07 липня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/1143/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Дегтярьової С.В. розглянувши адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (25006, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, ЄДРПОУ 26241445)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо нарахування та виплатити судді Голованівського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 03.06.2010 р. до 16.06.2020 р.;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на його користь ненараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 03.06.2010 до 16.06.2020 відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, з утриманням усіх передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті в розмірі 3797832,69 грн.
В обґрунтування позову зазначає, що постановою Верховної Ради України від 03.06.2010 року його звільнено з займаної посади у зв'язку з порушенням присяги. Рішенням Вищого адміністративного суду України в задоволенні позову про визнання протиправної та скасування даної постанови - відмовлено.
Позивач звернувся до Європейського суду з прав людини.
19 січня 2017 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, за заявою ОСОБА_1 , та визнав порушеним п.1 ст.6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності, ст.8 Конвенції, відповідно до якої кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.
Позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 18.08.2010 року та просив прийняти нове рішення про задоволення позову.
Дана заява була задоволена частково, постанова Вищого адміністративного суду України від 18.08.2010 року скасована, справу направлено на новий розгляд.
При новому розгляді вже Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 03.06.2010 року у частині звільнення та передано на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності.
Рішенням від 15.06.2020 року Вища рада правосуддя визнала факт допущених позивачем порушень.
Вважаючи, що його фактично звільнено з 16.06.2020 року, позивач просить суд стягнути на його користь суддівську винагороду за період з 03.06.2010 року по 16.06.2020 року.
Ухвалою суду від 14.02.2022 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.03.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.05.2022 року (а.с.43).
05.04.2022 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що протягом періоду, за який позивач просить суд стягнути суддівську винагороду, він не перебував у трудових відносинах з Голованівським районним судом Кіровоградської області, а тому позов є безпідставним.
Ухвалою суду від 16.05.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.06.2022 року (а.с.62).
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, в задоволенні позову просив відмовити, проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував, а тому на підставі клопотань обох сторін, подальший розгляд справи проведено в письмовому провадженні.
З урахуванням частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд зазначає таке.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №973/96 від 18.10.1996 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Голованівського районного суду Кіровоградської області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України від 20 вересня 2001 року №2738-ІІІ позивача обрано суддею Голованівського районного суду Кіровоградської області безстроково.
22 червня 2009 року до Верховної Ради України направлено подання Вищої Ради юстиції про звільнення позивача у зв'язку з порушенням присяги.
Постановою Верховної Ради України від 03.06.2010 року №2316-VІ ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв'язку з порушенням присяги.
18 червня 2010 року наказом Голованівського районного суду Кіровоградської області №27-0 від 17.06.2010 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді з підстав порушення присяги судді відповідно до п.5 частини 5 статті 126 Конституції України (підстава - Постанова Верховної Ради Україн від 03.06.2010 року №2316-VІ (а.с.54).
ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом про визнання незаконною постанови Верховної Ради України від 03.06.2010 року №2316-VІ та зобов'язання поновити його на посаді судді Голованівського районного суду Кіровоградської області.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року в задоволенні позову відмовлено. Свою позицію суд мотивував тим, що дії ОСОБА_1 свідчать про порушення процесуального закону та несумлінне виконання обов'язків судді, що потягло істотні наслідки, а розгляд справи з посиланням на присутність померлої особи межує з фальсифікацією документів (а.с.7-11).
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав до Європейського суду з прав людини заяву проти України.
19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема, і за заявою ОСОБА_1 №12812/11, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача п.1 ст.6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності, ст.8 Конвенції, відповідно до якої кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя. Дане рішення набуло чинності 19 квітня 2017 року.
На підставі цього рішення позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року.
У заяві про перегляд рішення ОСОБА_1 ставив питання про скасування судового рішення, ухваленого у цій справі та прийняття нового про задоволення позовних вимог. Посилався на підставу, передбачену пунктом 3 частини першої статті 237 КАС України, встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, як-от статей 6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ЕТS №005, ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція), зокрема, на рішення ЄСПЛ від 19 січня 2017 року у справі «Куликов та інші проти України».
Постановою Верховного Суду України від 11 вересня 2017 року постанову Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2010 року скасовано, а справу передано на новий розгляд.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня 2017 року справу прийнято до провадження.
З початком роботи Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, ухвалою якого від 10 січня 2018 року розгляд цієї справи розпочато спочатку за правилами спрощеного позовного провадження.
В ході судового розгляду Верховний Суд встановив, що 9 червня 2008 року до Вищої Ради юстиції надійшло звернення народних депутатів України від 3 червня 2008 року щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області за порушення присяги.
Аналогічне звернення народних депутатів було скероване на адресу Вищої ради юстиції 1 липня 2008 року Головою Комітету з питань правосуддя Верховної Ради України.
В цих зверненнях йшлося про факти порушень, допущених суддею ОСОБА_1 при здійсненні правосуддя, зловживання своїм службовим становищем, порушення присяги і обов'язків судді, вчинення дій, несумісних із званням судді.
Під час перевірки, проведеної членом Вищої ради юстиції на підставі доручення заступника Голови Вищої ради юстиції від 18 серпня 2008 року №134/0/4-08, встановлено, що до Голованівського районного суду Кіровоградської області 20 квітня 2005 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Агрофірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Мир» про розірвання договору оренди землі.
Рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 20 травня 2005 року (суддя Конякін С.М.) позов задоволено, договір оренди землі, укладений 2 лютого 2001 року, розірвано. При цьому, у матеріалах справи містилась копія свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За результатами проведеного 22 червня 2009 року засідання Вища рада юстиції прийняла рішення за №16/0/12-09 щодо внесення подання Верховній Раді України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги.
2 червня 2008 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя ухвалено рішення рекомендувати Верховній Раді України звільнити з посади суддю Голованівського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням ним присяги судді.
Постановою Верховної Ради України від 3 червня 2010 року №2316-VI позивача звільнено з посади судді у зв'язку з порушенням присяги, відповідно до пункту 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України.
За встановлених обставин та їх правового регулювання, з урахуванням висновків ЄСПЛ, зазначених вище, які лягли в основу рішення у справі «Куликов та інші проти України», суд дійшов висновку, що оскаржена в цій справі постанова Верховної Ради України є протиправною.
На дату розгляду цієї справи правове регулювання спірних правовідносин зазнало суттєвих змін у порівнянні з тим, яке існувало у період їх виникнення. На цю ж обставину звернув увагу й ЄСПЛ, обґрунтовуючи відмінність правової ситуації у справах «Куликов та інші проти України» та «Олександр Волков проти України», за яким Уряду було надано вказівку поновити заявника на посаді.
Верховний Суд вказав, що на сьогодні конституційним органом, до виключної компетенції якого віднесено формування суддівського корпусу, є Вища рада правосуддя (далі - ВРП).
Верховний Суд вказав, що конституційно-правовий статус ВРП як органу, в якому більшість членів - з числа суддів, і завданням якого, окрім іншого, є формування якісного суддівського корпусу з високим рівнем відповідальності при здійсненні правосуддя як перед державою, так і перед суспільством, передбачає, що саме цей орган (ВРП) наділений правом давати оцінку діям/вчинкам/поведінці судді не тільки при здійсненні правосуддя, але й поза професійною діяльністю, і не лише на відповідність вимогам закону, але й на предмет відповідності цих дій/вчинків/поведінки загальним морально-етичним нормам.
Окрім того, саме завданням ВРП є прийняття рішень щодо призначення на посаду судді, за поданням якої Президент України видає відповідний указ. Попри те, що Президент України задіяний у процедурі призначення на посаду судді, все ж його участь у цьому процесі зводиться лише до видання правового акта (указу) на підставі рішення ВРП, що по суті є кінцевим (остаточним) наслідком (результатом) рішення Вищої ради правосуддя щодо призначення на посаду судді, без права на оцінку/перевірку обґрунтованості такого її рішення.
