ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
13 липня 2022 року м. ОдесаСправа № 916/2504/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Філінюка І.Г., Богатиря К.В.,
при секретарі судового засідання Земляк А.В.,
за участю представників:
від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області - участі не брали,
від Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" - Арсенюк О.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області
на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2021, прийняте суддею Цісельським О.В., м. Одеса, повний текст складено 10.01.2022,
у справі №916/2504/21
за позовом: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області
до відповідача: Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія"
про зобов'язання повернути майно
У серпні 2021 р. Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області звернулося з позовом до Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія", в якому просило зобов'язати відповідача повернути позивачу пожежне депо ЮДПК (інвентаризаційний номер 101210027) об'ємом 1569 куб.м, площею 392,2 кв.м, висотою 4 м, загальною площею земельної ділянки 1210 кв.м, площею земельної ділянки під спорудою 396 кв.м, під дорожним твердим покриттям 814 кв.м, яке розміщено на земельній ділянці території Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія".
Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю заволодіння Державним підприємством "Український дитячий центр "Молода гвардія" вищенаведеним пожежним депо, яке перебуває на балансі позивача, що, в свою чергу, зумовлює наявність перешкод у користуванні Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області вказаним майном.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 10.09.2021 відкрито провадження у справі №916/2504/21.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.12.2021 у справі №916/2504/21 (суддя Цісельський О.В.) у задоволенні позову відмовлено; судові витрати по справі покладено на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області; стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на користь Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27500 грн.
Судове рішення мотивоване недоведеністю Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області наявності у нього будь-яких законних прав на спірне пожежне депо, а також факту порушення цих прав Державним підприємством "Український дитячий центр "Молода гвардія".
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2021 у справі №916/2504/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що Державне підприємство "Український дитячий центр "Молода гвардія" протиправно, без погодження з балансоутримувачем - Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області змінило замки на будівлі спірного пожежного депо та перешкоджає позивачу у користуванні вказаним майном за відсутності правових підстав для цього. Крім того, за твердженням скаржника, місцевий господарський суд безпідставно, не дослідивши наявні у матеріалах справи документи, дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, які не відповідають критеріям розумності, співмірності та фактичності, а також не є неминучими та обґрунтованими.
У запереченнях на апеляційну скаргу б/н від 28.04.2022 (вх.№512/22/Д2 від 05.05.2022) Державне підприємство "Український дитячий центр "Молода гвардія", посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2021 у справі №916/2504/21 у повному обсязі. Зокрема, відповідач зауважує на тому, що апелянтом не наведено жодного доказу, який би підтверджував, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області або його попередники є чи були правонаступниками Добровільного пожежного товариства, якому, за твердженням позивача, належало первинне право власності на спірне пожежне депо, або у будь-який законний спосіб набули право власності на вказане майно, а тому, беручи до уваги безпідставний облік даного майна на балансі скаржника, самокваліфікація останнього в якості титульного володільця не має ані правових, ані фактичних підстав. Водночас відповідач зазначає про те, що понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи зумовлене саме безпідставним зверненням Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області з позовом у цій справі, а тому вказані витрати відповідно до приписів закону підлягають відшкодування Державному підприємству "Український дитячий центр "Молода гвардія" за рахунок позивача.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Філінюка І.Г., Богатиря К.В. від 24.03.2022 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 20.06.2022 вирішено розглянути апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2021 у справі №916/2504/21 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній з урахуванням обставин справи для здійснення її своєчасного апеляційного перегляду відповідно до завдань господарського судочинства згідно зі статтею 2 Господарського процесуального кодексу України; призначено дану справу до розгляду на 13.07.2022 о 12:00; попереджено учасників справи про те, що явка представників останніх у судовому засіданні 13.07.2022 обов'язковою не визнається, а також запропоновано їм надати до суду апеляційної інстанції заяви про розгляд справи без їх участі або заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судовому засіданні 13.07.2022 представник Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представник Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.ІІ а.с.205), при цьому у прохальній частині апеляційної скарги останнім заявлено клопотання про розгляд даної справи за його відсутності.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представника Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що у 1924 році був створений дитячий санаторій Головкурсанупру на курорті Лузанівка в м. Одесі.
Постановою Ради Міністрів УРСР №59 від 10.01.1956 "Про організацію сезонного санаторного піонерського табору типу "Артек" в м. Одесі" вирішено реорганізувати дитячий санаторій Головкурсанупру на курорті Лузанівка в м. Одесі в сезонний санаторний піонерський табір типу "Артек" на 200 місць і назвати його "Молода гвардія", а також прийняти з 1956 року сезонний санаторний піонерський табір "Молода гвардія" на республіканський бюджет.
Постановою Ради Міністрів УРСР №1805 від 02.11.1960 вирішено провести передачу республіканського піонерського табору "Молода гвардія" з відання Міністерства охорони здоров'я УРСР у відання ЦК ЛКСМУ безоплатно з усіма будинками, будівлями, спорудами, майном, інвентарем та автотранспортом.
Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих №811 від 02.11.1961 республіканському піонерському табору "Молода гвардія" були відведені земельні ділянки, які прилягають до існуючої території даного табору, загальною площею 2,5 га.
Рішенням ЦК ЛКСМУ, оформленим протоколом засідання бюро ЦК ЛКСМУ №5 від 3-5 грудня 1990 року, республіканський піонерський табір "Молода гвардія" передано Спілці піонерських організацій України.
11.04.1991 складено акт про передачу майна республіканського піонерського табору "Молода гвардія" від ЦК ЛКСМУ до Координаційної ради Спілки піонерських організацій України, відповідно до якого майно табору передано у власність безоплатно згідно з актом оцінки майна від 11.04.1991.
В подальшому ЦК ЛКСМУ та Координаційна рада Спілки піонерських організацій України звернулися до Прем'єр-Міністра УРСР зі спільним листом від 29.05.1991, в якому просили терміново прийняти рішення Кабінету Міністрів УРСР про утримання та розвиток піонерського табору "Молода гвардія".
За результатами розгляду вищенаведеного звернення Рада Міністрів УРСР листом №28-1802\54 від 13.08.1991 повідомила про передачу даного табору з відання Міністерства охорони здоров'я УРСР у відання ЦК ЛКСМУ безоплатно зі всіма будинками, спорудами, майном, інвентарем та автотранспортом, а також зазначила про те, що згідно з чинним законодавством ЦК ЛКСМУ має право самостійно передати зазначений заклад в інше відання, у зв'язку з чим потреба у прийнятті Кабінетом Міністрів УРСР рішення з даного питання відсутня.
Відповідно до протоколу №13 від 20.09.1991 на засіданні бюро ЦК ЛКСМУ було вирішено передати Спілці піонерських організацій України піонерський табір "Молода гвардія" з усіма будівлями, спорудами, автотранспортом, об'єктами будівництва, матеріальними цінностями по балансу на 01.07.1991 та затвердити акт передачі.
Постановою бюро Координаційної ради Спілки піонерських організацій України від 07.02.1992 було реорганізовано республіканський піонерський табір "Молода гвардія" в Дитячий центр "Молода гвардія" Координаційної спілки піонерських організацій України та затверджено статут даного дитячого центру, який зареєстровано рішенням Виконавчого комітету Суворовської райради народних депутатів від 17.04.1992 за №928.
22.03.2000 Міністерством юстиції України зареєстровано Федерацію дитячих організацій України як всеукраїнську спілку дитячих громадської організацій.
В силу пункту 3 постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність" від 20.12.1991 Тимчасовій комісії Верховної Ради України щодо націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України було доручено продовжити роботу по з'ясуванню всіх обставин, пов'язаних з власністю на майно ВЛКСМ, ЛКСМУ та їх правонаступниками, при цьому до завершення роботи комісії було заборонено відчуження на користь інших юридичних осіб або громадян майна, яке належало ЛКСМ, ЛКСМУ (МДС) і перейшло Спілці молодіжних організацій України як правонаступнику ЛКСМ (МДС).
