженням КМУ №70-р від 12 лютого 2014 року, а також Постановою КМУ №1221 від 29 грудня 2010 року включене до складу Державного концерну «Укроборонпром».
17 листопада 2021 року ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» видано наказ №278-АГ «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19», за змістом якого підприємство на виконання наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 01 листопада 2021 року №2393 наказує керівникам структурних підрозділів забезпечити умови для проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 усім працівникам усіх підрозділів до 08 грудня 2021 року (а. с. 26).
На виконання вищевказаного наказу відповідачем ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» ОСОБА_1 вручено письмове повідомлення про те, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, працівникам необхідно до 08 грудня 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, наприклад: 1) документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або однієї дози вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в звичайних ситуаціях; 2) міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; 3) висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за формою №028-1/о, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за №1159/19897.
У цьому ж письмовому повідомленні ОСОБА_1 попереджено про те, що в разі якщо до 08 грудня 2021 року він не надасть одного із вищезазначених документів, то 09 грудня 2021 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати (а. с. 27).
Наказом ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» №248-к/тр від 08 грудня 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 09 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а. с. 28).
На виконання наказу Міністерства охорони здоров'я України від 25 лютого 2022 року №380 «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153» ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» видано наказ №55-к/тр від 10 березня 2022 року, відповідно до п. 2.3 якого ОСОБА_1 допущено до роботи з 11 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні (а.с. 111-112).
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Конституційний Суд України у Рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.
Згідно зі статтею 46 КЗпП України допускається відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
За своїм змістом відсторонення від роботи - це призупинення трудових відносин, яке полягає у тимчасовому увільненні працівника від виконання трудових обов'язків з метою відвернення та/або попередження негативних наслідків.
Зокрема, з метою запобігання виникненню і поширенню інфекційних захворювань, небезпечних для населення, законодавство України про охорону здоров'я передбачає відсторонення від роботи у разі необґрунтованої відмови або ухилення працівника від обов'язкового щеплення.
Так, у статті 30 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року закріплена можливість запровадження щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань проведення обов'язкових медичних оглядів, профілактичних щеплень, карантинних заходів в порядку, встановленому законами України.
Спеціальним законом у цій сфері є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ.
Частинами 1 та 2 ст. 12 цього Закону визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відтак, Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року регулює кілька важливих у цій справі питань, зокрема, до обов'язкових профілактичних щеплень віднесені ті, які включені до календаря щеплень, а також ті, що запроваджені проти поширення інфекційних хвороб.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 25 лютого 2020 року № 521 до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133, включений COVID-19.
Згідно із наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» обов'язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають працівники підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04 березня 2015 року № 83.
Працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі ухилення чи відмови від обов'язкового щеплення та у порядку, встановленому законом.
Законодавство України з цього питання містить лише кілька окремих положень:
- порядок і терміни проведення профілактичних щеплень, в тому числі обов'язкових, визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я (частина третя статті 27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення від 24.02.1994 №4004-ХІІ);
- профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків (частина шоста, сьома статті 12 Закону №1645-ІІІ);
- для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, інший визначений медичний працівник, в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров'я або до місця надання медичних послуг осіб, які підлягають щепленню у день, визначений для проведення щеплень. У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року N 551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по закладу охорони здоров'я. Факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз'яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою N 063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником . (пункти 7, 15,17 Положенням про організацію і проведення профілактичного щеплення, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16.09.2011 N595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 11 серпня 2014 року N 551));
- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов'язковим доведенням його до відома осіб, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 46-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 N 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2").
Системний аналіз наведених норм дає суду підстави для висновку, що за відсутності законодавчо визначеного алгоритму дій відсторонення працівника від роботи через ухилення чи відмову від обов'язкового профілактичного щеплення допускається за умов:
- виникнення у працівника обов'язку пройти таке щеплення, про що він має бути проінформований;
- надання працівникові розумного строку для проходження медичного огляду та отримання щеплення чи документу про протипоказання;
- документування факту відмови чи ухилення від щеплення;
- видання керівником підприємства, установи, організації наказу про відсторонення працівника від роботи із зазначенням конкретної правової і фактичної підстави (ухилення чи відмова) та строку відсторонення.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач є працівником підприємства, включеного до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Обов'язковість профілактичного щеплення від COVID-19 для працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04 березня 2015 року № 83, введена наказом МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», який набув чинності 08 листопада 2021 року.