Отож, крім ВРП, жоден інший державний орган, в тому числі й суд, не можуть давати офіційної оцінки діям судді при здійсненні правосуддя й відповідно приймати у зв'язку з цим остаточні рішення. Відповідно, у межах розгляду цієї адміністративної справи суд не має можливості з'ясовувати й оцінювати доводи позивача про відсутність в його діях порушень вимог законодавства при здійсненні правосуддя, про які зазначено в оскарженому рішенні ВРЮ.
Утворення ВРП і надання їй таких повноважень щодо професійних суддів є одним із результатів інституційних змін, впроваджених у процесі судової реформи в Україні. Тому, якщо зважити на те, які фактичні обставини слугували підставою для прийняття рішення ВРЮ про звільнення ОСОБА_2 з посади судді, у поєднанні з тим, які порушення в процедурі розгляду цього питання у підсумку поставили під сумнів правомірність рішення ВРЮ в цілому, іншого способу відновлення порушених прав позивача, правової оцінки його дій як судді при виконанні посадових обов'язків, аніж як повторний розгляд цього питання вже новоутвореним конституційним органом (ВРП), на переконання Суду, немає.
Верховний Суд дійшов висновку, що в цій справі одночасно з визнанням оскарженого акту ВРУ неправомірним цілком виправданим і законним буде вжити додаткових заходів індивідуального характеру, зокрема, передати на об'єктивний і неупереджений розгляд ВРП з'ясування фактів порушення позивачем вимог законодавства при здійсненні правосуддя та прийняття у зв'язку з цим рішення як щодо наявності законних підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення, так і щодо його призначення на посаду судді.
З огляду на вищезазначені мотиви, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Голованівського районного суду Кіровоградської області, а тому Верховний Суд визнав протиправною та скасував постанову Верховної Ради України від 3 червня 2010 року №2316-VI «Про звільнення суддів» лише в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Голованівського районного суду Кіровоградської області та передав на повторний розгляд Вищої ради правосуддя вирішення питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. У решті позову відмовив.
Не погодившись із таким рішенням, 26 квітня 2018 року ОСОБА_1 направив до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу про скасування рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року в частині передачі на повторний розгляд ВРП для вирішення питання щодо наявності підстав притягнення його до дисциплінарної відповідальності і просив прийняти в цій частині нове рішення про поновлення його на посаді судді Голованівського районного суду Кіровоградської області.
Також 13 березня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду Вища Рада правосуддя направила апеляційну скаргу про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового - про відмову в задоволенні позову у зв'язку з тим, що суд неповно з'ясував усі обставини справи, а тому, на думку ВРП, таке рішення є необґрунтованим і підлягає скасуванню.
Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком суду першої інстанції, що заходом індивідуального характеру та законним способом відновлення порушених прав позивача в цій справі є повторний розгляд новоутвореним органом питання щодо наявності підстав для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та вказала, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв правильне рішення про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Голованівського районного суду Кіровоградської області, а тому апеляційна скарга позивача не була задоволена (а.с.12-16).
Таким чином, за результатами судового розгляду ОСОБА_1 на посаді судді Голованівського районного суду Кіровоградської області поновлено не було.
В ході розгляду даної справи судом встановлено, що рішенням Вищої ради правосуддя від 16 червня 2020 року №1848/0/15-20 встановлено та підтверджено ряд порушень, допущених ОСОБА_1 під час здійснення своєї професійної діяльності та вирішено його звільнити на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України - за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило невідповідність займаній посаді (а.с.17-23). Дане рішення на разі є чинним.
Вважаючи що його фактично звільнили лише 16.06.2020 року, та вважаючи що йому належить до сплати суддівська винагорода за період з 03.06.2010 року по 16.06.2020 року (по дату винесення рішення ВРП від 16 червня 2020 року №1848/0/15-20), ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про її виплату.
Листом від 10.08.2021 року №1545/21-вих. ТУ ДСА в Кіровоградській області вказало ОСОБА_1 що його було звільнено у червні 2010 року, а за відсутності доказів поновлення чи призначення його на посаду судді Голованівського районного суду Кіровоградської області правові підстави для виплати суддівської винагороди за період з 03.06.2010 року по 16.06.2020 року відсутні.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
У відповідності до п.5 ч.1 ст15 Закону України «Про статус суддів» 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ (редакція закону, що діяла на день звільнення позивача з посади судді) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема, у разі порушення суддею присяги.
