Справа № 496/3758/21
Провадження № 2/496/816/22
01 липня 2022 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді Буран В.М.,
за участю: секретаря - Стрілець Ж.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області про встановлення факту родинних відносин, факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку,-
Позивачка через свого представника звернулась до суду із зазначеним позовом, який згодом уточнила та який обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 86 років помер ОСОБА_2 (чоловік тітки Позивачки). Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, загальною площею 0,20 га, розташованої в АДРЕСА_1 .
13.06.2017р. Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області була заведена спадкова справа №350/2017 після смерті ОСОБА_2 .
На підставі заповіту, складеного ОСОБА_2 за життя на ім'я ОСОБА_3 (двоюрідний брат Позивачки), останній надіслав до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області заяву від 23.09.2017р. про прийняття спадщини за заповітом, однак, не встигши належним чином оформити прийняття спадщини та отримати свідоцтво про право на спадщину, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер у віці 58 років.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на вищевказане майно (будинок та земельна ділянка).01.03.2019 р. Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області була заведена спадкова справа №154/2019 до майна ОСОБА_3 та єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 був батько померлого - ОСОБА_4 , але він відмовився від прийняття спадщини на користь позивачки. Як наслідок, остання залишилася єдиною спадкоємицею після смерті двоюрідного брата - ОСОБА_3 та звернулася до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 . У відповідь на звернення, державний нотаріус Шевченко Ю.А. надала письмову відмову №506/02-14 від 22.12.2019р., обґрунтовуючи її тим, що відсутні документи, підтверджуючі родинні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , немає доказів належного прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 , а також відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок, у зв'язку з чим було рекомендовано звернутися до суду.
Про те, що ОСОБА_1 доводиться померлому спадкодавцю двоюрідною сестрою, підтверджується наданими суду документами (свідоцтвами про народження, свідоцтва про одруження).
Факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 підтверджується наданими суду довідками сільської ради, а також складеним за життя ОСОБА_2 заповіту, яким він заповів ОСОБА_3 вище вказані житловий будинок та земельну ділянку.
Правовстановлюючі документи на житловий будинок АДРЕСА_1 втрачені, а тому можливості їх надати у позивачки немає. Однак, набуття ОСОБА_2 права власності на вищезазначений житловий будинок та земельну ділянку, позивач може підтвердити випискою з протоколу №14 від 23.12.1993р., довідкою виконкому Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області, яка знаходиться в матеріалах спадкової справи №350/2017 та рішенням Вигодянської сільської ради Біляївського району №1927-У від 28.01.2009р. «Про безкоштовну передачу у власність гр. ОСОБА_2 раніше надану в користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд/присадибна ділянка», згідно якого сільська рада вирішила: передати ОСОБА_2 безоплатно у приватну власність раніше надану у користування земельну ділянку загальною площею - 0, 20 га в тому числі: а) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд / присадибна ділянка/ 0, 20 га; б) для ведення особистого селянського господарства, а також видати ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку (копія виписки та рішення додаються).
Ухвалою суду від 01.09.2021 року позов було залишено без руху (а.с. 44-45).
Ухвалою суду від 30.09.2021 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання, витребувано спадкові справи (а.с. 60-61).
Ухвалою суду від 23.12.2021 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи (а.с. 132).
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача, на задоволенні позовних вимог наполягає (а.с. 144).
Представник Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області надав заяву про розгляд справи за відсутності їх представника, не заперечував проти позову (а.с. 141).
В установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строки, відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Ознайомившись із матеріалами справи, вислухавши представника позивача, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Звернувшись до Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 . У відповідь на звернення, державний нотаріус надала письмову відмову №506/02-14 від 22.12.2019р., обґрунтовуючи її тим, що відсутні документи, підтверджуючі родинні відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , немає доказів належного прийняття спадщини ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_2 , а також відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок, у зв'язку з чим було рекомендовано звернутися до суду (а.с. 14).
Як роз'яснено в п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику в справах про спадкування» у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду з правилами позовного провадження.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд вважає, що матеріалами справи встановлено факт родинних відносин між померлим ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме те, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_3 .
Від так, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 01.10.1968р. батьками позивачки - ОСОБА_5 (прізвище після одруження - ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 від 07.03.1987р.) значаться: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яка отримала після одруження прізвище - ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про одруження, серії НОМЕР_3 від 05.05.1967р.) - копії додаються. (а.с. 15, 16, 17, 36)
В свідоцтві про народження ОСОБА_3 батьками значаться: ОСОБА_4 та ОСОБА_10 (прізвище після одруження - ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим повторно 11.06.2000р.) (а.с. 31, 82).
Факт того, що мати позивачки - ОСОБА_8 та мати ОСОБА_3 - ОСОБА_10 були рідними сестрами підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_8 серії НОМЕР_5 від 15.08.1947р., відповідно до якого батьками записані: ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а.с. 35) та відповіддю на адвокатський запит Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області №31/02-13/273 від 22.02.2021р., в якій зазначається, що згідно записів в погосподарських книгах Виконавчого комітету сільської ради, ОСОБА_13 та ОСОБА_12 були батьками ОСОБА_10 , а ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_14 відповідно були рідними сестрами (а.с. 38).
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1265 ЦК України у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статі 1266 ЦК України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.
В постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 643/1216/15-ц (провадження № 61-6924св18) зазначено, що в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення. Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини. На «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої - п'ятої черг. Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом, при якому спадкоємці п'ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. По своїй суті спадкування за правом представлення - це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб'єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємців за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п'ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу). Тлумачення абзацу 2 частини першої статті 1265 ЦК України дозволяє зробити висновок, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. Ступінь є свого роду одиницею вимірювання споріднення поміж родичами за походженням. Він надає можливість встановити «відстань» між спорідненими особами (родичами за походженням). Причому така «відстань» може характеризувати як більш близьке споріднення, так і віддалене. Як наслідок чим далі біологічно особи знаходяться одна від одної, тим більший порядковий ступінь споріднення їх пов'язує.
Таким чином, позивач як двоюрідна сестра спадкодавця має четвертий ступінь споріднення із спадкодавцем і належить до п'ятої черги спадкоємців за законом. За правом представлення своєї матері, яка була рідною тіткою спадкодавця і померла до відкриття спадщини (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_6 (а.с. 37), позивач набула права на спадкування в третю чергу за законом.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , про що було складено актовий запис №367 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_7 від 31.03.2017р. (а.с. 25).
За життя ОСОБА_2 було складено заповіт від 03.06.2016 року, яким він заповів ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, загальною площею 0,20 га, розташовану в АДРЕСА_1 (а.с. 96 зворот).
Відповідно до частини першої статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (стаття 1272 ЦК України).
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
Процедура подання заяви про прийняття спадщини визначена пунктом 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Відповідно до вказаного Порядку (п. 3.3, 3.4, 3.5, 3.6, 3.11, 3, 15, 3.23), заяви про прийняття спадщини подаються спадкоємцем особисто нотаріусу за місцем відкриття спадщини у письмовій формі. Якщо спадкоємець особисто прибув до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, нотаріальне засвідчення справжності його підпису на таких заявах не вимагається. У цьому випадку нотаріус встановлює особу заявника, про що на заяві робиться відповідна службова відмітка. Ця відмітка скріплюється підписом нотаріуса. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається нотаріусом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю повідомляється про заведення спадкової справи та необхідність надіслати заяву, оформлену належним чином (справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою), або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. Заява про прийняття спадщини підлягає реєстрації у Книзі обліку і реєстрації спадкових справ у день надходженім. У разі надходження такого документа поштою він підлягає також реєстрації у Журналі реєстрації вхідних документів. Своєчасно надісланою вважається заява, справжність підпису особи, на якій засвідчена (або не засвідчена) нотаріально, що направлена поштовим відправленням до закінчення шестимісячного строку для прийняття І спадщини і яка надійшла нотаріусу після закінчення цього строку. Нотаріус приймає такі : заяви, заводить спадкову справу та у випадку надходження заяви, справжність підпису на якій І не засвідчено нотаріально, надсилає лист спадкоємцю, в якому пропонується надіслати заяву, оформлену належним чином, або особисто прибути до нотаріуса за місцем відкриття спадщини. У таких випадках конверт підшивається у спадкову справу.
Згідно витребуваної судом копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , встановлено, що на адресу нотаріуса дійсно почтовим відправленням надходила заява ОСОБА_3 про прийняття спадку після смерті дядька, однак як зазначено вище, заява подана не особисто спадкоємцем повинна бути нотаріально засвідчена.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.
Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Від так, судом встановлено, що позивачка дійсно є двоюрідною сестрою ОСОБА_3 , який у свою чергу не встиг прийняти спадщину після смерті ОСОБА_2 .
Статтею 3 СК України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 є доведеність факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі №461/4689/15-ц. Крім того, вказаний висновок застосований Верховним Судом також у постановах від 28 травня 2021 року у справі № 182/653/17 та від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17.
В свою чергу, матеріалами справи не доведено, що на день смерті ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживав разом з ним у житловому будинку АДРЕСА_1 понад п'ять років та вели спільне господарство.
Так, згідно довідки виконкому Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області № 239 та 240 від 26.02.2019 р., ОСОБА_3 на момент своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) проживав в житловому будинку АДРЕСА_1 , при цьому мав зареєстровану адресу проживання: АДРЕСА_2 (а.с. 70-70 зворот).
Частинами першою, другою, шостою статті 29 ЦК України, встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За приписами вищенаведених норм матеріального права, державна реєстрація сама по собі не є беззаперечним доказом постійного проживання спадкоємця на момент смерті спадкодавця у спадковому майні, оскільки частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд, зокрема у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) та від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20).
При цьому, згідно довідки згідно довідок Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області № 748 та 749 від 22.05.2017 р., спадкодавець ОСОБА_2 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований в житловому будинку АДРЕСА_1 та проживав тільки він (а.с. 89-89 зворот).
Позивачка - ОСОБА_1 в своєї заяві про прийняття спадщини після ОСОБА_2 звернулась з відповідною заявою до нотаріуса (а.с.88) та в неї зазначила що він постійно мешкав в АДРЕСА_3 .
ОСОБА_3 в своєї заяві нотаріусу (а.с.98) про прийняття спадщини після ОСОБА_2 зазначає свою адресу проживання: АДРЕСА_2
Таким чином, матеріалами справи не підтверджено факту проживання ОСОБА_3 на день смерті ОСОБА_2 впродовж п'яти років в одному будинку, а отже вони не були пов'язані спільним побутом, не мали взаємні права та обов'язки.
Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне - 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Щодо визнання за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно у вигляді вище вказаних житлового будинку та земельної ділянки, в порядку спадкування за законом після смерті свого двоюрідного брата - ОСОБА_3 , то в цій частині позову суд відмовляє у зв'язку із залишенням без задоволення вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 .
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв'язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.
Як було зазначено вище, спадщина належить спадкоємцеві з часу її відкриття (частина п'ята статті 1269 ЦК України).
Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За правилами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Установивши, що ОСОБА_3 в установленому законом порядку не прийняв спадщину після ОСОБА_2 суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом на відповідне спадкове майно (будинок та земельну ділянку) за позивачкою, оскільки таке право є похідним від прийняття спадщини ОСОБА_3 . Крім того, суди не можуть підміняти собою органи нотаріату, які відповідно до закону видають свідоцтва про спадщину. А з матеріалів справи вбачається, що позивачем крім факту прийняття спадщини ОСОБА_3 також не надано правоустановчі документи на спадкове майно.
Аналогічний висновок міститься в Постанові Верховного суду від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20, провадження № 61-2387св22.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-80, 89, 95, 178, 223, 247, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 29, 392, 1216, 1218, 1223, 1258, 1263, 1265, 1266, 1269, 1270, 1272 ЦК України, ст. 3 СК України, -
Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до Вигодянської сільської ради Біляївського району Одеської області (місцезнаходження: 67620, Одеська область, Біляївський район, с. Вигода, вул. Центральна, буд. 46, ЄДРПОУ 04377701) про встановлення факту родинних відносин, факту проживання однією сім'єю та визнання права власності - задовольнити частково.
Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_9 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 ), а саме те, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 ) є двоюрідною сестрою ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_9 ), який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Вигода, Біляївського району, Одеської області.
В частині позову про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_9 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_10 ) на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_10 ) та визнання за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_8 ) право власності на спадкове майно у вигляді житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, загальною площею 0,20 га., розташованої в АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті двоюрідного брата - ОСОБА_3 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 12.07.2022 року.
Суддя В.М. Буран