З огляду на те, що результати роботи комісії не були оприлюднені, а правовий статус майна комсомолу залишився невизначеним, на підставі Закону України "Про підприємства, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.04.1992 та постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994 було встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.
Постановою президії правління Добровільного пожежного товариства України №5/2 від 30.06.2000 було зобов'язано директора Одеського облспецРБП ПР передати будинок дитячого пожежного депо (ЮДПК) та майно Учбово-методичного центру протипожежного виховання дітей на баланс Управління пожежної охорони УМВС України в Одеській області, а акт прийому-передачі направити на затвердження голові Добровільного пожежного товариства України.
У грудні 2000 року комісією, створеною на підставі розпорядження начальника УДПО УМВС України в Одеській області №275 від 17.12.2000, було складено акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей, а саме: про приймання від ОДПТ будинку ЮДПК та макетів б/у виставки УМЦ ДЦ "Молода гвардія".
06.11.2004 на замовлення Управління пожежної безпеки МНС України в Одеській області Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" було виготовлено технічний паспорт на пожежне депо, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 172.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 31.03.2006 у справі №30/2-06-102, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2006 та постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2006, задоволено зустрічну позовну заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту та Фонду державного майна України до Одеської міської ради про визнання права власності; визнано право власності на цілісний майновий комплекс Дитячого центру "Молода гвардія" за державою (органом, до сфери управління якого відноситься Дитячий центр "Молода гвардія", зазначено Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту).
Відповідно до інвентаризаційного опису основних засобів, складеного за результатами інвентаризації основних засобів Дитячого центру "Молода гвардія", проведеної з 26.09.2006 по 30.09.2006, до складу майна, яке значиться на балансовому рахунку вказаного дитячого центру станом на 01.10.2006, під №56 значиться пожежне депо вартістю 317259 грн.
01.10.2006 комісією у складі представників Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту було складено акт прийому-передачі, відповідно до якого 01.10.2006 даною комісією у присутності представників Дитячого центру "Молода гвардія" та Державного підприємства "Український центр сприяння розвитку дітей, молоді та сім'ї" згідно з актами інвентаризації цілісний майновий комплекс Дитячого центру "Молода гвардія" передано Державному підприємству "Український центр сприяння розвитку дітей, молоді та сім'ї".
18.04.2008 на замовлення Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" Комунальним підприємством "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" було виготовлено технічний паспорт на громадський будинок, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Миколаївська дорога, 172, в якому під літ. "Н" із загальною площею 321,2 кв.м значиться будівля пожежного депо. Відповідна інформація відображена також у журналі підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями під літ. "Н".
Відповідно до пункту 1.1 статуту Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №18 від 18.01.2012 та зареєстрованого 25.01.2012 (далі - статут Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія"), дане державне підприємство було створено Міністерством України у справах сім'ї, молоді та спорту наказом від 18.08.2005 №1668 "Про створення Державних підприємств "Центральна дирекція з управління та реконструкції спортивних споруд", "Український центр сприяння розвитку дітей, молоді та сім'ї", а наказом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 24.10.2006 №3591 "Про внесення змін до статуту Державного підприємства "Український центр сприяння розвитку дітей, молоді та сім'ї" перейменоване на Державне підприємство "Український дитячий центр "Молода гвардія". Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1179 цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" передано до сфери управління Міністерства соціальної політики.
У пункті 1.2 статуту Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" визначено, що дане підприємство засноване на державній власності та є державним унітарним підприємством.
26.02.2015 державним реєстратором Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Бабіч А.В. було проведено державну реєстрацію права державної власності Міністерства соціальної політики України на цілісний майновий комплекс Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" загальною площею 45020,6 кв.м (згідно з технічним паспортом від 18.04.2008), розташований за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Миколаївська дорога, 172, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень №34547735 від 05.03.2015.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.03.2015 (індексний номер: 34540714), виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, власником цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Миколаївська дорога, 172 є Міністерство соціальної політики України (форма власності - державна).
