12 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 904/4003/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
розглянув у порядку письмового провадження
касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) [далі - Управління; скаржник]
на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022
у справі №904/4003/21
за позовом фізичної особи-підприємця Василенка Альберта Миколайовича (далі - Підприємець; позивач)
до Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (далі - Відділ; відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - ДКС; відповідач-2)
про стягнення заборгованості у розмірі 890 293,20 грн.
Історія справи
Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для стягнення з Відділу заборгованості за договором, який укладено державним виконавцем і Підприємцем у межах виконавчого провадження.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Позивач звернувся до суду з позовом (з врахуванням третьої уточненої позовної заяви від 03.09.2021) до відповідачів, в якій просив стягнути солідарно з Відділу та ДКС суму заборгованості за договором, пеню за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі трьох процентів річних від простроченої суми, пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та судові витрати.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням договору відповідального зберігання майна від 01.08.2016 (далі - Договір) у частині оплати за надані послуги.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2021 у справі №904/4003/21 позовні вимоги задоволено частково, відмовлено у позовних вимогах до відповідача-2, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача заборгованість у розмірі 758 477 грн, 3 % річних - 49 218,05 грн, інфляційні втрати - 82 598,15 грн і судові витрати - 8 902,93 грн.
2.2. Управлінням подано апеляційну скаргу, в якій воно просило скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
2.3. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2021 у справі №904/4003/21 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі Управління просить скасувати ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 у справі № 904/4003/21 та направити справу №904/4003/21 до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. В обґрунтування своєї правової позиції скаржник із посиланням на статтю 287 ГПК України вказує, що оскаржуване судове рішення ухвалено із порушенням норм процесуального права. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив всі обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.
5. Позиція інших учасників справи, викладена у відзиві на касаційну скаргу
5.1. Від Підприємця, Відділу та ДКС відзивів на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшло.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Підприємцем (зберігач) і Відділом (поклажодавець) 01.08.2016 укладено Договір, відповідно до умов якого сторони домовилися про таке:
- в порядку та на умовах, визначених Договором, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку Договору майно, що визначене у акті приймання-передачі майна, що є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.1);
- приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами приймання-передачі, які є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.3);
- перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання згідно з Договором, його кількість, вартість та комплектність визначаються сторонами у актах приймання-передачі (пункт 1.4);
- розмір плати за зберігання майна визначається в акті приймання-передачі та підлягає сплаті на користь зберігача шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання (пункт 4.1);
- у випадку порушення зобов'язань, що виникають з Договору, сторони несуть відповідальність, визначену чинним в Україні законодавством. Сторона вважається невинуватою і не несе відповідальності за порушення Договору, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання Договору. Зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передане на зберігання, або його частини, зберігач повинен за свій рахунок відшкодувати поклажодавцеві завдану шкоду (пункти 5.1, 5.2, 5.3);
- Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (пункт 7.1);
- строк Договору починає свій перебіг у момент, визначений пунктом 7.1 Договору та подовжується автоматично за відсутності письмової відмови сторін (пункт 7.2).
6.2. За своєю правовою природою укладений сторонами Договір є договором зберігання.
6.3. Відповідно до акта від 01.08.2016 №01 приймання-передачі майна до Договору позивач прийняв на відповідальне зберігання 134 найменування товарів (майна), що було передане Відділом.
6.4. Як вбачається з пункту 3 вказаного акта розмір плати за зберігання майна становить 1 333 грн за календарний день. Оплата здійснюється протягом 10 днів після повернення майна з відповідального зберігання.
6.5. До відповідача-1 надійшла заява первісного зберігача арештованого майна Підприємця щодо неможливості в подальшому виконувати обов'язки відповідального зберігача та зберігати описане й арештоване майно боржника ОСОБА_1 згідно з актом опису та арешту майна боржника від 21.07.2016.
6.6. Державним виконавцем Відділу Кравченком Євгеном Сергійовичем 16.02.2018 в ході примусового виконання зведеного виконавчого провадження №51103579 було винесено постанову про призначення відповідальним зберігачем ОСОБА_2 та попередження його про кримінальну відповідальність.
6.7. Відповідно до договору відповідального зберігання майна від 20.02.2018 позивач (колишній зберігач) передав ОСОБА_2 (зберігач) майно згідно з актом від 20.02.2018 №02 приймання-передачі майна.
6.8. Підприємець 10.01.2019 звернувся до відповідача-1 з проханням у строк до 01.02.2019 сплатити заборгованість з оплати за зберігання майна відповідно до укладеного Договору у розмірі 758 477 грн.
6.9. У відповідь на лист позивача відповідачем-1 повідомлено, що у зв'язку з винесенням 16.02.2018 постанови державним виконавцем Відділу про передачу майна на зберігання іншому зберігачу повноваження Підприємця як зберігача майна було припинено з дня винесення зазначеної постанови, з 16.02.2018. Витрати за зберігання арештованого майна боржника за зведеним виконавчим провадженням №51103579 нараховуються за період з 21.07.2016 по 19.02.2018 включно, оскільки фактично передачу такого майна було здійснено новому зберігачу 20.02.2018. Витрати за зберігання описаного майна боржника є додатковими витратами виконавчого провадження, які підлягають розподіленню відповідно до пункту 2 частини першої статті 45 Закону України "Про виконавче провадження".
