ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
21.06.2022Справа № 910/114/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Нікітіної В.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Національного антикорупційного бюро України
до 1. Державної судової адміністрації України
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КИТ"
про визнання недійсним договору від 02.06.2016 № 37-16 про закупівлю
за участю представників:
від позивача: Пилипенко С.М.
від відповідача 1: Сердіченко С.А.
від відповідача 2: Бойко Є.В.
вільний слухач: Липівський В.В.
Національне антикорупційне бюро України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної судової адміністрації України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КИТ" про визнання недійсним договору від 02.06.2016 № 37-16 про закупівлю апаратури для записування та відтворення звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 [системи керування та контролю - за ДК 021:2015 - 42961000 - 0 (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу))].
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.06.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 у справі № 910/114/19 скасовано, справу № 910/114/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2021 справу № 910/114/19 передано судді Карабань Я.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 року задоволено заяву судді Карабань Я.А. від 29.06.2021 про самовідвід від розгляду позовної заяви Національного антикорупційного бюро України до Державної судової адміністрації України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія КИТ" про визнання недійсним договору від 02.06.2016 № 37-16 про закупівлю та відведено суддю Карабань Я.А. від розгляду позовної заяви у справі № 910/114/19, а матеріали справи № 910/114/19 передано уповноваженій особі для вирішення питання про автоматизований розподіл справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи № 910/114/19 передані на розгляд судді ОСОБА_1
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2021 визначено здійснювати розгляд справи № 910/114/19 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.07.2021.
15.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшла заява про припинення представництва.
20.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 21.07.2021 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання про відкладення підготовчого засідання та оголосив перерву у підготовчому засіданні до 04.08.2021.
02.08.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позов, в якому відповідач-2 проти позову заперечив, посилаючись зокрема на те, що предметом закупівлі була апаратура для записування та відтворення звуку й зображення за кодом ДК 016:2020-26.40.3 (системи керування та контролю судового засідання (судового процесу) як комплексу, а тому, на думку відповідача-2, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2021 №332 граничні розміри витрат на придбання персональних комп'ютерів не обмежували відповідачів щодо укладання договору поставки апаратури за кодом ДК 016:2020-26.40.3. Відповідач-2 вказує, що посилання позивача на те, що договір від 02.06.2016 № 37-16 суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 04.04.2021 №332 не відповідає дійсності та не може бути підставою для визнання такого договору недійсним. Також, відповідач-2 посилався на роз'яснення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України №3304-06/48844-06 від 28.12.2017, в якому зазначено, що розрахунок очікуваної вартості предмета закупівлі не регулюється Законом та здійснюється замовником самостійно. Отже, відповідач-2 вказав, що оскільки в Україні відсутні виробники технічної частини предмета закупівлі та відповідні товари є іноземного походження, а тому ціна предмета закупівлі залежить від курсу іноземної валюти. Окрім того, відповідач-2 зазначив про недоведеність позивачем існування наміру посадових осіб ДСА України та учасників торгів на настання негативних наслідків договору, які суперечать інтересам держави та суспільства.
03.08.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення по справі, в яких відповідач-1 зазначив, що питання дійсності оскаржуваного договору вже було предметом розгляду у справі №910/12212/18, в результаті розгляду справи Господарським судом м. Києва постановлено рішення від 24.02.2020 про відмову в задоволенні позовних вимог Громадської організації «Комітет захисту прав людини» до Державної судової адміністрації України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» про визнання недійсними результатів процедури закупівлі, проведеної 11.05.2016, та визнання недійсним договору від 02.06.2016 № 37-16 про закупівлю. Також, відповідач-1 заперечив проти розгляду матеріалів кримінального провадження №42017000000001155 як належних доказів у даній справі. Окрім того, відповідач-1 стверджує, що в діях відповідача-1 не було жодного умислу та наміру на порушення інтересів держави та суспільства, та настання негативних наслідків. При цьому, доводи позивача щодо пов'язаності учасників процедури закупівлі є безпідставними, необґрунтованими та не підтверджені належними та допустимий доказами.
У судовому засіданні 04.08.2021 судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 08.09.2021.
07.09.2021 Розпорядженням Керівника апарату суду від 07.09.2021 № 05-23/1556/21 у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_1 призначено повторний автоматичний розподіл судової справи.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2021, справу № 910/114/19 передано на розгляд судді Алєєвій І.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 задоволено самовідвід судді Алєєвої І.В. від розгляду справи № 910/114/19, матеріали справи № 910/114/19 за позовом Національного антикорупційного бюро України до Державної судової адміністрації України, Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія КИТ» про визнання недійсним договору від 02.06.2016 № 37-16 про закупівлю передано уповноваженій особі для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.
У результаті повторного автоматизованого розподілу справи №910/114/19, зазначена справа була передана на розгляд судді Гулевець О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 прийнято справу №910/114/19 до провадження судді Гулевець О.В., підготовче засідання у справі №910/114/19 призначено на 19.10.2021, з урахуванням ухвали від 27.09.2021 про виправлення описки.
19.10.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про проведення підготовчого засідання за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні 19.10.2021 суд оголосив про відкладення підготовчого засідання на 16.11.2021.
05.11.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про визнання поважними причини неподання позивачем доказів у встановлений строк та долучення до матеріалів справи належним чином засвідчену копію протоколу огляду від 11-23 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні №42017000000001155 від 13.04.2017 з додатками №1, 3.
У судовому засіданні 16.11.2021 суд оголосив перерву в підготовчому засіданні до 14.12.2021.
09.12.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
14.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшли заперечення на клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи від 15.11.2021, в якому відповідач-2 просить суд залишити без розгляду клопотання позивача про долучення додаткових доказів від 15.11.2021, визнати незалежними, недопустимими та не достатніми долучені до клопотання позивача додаткові докази, відмовити позивачу в задоволенні клопотання від 15.11.2021 про долучення доказів.
У судовому засіданні 14.12.2021 суд оголосив про відкладення підготовчого засідання на 25.01.2022.
12.01.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли клопотання про долучення постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у справі №910/20099/20 та додаткові пояснення по справі, в яких позивач зазначив про поважність причин пропущення строку подання доказів до суду. Окрім того, позивач вказав, що службова записка є належним доказом на підтвердження надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, що міститься в протоколі огляду від 11-123 жовтня 2021 року та додатках до нього. Також, позивач вважає, що матеріали кримінального провадження №42017000000001155 можуть бути використані як допустимі докази у межах даної справи та посилався на висновки викладені в постановах Верховного Суду по справах №910/416/18 та №910/21046/17.
У зв'язку із перебуванням 25.01.2022 судді Гулевець О.В. у відпустці, розгляд справи №910/114/19 не відбувся.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.01.2022 призначено підготовче засідання по справі № 910/114/19 на 08.02.2022.
У судовому засіданні 08.02.2022 представник позивача надав пояснення по суті додаткових пояснень, просив долучити додаткові пояснення до матеріалів справи.
Представник відповідача-2 надав заперечення щодо додаткових письмових пояснень позивача.
У судовому засіданні 08.02.2022 суд долучив до матеріалів справи надані представником позивача постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 у справі №910/20099/20 та додаткові пояснення по справі від 12.01.2022.
Розглянувши клопотання позивача від 05.11.2021 про визнання поважними причини неподання позивачем доказів у встановлений строк та долучення до матеріалів справи належним чином засвідчену копію протоколу огляду, суд дійшов висновку, що наведені позивачем обставини підтверджують неможливість подання такого доказу у встановлений процесуальним законом строк, виходячи з положень статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе прийняти до розгляду та долучити до матеріалів справи копію протоколу огляду.
У судовому засіданні 08.02.2022 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.02.2022, про що постановлену ухвалу занесено до протоколу судового засідання.
Представник позивача в судовому засіданні 22.02.2022 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача-1 надав пояснення по суті позовних вимог, поклався на розсуд суду щодо задоволення позовних вимог.
Представник відповідача-2 надав пояснення по суті своїх заперечень, проти позовних вимог заперечив.
У судовому засіданні 22.02.2022 суд оголосив перерву в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 15.03.2022.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введенням воєнного стану в Україні, судове засідання, призначене до розгляду Господарським судом міста Києва на 15.03.2022, не відбулось.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.05.2022 призначено розгляд справи №910/114/19 по суті на 21.06.2022.
У судове засідання 21.06.2022 з'явились представники позивача, відповідача-1 та відповідача-2.
У судовому засіданні 21.06.2022 судом продовжено розгляд справи по суті зі стадії дослідження доказів.
