Єдиний унікальний номер судової справи 333/6427/21
Номер провадження 2/333/943/22
Іменем України
13 липня 2022 року місто Запоріжжя
Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого - судді Стоматова Е.Г., за участі: секретаря судового засідання Курочкіної І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Запоріжжя, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа, які не заявляє самостійних вимог: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування (вул. Чумаченка, буд. 32, м. Запоріжжя, 69104) про позбавлення батьківських прав, -
16 вересня 2021 року, позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд: позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 17 січня 2009 року з відповідачем перебували у шлюбі, що був зареєстрований Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 11. Від спільного з відповідачем життя маємо дитину: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає зі мною та знаходиться на моєму утриманні. У добровільному порядку відповідач матеріальної допомоги не надає офіційно не працює, його місце проживання з 2013 року позивачу не відомо. Одній утримувати дитину матеріально складно, у зв'язку з чим ОСОБА_1 вимушена була звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17.01.2012 року стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі в розмірі 600 гривень, щомісячно, починаючи з 08 серпня 2011 року і до досягнення дитиною повноліття. Але виконавчий лист не приймають до виконання, так як відсутня інформація про його місце реєстрації. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2012 року шлюб між сторонами розірвано.Дочка проживає весь час з позивачем, дана обставина встановлена рішенням суду, тому на підставі п. 3 ст. 82 ЦПК України, звільнена від доведення цього факту. Спорів щодо місця проживання дитини не було і немає на цей час. Весь цей час, з 2013 року, відповідач життям доньки не цікавився, не телефонував, не виявляв бажання спілкуватись з нею чи брати участь у вихованні, аліменти на утримання дитини не сплачує, не працює , час із донькою не проводить. На цей час дитина проживає разом із позивачем, вона здійснює її лікування, забезпечує гідні умови проживання та гармонійну атмосферу оточення.
У судове засідання позивач та її представник не з'явились, але до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, доводи наведені в обґрунтування позовних вимог підтримали, просили суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечували.
Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, хоча про час та місце розгляду був повідомлений в установленому законом порядку, про причини неявки суду не повідомили. Заяв з проханням розглядати справи без його участі або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи до суду не надходило. Заперечень стосовно позовних вимог позивача суду не надав.
У судове засідання представник третьої особи - Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району як орган опіки та піклування, не з'явився, але до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, в інтересах дитини. Не заперечують, щодо винесення заочного рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до ч.3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Таким чином, згідно з вимогами ст. ст. 128, 131 ЦПК України, відповідач повідомлений про час та місце слухання справи за адресою його місця проживання чи місця перебування, зареєстрованого у встановленому законом порядку та не з'явився у судове засідання без поважних причин.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Прийнявши до уваги заяву представника позивача, суд ухвалою від 13 липня 2022 року постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Суд із вказаного приводу зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» вказано на те, що строки, встановлені ЦПК України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів.
Пунктом 3 вказаної вище постанови Пленуму ВССУ судам дано роз'яснення на те, що, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків у цивільних справах є, в т.ч. і правова та фактична складність справи; поведінка заявника, характер процесу та його значення для заявника.
Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 20 вересня 2021 року було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків. /а.с.13-14/
Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 22 жовтня 2021 року провадження у цій справі відкрито, справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні. Одночасно вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження. /а.с.20/
Відповідач у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк відзив на позовну заяву не подав.
Будь-яких інших заяв по суті справи до суду також не надходило.
Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 18 січня 2022 року витребувано від РА ЗМР по Комунарському району письмовий висновок щодо можливості позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 /а.с.37/
06 червня 2022 року на адресу суду від представника РА ЗМР по Комунарському району, як органу опіки та піклування надійшов висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки та акт обстеження умов проживання. /а.с.48-49/
Ухвалою Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 06 червня 2022 року підготовче провадження по даній справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті. /а.с. 51/
Суд, вивчивши позовні вимоги позивача, взявши до уваги висновок, наданий районною адміністрацією Запорізької міської ради по Комунарському району м. Запоріжжя як органу опіки та піклування, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, приходить до наступного.
Судом встановлено, що 17 січня 2009 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданий Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 11./а.с10/.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Комунарським відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, Україна, актовий запис № 106. /а.с.5/
Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 17 січня 2012 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_3 , щомісячно, у твердій грошовій сумі 600 гривень, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 08 серпня 2011 року.
Рішення набрало законної сили 30 січня 2012 року. /а.с.6/
Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа.