6.10. Відповідно до пункту 4.26. Положення про Міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 23.06.2011 № 1707/5, міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань контролює через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень і питань державної виконавчої служби, здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом, відповідним відділом примусового виконання рішень та районними, районними у місті, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної виконавчої служби міжрегіонального управління.
6.11. Згідно з пунктом 12 Типового положення про відділ державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016 № 1183/5, відділ є юридичною особою, має рахунки в органах ДКС, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування авансового внеску стягувачу, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
6.12. Відповідачем-1 не надано доказів сплати заборгованості за Договором у розмірі 758 477 грн.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2022, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №904/4003/21 за касаційною скаргою Управління на підставі абзацу другого частини другої статті 287 ГПК України у порядку письмового провадження, без повідомлення/виклику учасників справи.
7.2. Від позивача 29.06.2022 поштою до Верховного Суду надійшла заява, в якій Підприємець повідомив про отримання ухвали про відкриття касаційного провадження та неотримання копії касаційної скарги, що унеможливлює подачу відзиву на неї.
7.3. Водночас вказана заява не містить прохальної частини та жодних клопотань.
7.4. Верховний Суд відзначає, що до касаційної скарги додано опис вкладення у цінний лист від 30.05.2022 та накладну №4900096871126, що підтверджують направлення на адресу позивача (52800, м. Першотравенськ, вул. Чайковського, буд. 13, кв. 65) копії касаційної скарги з доданими до неї документами.
7.5. Верховний Суд зауважує, що позивач не був позбавлений можливості звернутися до скаржника з проханням повторно надіслати копію касаційної скарги чи скористатися своїм правом на ознайомлення з матеріалами справи №904/4003/21, у тому числі скористатися підсистемою "Електронний суд".
7.6. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.7. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 у справі №904/4003/21 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Управління на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2021 у справі №904/4003/21 на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.
8.2. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
8.3. Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Управління не є стороною Договору та погодився з висновком суду першої інстанції про те, що Договір відноситься до господарських правовідносин і має застосуватися Цивільний кодекс України (далі - ЦК України).
8.4. Зі змісту судових рішень вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій визначили Договір як договір зберігання, що регулюється нормами ЦК України, а сторони за вказаним правочином є зберігачем (Підприємець) і поклажодавцем (Відділ).
8.5. Водночас такі висновки суду апеляційної інстанції без визначення характеру спірних правовідносин та закону, який їх регулює, дослідження відповідних доказів та відсутності впливу на права/інтереси Управління оспорюваного рішення, є передчасними з огляду на таке.
8.6. Під предметом договору в теорії права розуміються необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.
8.7. Назва договору та найменування його сторін не свідчать про його правову природу, оскільки саме предмет правочину визначає його відповідну правову природу.
8.8. Слід зазначити, що відповідач-1 вказує, і такі обставини не заперечувались позивачем, що Договір укладено у зв'язку з тим, що 21.07.2016 державним виконавцем Відділу складено акт опису та арешту майна боржника у зведеному виконавчому провадженні №51103579 (матеріали справи не містять копії такого акта), відповідно до якого Підприємця призначено зберігачем арештованого та описаного майна ОСОБА_1
8.9. Таким чином, у даному випадку підставою укладення Договору були дії державного виконавця в межах зведеного виконавчого провадження що має своїм наслідком виключення ознак господарської діяльності Відділу у правовідносинах, які виникли після укладення Договору позивачем і відповідачем-1.
8.10. Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин (далі - Закон), витрати, пов'язані з розшуком боржника, майна боржника та його зберіганням, дитини за виконавчими документами про відібрання дитини, стягуються з боржника у порядку, встановленому цим Законом.
8.11. Згідно з частиною першою статті 58 Закону майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов'язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу. Якщо опис і арешт майна здійснювалися на виконання рішення про забезпечення позову, виконавець передає арештоване майно на зберігання боржнику або його представнику (якщо інше не зазначено в судовому рішенні або якщо боржник відмовився приймати майно на зберігання).
8.12. Частиною третьою статті 58 Закону передбачено, що у разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім'ї, вона може одержувати за зберігання майна винагороду, розмір та порядок виплати якої визначаються договором між зберігачем та виконавцем.
8.13. Отже, законодавець чітко визначив, що у випадку передачі арештованого майна на зберігання іншій особі (зберігачу) така особа може отримати винагороду за зберігання, і саме для визначення її розміру та порядку виплати укладається відповідний договір.
8.14. Тобто Договір, укладений позивачем і відповідачем, у силу приписів частини третьої статті 58 Закону має регулювати питання щодо розміру винагороди та порядок виплати такої винагороди за зберігання арештованого в межах зведеного виконавчого провадження майна.