Представник позивача у судовому засіданні 21.06.202 підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 21.06.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14.10.2014 №1698-VII (в редакції чинній станом на час звернення позивачем з позовом у даній справі) Національне антикорупційне бюро України є державним правоохоронним органом, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, віднесених до його підслідності, а також запобігання вчиненню нових.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 16 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» до обов'язків Національного бюро, зокрема, відноситься здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених законом до його підслідності, а також проводить досудове розслідування інших кримінальних правопорушень у випадках, визначених законом.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» від 14.10.2014 №1698-VII (в редакції чинній станом на час звернення позивачем з позовом у даній справі) Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.
З огляду на зазначені норми законодавства, позивач зазначає, що Національним бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017000000001155 від 13.04.2017 з попередньою правовою кваліфікацією за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України.
Обґрунтовуючи подання позовної заяви Національне антикорупційне бюро України зазначає, що у процесі здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що 29.02.2016 Державною судовою адміністрацією України розміщено оголошення про проведення відкритих торгів із закупівлі у галузі "Комп'ютери та оргтехніка, програмне забезпечення", код предмету закупівлі 26.40.3, код предмету закупівлі згідно з ЄЗВ - 42961000-0, предмет з класифікатору - апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу), у кількості 620 одиниць.
Участь у процедурі закупівлі приймали Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтаір і К».
Відповідно до протоколу №50 від 10.05.2016 оцінки пропозицій конкурсних торгів, цінових пропозицій переможцем торгів на закупівлю апаратури для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010-26.40.3 (системи керування та контролю судового засідання (судового процесу) визнано пропозицію ТОВ "Компанія КИТ" як найбільш економічно вигідну.
12.05.2016 на веб-порталі з питань державних закупівель розміщено повідомлення про акцепт пропозиції ТОВ "Компанія КИТ".
За результатами процедури відкритих торгів на закупівлю (Апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3) 02.06.2016 між Державною судовою адміністрацією України (далі - ДСА України, відповідач-1), як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія КИТ» (далі - ТОВ «Компанія КИТ», відповідач-2), як постачальником, укладено договір від 02.06.2016 № 37-16 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується протягом 2016 року забезпечити постачання замовнику апаратури для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010-26.40.3 (системи керування та контролю судового засідання (судового процесу), відповідно до умов договору, а замовник - прийняти і оплатити такий товар, на умовах, викладених у договорі, а саме найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару визначена сторонами в додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною; комплектація, опис та технічні характеристики складових товару наведено в додатку № 2 до договору, який є його невід'ємною частиною; обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Згідно з п. 3.1 договору ціна договору становить 30 420 000,00 грн, в тому числі, податок на додану вартість - 5 070 000,00 грн.
У п. 5.1 договору визначено строк постачання товару - до 01.10.2016.
Місце постачання товару: апеляційні суди, місцеві загальні суди в особі ТУ ДСА України, окружні адміністративні суди, місцеві господарські суди (далі - отримувачі), згідно з додатком № 4 до договору, який є його невід'ємною частиною (п. 5.2 договору).
За змістом п.п. 5.6, 5.7 договору право власності на товар переходить до замовника після поставки товару та підписання замовником відповідного акту приймання-передачі товару. Факт поставки товару за договором підтверджується відповідним актом, який готується постачальником під час поставки товару та підписується отримувачем в момент отримання товару.
Цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2016, але до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 10.1. договору).
У додатку №1 до договору сторонами було погоджено специфікацію, відповідно до якої в межах договору поставляється: програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового процесу (судового засідання) комплектація 1 типу у кількості 600 одиниць за загальною ціною з урахуванням податку на додану вартість в сумі 29520000 грн та програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового процесу (судового засідання) комплектація 2 типу у кількості 20 одиниць за загальною ціною, з урахуванням податку на додану вартість, в сумі 900000 грн.
У додатку №2 до договору сторонами визначено опис та технічні характеристики складових апаратури для записування та відтворення звуку й зображення за кодом ДК 016:2010-26.40.3.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на наступне:
- укладений між відповідачами договір від 02.06.2016 № 37-16 про закупівлю апаратури для записування та відтворення звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України №332 від 04.04.2001 щодо фактичного перевищення граничної суми витрат на придбання державними органами комп'ютерів;
- відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної комісійної товарознавчої та комп'ютерно-технічної експертизи від 23.02.2018 №19711/17-54/19712/17-53/19713/17-35/2613-2622/18-54/2623-2631/18-53 ринкова вартість предмета закупівлі (Апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3) була значно завищеною;
- договір від 02.06.2016 № 37-16 про закупівлю апаратури для записування та відтворення звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 було укладено за наявності ознак зловмисної домовленості між службовими особами та відповідно уповноваженими представниками ДСА України та ТОВ «Компанія КИТ»;
- ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К» є пов'язаними між собою особами, і з метою участі в тендерній закупівлі вказані особи вступили між собою в антиконкурентну змову.