Відповідно до довідки № 409/01-22 від 19 серпня 2021 року виданої директором Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 103 ЗМР Запорізької області ОСОБА_5, довідки виданої вчителем КАМ «Гаудеамус» ОСОБА_4, довідки № 75 від 27 серпня 2021 року виданої директором Запорізької дитячої школи мистецтв №2 ЗМР К.В. Полтарихіною, мати ОСОБА_1 приділяє увагу виханню доньки, відвідує школу, присутня на батьківських зборах, знаходиться на постійному зв'язку з класним керівником. Батько, ОСОБА_2 , справами доньки не цікавиться, школу не відвідує./а.с.7-9/
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, зробленого головним державним виконавцем Василівського ВДВС у Василівському районі Запорізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Тішиною І.В. про примусове виконання ВП 47452372, станом на 31 жовтня 2021 року заборгованість по сплаті аліментів складає 60 600гривень. /а.с.45-46/
Спеціалістами відділу по Комунарському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради було обстежено умови проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Встановлено, що квартира мебльована є місця для сну/відпочинку, шафи для зберігання речей, стіл для навчання. Є кухонні меблі для приготування та вживання їжі. Є необхідна побутова техніка. В помешканні прибрано, сторонніх запахів немає. Дитина має окреме місце для сну, відпочинку, є робоче місце для навчання. Дівчина забезпечена одягом та взуттям за віком та сезоном. Є необхідна канцелярія, гаджети для доступу в інтернет, засоби гігієни, придатна для споживання їжа. За цією адресою постійно проживають: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .. Мають теплі родинні взаємини. /а.с.49/
Частина 7 статті 7 СК України проголошує, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, які встановлені Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.
Відповідно до частини 2 статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно ч.1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989 року, яку було ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року та яка набула чинності для України 27.09.1991 року., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави - учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих та адміністративних заходів.
Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року: «Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення».
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402 зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно статті 12 цього Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ст.. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу та своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, а також інші особи.
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав та призначення опікуна (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом випливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Згідно роз'яснень п. 16 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу, не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками.
Згідно висновку районної адміністрації Запорізької міської ради по Комунарському району № 19.02./01-32-232 від 06 червня 2022 року вважає доцільним позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . /а.с.48/
Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню доньки, не піклується про її здоров'я, фізичний, духовний, і моральний розвиток, не готує до самостійного життя, не бере участь у навчально-виховному процесі.
Вирішуючи даний спір, суд враховує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага. Дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 року по справі «Хант проти України»).
Суд зазначає, що відповідно до ст. 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, у разі зміни поведінки особи, позбавленої батьківських прав, та обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Аналізуючи зазначені норми матеріального права, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, так як судове рішення ухвалюється у повному обсязі на користь позивача, понесені ним і документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 ст. 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема: договір про надання правничої (правової) допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо); документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо), а також документи на підтвердження надання адвокатом та отримання клієнтом професійної правничої допомоги (акт приймання-передачі), із детальним описом вчинених ним відповідних дій (не тільки щодо участі в судових засіданнях, а інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі, зокрема, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів тощо) Зазначені витрати позивача мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
За приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Тож, законодавцем визначено процесуальний наслідок не заявлення до закінчення судових дебатів вимоги на відшкодування судових витрат на правничу допомогу або подання доказів таких витрат із пропуском п'ятиденного строку з момент у винесення рішення у справі. В такому випадку суд залишає заяву сторони про винесення додаткового судового рішення без розгляду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19) та у постанові Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 520/8309/18.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 вказано, що суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_1 в суді представляла адвокат Трачук Н.І. на підставі договору про надання правничої допомоги та представництво від 01 серпня 2021 року.
За приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з п. 3.1 договору про надання правничої допомоги та представництво від 01 серпня 2021 року вартість послуг виконавця визначається за домовленістю сторін та складає: 2000 грн за годину.
Відповідно до акту приймання виконаних робіт від 13 липня 2022 року, виконавцем витрачено наступна кількість часу: складання позовної заяви, консультація, підготовка пакету документів для подання до суду - 2 год - 4 000 грн; складання уточненої позовної заяви - 30 хв - 1 000 грн; участь у судовому засіданні - 2 000 грн., всього 7 000 грн.
ОСОБА_1 надано квитанцію 13 липня 2022 року про сплату на користь адвоката Трачук Н.І. 7 000 грн..
Отже, матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді в розмірі 7 000 грн., про стягнення яких і було заявлено позивачем.
Витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000 грн. є реальними, підтвердженими матеріалами справи та підлягають стягненню з ОСОБА_2 ..
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на - відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб, що на час звернення позивача до суду з позовною заявою складало 908 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст. 150, п. 2 ч. 1 ст. 164, ст. 165, 180-182, 190, 243 СК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 200, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа, які не заявляє самостійних вимог: Районна адміністрація Запорізької міської ради по Комунарському району, як орган опіки та піклування (вул. Чумаченка, буд. 32, м. Запоріжжя, 69104) про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по відношенню до неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 908 гривень 00 копійок (дев'ятсот вісім гривень нуль-нуль копійок) та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7 000 гривень 00 копійок (сім тисяч гривень 00 копійок).
Сторонам, які не з'явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Повний текст судового рішення складено 13 липня 2022 року.
Суддя Комунарського районного суду
міста Запоріжжя Е.Г.Стоматов