30.09.2020 на адресу позивача надійшла службова записка завідувачки виставкою відділу агітаційно-пропагандистської роботи ЦЗД ГУ ДСНС України, в якій остання повідомила про те, що працівники відповідача забрали ключі від будівлі пожежного депо, розташованої на території Дитячого центру "Молода гвардія", та змінили замки.
Згідно з довідкою Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області №01/165/13 від 10.08.2021 на балансі останнього перебуває будівля ЮДПК (інвентарний номер: 101310027, балансова вартість - 251907 грн), яка розташована на території Дитячого центру "Молода гвардія".
Предметом спору у даній справі є вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу пожежне депо ЮДПК (інвентаризаційний номер 101210027) об'ємом 1569 куб.м, площею 392,2 кв.м, висотою 4 м, загальною площею земельної ділянки 1210 кв.м, площею земельної ділянки під спорудою 396 кв.м, під дорожним твердим покриттям 814 кв.м, яке розміщено на земельній ділянці території Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія".
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд послався на недоведеність Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області наявності у нього будь-яких законних прав на спірне пожежне депо, а також факту порушення цих прав Державним підприємством "Український дитячий центр "Молода гвардія".
Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
В силу приписів статті 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно.
Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У статті 318 Цивільного кодексу України закріплено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
За умовами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Приписами статті 396 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Аналіз положень глави 29 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що в ній закріплені речово-правові засоби захисту права власності. Щодо зобов'язально-правових засобів, то вони визначаються безпосередньо нормами особливої частини Цивільного кодексу України, що регламентує окремі види зобов'язань, і підлягають захисту у спосіб встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що спірне пожежне депо, речові права Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на яке, за твердженням позивача, порушені відповідачем, було побудоване 18.04.1960 Добровільним пожежним товариством.
Поряд з цим жодного належного у розумінні процесуального закону доказу здійснення будівництва спірного пожежного депо саме Добровільним пожежним товариством або доказів введення останнім цього майна в експлуатацію позивачем подано не було.
Крім того, посилаючись на те, що первинним власником вказаного пожежного депо є Добровільне пожежне товариство, позивачем у будь-якому разі до місцевого господарського суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області або його попередники, які здійснювали свої повноваження до реорганізації у юридичну особу - позивача, є або були правонаступниками Добровільного пожежного товариства або того, що позивач взагалі набув будь-яких речових прав на зазначене майно.
При цьому, обґрунтовуючи наявність своїх прав на пожежне депо ЮДПК, розміщене на території Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія", позивач зазначає про те, що останній є балансоутримувачем даного майна, на підтвердження чого він надав до суду першої інстанції довідку №01/165/13 від 10.08.2021, яка оформлена самим Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області в односторонньому порядку, а також інвентарну картку обліку основних засобів №691 від 02.08.2017.
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №73 від 07.02.2013, баланс - це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання та власний капітал. Баланс виступає одним з елементів фінансової звітності підприємства.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні регламентовані Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність".
В силу частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У Порядку складання типових форм з обліку та списання основних засобів суб'єктами державного сектору, затвердженому наказом Міністерства фінансів України №818 від 13.09.2016 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 07.10.2016 за №1336/29466, визначено, що інвентарна картка обліку об'єкта основних засобів є регістром аналітичного обліку основних засобів і відкривається на об'єкт основних засобів бухгалтерською службою в одному примірнику та заповнюється на підставі акта введення в експлуатацію основних засобів, акта приймання-передачі основних засобів, технічної та іншої супровідної документації, а також інших первинних документів.
Отже, колегія суддів наголошує на тому, що в силу приписів чинного законодавства належною підставою для обліку підприємством об'єкта основних засобів виступають виключно первинні документи, тобто документи, які відображають відомості про певну господарську операцію.
Проте, всупереч вищенаведених вимог подана Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області інвентарна картка обліку основних засобів №691 від 02.08.2017 не містить жодних відомостей щодо первинних документів бухгалтерського обліку, які стали б підставою для обліку позивачем на своєму балансі спірного пожежного депо, розташованого на території Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія", та могли б підтвердити наявність у позивача речових прав на це майно.
Водночас відповідачем до суду першої інстанції було подано видане Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.03.2015 (індексний номер: 34540714), відповідно до якого власником цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Миколаївська дорога, 172 є Міністерство соціальної політики України (форма власності - державна). При цьому згідно з технічним паспортом від 18.04.2008, виготовленим щодо вищенаведеного цілісного майнового комплексу, пожежне депо ЮДПК входить до його складу.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на недоведеність Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області факту набуття речових прав на розміщене на території Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" пожежне депо ЮДПК (зокрема, права власності або будь-якого з передбачених чинним законодавством речових прав на чуже майно) та, відповідно, факту порушення таких прав Державним підприємством "Український дитячий центр "Молода гвардія", Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.
Крім того, в якості підстави позову у даній справі Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області безпосередньо у тексті позовної заяви визначено наявність перешкод у користуванні ним спірним пожежним депо, у той час як жодних доводів щодо вибуття даного депо з володіння позивача зазначено не було, а тому навіть у разі доведеності останнім наявності порушеного речового права на вказане майно, ним було неправильно обрано спосіб захисту, що стало б самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання повернути майно, адже за таких обставин позивач мав заявити вимогу про усунення перешкод у користуванні (негаторний позов).
Колегія суддів також враховує, що Державне підприємство "Український дитячий центр "Молода гвардія" звернулося до Господарського суду Одеської області з клопотанням б/н від 28.12.2021 (вх.№35272/21 від 28.12.2021), в якому просило покласти на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області відшкодування судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу у сумі 27500 грн.
З матеріалів справи вбачається, що 13.12.2021 між Державним підприємством "Український дитячий центр "Молода гвардія" ("Клієнт") та адвокатом Іванським Андрієм Йосиповичем ("Адвокат") укладено договір про надання правової допомоги №187/П/3 (далі - договір №187/П/3 від 13.12.2021), за умовами пункту 1.1 якого Клієнт доручає, а Адвокат бере на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
У пункті 1.2 договору №187/П/3 від 13.12.2021 узгоджено, що Клієнт доручає, а Адвокат здійснює правову допомогу Клієнту в обсязі та на умовах, які передбачені цим договором, а саме: представництво та захист інтересів Клієнта у всіх установах, підприємствах та органах незалежно від форми власності, в тому числі в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, в правоохоронних органах та органах судової влади всіх рівнів щодо захисту інтересів Клієнта у Господарському суді Одеської області у справі №916/2504/21 за позовом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про повернення пожежного депо ЮДПК (інвентарний номер 101210027), за що Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату гонорар (винагороду) у розмірі та на умовах визначених додатковим договором.
Отримання винагороди Адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. При визначенні гонорару враховуються: обсяг і час роботи, що потрібні для належного виконання доручення; ступінь складності правових питань, що стосуються доручення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю Адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення з точки зору інтересів Клієнта; особливі та додаткові вимоги Клієнта стосовно строків виконання доручення; професійний досвід, науково-теоретична підготовка та кваліфікація Адвоката (пункти 4.1, 4.2 договору №187/П/3 від 13.12.2021).
В силу пункту 6.1 договору №187/П/3 від 13.12.2021 даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Договір діє до моменту фактичного виконання доручення або до моменту розірвання договору.
Порядок оплати юридичних послуг (гонорару) та приймання-передачі правової допомоги за договором №187/П/3 від 13.12.2021 визначений у додатковій угоді №1 від 13.12.2021 до нього.
Згідно з пунктом 2 додаткової угоди №1 від 13.12.2021 вартість послуг з представництва та захисту інтересів Клієнта у всіх установах, підприємствах та органах незалежно від форми власності, в тому числі в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, в правоохоронних органах та органах судової влади всіх рівнів щодо захисту інтересів Клієнта у Господарському суді Одеської області у справі №916/2504/21 за позовом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про повернення пожежного депо ЮДПК (інвентарний номер 101210027) становить 27500 грн.
