Номер провадження 2/754/2826/22
Справа №754/623/22
28 червня 2022 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - ЛІСОВСЬКОЇ О.В.
за участю секретаря - Грей О.П.
представника позивача Банецького Б.І.
відповідачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», який є правонаступником ПАТ «Київенерго», звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачка є споживачем послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, які постачає КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго». Крім того вказує, що відповідачка своєчасно не сплачувала кошти за надані послуги, у зв'язку із чим станом на 01.09.2021 року утворилася заборгованість. Оскільки ОСОБА_1 в добровільному порядку заборгованість не погашає, КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» просить стягнути на його користь з відповідачки заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 11387,73 грн., заборгованість за спожиті до 01.05.2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 7683,05 грн., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 13260,27 грн., заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 13661,84 грн., витрати пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у розмірі 33, 00 грн. та судовий збір у розмірі 2270, 00 грн.
10.06.2022 року від відповідачки до суду надійшла Заява про застосування строків позовної давності, відповідно до якої відповідачка просить суд застосувати строк позовної давності і відмовити позивачу у задоволенні вимог про стягнення боргу, який виник до 01.05.2018 року у розмірі 11387,73 грн. за послуги з централізованого опалення та у розмірі 7683,05 грн. за послуги з постачання гарячої води.
Відповідно до вимог ст. 19, 274 ЦПК України справа за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити в повному обсязі.
Відповідачка у судовому засіданні позовні вимоги визнала частково, просила застосувати строк позовної давності до частини позовних вимог.
Вислухавши пояснення представника позивача та відповідачки, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до ч. 1 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) забов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) забов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Згідно п. 1 Правил користування електричною енергією, затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 року № 562 врегульовані відносини між громадянами та енергопостачальниками. Правила обов'язкові для виконання всіма споживачами і енергопостачальниками незалежно від форм власності.
Судом установлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Відтак з 01.05.2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».
З 01.05.2019 року введено в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року №2189. Відповідно до ч. 1 ст. 12 цього Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Правовідносини з постачання фізичними особами центрального опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21.07.2005 року № 630 (далі Правила).
Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води.
Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року договір про надання послуг з центрального опалення, послуг з центрального постачання холодної води, послуг з центрального постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб'єктом господарювання, є договором приєднання.
На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.
Відповідно до норм ЦК України встановлено, якщо особа вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, то договір вважається укладеним.
Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем.
Відповідач від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлявся (не відключався).
Тому виникнення цивільних прав та обов'язків підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату послуг, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року, п.п. 18, 20, 30 Правил, споживач зобов'язаний оплачувати комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо). Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Відповідачка є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до розрахунку заборгованості позивача вбачається, що заборгованість складає 26922,11 грн. (заборгованість за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води).
Відповідно до договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 року, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго», КП ВО Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» прийняв право вимоги до відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води у розмірі 19070,78 грн., що також підтверджується додатками № 1 та № 2 до вказаного договору.
Відповідно до положення ч. 4 ст. 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Відповідно до ч. 5 ст. 319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Згідно до ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначено відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг отриманих ним до укладання відповідного договору.
Відповідно до ст. 68 ЖК України наймачі (власники) зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Так, стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначає, що комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичних та юридичних осіб у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів.
Згідно статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону відповідач як споживач послуг, що надавалися ПАТ «Київенерго», зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Судом встановлено, що відповідачка свої обов'язки по оплаті за споживання послуг з централізованого опалення та/або постачання гарячої води не виконували, у зв'язку з чим у неї виникла заборгованість перед позивачем у сумі 45992,89 грн.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу встановленого інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, відповідачка звернулася до суду із заявою про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості, що виникла до 1 травня 2018 року.
Відповідно до положень ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 71-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18) зроблено висновок, що створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін. Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участь у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Вказаний висновок щодо строку позовної давності наведено в постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Відповідно до ч. 1 ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
За таких підстав суд відхиляє доводи позивача про те, що обчислення строків позовної давності повинно розпочинатися з моменту укладення між позивачем та ПАТ «Київенерго» договору про відступлення права вимоги №602-18 від 11 жовтня 2021 року.
Однак, суд бере до уваги доводи представника позивача, щодо згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.
Постановами КМУ від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову КМУ від 22 липня 2020 року № 641, постанову КМУ від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діє станом на час розгляду цієї справи.
Статтею 58 Конституції України, статтею 3 ЦПК України закріплено принцип права, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Таким чином, з 02.04.2020 року визначений статтею 257 ЦК України строк позовної давності продовжений, а вимоги позивача підлягають задоволенню у період з 03.04.2017 року.
Однак, враховуючи те, що детального розрахунку заборгованості в період з 03.04.2017 року до 01.05.2018 року представником позивача не надано, а додано лише два додатки № № 1, 2 до Договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), в яких зазначено загальний розмір заборгованості, за який період виникла така заборгованість у вказаних додатках не зазначено, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягають лише позовні вимоги за період з 01.05.2018 року по 01.09.2021 року в загальному розмірі 26922,11 грн.
Суд вважає вказаний розмір заборгованості доведеним, та таким, що підлягає стягненню з відповідачки.
З огляду на наведене вище, встановлені у справі обставини, з урахуванням вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Позивачем при зверненні з позовом до суду сплачений судовий збір в розмірі 2270, 00 грн. Відповідачка ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи, тому звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею ч.6 ст.141 ЦПК України, зокрема якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).
Пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17.10.2014 року передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору.
За таких підстав, оскільки позивач сплатив при зверненні до Деснянського районного суду м. Києва судовий збір у сумі 2270, 00 грн., позовні вимоги позивача задоволені частково, а відповідачка є інвалідом другої групи, компенсувати Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України витрати на сплату судового збору в розмірі 2270, 00 грн.
На підставі викладеного, керуючись 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст.. 525, 526, 625, 714 ЦК України, -
Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплорнерго» заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року послуги централізованого опалення у розмірі 24320, 15 грн.; заборгованість за спожиті з 01.05.2018 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 44134, 06 грн., витрати, пов'язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у розмірі 33, 00 грн.
Повернути Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 2270, 00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Позивач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», код ЄДРПОУ 40538421, місцезнаходження: м. Київ, площа І. Франка,5.
Відповідачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлений 14 липня 2022 року.
Суддя О.В. Лісовська