Єдиний унікальний номер справи 372/981/21
Провадження №22-ц/824/4264/2022
23 червня 2022 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року та на додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна,
У березні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя.
Позов обґрунтовував тим, що 24 квітня 2017 року Обухівський районний суд Київської області прийняв рішення у справі № 372/1817/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права приватної особистої власності, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ. В той же час частина набутого спільно з відповідачем майна виявилась прихованою від суду, тому залишилась нерозподіленою у вищевказаній справі. У зв'язку з вищевикладеним просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя земельну ділянку площею 0.0339 га. кадастровий номер: 3223110100:01:054:0107 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства спільною сумісною власністю подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ вказаної земельної ділянки.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року відмовлено у задоволені позову.
У листопаді 2021 року відповідач направила до суду заяву про ухвалення додаткового рішення.
Заяву аргументувала тим, що 17.11.2021 року між ОСОБА_2 та адвокатом Андрейком О.І. укладено угоду на здійснення професійної правничої допомоги по даній справі та укладено додаткову угоду в якій визначено розмір винагороди в сумі 2 500,00 грн. 18 листопада 2021 рішенням Обухівського районного суду Київської області у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю. 18.11.2021 року відповідачем по квитанції було сплачено обумовлену суму та отримано акт виконаних робіт від 18.11.2021 року. У зв'язку з цим просила суд стягнути з позивача на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн.
Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2021 року заяву відповідача задоволено та стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Не погоджуючись із вказаними рішеннями суду, позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржувані рішення вважає незаконними та таким, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 рокускасуватита ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2021 року скасувати.
Станом на початок розгляду справи по суті відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
22.06.2022 року до Київського апеляційного суду від апелянта надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Своє клопотання апелянт обґрунтував тим, що його адвокат виїхала за межі України. В той же час, зазначивши про відсутність в Україні представника, ОСОБА_1 тим не менш, жодного обґрунтування неможливості своєї явки в судове засідання не зазначив. При цьому заяву про відкладення розгляду справи апелянт подав особисто до канцелярії суду напередодні судового засідання. За таких умов, поважності неявки ОСОБА_1 в судове засідання встановлено не було, у зв'язку з чим судом клопотання було відхилене.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 12 жовтня 2016 року, шлюб, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14.07.2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Обухівського районного управління юстиції Київської області, розірвано, рішення набрало законної сили 25.10.2016 року.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області 24 квітня 2017 року в цивільній справі № 372/1817/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права приватної особистої власності, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та встановлено факт проживання однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28 березня 2007 року по 14 липня 2007 року; визнано житловий будинок, земельну ділянку площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223110100:01:054:0106, які розташовані по АДРЕСА_1 та автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/2 частку житлового будинку, земельної ділянки площею 0,1 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223110100:01:054:0106, які розташовані по АДРЕСА_1 та автомобіль VOLKSWAGEN CADDY, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Рішення у вищевказаній цивільній справі від 24 квітня 2017 року залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2017 року та постановою Верховного суду від 10 жовтня 2018 року, набрало чинності.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності інд. номер 32518563 від 21.01.2015 року, свідоцтва про права власності на нерухоме майно інд. номер 32518546 від 21.01.2015 року спірна земельна ділянка 3223110100:01:054:0107 загальною площею 0,0339 га знаходиться у приватній власності ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка є особистою власністю лише відповідача, оскільки набута останнім у власність внаслідок її приватизації не у період з 08.02.2011 року до 12.06.2012 року, а саме 21.02.2015 року.
Таку свою позицію суд першої інстанції мотивував наступним чином:
Статтею 61 СК України визначено об'єкти спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11.01.2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.
Вказана норма набула чинності з 08.02.2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13.06.2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.
Отже, з урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки та житла змінювався.
При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно такі об'єкти визнавались спільною сумісною власністю подружжя. У інші періоди, тобто до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року такі об'єкти переходили у власність лише того з подружжя, який брав участь у їх приватизації.
Саме такий висновок по застосуванню норм Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12, від 12 листопада 2018 року у справі № 753/6139/14-ц та від 10 листопада 2020 року у справі № 761/16179/14-ц, а також в постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року № 409/1959/15-ц, що свідчить про усталеність цього правового висновку в практиці застосування Верховним Судом.
Оскільки спірна земельна ділянка набута відповідачем у власність внаслідок її приватизації не у період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно, а саме 21 лютого 2015 року, вона є особистою власністю лише відповідача, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Дана позиція повністю відповідає вимогам закону і обставинам справи, не була спростована апелянтом в ході апеляційного перегляду справи.
Доводи апеляційної скарги фактично не містять заперечень проти твердження про те, що майно набуте внаслідок приватизації державного майна є особистою власністю одного з подружжя. Апеляційна скарга містить лише посилання на загальні норми спільності набутого за час шлюбу майна, в той час, як норми, що регулюють дане питання стосовно приватизованого майна, є спеціальними по відношенню до загального правила.
Не може погодитись колегія суддів апеляційного суду й з доводами проти ухвалення додаткового рішення по справі.
У відповідності до положень ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат на правничу допомогу суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
До закінчення розгляду справи по суті відповідачем було заявлено по намір стягнення витрат на правову допомогу. Відповідна заява з документами, що підтверджує розмір таких витрат, була подана в межах передбаченого законом строку після ухвалення рішення по суті, а апелянтом не було відповідним чином обґрунтовано і доведено неспівмірністі заявлених витрат.
Положеннями ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.
З огляду на вказане колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку при ухваленні додаткового рішення по справі стосовно стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення та додаткового рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 листопада 2021 року залишити без змін.
Додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько