ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.07.2022Справа № 910/18260/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Картавцевої Ю.В., за участю секретаря судового засідання Негоди І.А., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Верцімахи Галини Андріївни
до Антимонопольного комітету України
про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Пащенко М.В.
Фізична особа-підприємець Верцімаха Галина Андріївна звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, у якому просить суд скасувати рішення Антимонопольного комітету України, викладене у листі від 07.09.2021 №130-29/07-13092 про відмову у залученні позивача до справи про порушення АТ КБ «ПриватБанк» законодавства про захист економічної конкуренції за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг еквайрингу шляхом встановлення завищеної комісії за послуги еквайрингу у якості третьої особи та зобов'язати Антимонопольний комітет України розглянути клопотання відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції», з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 позовну заяву залишено без руху.
30.12.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
31.12.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
За змістом ст. 176 ГПК України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції.
Зважаючи на наведені імперативні приписи пункту 5 ч. 4 ст. 247 ГПК України, дана справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 суд ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.02.2022.
11.02.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
21.02.2022 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, яке обґрунтовано тим, що справа Комітету про порушення АТ КБ «Приватбанк» законодавства про захист економічної конкуренції напряму зачіпає інтереси та права позивача, а отже є необхідним ознайомлення з поданням та розпорядженням про початок розгляду справи, копії яких позивач просить суд витребувати у відповідача.
21.02.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
У підготовче засідання 22.02.2022 прибув представник відповідача, представник позивача не прибув.
Представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання позивача про витребування доказів та просив відкласти підготовче засідання з метою ознайомлення з відповіддю на відзив.
Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів,суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2 статті 81 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено:
1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів);
2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати;
3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа;
4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу;
5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Так, у клопотанні позивачем вказано, що представником позивача направлявся на адресу Комітету адвокатський запит від 18.02.2022 стосовно надання документів, які позивач просить витребувати, однак, суд зазначає що жодних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, а саме копії відповідного запиту та доказів його направлення Комітету, позивачем до суду подано не було, що порушує приписи ч. 2 ст. 81 ГПК України.
Більше того, предметом спору у справі №910/18260/21 є оскарження рішення Комітету у формі листа від 07.09.2021 №130-29/07-13092 про відмову у залученні позивача до справи про порушення АТ КБ «ПриватБанк» законодавства про захист економічної конкуренції, у свою чергу, позивач у поданому клопотанні, не зазначає які саме обставини, що входять до предмета доказування в даній справі можуть підтвердити або спростувати докази, які він просить суд витребувати.
З огляду на викладене, у підготовчому засіданні 22.02.2022 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.
Відповідно до ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З метою належної підготовки справи для розгляду у підготовчому засіданні 22.02.2022 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 29.03.2022.
Разом з тим, статтею 1 Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", згідно п. 1 якого постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до п. 1 Указу Президента України №133/2022 від 14.03.2022 постановлено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Враховуючи викладене, засідання призначене на 29.03.2022 не відбулось.
З огляду на зазначене, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці учасників судового процесу, суддів та працівників апарату суду, суд дійшов висновку про необхідність визначення іншої дати підготовчого засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2022 підготовче засідання призначено на 13.05.2022.
06.05.2022 та 09.05.2022 на електронну пошту суду від позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання 13.05.2022 представники сторін не прибули.
У підготовчому засіданні судом оголошено перерву до 14.06.2022.
07.06.2022 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У підготовче засідання 14.06.2022 прибув представник відповідача, представники позивача не прибули.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, судом відмовлено у його задоволенні, оскільки, позивачем не зазначено обставин, які б свідчили саме про об'єктивну неможливість прибуття в підготовче засідання. Більше того, суд зазначає, що сторони не позбавлені права брати участь у розгляді справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У підготовчому засіданні 14.06.2022 судом з'ясовано, що в процесі підготовчого провадження у даній справі вчинені всі необхідні дії передбачені ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
За наслідками підготовчого засідання судом закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 28.06.2022.
22.06.2022 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судове засідання 28.06.2022 прибув представник відповідача, представник позивача не прибув.
Представник відповідача заперечив проти задоволення клопотання позивача про відкладення судового засідання.
За наслідками розгляду клопотання позивача про відкладення розгляду справи, судом відмовлено в його задоволенні, оскільки, позивачем не наведено тих обставин та не надано на їх підтвердження належних доказів, наявність яких в силу приписів Господарського процесуального кодексу України є підставою для відкладення судового засідання.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 216 ГПК України якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
За наведених обставин судом оголошено перерву в судовому засіданні до 12.07.2022.