З урахуванням наведеного, позивачем заявлені вимоги про визнання недійсним договору від 02.06.2016 № 37-16 про закупівлю апаратури для записування та відтворення звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3, укладеного між Державною судовою адміністрацією України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія КИТ» на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 232, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 10.06.2021 по справі №910/114/19 рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 у справі № 910/114/19 скасовано, справу №910/114/19 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що судам попередніх інстанцій необхідно було надати оцінку матеріалам справи на предмет наявності у них доказів у тому числі й на підтвердження інших ознак пов'язаності між собою учасників процедури закупівлі ТОВ "Компанія Кит" та ТОВ "Альтаір і К"; суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам позовної заяви та матеріалам справи щодо наявності підстав для застосування ст. 232 ЦК України до спірних правовідносин; судами не було враховано, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з орієнтовним розрахунком вартості технічного засобу фіксування судового процесу, наявним в матеріалах справи, вартість технічного засобу було сформовано з огляду на підвищення курсу долара США, в той час як, на думку позивача, цей рахунок не містить обґрунтування стосовно взаємозв'язку вартості технічного засобу, який планується закупити та іноземною валютою та чи збільшилась ціна товару на момент планування закупівлі внаслідок коливання іноземної валюти.
Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлюються Законом України "Про публічні закупівлі" № 922-VIII від 25.12.2015 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Частиною 1 статті 2 Закону України "Про публічні закупівлі", цей Закон застосовується: до замовників, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 200 тисяч гривень, а робіт - 1,5 мільйона гривень; до замовників, які здійснюють діяльність в окремих сферах господарювання, за умови, що вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 мільйон гривень, а робіт - 5 мільйонів гривень.
Згідно ст.3 Закону України "Про публічні закупівлі" принципи здійснення закупівель. Закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Згідно із ч. 1 ст. 12 Закону України "Про публічні закупівлі", закупівля може здійснюватися шляхом застосування однієї з таких процедур: відкриті торги; конкурентний діалог; переговорна процедура закупівлі.
Відкриті торги є основною процедурою закупівлі. Під час проведення процедури відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі зацікавлені особи. Для проведення процедури закупівлі має бути подано не менше двох пропозицій (ст. 20 ЗУ "Про публічні закупівлі").
Рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення переможця, та протягом одного дня після прийняття такого рішення замовник оприлюднює на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір та надсилає його переможцю. Усім іншим учасникам електронною системою закупівель автоматично надсилається повідомлення із зазначенням найменування та місцезнаходження переможця торгів (ч. 1 ст. 32 Закону України "Про публічні закупівлі").
Як встановлено судом вище, за результатами процедури відкритих торгів на закупівлю (Апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3) між відповідачами був укладений договір від 02.06.2016 №37-16 про закупівлю апаратури для записування та відтворення звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 [системи керування та контролю - за ДК 021:2015 - 42961000 - 0 (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу))], відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується протягом 2016 року забезпечити постачання замовнику апаратури для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010-26.40.3 (системи керування та контролю судового засідання (судового процесу), відповідно до умов договору, а замовник - прийняти і оплатити такий товар, на умовах, викладених у договорі, а саме найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару визначена сторонами в додатку №1 до договору, який є його невід'ємною частиною; комплектація, опис та технічні характеристики складових товару наведено в додатку № 2 до договору, який є його невід'ємною частиною; обсяги закупівлі товару можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ч. 1 ст. 207 ГК України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 3 ст. 228 ЦК України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.
Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків. Для прийняття рішення у спорі необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру у кожної із сторін. Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Визначене положеннями Закону України "Про публічні закупівлі" спеціальне законодавче регламентування процедури закупівлі товарів, робіт і послуг для потреб держави хоч і має на меті створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, розвиток добросовісної конкуренції і запобігання проявам корупції, проте одночасно слугує захисту інтересів держави, а тому така процедура спрямована, перш за все, на задоволення потреб держави у певних групах товарів, робіт і послуг в особі конкретних замовників, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів.
