465/2326/22
1-кп/465/1028/22
Вирок
Іменем України
13.07.2022 р. Франківський районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Грімне Городоцього району Львівської області, із вищою освітою (спеціальність - фінансист), одруженого, тимчасово не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.408 КК України, -
Солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом Збройних Сил України, проходячи військову службу на посаді стрільця-помічника гранатометника 3 десантно-штурмового відділення 3 десантно-штурмового взводу 2 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.17 Закону України «Про оборону України», ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи умисно, без дозволу командира, з метою ухилитись від проходження військової служби, 21.07.2021 року близько 08.00 год. самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , розташовану у АДРЕСА_2 , та ухилився від несення обов'язків військової служби по 28.04.2022 року, тобто до моменту зявлення до органу досудового розслідування, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_4 скоїв дезертирство - самовільне залишення військової частини, без поважних причин, з метою ухилитися від несення військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.408 КК України.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.408 КК України, визнав повністю, надав детальні показання про мотиви та обставини вчинення злочину. Вказав, що проходив військову службу за контрактом як солдат у військовій частині НОМЕР_1 , брав участь в операції об'єднаних сил на Сході України. 21.07.2021 року він залишив розташування військової частини і вибув за місцем свого проживання до с. Жорниська Яворівського району Львівської області. Потреба покинути військову службу зумовлена тим, що його син - ОСОБА_5 , 2006 року народження, є інвалідом та потребував проведення операції в м. Києві. Тому він залишив військову службу, щоб завезти сина в лікарню. У подальшому до служби не повернувся, лише 28.04.2022 року добровільно з'явився до органу досудового розслідування. У розташування військової частини не повертався, оскільки командування не погоджувало йому звільнення. Про вчинене шкодує, розуміє, що зробив неправильно, усвідомлює порушення ним обов'язків військовослужбовця, у скоєному кається, просить суворо не карати.
Суд з'ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз'яснив їм процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст.394 КПК України. З урахуванням думки всіх учасників процесу та на підставі ч.3 ст.349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються, і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються його особи.
Отже, суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_4 дезертирства - самовільного залишення військової частини, без поважних причин, з метою ухилитися від несення військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.408 КК України.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно із ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
З огляду на викладене при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує тяжкість вчиненного ним злочину, який з урахуванням положень ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких, характер та ступінь суспільної небезпеки кримінального правопорушення, мету вчинення суспільно небезпечних дій, а саме залишити розташування військової частини для вирішення сімейних питань на противагу виконанню військового обов'язку, відсутність обтяжуючих покарання обставин, наявність пом'якшуючих обставин, якими суд визнає щире каяття обвинуваченого та вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, особу ОСОБА_4 , який раніше не судимий, за місцем служби характеризується посередньо, за місцем проживання - позитивно, має на утриманні чотирьох дітей, в тому числі дитину-інваліда ОСОБА_6 , 2006 року народження, який потребує постійного догляду і лікування, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, брав участь в Операції об'єднаних сил на Сході України з оборони суверенітету і територіальної цілісності України.
Тому, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, характеру і ступеня його суспільної небезпеки обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі. Водночас дані, які позитивно характеризують обвинуваченого ОСОБА_4 , в сукупності із встановленими пом'якшуючими відповідальність обставинами, дають підстави суду визначити таке покарання на рівні мінімальної межі, передбаченої санкцією ч.3 ст.408 КК України.
Відповідно до ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
У даному випадку, на переконання суду, до ОСОБА_4 можуть бути застосовані положення ст.75 КК України, оскільки встановлені в ході судового розгляду обставини, зокрема, усвідомлення обвинуваченим своєї провини, щире каяття останнього, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, пов'язаних з інвалідністю сина і необхідністю його лікування, готовність відповідати за скоєне, відсутність судимостей, є достатніми для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання. Разом з тим, на ОСОБА_4 слід покласти обов'язки, визначені ст.76 КК України, які відповідатимуть завданням контролю за поведінкою засудженого з метою встановлення факту його виправлення.
Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.
Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.
Судові витрати та речові докази у справі відсутні.
Підстав для застосування правових приписів ст.174 КПК України немає.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.349, 368-371, 373, 374, 394 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.408 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Франківський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1