08.07.2022 на електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтовано тим, що відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів у мовах воєнного стану, рекомендовано по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду.
У судове засідання 12.07.2022 прибув представник відповідача, який заперечив проти задоволення позовних вимог та проти задоволення клопотання позивача про відкладення судового засідання. Представники позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення судового засідання, судом відмовлено у його задоволенні, оскільки, позивачем не зазначено обставин, які б свідчили саме про об'єктивну неможливість прибуття в судове засідання. Більше того, суд зазначає, що сторони не позбавлені права брати участь у розгляді справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 12.07.2022, за відсутності представників позивача, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.
У судовому засіданні 12.07.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши докази, суд
Правовідносини, пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства, у тому числі й Господарського кодексу України, і відтак - господарськими, а тому справи, що виникають з відповідних правовідносин, згідно з частиною третьою статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" розглядаються господарськими судами.
Положеннями ст. 7 та ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Комітет має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції рішення за заявами і справами. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи. Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Комітету від 19 квітня 1994 року № 5, у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.
Законом України «Про захист економічної конкуренції», який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, саме і встановлено інший порядок судового вирішення спорів за участю органів Комітету.
Зокрема, положеннями частини першої статті 60 цього Закону передбачено право заявника, відповідача, третьої особи оскаржити рішення органів Комітету повністю або частково саме до господарського суду.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 39 Закону України «Про захист економічної конкуренції» третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.
Виходячи із системного тлумачення положень вищезазначених норм законодавства, суд приходить до висновку, що відмова Комітету в залучені до справи третьої особи є рішенням Комітету, оформленим не розпорядженням, а листом. Отже, таке рішення може бути оскаржене заявником у господарському суді.
Схожа позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17.
Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець Верцімаха Галина Андріївна (позивач, заявник) звернулася до Антимонопольного комітету України із клопотанням про залучення третьої особи до участі у справі про порушення АТ КБ "Приватбанк" законодавства про захист економічної конкуренції (далі - Клопотання).
Рішенням Комітету, яке оформлене листом від 07.09.2021 №130-29.3/07-13092 "Щодо залучення до справи у якості третьої особи" (далі - Рішення) АМК України повідомив заявнику про відсутність підстав для прийняття розпорядження про визнання ФОП Верцімахи Г.А. третьою особою, залученою до участі у справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що Рішення Комітету є незаконним, оскільки наслідком відмови Комітетом у залученні позивача (який є суб'єктом на ринку послуг карткових платіжних систем та одержує послуги еквайрингу платіжного сервісу АТ КБ «Приватбанк» LiqPay під час здійснення розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням покупцями електронних платіжних засобів) у якості третьої особи до справи про порушення АТ КБ «Приватбанк» законодавства про захист економічної конкуренції, є позбавлення позивача прав, наданих статтею 40 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та усунення його від процесу розгляду справи про порушення, яким позивачу безпосередньо завдано шкоду.
Крім того, позивач вказує, що від прийнятого Комітетом рішення щодо АТ КБ «Приватбанк» залежить, чи зможе позивач, як споживач послуг еквайрингу платіжного сервісу АТ КБ «Приватбанк» LiqPay, повернути собі переплачені кошти, у порядку, визначеному положеннями ст. 55 Закону України «Про захист економічної конкуренції», оскільки своїми неправомірними діями (встановлення завищеної комісії за послуги еквайрингу) АТ КБ «Приватбанк» порушило право позивача на належне отримання послуг з прийому платежів за допомогою системи LiqPay.
З огляду на викладене, позивач просить суд скасувати рішення Антимонопольного комітету України, викладене у листі від 07.09.2021 №130-29.3/07-13092 про відмову у залученні Позивача до справи про порушення АТ КБ "Приватбанк" законодавства про захист економічної конкуренції за ознаками зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг еквайрингу шляхом встановлення завищеної комісії за послуги еквайрингу у якості третьої особи та зобов'язати Антимонопольний комітет України розглянути клопотання відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції», з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.
Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що доводи ФОП Верцімахи Г.А. , вказані у клопотанні, не є належними та достатніми для обґрунтування того, що рішення у справі може суттєво вплинути на права та інтереси Фізичної особи-підприємця Верцімахи Галини Андріївни , охоронювані Законом України «Про захист економічної конкуренції». Більше того, враховуючи, що споживачами послуги еквайрингу під час здійснення розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням покупцями електронних платіжних засобів є фактично всі торговці, залучення кожного з них, у разі звернення з відповідним клопотанням, може значно обтяжити розгляд справи та призвести до необґрунтованого затримання термінів її розгляду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
У силу приписів ч. 1 ст. 3 Закону України "Про захист економічної конкуренції" законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України "Про Антимонопольний комітет України", "Про захист від недобросовісної конкуренції", інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, уповноважених з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
Стаття 3 зазначеного Закону до основних завдань Антимонопольного комітету України відносить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затвердженими розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 квітня 1994 р. N 5 (z0090-94) ( В редакції Розпорядження Антимонопольного комітету N 169-р (z0471-98) від 29.06.98) встановлено, що вони визначають окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції органами Комітету відповідно до законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України» та встановлюють порядок перевірки та перегляду рішень органів Комітету в цих справах і діють до прийняття відповідних актів законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 36 Закону України «Про захист економічної конкуренції» органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Так, судом встановлено, що Фізична особа-підприємець Верцімаха Галина Андріївна звернулась до Антимонопольного комітету України з клопотанням про залучення третьої особи до участі у справі про порушення АТ КБ «Приватбанк» законодавства про захист економічної конкуренції від 06.08.2021 (клопотання), у якому просила залучити її третьою особою до участі у справі проти АТ КБ «Приватбанк» за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг еквайрингу у зв'язку з тим, що рішення у цій справі може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані Законом України «Про захист економічної конкуренції»; прийняти розпорядження про визнання її третьою особою, яка братиме участь у справі, про що її повідомити.
Клопотання обґрунтоване тим, що протягом 2018 - 2020 років послуги еквайрингу надавали близько 30 банків, однак, саме АТ КБ «Приватбанк» та АТ «Ощадбанк» мають можливість надавати послуги еквайрингу з територіальним покриттям по Україні у повному обсязі, відтак найбільші торговці зазвичай обирають послуги одного чи одразу обох цих банків. При цьому, АТ «Ощадбанк» та АТ КБ «Приватбанк» встановлювали завищені комісії за операціями, які не передбачають витрат на інтерчейндж. Тобто, за відсутності необхідності сплачувати інтерчейндж, банк-еквайр не змінював розмір комісії за еквайринг. Відповідно, торговець сплачував однаковий розмір комісії, незалежно від наповнення послуги. Відтак, оскільки, заявник є споживачем послуг еквайрингу АТ КБ «Приватбанк» під час здійснення розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням покупцями електронних платіжних засобів, рішення Комітету, наслідком якого може стати припинення безпідставного стягування АТ КБ «Приватбанк» з ФОП Верцімахи Г.А. завищеної комісії за здійснення безготівкових розрахунків, може суттєво вплинути на права позивача.
Відповідно до приписів ст. 39 Закону України «Про захист економічної конкуренції», особами, які беруть участь у справі, визнаються: сторони, треті особи, їх представники.
Сторонами у справі є відповідач і заявник (у разі якщо справу розпочато за відповідною заявою).
Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Третьою особою є особа, залучена до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом. Про визнання третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі.
Стеттею 40 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що особи, які беруть (брали) участь у справі, мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи); наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення), пропозиції щодо питань, які виносяться на експертизу; одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі); оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.
Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм правами.
Таким чином, відповідно до приписів ст. 39 Закону України «Про захист економічної конкуренції» Комітет залучає особу до участі у справі, у якості третьої особи у разі, якщо рішення в антимонопольній справі може суттєво зачепити її права та інтереси, охоронювані цим Законом, тобто виходячи з критерію суттєвості.
За наслідками розгляду клопотання, Комітетом було встановлено, що відповідно до Умов та Правил надання послуг в системі Liqpay - платіжний сервіс Приватбанку, призначений для спрощення проведення розрахунків між фізичними, юридичними та/або фізичними особами - підприємцями в мережі Інтернет. Тобто, ФОП Верцімаха Г.А. для приймання електронних платежів використовує послугу інтернет-еквайрингу.
Крім того, протягом 2018 - 2020 років послуги еквайрингу надавали близько 30 банків.
Так, Заявником не було надано Комітету обґрунтування неможливості використання інших платіжних сервісів, ніж система Liqpay, та наявності суттєвих фінансових та інших загроз для ведення господарської діяльності (припинення діяльності) в разі переходу на інший платіжний сервіс.