За умовами пунктів 3, 4 додаткової угоди №1 від 13.12.2021 оплата послуг з надання правової допомоги здійснюється шляхом оплати на користь Адвоката 100% завдатку на оговорену суму. Сплата узгодженої суми гонорару здійснюється Клієнтом в передбаченому чинним законодавством порядку.
Пунктом 6.1 додаткової угоди №1 від 13.12.2021 визначено, що правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).
Відповідно до акту прийняття-передачі наданих послуг №1 за договором про надання правової допомоги від 13.12.2021 Адвокатом було надано послуги з представництва та захисту інтересів Клієнта у всіх установах, підприємствах та органах незалежно від форми власності, в тому числі в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування, в правоохоронних органах та органах судової влади всіх рівнів щодо захисту інтересів Клієнта у Господарському суді Одеської області у справі №916/2504/21 за позовом Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про повернення пожежного депо ЮДПК (інвентарний номер 101210027). Загальна вартість цих послуг становить 27500 грн.
На виконання вищенаведеного договору №187/П/3 від 13.12.2021 Адвокатом було виставлено Державному підприємству "Український дитячий центр "Молода гвардія" рахунок №1 від 13.12.2021 на суму 27500 грн.
До клопотання Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" б/н від 28.12.2021 (вх.№35272/21 від 28.12.2021) про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу також було додано копії ордеру серії ОД №026811 від 16.12.2021 на представництво адвокатом Іванським Андрієм Йосиповичем інтересів відповідача, зокрема, у Господарському суді Одеської області, а також меморіального ордеру №421 від 04.11.2021, за яким на рахунок Фізичної особи-підприємця Іванського Андрія Йосиповича було сплачено 30000 грн та в графі "Призначення плтаежу" якого зазначено: "… ДП "УДЦ "Молода гвардія"//Послуги, дог.№96-П/З-01.11.2021 …".
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Твердження апелянта про те, що у штаті Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" передбачена посада юрисконсульта, який правомочний представляти інтереси відповідача, у зв'язку з укладання договору про надання правової допомоги з адвокатом Іванським Андрієм Йосиповичем було недоцільним, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки статтею 59 Конституції України унормовано, що кожен має право на професійну правничу допомогу та є вільним у виборі захисника своїх прав, відтак сам по собі факт наявності у підприємства штатного юриста жодним чином не позбавляє таке підприємство права на вільне обрання свого адвоката з-поміж осіб, які відповідно до вимог чинного законодавства України мають право на здійснення адвокатської діяльності.
В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Колегія суддів погоджується з твердженнями скаржника, що наданий відповідачем меморіальний ордер №421 від 04.11.2021 не є належним доказом оплати ним правової допомоги за договором №187/П/3 від 13.12.2021, оскільки, по-перше, кошти за цим договором було сплачено більше, ніж за місяць до укладення вказаного договору про надання професійної правничої допомоги; по-друге, отримувачем коштів значиться Іванський Андрій Йосипович як фізична особа-підприємець, а не адвокат, та, по-третє, в призначенні платежу платником вказані реквізити іншого договору (№96-П/З-01.11.2021). Між тим, з огляду на вищенаведену сталу правову позицію, відповідно до якої сам по собі факт сплати або несплати стороною суми витрат на професійну правничу допомогу не впливає на можливість проведення розподілу судових витрат за результатами розгляду справи, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги доводи апелянта про необхідність відмови у стягненні на користь Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з відсутність у матеріалах справи належних доказів проведення відповідачем оплати за надання йому правової допомоги у даній справі.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справах "East/West Alliance Limited" проти України" та "Ботацці проти Італії").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою, сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, враховуючи частини п'яту-сьому, дев'яту статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №906/194/18, акцентує увагу на необхідності дослідження документів на підтвердження обсягу витрат на правову допомогу, у тому числі щодо необхідності наявності розрахунку відповідних витрат, а також оцінки можливого фактичного їх понесення, оскільки у зазначеному випадку встановлення факту понесення витрат залежить від доведення факту надання правової допомоги у відповідних обсягах.