2 червня 2016 року прийнято Закон України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII).
У відповідності до ч.1 та 2 ст.135 Закон № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суд погоджується з позицією позивача, відповідно до якої, суддівську винагороду він розцінює як різновид заробітної плати, яка виплачується в якості винагороди за здійснення правосуддя суддею.
Згідно ст.52 Закон № 1402-VIII суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
З огляду на зміст статті 53 суддею в розумінні Закону № 1402-VIII є громадянин України, якому одночасно притаманні всі три ознаки - призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Відповідно до ст.53 Закону №1402-VIII судді гарантується перебування на посаді судді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, крім випадків звільнення судді з посади або припинення його повноважень відповідно до Конституції України та цього Закону.
Згідно ст.125 Закону №1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
Враховуючи викладене вище, перебування на посаді судді ОСОБА_1 з 18 червня 2010 року було припинене наказом Голованівського районного суду Кіровоградської області №27-0 від 17.06.2010 року з підстав порушення присяги судді відповідно до п.5 частини 5 статті 126 Конституції України (підстава - Постанова Верховної Ради України від 03.06.2010 року №2316-VІ (а.с.54).
Після 18 червня 2010 року позивач штатну посаду судді в Голованівському районному суді Кіровоградської області не займав та правосуддя не здійснював, а тому виплата суддівської винагороди йому була припинена в повному обсязі.
Як описано вище, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення його на посаді задоволені не були, в цій частині йому в позові було відмовлено (а.с.7-16). Наказ про поновлення його на посаді не приймався, правосуддя ОСОБА_1 з 18.06.2010 року по 16.06.2020 року не здійснював, а тому позовні вимоги про стягнення суддівської винагороди за цей період є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
При цьому посилання позивача на п.10 ст.135 Закону №1402-VIII, а також на інші випадки, коли суддя не здійснює правосуддя (закінчення п'ятирічного строку, на який було призначено суддю, тощо, які від його волі не залежать) суд не бере до уваги в зв'язку з наступним.
Відповідно до п.10 ст.135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Даний пункт належить розуміти в системному аналізі з іншими нормами даного закону. Так, п.10 ст.135 Закону №1402-VIII стосується ситуації відсутності права на отримання доплат до посадового окладу у випадку нездійснення правосуддя під час зайняття штатної суддівської посади в суді, оскільки наведені в дужках даної норми випадки під дію такого пункту не підпадають, однак матимуть місце лише тоді, коли суддя замає штатну посаду в суді - випадки тимчасової непрацездатності, перебування у щорічній оплачуваній відпустці. Тлумачення ж вказаної норми в інший спосіб змінило би правову природу та сутність заробітної плати (суддівської винагороди) взагалі.
Суд вважає, що факт припинення трудових відносин ОСОБА_1 з Голованівським районним судом Кіровоградської області є підставою для припинення нарахування суддівської винагороди з огляду на виключення його зі штату суду (звільнення) та нездійснення правосуддя, а тому відсутність нарахувань за період з 18.06.2010 року по 16.06.2020 року з боку відповідача є правомірним. Отримання ж за цей період заробітку у визначеному законодавством розмірі можливе лише у випадку поновлення позивача роботодавцем в позасудовому порядку або судом на посаді, чого в даній ситуації не відбулось.
Таким чином, з огляду на викладене вище, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати судді Голованівського районного суду Кіровоградської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.06.2010 р. до 16.06.2020 р. та стягнення такої суддівської винагороди за цей період є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог, що стосуються періоду з 03.06.2010 р. до 17.06.2010 р. суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Як описано вище, ОСОБА_1 було звільнено з 18 червня 2010 року. До 18 червня 2010 року йому було виплачено суддівську винагороду за фактично відпрацьований час, компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 19.10.2009 року по 18.06.2010 року, що підтверджується відповідними доказами. Посилань не непроведення повного розрахунку при звільненні 18.06.2010 року за фактично відпрацьований ОСОБА_1 час позов не містить (а.с.54, 70-72).
З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині також є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду С.В. Дегтярьова