вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"05" липня 2022 р. м. Ужгород Справа № 907/463/21
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.
розглянувши позовну заяву за позовом Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Горінчівської сільської ради, с. Горінчово Хустського району
до державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, м. Хуст за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Закарпатській області, м. Ужгород
про стягнення суми 74 998,20 грн. шкоди
За участю представників:
прокурор - Стець Василь Миколайович, службове посвідчення № 065597 від 23 жовтня 2021 року
від позивача - не з'явився
від відповідача - Левицький Андрій Олександрович, адвокат, ордер серія АО № 1038457 від 06 вересня 2021 року
від 3-ї особи позивача - Данч Наталія Орестівна, довіреність № 1029/12 від 19.02.2020 року
Прокурор звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі позивача до відповідача про стягнення суми 74998,20грн. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 23.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області, м. Ужгород. Розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі
призначено на 14.07.2021.
Ухвалою суду від 14.07.2021 р. відкладено підготовче засідання на 07.09.2021 р.
Ухвалою суду від 07.09.2021 р. відкладено підготовче засідання на 07.10.2021 р.
Ухвалою суду 07.10.2021 р. відкладено підготовче засідання на 03.11.2021 р.
У засіданні суду 03.11.2021 р. за згодою представників сторін, у відповідно до ст. 183 ГПК України та враховуючи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод оголошено перерву на 25 листопада 2021 року.
Ухвалою суду від 25.11.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.01.2022 р.
Ухвалою суду від 18.01.2022 р. відкладено розгляд справи по суті на 08.02.2022 р.
Ухвалою суду від 08.02.2021 р. відкладено підготовче засідання на 15.03.2022 р.
Ухвалою суду від 15.03.2022 р. розгляд справи по суті відкладено в межах розумного строку.
Ухвалою суду від 12.05.2022 р. призначено розгляд справи по суті на 25.05.2022 р.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 25.05.2022 р. відкладено розгляд справи по суті на 05 липня 2022 року.
Прокурор заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях по суті спору, посилаючись на їх обґрунтованість наявними у справі матеріалами.
Вказує на те, що Хустською окружною прокуратурою Закарпатської області у ході реалізації представницьких повноважень опрацьовано матеріали кримінального провадження №12020070050000737 від 02.10.2020 р. за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 246 КК України. В ході вивчення вказаних матеріалів кримінального провадження встановлено, що відповідачем було порушено вимоги щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, а саме не здійснено комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, запобіганню незаконних порубок.
23.09.2020 майстром лісу Державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство» при виконанні службових обов'язків по охороні лісу виявлено незаконну рубку 4 дерев породи «дуб» на території Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ», а саме у виділі 29, кварталу 33 урочища «Млачки» поблизу с. Березово Хустського району, та складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства. Проведеним в рамках вказаного кримінального провадження Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області розрахунком розміру шкоди заподіяної лісу незаконними рубками дерев встановлено збитки на суму 74 998,20 грн. Проведеною у кримінальному провадженні економічною експертизою також підтверджено заподіяні збитки.
Разом з тим, прокурор зазначає, що в даному випадку спірні порушення вимог законодавства виявлено на території ДП «Хустське ЛДГ», яке у розумінні ст. 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем та яке зобов'язане дотримуватись норм та вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
За доводами прокурора посадовими особами ДП «Хустське ЛДГ» не було забезпечено виконання покладених на підприємство обов'язків та допущено незаконну порубку, внаслідок якої лісу заподіяна шкода на суму 74 998,20 грн., яка має бути відшкодована підприємством.
Водночас, обґрунтовуючи порушення інтересів держави в позовній заяві прокурор вказує на те, що шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки деревини, завдана місцевому бюджету Горінчівської сільської ради, а факт невідшкодування такої призводить до недоотримання коштів місцевим бюджетом, що порушує інтереси територіальної громади та не може залишатися без реагування органів прокуратури. В свою чергу, Горінчівською сільською радою належних заходів щодо судового захисту порушених інтересів територіальної громади не вжито.
Крім того, у поданій відповіді на відзив прокурор зазначає, що зважаючи на те, що територія Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ», на якій виявлено незаконну порубку дерев знаходиться в адміністративно-територіальних межах села Березово, яке включене до Горінчівської об'єднаної територіальної громади, то шкода, спричинена навколишньому природному середовищу, завдана місцевому бюджету Горінчівської сільської ради.
Відзначає, що в даному випадку незаконна порубка дерев та шкода встановлювались в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження №12020070050000737 від 02.10.2020 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 246 КК України. Відтак, підтвердження незаконності вирубки деревини, розміри завданих збитків встановлювались в порядку кримінально-процесуального законодавства, а не в порядку Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Позивач Горінчівська сільська рада, явку уповноваженого представника в засідання суду не забезпечив, про причини неявки не повідомив. При цьому, позивачем подано заяву про розгляд справи за відсутності повноважного представника із зазначенням про підтримання заявлених позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач - державне підприємство “Хустське лісове дослідне господарство”, м. Хуст у поданому відзиві та запереченні з приводу заявлених позовних вимог заперечує їх повністю. Просить суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, наведених у вказаних процесуальних документах.
В підтвердження своєї позиції, зокрема, наводить доводи про те, що в даній справі у Закарпатської обласної прокуратури відсутні повноваження щодо представництва інтересів держави, оскільки органом, який здійснює повноваження у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів на території Закарпатської області є Державна екологічна інспекція у Закарпатській області. Крім того звертає увагу на не допустимість доказів поданих прокурором.
Разом з тим представник відповідача не заперечуючи щодо факту виявленої рубки, зазначив про обставини виявлення порушення законодавства, та звернув увагу на те, що для покладання на роботодавця, замовника або підприємницьке товариство чи кооператив обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої працівником, необхідно виявити наявність причинного зв'язку між поведінкою заподіювача шкоди і самою шкодою. Слід з'ясувати, що шкода була завдана під час і безпосередньо при виконанні заподіювачем шкоди покладених на нього обов'язків як на працівника за трудовим договором (контрактом). Так за доводами відповідача, застосування вказаного делікту можливе лише при наявності судового рішення в кримінальному провадженні, яким би підтверджувався причинний зв'язок між поведінкою зазначених працівників ДП "Хустське ЛДГ" та завданою шкодою.
Наголошує на тому, що лісові господарства несуть відповідальність, лише у разі вчинення ними самими незаконної рубки. Натомість ДП "Хустське ЛДГ" вчасно і в повній мірі здійснювало комплекс заходів, спрямованих на охорону та збереження лісів від незаконних рубок відповідно до затверджених планів, а незаконна порубка дерев, якою завдана шкода стягнення якої є предметом розгляду даної справи була виявлена безпосередньо майстром лісу Тегза А.С. внаслідок виконання ним своїх службових обов'язків, про що було повідомлено Хустський ВП ГУНП в Закарпатській області.
Представник третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державної екологічної інспекції у Закарпатській області в засіданні суду, позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у поданій відповіді на відзив та просив їх задовольнити.
Зокрема звернув увагу на те, що у ході досудового розслідування кримінального провадження процесуальним прокурором Хустської окружної прокуратури винесено постанову про залучення спеціалістів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області для встановлення збитків у кримінальному провадженні, заподіяних незаконною рубкою. В подальшому Інспекцією, згідно наданих повноважень, проведено розрахунки розміру шкоди, завданої в результаті незаконних рубок, у відповідності до Постанови КМУ від 23.07 .2008 №665.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 05.07.2022 року, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані сторонами матеріали, заслухавши повноважних представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно пункту 1.1 ст. 1 Статуту ДП «Хустське лісове дослідне господарство» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 №57 «Про створення державних лісогосподарських підприємств у Закарпатській, Івано - Франківській та Чернівецькій областях» належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Відповідно пункту 3.1 ст. 3 Статуту Підприємство створене з метою: - ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.
Основними напрямками діяльності підприємства відповідно до п.п.3.2.2 п.3.2 Статуту Підприємства є зокрема забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
23.09.2020 майстром лісу Тегза А.С. Державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство» при виконанні службових обов'язків по охороні лісу виявлено незаконну рубку 4 дерев породи «дуб» на території Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ», а саме у виділі 29, кварталу 33 урочища «Млачки» поблизу с. Березово Хустського району, і складено акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства та повідомлено Хустський ВП ГУНП в Закарпатській області.
У ході досудового розслідування кримінального провадження №12020070050000737 від 02.10.2020 процесуальним прокурором Хустської окружної прокуратури винесено постанову про зaлучення спеціaлістів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області для встановлення збитків у кримінальному провадженні, заподіяних незаконною рубкою, яку направлено для виконання.
Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області проведено розрахунки розміру шкоди, завданої в результаті незаконної рубки, у відповідності до Постанови КМУ від 23.07.2008 №665. Згідно з якими розмір збитків становить 74 998,20 грн.
Згідно з висновком проведеної у кримінальному провадженні Закарпатським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України судової економічної експертизи від 13.04.2021 №СЕ-19/107-21/1947-ЕК документально підтверджено обрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок незаконного вирубування дерев та пошкодження їх до ступеня припинення росту в кварталі 33 виділі 29 Березівського лісництва ДП «Хустське ЛДГ» в розмірі 74 992,90 грн. вказана сума і стала предметом позову у даній справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Щодо представництва прокурора то суд зазначає наступне.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано в статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII “Про прокуратуру”, який набрав чинності 15.07.2015. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає в здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, в випадках та порядку, встановлених законом (частина 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини 4). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина 7).
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.
Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України “Про прокуратуру” передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави та відповідачем, не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, в якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу в протиправній бездіяльності.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів справи, Хустською окружною прокуратурою Закарпатської області листом №07.54-416 вих.21 від 13.04.2021 пов1домлено Горінчівську сільську раду про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та необхідністю вжиття відповідних заходів реагування.
У відповідь на вказаний лист позивач повідомив окружну прокуратуру, що жодних рішень для захисту порушених прав позивачем не здійснювалось. Разом з тим позивачем висловлено прохання щодо вжиття заходів представницького характеру шляхом звернення до суду з відповідним позовом в інтересах Горінчівської сільської ради Хустського району Закарпатської області.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в особі Горінчівської сільської ради, с. Горінчово Хустського району.
Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що ліс - тип природних комплексів (екосистема), в якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов'язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.
Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами Земельного кодексу, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ч.2 ст. 3 ЗК України).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (п. «е» ч. 1 ст. 19 ЗК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (ст. 5 ЛК України).
Водночас, у ч.2 ст.5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства.
Отже, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення має базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин мають визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (п. «б» ч. 1 ст. 164 ЗК України).
Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв'язок їх використання з лісокористуванням.
Відповідно до статей 16 та 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. В постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.
Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.
Відповідно до частини 2 статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; створювати сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Статтею 63, п.5 статті 64 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.
Згідно частин 1 та 5 статті 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Охорону і захист лісів на території України здійснюють зокрема лісова охорона постійних лісокористувачів і власників лісів (стаття 89 Лісового кодексу України).
Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є забезпечення реалізації державної політики в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами; забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами; запобігання порушенням законодавства в сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.
Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до положень статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 ЛК України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.
Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Права і обов'язки, що склалися між сторонами спору, виникли з позадоговірного зобов'язання.
Згідно зі статтею 1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено в статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов'язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.