Отже, з цієї дати у позивача виник обов'язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку.
Будь-яких доказів на підтвердження того, що у позивача є протипоказання до проведення вказаного профілактичного щеплення суду не надано.
Таким чином, судом встановлено, що позивач, який працює у ДП «Луцький ремонтний завод «Мотор» (Підприємства, установ та організацій, включених до Переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави) на посаді верстатника широкого профілю, підлягає обов'язковій вакцинації.
Позивач висловив свою позицію щодо проходження профілактичного щеплення, а саме, відмовився від проведення щеплення.
Тому, врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що дії відповідача в даному випадку відповідають законодавчо визначеному алгоритму дій, які передбачають відсторонення працівника від роботи.
Верховний Суд у своїй постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, не праця, а саме життя, здоров'я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров'я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.
Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров'я і безпеки людини над правом на працю.
Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров'я.
З огляду на викладені правові позиції наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.
У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» встановлено, що громадяни України зобов'язані, зокрема, піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Отже, недотримання загальних правових обов'язків, спрямованих на охорону здоров'я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.
Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.
Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов'язку, метою якого є захист здоров'я.
Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 висловив правову позицію про те, що відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов'язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Як свідчить зміст оспорюваного наказу, у ньому зазначено посилання на нормативне обгрунтування і строк відсторонення - до моменту усунення причин відсторонення.
Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством та відповідно до вимог п. 41-6 постанови КМУ N 1236 (в оновленій редакції).
Разом з тим, і Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.
У справі «Соломахін проти України (рішення від 15 березня 2012 року) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.
Можливість відсторонення від роботи у зв'язку з непроходженням щеплення також підтверджується висновками ЄСПЛ у подібних справах, а саме у серпні 2021 року ЄСПЛ відхилив запит про вжиття тимчасових заходів, поданий 672 французькими пожежниками, щодо закону, який передбачає вимогу про обов'язкову вакцинацію для ряду професій, з подальшим відстороненням від роботи в разі її недотримання (Abgrall and 671 Others v. France, запит під заявою № 41950/21).
Також у вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув два запити про вжиття тимчасових заходів, які подані медичними працівниками, щодо їхнього обов'язку вакцинації проти Covid-19 для того, щоб мати змогу продовжувати працювати. Згідно з правилом № 39 Регламенту Суду медики просили застосувати тимчасові заходи та негайно зупинити впровадження закону. Проте, ЄСПЛ відхилив ці прохання, аргументуючи задоволення подібних запитів лише у тих випадках, якщо заявники можуть зіткнутися з реальним ризиком нанесення шкоди (Kakaletri and Others v. Greece, запит під заявою № 43375/21, Theofanopoulou and Others v. Greece, запит під заявою № 43910/21).
Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов'язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): «Що стосується мети, яку переслідує обов'язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров'я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров'я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8».
А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов'язкової вакцинації суд наводить такі доводи (п. 285): «… Хоча система обов'язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров'я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.
В контексті охорони здоров'я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров'я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов'язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.
Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов'язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань».
З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов'язкову вакцинацію має вагомі причини.
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Тобто, в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, тобто є виправданим.
Втручання у вигляді обов'язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, відсторонюються від роботи, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я не тільки всіх працівників даного підприємства, а й захищає таким чином самого працівника, який не отримав щеплення.
За таких обставин колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що судом першої інстанції було невірно надано оцінку наявним у справі доказам, неправильно застосовано норми матеріального права, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення в частині задоволення позову підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в цій частині в задоволенні позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
При поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апелянтом - ДП «ЛРЗ «Мотор» сплачено судовий збір в сумі 2724,00 грн, тому з урахуванням наведених вимог, їх слід стягнути з позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» задовольнити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року в даній справі в частині задоволення позову та стягнення судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.
У позові ОСОБА_1 до Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов'язання виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Луцький ремонтний завод «Мотор» понесені ним судові витрати на сплату судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривень 00 копійок.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді