Справа № 725/740/22
Головуючий у 1-й інстанції: Галичанський О.І.
Суддя-доповідач: Боровицький О. А.
14 липня 2022 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 05 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області до ОСОБА_1 про примусове видворення та затримання,
Позивач звернувся до Першотравневого районного суду міста Чернівці з позовом до ОСОБА_1 про примусове видворення та затримання з метою ідентифікації, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 05 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Примусово видворити громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 за межі території України до Російської Федерації.
Затримати громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 з метою забезпечення примусового видворення за межі території України та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України на строк до шести місяців, починаючи з 05 лютого 2022 року.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що на момент винесення рішення про примусове повернення з України громадянина ОСОБА_1 перебував у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, що фактично унеможливило реальне добровільне виконання ним вказаного рішення.
Сторони в судове засідання не з'явились, на адресу суду надіслали заяву про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено, що відповідно до довідки про звільнення серії ЧНЦ № 04375, виданої ОСОБА_1 , він відбув покарання в установах Державної кримінально - виконавчої служби на підставі вироку Сторожинецького районного суду Чернівецької області у справі №723/1774/13-к від 17.10.2013 року з 11.01.2013 року по 04.02.2022 рік.
04.02.2022 року громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1734,00 грн.
Сокирянським відділом Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області було прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 та зобов'язано покинути територію України у термін до 05.02.2022 року, однак останній виконати вказане рішення не має можливості в зв'язку з відсутністю коштів для виїзду за межі України та паспортного документа.
ОСОБА_1 , немає законних підстав для перебування на території України. На підтвердження законності підстав для знаходження на території України, жодних документів не надав.
Отже, на даний час відповідач на території України знаходиться незаконно, належного підтвердження постійного місця проживання та законного джерела існування не має, мети перебування та доказів факту родинних зв'язків з громадянами України до суду не надав.
ОСОБА_1 до територіальних підрозділів та органів ДМС України стосовно продовження терміну перебування на території України, документування паспортом громадянина України, паспортом громадянина України для виїзду за кордон, отримання дозволу на імміграцію в Україну, документування посвідкою на постійне /тимчасове проживання в Україні, звернення із заявою про отримання статусу біженця чи додаткового захисту не звертався.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України, що є обґрунтовані підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове повернення з України, а тому його слід примусово видворити та помістити у пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні для забезпечення такого видворення. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ч. 7 ст. 5 КАС України іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.
При цьому, відповідно до ст. 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Так, п. 3 ч. 4 ст. 46 КАС України визначено, що зокрема, іноземці чи особи без громадянства, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
Відповідно до ч. 1, ч. 4, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Частиною 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
Підстави звернення з позовом до суду про примусове видворення визначені п.7 «Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства», затвердженої Наказом МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 № 353/271/150 (у редакції Наказу МВС України, СБУ 22.01.2018 № 38/77), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 р. за № 806/21119 (надалі Інструкція), узгоджуються з положеннями ч.1 ст.30 Закону №3773.
Як вбачається з правового аналізу наведеного законодавства, якщо в одному випадку, іноземець порушує законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, то відносно нього може бути прийняте самостійне рішення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції (або іншими за переліком у нормі) щодо примусово повернення в країну походження або третю країну, при чому для цієї особи встановлюється певний термін для добровільного виконання такого рішення, в той же час, у випадку, якщо така особа не виконала в установлений строк рішення про примусове повернення, або ухилятиметься від виконання такого обов'язку, то це є однієї з підстав для примусового видворення з України іноземця. Таке видворення здійснюється вже за судовим рішенням за наслідками розгляду позову цього органу про таке примусове видворення. Колегія суддів зазначає, що питання примусового повернення та примусового видворення мають різне за своєю природою виникнення відносин правове навантаження.
Тобто, з аналізу наведених вище норм вбачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:
- прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення;
- ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.
Зазначені висновки суду апеляційної інстанції, узгоджуються з п.29 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України 25.06.2009 N 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні».
При чому колегія суддів звертає увагу, що положення ч.1 ст.30 Закону 3773 має певну специфіку із обмеженням її застосування до відповідного кола осіб, пов'язаного із обставинами їх виявлення/затримання. Зазначене застереження обумовлене специфікою нелегального потрапляння іноземця на територію України без негайного звернення із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку, послідуючого виявлення цього факту відповідними органами та затримання цієї особи. У всяк випадку, правовим наслідком в такому випадку є примусове видворення за межі України.
Як встановлено з матеріалів справи, рішенням від 04 лютого 2022 року позивачем зобов'язано громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 покинути територію України у термін до 05 лютого 2022 року.
Проте, позивач позбавивши відповідача можливості добровільно виконати рішення від 04 лютого 2022 року у встановлений строк, а саме до 05 лютого 2022 року, вже наступного дня, а саме 05 лютого 2022 року звернувся до суду з даним позовом.
Тобто, дані обставини свідчать про те, що позивачем не надано можливості відповідачу реалізувати своє право, та самостійно покинути територію України, тим самим добровільно виконати рішення від 04 лютого 2022 року у встановлений строк.
Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що затримано було громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 після відбування покарання за адресою АДРЕСА_1 , однак за вказаною адресою знаходиться Державна установа "Сокирянська виправна колонія №67", відповідача затримали одразу після того, як він відбув покарання, ненадавши можливості доїхати до місця проживання за адресою АДРЕСА_2 . Тобто працівники Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області не з'ясувавши на який правовій підставі відповідач перебував на території Україні до засудження, як іноземець, і чи продовжують існувати дані правові підстави.
Також колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було досліджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає та зареєстрований та фактично знаходиться на території Україні з 2003 року, та з 11.12.2007 року перебуває на Україні на підставі тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 , виданої органом ДМС України по місцю проживання. Вказана посвідка на постійне проживання від 11.12.2007 року діє безстроково, що вказано в ній, та зазначено зареєстроване місце проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 , з 15.02.2008 року.
Крім того, за час проживання на території України ОСОБА_1 було укладено шлюб із ОСОБА_2 , зареєстрований 03.11.2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сокирянського районного управління юстиції у Чернівецькій області, про що 03.11.2015 року складено відповідний актовий запис №77 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 .
Від цього шлюбу у подружжя ОСОБА_3 народилась в місті Чернівці дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 09.02.2017 року Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецький області складено відповідний актовий запис №340 та видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 .
Також, додатково колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" від 25 червня 2009 року № 1, при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Зокрема, відповідно до п."f" ч.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім як відповідно до процедури, встановленої законом, у випадку законного арешту або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
У пункті 103 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року "Справа "Анатолій Руденко проти України", стало остаточним 17 липня 2014 року (№50264/08) вказано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту "e" пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах "Вітольд Літва проти Польщі", заява №26629/95, пункт 78, ЄСПЛ 2000-III, та "Станєв проти Болгарії", заява №36760/06, пункт 143, ЄСПЛ 2012).
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог.
У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також враховано не всі встановлені у справі обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 05 лютого 2022 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.