14 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 161/4612/22 пров. № А/857/8663/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів : Обрізка І.М., Шевчук С.М.,
з участю секретаря судового засідання: Кахнич Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2022 року (ухвалене головуючим-суддею Кихтюком Р.М. час проголошення рішення 16 год 41 хв у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної службі України у Волинській області до громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 про примусове видворення та затримання для забезпечення примусового видворення за межі України,
У квітні 2022 року Управління Державної міграційної службі України у Волинській області (далі - УДМСУ у Волинській області позивач) звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило затримати та примусово видворити за межі території України громадянку Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.04.2022 позовні вимоги були задоволені.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, громадянин Республіки Куба ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити УДМС у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що УДМС не надано їй можливості реалізувати визначене законодавством України право самостійно покинути територію України та виїхати в країну походження або третю країну. Також стверджує, що дія воєнного стану в Україні унеможливлює виконання рішення про примусове видворення. Вказує, що на момент розгляду даної справи в суді першої інстанції були відсутні докази притягнення її до адміністративної відповідальності, оскільки постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не приймалась. Звертає увагу на те, що має місце її незаконне тримання, оскільки таке в порядку ст. 289 КАС України за формою не є покаранням, а формою примусу держави до залишення території України.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
З урахуванням вищенаведеного, беручи до уваги положення ч.4 ст.229, ч.3 ст.268 КАС України, розгляд справи проведено у відсутності сторін без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що громадянка Республіки Куба ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 була виявлена в Україні 10.04.2022 у м. Києві. При з'ясуванні причин та обставин правопорушення встановлено, що вона перебуває на території України з порушенням міграційного законодавства, а саме : проживає без документів на право проживання в Україні. Також, на підставі перевірки працівниками сектору нелегальної міграції, реадмісії та видворення було здійснено перевірку за даними Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан». Інформація щодо факту перетину державного кордону України вищезазначеним іноземцем відсутня.
Особа відповідача встановлена паспортом НОМЕР_1 , виданим 11.05.2021, дійсним до 11.05.2027.
10.04.2022 за вказане правопорушення на відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
13.04.2022 працівниками УДМС виявлено громадянку Республіки Куба ОСОБА_1 , яка перебуває в Україні з порушенням правил перебування на території України іноземних громадян, оскільки потрапила до країни поза пунктом пропуску, тобто нелегально.
13.04.2022 УДМС було прийнято рішення про її примусове повернення, яке доведено відповідачу до відома під розписку. При цьому, відповідач зобов'язалася покинути територію України не пізніше 17.04.2022. Про прийняте рішення про примусове повернення з України вищевказаної іноземки, письмово повідомлено Волинську обласну прокуратуру та ДМС України.
18.04.2022 уповноваженими працівниками УДМС було повторно виявлено та затримано відповідача, про що складено протокол про адміністративне затримання за ч.2 ст.263 КУпАП.
Про затримання іноземки повідомлено ДКС МЗС України. Крім цього, працівниками сектору організації запобігання нелегальній міграції, реадмісії та видворення УДМС об 11 год 43 хв повідомлено про затримання іноземки Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги відповідно до Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1363 від 28.12.2011.
Таким чином, судом встановлено, що громадянка Республіки Куба ОСОБА_1 , станом на 18.04.2022 знаходиться в Україні з порушенням правил перебування.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» №3773-VI від 22.09.2011 (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до ч.2 ст.14 Закону №3773-VI, іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Згідно ч.3 ст.26 Закону №3773-VI, один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
За змістом ч.5 ст.26 Закону №3773-VI, іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно частин 1, 3, 4 статті 30 Закону №3773-VI, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора розміщує іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першої цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до ч.1 ст.288 КАС України, позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Згідно ч.1 ст.289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Відповідно до ч.11 ст.289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Проаналізувавши вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства підлягають особи у випадку їх ухилення без поважних причин від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк, або коли існують обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства буде ухилятися від виконання такого рішення ще до спливу цього строку.
Тобто, процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду, а також ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що позивачем не надано їй можливості реалізувати визначене законодавством України право самостійно покинути територію України та виїхати в країну походження або третю країну, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що посадові особи УДМС чи будь-які інші особи унеможливлювали виконання відповідачем рішення про примусове повернення.
Крім того, з матеріалів справи, зокрема, пояснень від 10.04.2022, видно, що відповідач заявляла про небажання самостійно залишати територію України.
Також необгрунтованим є посилання скаржника на відсутність на момент винесення оскаржуваного рішення постанови про адміністративне правопорушення щодо відповідача, оскільки така постанова була винесена.
Відповідно до ч.1 ст.284 КУпАП, по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: 1) про накладення адміністративного стягнення; 2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу; 3) про закриття справи.
З матеріалів справи видно, що 10.04.2022 першим заступником начальника Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області Пустовітом О.О. відносно відповідача було винесено постанову, якою її було визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.
Враховуючи те, що рішення про примусове повернення відповідачем не виконано, у громадянки Республіки Куба ОСОБА_1 відсутні документи на право перебування на території України, вона не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту, підстави вважати, що вона підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відсутні, а тому в УДМС були обґрунтовані підстави вважати, що відповідач без поважних причин ухилялася від виїзду в установлений рішенням про примусове повернення строк.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для примусового видворення громадянки Республіки Куба ОСОБА_1 за межі території України.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 07.02.2018 по справі №743/432/16-а та від 01.04.2020 по справі №522/23067/17.
Згідно пункту 12 розділу ІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України №141 від 29.02.2016, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, що затримані в установленому законодавством порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Відповідно до пунктів 1, 5 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1110 від 17.07.2003, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства:
стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України;
стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством;
затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.
Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи.
За наявності умов, які унеможливлюють ідентифікацію іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства та продовження строку такого затримання за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Колегія суддів зазначає, що на момент затримання відповідача у зв'язку з порушенням нею законодавства України з прикордонних питань, у останньої були відсутні документи, які посвідчують законність перебування на території України.
Отже, оскільки відповідач порушила законодавство України з прикордонних питань та про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, не виконала рішення УДМС про примусове повернення у визначений рішенням строк і не надала суду доказів про своє законне перебування на території України, з огляду на існування ризику невиконання рішення про примусове видворення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для примусового видворення громадянки Республіки Куба ОСОБА_1 за межі території України, а також її затримання з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні на термін до 6 (шести) місяців з метою забезпечення примусового видворення за межі території України.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Керуючись ст.ст. 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина Республіки Куба ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2022 року по справі №161/4612/22 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді І. М. Обрізко
С. М. Шевчук