Відтак, прямий інтерес держави полягає у неухильному дотриманні учасниками процедури закупівлі та замовником встановлених Законом України "Про публічні закупівлі" вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ринкова вартість предмета закупівлі (Апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3) була значно завищеною, під час проведення процедури закупівлі, яка завершилася укладенням оспорюваного договору не було дотримано інтересів держави і суспільства, оскільки фактично було переплачено бюджетних коштів на суму понад 10 млн. грн.
У підтвердження завищення вартості предмета закупівлі позивачем надано до матеріалів справи висновок експертів за результатами проведення комплексної комісійної судової товарознавчої та комп'ютерно-технічної експертизи від 23.02.2018 № 19711/17-54/19712/17-53/19713/17-35/2613-2622/18-54/2623-2631/18-53.
Так, у відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Як вбачається із висновку експертів, комплексна комісійна судова товарознавча та комп'ютерно-технічна експертизи були проведені Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання постанови від 02.10.2017 про призначення судової експертизи у кримінальному провадженні №42017000000001155.
Згідно із висновку експертів за результатами проведення комплексної комісійної судової товарознавчої та комп'ютерно-технічної експертизи від 23.02.2018 № 19711/17-54/19712/17-53/19713/17-35/2613-2622/18-54/2623-2631/18-53 вбачається, що ринкова вартість комп'ютерної техніки за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 (системи керування та контролю - за ДК 021:2015 - 42961000 - 0 (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу)), поставленої на адресу ДСА України згідного договору № 37-16 від 02.06.2016 на дату подання цінових пропозицій, укладання договору та поставки товарів нібито складала 19 448 186,80 грн з ПДВ.
Відповідно до пункту 1.1. договору № 37-16 від 02.06.2016 предметом договору є апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010-26.40.3 (системи керування та контролю судового засідання (судового процесу), однак у експертному висновку від 23.02.2018 № 19711/17-54/19712/17-53/19713/17-35/2613-2622/18-54/2623-2631/18-53 предметом дослідження була саме комп'ютерна техніка.
У Додатку №1 до договору - Специфікації сторонами було погоджено найменування товару, а саме програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового процесу (судового засідання), комплектація типу 1, кількістю 600, ціна за одиницю з ПДВ - 49200,00 грн, загальна вартість - 29 520 000,00 грн; програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового процесу (судового засідання), комплектація типу 2, кількістю 20, ціна за одиницю з ПДВ - 45 000,00 грн, загальна вартість - 900 000,00 грн.
Відмінність предмета дослідження в експертному висновку від 23.02.2018 №19711/17-54/19712/17-53/19713/17-35/2613-2622/18-54/2623-2631/18-53 та предмета оспорюваного договору також підтверджується наступним.
Так, позивачем було додано до матеріалів справи копію документації конкурсних торгів щодо проведення відкритих торгів на закупівлю апаратури для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 (системи керування та контролюю - за ДК 021:2015 - 42961000 - 0 (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу))), відповідно до умов якої, а саме пункту 3 розділу V Тендерної документації - ціна пропозиції, при розрахунку ціни, за яку учасник згоден поставити товар, враховується ціна предмету закупівлі та всі витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань учасника процедури закупівлі по виконанню договору, з усіма податками, зборами та обов'язковими платіжними, відповідно до законодавства України. До кінцевої вартості пропозиції конкурсних торгів включаються усі витрати учасника, в тому числі, прямі витрати, накладні витрати, витрати сторонніх організацій на прибуток, який учасник планує одержати при виконанні договору.
Відповідно до п.п. 7.2. п. 2 розділу VI Тендерної документації - істотні умови, які обов'язково включаються до договору про закупівлю, а також у пункті 11.1. оспорюваного договору сторонами було погоджено, що після завершення постачання товару постачальник передає замовнику права на встановлення та використання в судах необмеженої кількості ліцензій програмного забезпечення фіксування судового процесу (судового засідання) в режимі звукозапису та відео конференції, що входить до складу товарів згідно з цим договором.
До ціни товару включаються витрати на сплату податків і зборів (обов'язкових платежів), доставку, розвантаження/навантаження (п. 3.3. договору).
Місце постачання товару: апеляційні суди, місцеві загальні суди, окружні адміністративні суди, місцеві господарські суди, апеляційні адміністративні суди, апеляційні господарські суди, згідно Додатку №4 до договору (п. 5.2. договору).
Отже, дослідивши умови договору № 37-16 від 02.06.2016, судом встановлено, що до вартості предмета закупівлі входило поставка апаратури до відповідних судів та ТУ ДСА, встановлення апаратури, виконання активації програмного забезпечення, що входить до складу товару (п. 6.3.6. договору), передача прав на встановлення та використання в судах ліцензій програмного забезпечення, гарантійне обслуговування, податки та збори.