Від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а тому відповідно до вимог чинного процесуального закону цілком достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Такий висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 15.06.2021 у справі №922/2987/20, від 18.05.2021 у справі №923/121/20, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі №923/726/18 та від 26.02.2020 у справі №910/14371/18.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Даний правовий висновок Верховного Суду викладений в постанові від 28.11.2019 у справі №914/1605/18.
Крім того, чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.06.2021 у справі №906/698/20.
Колегія суддів вбачає, що на підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу у даній справі та розміру останніх Державним підприємством "Український дитячий центр "Молода гвардія" до суду першої інстанції було надано низку документів, а саме: копії укладеного між відповідачем та адвокатом Іванським Андрієм Йосиповичем договору про надання правової допомоги №187/П/3 від 13.12.2021 та додаткової угоди №1 від 13.12.2021 до нього; акту прийняття-передачі наданих послуг №1 за вищенаведеним договором, а також ордеру серії ОД №026811 від 16.12.2021 на представництво адвокатом Іванським Андрієм Йосиповичем інтересів Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія", зокрема, у Господарському суді Одеської області.
Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 24.11.2021 у справі №910/17235/20 та від 01.09.2021 у справі №910/13034/20.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №923/1121/17 також вказано, що при застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Колегія суддів зазначає, що жодних клопотань стосовно зменшення заявленої відповідачем до стягнення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану з розглядом даної справи в Господарському суді Одеської області, від Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області до суду першої інстанції не надходило.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував те, що відповідно до додаткової угоди №1 від 13.12.2021 до договору №187/П/3 від 13.12.2021 гонорар адвоката за надання правової допомоги відповідачу у даній справі встановлюється у фіксованій сумі та складає 27500 грн, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", при цьому жодного доказу на підтвердження того, що заявлена до стягнення сума витрат Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" на професійну правничу допомогу не відповідає критеріям співмірності та розумності, до місцевого господарського суду позивачем не подано.
Отже, обставини щодо понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 27500 грн у зв'язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції доведені ним згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу України, документально обґрунтовані та відповідають критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи, у зв'язку з чим відповідна сума підлягає стягненню з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на користь Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія".
З огляду на вищевикладене, враховуючи документальне підтвердження відповідачем понесених ним у зв'язку з розглядом даної справи судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 27500 грн, беручи до уваги, що зазначена сума є розумною та не має надмірний характер, а позивачем, в свою чергу, не було подано клопотання про зменшення розміру вказаних витрат, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення клопотання Державного підприємства "Український дитячий центр "Молода гвардія" б/н від 28.12.2021 (вх.№35272/21 від 28.12.2021) і, відповідно, стягнення з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27500 грн.
Суд апеляційної інстанції погоджується з аргументом скаржника щодо помилковості зазначення місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні номеру укладеного між відповідачем та адвокатом Іванським Андрієм Йосиповичем договору про надання правової допомоги, а саме: невірного номеру "№137/П/3" замість належного "№187/П/3", між тим, враховуючи те, що при ухваленні рішення Господарським судом Одеської області досліджувався зміст наявного у матеріалах справи договору №187/П/3 від 13.12.2021, про що свідчить відтворення його положень безпосередньо у тексті оскаржуваного судового рішення, зазначена помилка суду у номері договору є опискою, яка в силу положень статті 243 Господарського процесуального кодексу України може бути виправлена місцевим господарським судом з власної ініціативи або за заявою учасників справи. Крім того, апелянтом жодним чином не конкретизовано яким саме чином дана описка вплинула на правильність прийнятого місцевим господарським судом рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а тому сама по собі наявність вищенаведеного помилкового посилання не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову та необхідності стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 27500 грн.
Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 28.12.2021 у справі №916/2504/21 не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 28.12.2021 у справі №916/2504/21 - без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 18.07.2022.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя І.Г. Філінюк
Суддя К.В. Богатир