З огляду на наведене, предметом доказування в даній справі про стягнення шкоди є наявність усіх складових елементів правопорушення.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях або бездіяльності (діях або бездіяльності його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Згідно пункту 1.1 ст. 1 Статуту ДП «Хустське лісове дослідне господарство» засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 26.05.1995 №57 «Про створення державних лісогосподарських підприємств у Закарпатській, Івано - Франківській та Чернівецькій областях» належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України і координується Закарпатським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.
Відповідно пункту 3.1 ст. 3 Статуту Підприємство створене з метою: - ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів; - ведення мисливського господарства, охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування Підприємству; - одержання прибутку від комерційної діяльності.
Основними напрямками діяльності підприємства відповідно до п.п.3.2.2 п.3.2 Статуту Підприємства є зокрема забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.
Зі змісту статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України слідує, що постійні лісокористувачі зобов'язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу. Забезпечення охорони та захисту лісів серед інших покладається на постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу.
Виходячи з системного аналізу положень п.1 частини 2 статті 19, п.5 статті 64, частин 1 та 5 статті 86, п.5 частини 2 статті 105 та статті 107 Лісового кодексу України лісові господарства як постійні лісокористувачі мають нести відповідальність за порушення вимог ведення лісового господарства зокрема незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок на підвідомчій йому території.
Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював пошкодження дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок пошкодження дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.
Таким чином, обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає в протиправній бездіяльності в вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16 та у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17.
З огляду на що, відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев.
Неналежне виконання відповідачем встановлених законодавством і Статутом обов'язків, свідчить про причинно наслідковий зв'язок, між протиправною поведінкою та шкодою, що завдана навколишньому природному середовищу у вигляді порубки дерев.
При цьому вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника, а тому саме відповідач повинен довести, що шкоду завдано не з його вини, або ж у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.09.2019 у справі №908/1092/18, від 12.11.2019 у справі №914/2436/18.
Доводи Відповідача про обрання неналежного позивача у спірних правовідносинах, судом до уваги не беруться, оскільки такі спростовуються матеріалами справи. Як і не беруться до уваги твердження відповідача про обставини виявлення порушення законодавства та діяльності Відповідача у сфері охорони лісів, оскільки такі твердження не спростовують факту порушення відповідачем вимог щодо ведення лісового господарства стосовно забезпечення охорони лісових насаджень.
Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана природному навколишньому середовищу шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду).
Розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок незаконної вирубки дерев, виконано згідно з Таксами, затвердженими постановою КМУ від 23.07.2008 №665.
Враховуючи, що належними та допустимими доказами (наявними в матеріалах справи) підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов'язків щодо охорони та захисту лісу; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених постановою КМУ від 23.07.2008 №665; безпосередній причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та не перешкоджанні його посадовими особами пошкодженню лісу, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі в сумі 74 998,20 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Горінчівської сільської ради, с. Горінчово Хустського району до державного підприємства “Хустське лісове дослідне господарство”, м. Хуст за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Закарпатській області, м. Ужгород про стягнення суми 74 998,20 грн. шкоди - підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство» (90400, Закарпатська область, Хустський район, м. Хуст, вул. Сливова, 34, код ЄДРПОУ 22114649) на користь Горінчівської сільської ради (90430, Закарпатська область, Хустський район, село Горінчово, вулиця Незалежності, будинок 152 "А", код ЄДРПОУ 04350004) отримувач: ГУК у Зак. обл/Горінчіс. тг/24062100, код отримувача ЄДРПОУ 37975895, банк отримувача: Казначейство України, номер рахунку - UA818999980333109331000007487 суму 74 998,20 грн. (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто вісім гривень 20 коп.) збитків за порушення лісового законодавства.
3.Стягнути з Державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство» (90400, Закарпатська область, Хустський район, м. Хуст, вул. Сливова, 34, код ЄДРПОУ 22114649) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а, код ЄДРПОУ 02909967) суму 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) - у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 15.07.2021.
Суддя О.Ф. Ремецькі