8.15. Слід зазначити, що ні Договір, ані акт приймання-передачі майна не містять умови, з якої вбачалося б, що саме Відділ має обов'язок виплатити позивачу винагороду за зберігання арештованого майна.
8.16. Відповідно до частини другої статті 42 Закону витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
8.17. Водночас відповідно до частини першої статті 45 Закону розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:
1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;
2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;
3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми;
4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону.
8.18. Згідно з частиною другою статті 45 Закону розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.
8.19. Отже, зі змісту вказаних норм (статті 42, 48, 52 Закону) вбачається, що винагорода за зберігання арештованого майна, яке передано зберігачу в межах виконавчого провадження, має визначатися у договорі, що укладається з урахуванням приписів Закону, та стягується відповідно до статті 45 Закону.
8.20. З огляду на викладене судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою необхідність визначення правової природи Договору з урахуванням приписів Закону, що є спеціальною нормою щодо відносин, які виникають у процесі зберігання арештованого в межах виконавчого провадження майна.
8.21. Управління, подавши апеляційну скаргу, наголошувало на тому, що прийняте рішення вплинуло на його права, оскільки грошові кошти будуть стягнуті з його рахунків, а не з боржника в межах виконавчого провадження, як передбачено Законом.
8.22. Згідно з пунктом 12 Типового положення про відділ держаної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016 №1183/5, відділ є юридичною особою, має рахунки в органах Державної казначейської служби України, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування авансового внеску стягувачу, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
8.23. Відповідно до пункту 4.26 Положення про Міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 23.06.2011 №1707/5 (далі - Положення), міжрегіональне управління відповідно до покладених на нього завдань контролює через структурний підрозділ, що забезпечує реалізацію повноважень і питань державної виконавчої служби, здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом, відповідним відділом примусового виконання рішень та районними, районними у місті, міськими (міст обласного значення), міськрайонними, міжрайонними відділами державної виконавчої служби міжрегіонального управління.
8.24. Згідно з пунктом 5.5 Положення Міжрегіональне управління з метою організації своєї діяльності здійснює централізований бухгалтерський облік витрат на утримання районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних відділів державної виконавчої служби, Відділів, нотаріальних контор.
8.25. Відповідно до пункту 24 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 №45) [далі - Порядок], стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
Якщо боржник обслуговується централізованою бухгалтерією, зазначені документи подаються до органу Казначейства, в якому відкрито рахунки відповідної бюджетної установи, при якій створена така централізована бухгалтерія (далі - централізоване обслуговування боржника).
8.26. Згідно з абзацом п'ятим пункту 26 Порядку орган Казначейства здійснює безспірне списання коштів, що обліковуються на рахунку бюджетної установи, яка здійснює централізоване обслуговування боржника, у межах відповідних бюджетних асигнувань з урахуванням положень пункту 25 Порядку.
8.27. Відповідно до абзацу другого пункту 28 Порядку орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів. З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку.
8.28. Скаржник подав суду апеляційної інстанції повідомлення від 24.02.2022 №07-32-06/2789, яке надійшло від Головного управління державної казначейської служби України у Дніпропетровській області та з якого вбачається, що саме з рахунків Управління будуть стягнуті грошові кошти на виконання судового рішення у справі №904/4003/21.
8.29. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги вказані доводи скаржника та, зазначивши, що Управління не є стороною Договору, дійшов формального, необґрунтованого та немотивованого належним чином висновку щодо відсутності порушення прав Управління і, як наслідок, закрив апеляційне провадження зі справи.
8.30. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
8.31. За змістом частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
8.32. Крім того, Верховний Суд наголошує, що відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ГПК України змагальність сторін належить до основних засад (принципів) цивільного та господарського судочинства, а тому судове рішення у справі не може бути використане проти особи, яка не брала участі у цій справі (у нашому випадку стягнення відбудеться саме з Управління). До того ж протилежний підхід призводить до порушення статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
8.33. У зв'язку з наведеним оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд апеляційної інстанції не дослідив належним чином зібрані у справі докази, не встановив пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доведення у контексті укладення договору у межах виконавчого провадження, що у відповідності до положень частини третьої статті 310 ГПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи для продовження розгляду апеляційної скарги Управління судом апеляційної інстанції.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Доводи скаржника за результатами касаційного розгляду знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.
9.2. За таких обставин Суд вважає за необхідне касаційну скаргу Управління задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, а справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
9.3. Під час апеляційного розгляду суду апеляційної інстанції необхідно урахувати викладене, оцінити правомірність доводів Управління, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, всім доводам учасників справи та поданим ними доказам із обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів.
10. Судові витрати
10.1. За результатами апеляційного розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 300, 304, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 у справі №904/4003/21 задовольнити.
2. Ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2022 у справі №904/4003/21 скасувати, а справу №904/4003/21 передати до Центрального апеляційного господарського суду для продовження апеляційного розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя В. Селіваненко