Також, до клопотання Заявником не надані підтвердження щодо обмеження можливості торговців у виборі еквайрингової установи для отримання відповідних послуг за критерієм вартості послуг.
Відповідно до інформації, отриманої з відкритих джерел, тариф на послугу інтернет-еквайрингу в АТ «Райффайзен Банк Аваль» становить 2,2 % від суми трансакції, в АТ «СБЕРБАНК» та ПАТ «АКБ «КОНКОРД» - 2,4 % від суми трансакції в ПАТ «БАНК ВОСТОК» - 2,6 % від суми трансакції.
Тобто, вказана вище інформація свідчить про наявність вибору у торговців еквайрингової установи для отримання послуги інтернет-еквайрингу за критерієм вартості.
Відтак, Заявником не було надано підтвердження того, що рішення у справі може суттєво зачепити його права, охоронювані Законом України «Про захист економічної конкуренції».
З огляду на викладене, Антимонопольний комітет України дійшов висновку про відсутність підстав для прийняття розпорядження про визнання Заявника третьою особою, залученою до участі у справі.
Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Як було зазначено вище, критерієм для залучення Комітетом третьої особи до участі в справі, є обставина того, що рішення Комітету може суттєво зачепити права та інтереси такої особи, що охороняються Законом України "Про захист економічної конкуренції".
Так, Комітетом було встановлено, що ФОП Верцімаха Г.А. для приймання електронних платежів використовує послугу інтернет-еквайрингу.
Поряд з цим, Комітетом також встановлено, що протягом 2018 - 2020 років послуги еквайрингу надавали близько 30 банків. Відповідно до інформації, отриманої з відкритих джерел, тариф на послугу інтернет-еквайрингу в АТ «Райффайзен Банк Аваль» становить 2,2 % від суми трансакції, в АТ «СБЕРБАНК» та ПАТ «АКБ «КОНКОРД» - 2,4 % від суми трансакції в ПАТ «БАНК ВОСТОК» - 2,6 % від суми трансакції.
Однак, звертаючись до Комітету з клопотанням, Заявник не надав обґрунтування неможливості використання інших платіжних сервісів, ніж система Liqpay, а також не надав підтвердження щодо обмеження можливості торговців у виборі еквайрингової установи для отримання відповідних послуг за критерієм вартості послуг.
Відтак, суд зазначає, що висновки Комітету про те, що позивачем не було надано підтвердження того, що Рішення у справі може саме суттєво зачепити його права та інтереси, охоронювані Законом України «Про захист економічної конкуренції» є правомірними та обґрунтованими.
При цьому, суд погоджується з доводами Комітету викладеними у відзиві, стосовно того, що оскільки споживачами послуг еквайрингу під час здійснення розрахунків за операціями, що здійснюються з використанням покупцями електронних платіжних засобів є фактично всі суб'єкти господарювання у сфері торгівлі, тож залучення кожного з них у разі звернення з відповідними клопотанням до Комітету може значно обтяжити розгляд справи та призвести до необґрунтованого затримання термінів їх розгляду, пов'язаними з процесуальним забезпеченням розгляду справи.
Відповідно до ст. 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
Так, зазначена вище норма не обмежує суб'єктного складу осіб, які мають право на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, лише колом тих осіб, які безпосередньо брали участь у розгляді справи Комітетом (зокрема, заявник, треті особи), а, отже, позивач в жодному разі не буде позбавлений можливості захистити свої законні права та інтереси у національних судах вже після винесення Антимонопольним комітетом України рішення у справі.
Суд також звертає увагу позивача на те, що Комітетом в оскаржуваному рішенні було повідомлено позивача, що у разі якщо ФОП Верцімаха Г.А. надасть інформацію, яка сприятиме розгляду справи, така інформація може бути залучена до матеріалів відповідних справ.
Суд зазначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Таким чином, проаналізувавши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що у прийнятті рішення, яке оформлене листом від 07.09.2021 №130-29/07-13092 Комітет діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими.
За наведених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про скасування рішення Антимонопольного комітету України, викладене у листі від 07.09.2021 №130-29/07-13092 про відмову у залученні позивача до справи про порушення АТ КБ «ПриватБанк» законодавства про захист економічної конкуренції за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг еквайрингу шляхом встановлення завищеної комісії за послуги еквайрингу у якості третьої особи та зобов'язання Антимонопольний комітет України розглянути клопотання відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції», з урахуванням висновків викладених у рішенні суду, відтак, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на позивача у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено: 18.07.2022
Суддя Ю.В. Картавцева