За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
У перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з'ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.
Водночас, зі змісту експертного висновку від 23.02.2018 №19711/17-54/19712/17-53/19713/17-35/2613-2622/18-54/2623-2631/18-53 вбачається, що дослідженням експертиз є комп'ютерна техніка, за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 (системи керування та контролю - за ДК 021:2015 - 42961000 - 0 (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу)), що є лише частиною предмета оспорюваного договору - апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення.
Отже, при проведенні експертизи неповно встановлено предмет оспорюваного договору та не надано йому оцінку у повній мірі, що унеможливлює встановлення дійсних обставин, а тому вказаний висновок експертів за результатами проведення комплексної комісійної судової товарознавчої та комп'ютерно-технічної експертизи від 23.02.2018 № 19711/17-54/19712/17-53/19713/17-35/2613-2622/18-54/2623-2631/18-53 не приймається судом як належний та достатній доказ по справі.
Також, позивач посилається на необґрунтоване визначення орієнтовної вартості товару згідно з орієнтовним розрахунком вартості технічного засобу фіксування судового процесу, складеним начальником управління інформатизації судів та судової статистики Слоніцьким О., відповідно до якого вартість технічного засобу було сформовано з огляду на підвищення курсу долара США.
За доводами позивача вказаний розрахунок не містить обґрунтувань стосовно взаємозв'язку вартості технічного засобу, який планується закупити, та іноземною валютою; яка складова іноземної валюти закладена у вартість товару; чи збільшилася ціна товару на момент планування закупівлі внаслідок коливання курсу іноземної валюти. При визначенні очікуваної вартості предмета закупівлі ДСА України не було здійснено моніторингу ринку з метою встановлення ринкової вартості товару, що планується закупити, яка б відповідала інтересам держави.
Відповідно до статті 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.
За змістом статті 190 та статті 191 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до частини 1 статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.
У постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11, від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11 зазначено, що положення чинного законодавства хоча і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
За змістом пункту 3.1 спірного договору сторони встановили ціну договору в гривнях.
В орієнтовному розрахунку вартості технічного засобу фіксування судового процесу, складеним начальником управління інформатизації судів та судової статистики Слоніцьким О. визначено орієнтовну вартість ТЗФСП по відношенню до курсу долара США.
Суд вважає слушним та приймає до уваги пояснення відповідача-2 щодо відсутності в Україні певних виробників технічної частини предмету закупівлі, водночас товари можуть бути іноземного походження, що в результаті при зміні курсу іноземної валюти по відношенню до гривні в бік збільшення, вартість товарів іноземного походження може бути вищою, а тому відповідно ціна предмета закупівлі залежить від курсу коливання іноземної валюти. При цьому, в орієнтованому розрахунку вартості предмета закупівлі є посилання на проведення подібних закупівель у 2013-2015 роках, під час проведення яких курс долара США був значно менший, водночас на момент проведення процедури закупівлі у 2016 році курс долара становив в середньому 26 грн.
Водночас, наданий позивачем на підтвердження факту необґрунтованого визначення вартості товару орієнтовний розрахунок вартості технічного засобу фіксування судового процесу, складений начальником управління інформатизації судів та судової статистики Слоніцьким О., суд не приймає як належний доказ, так як розрахунок не містить дату складення та жодного посилання на процедуру відкритих торгів на закупівлю, що унеможливлює встановити пов'язаність орієнтовного розрахунку із предметом оспорюваного договору №37-116 від 02.06.2016.
Більш того, на момент проведення закупівлі та укладання оспорюваного договору норми чинним законодавством не врегульовували питання визначення очікуваної вартості предмета закупівлі та не містили порядку визначення цінової пропозиції виходячи з рівня ринкових цін, а також чинне законодавство не містить певних вимог для складання такого орієнтованого розрахунку вартості предмета закупівлі, на який посилається позивач.
З огляду на викладене, судом не приймаються твердження позивача щодо завишення вартості предмета закупівлі з посиланням на орієнтовний розрахунок вартості технічного засобу фіксування судового процесу.
ТОВ «Компанія КИТ» в спростування тверджень позивача, що ринкова вартість предмета закупівлі завищена надано копію висновку експерта № 6056 від 14.05.2019 судової товарознавчої експертизи та копію висновку експертів судової комплексної комп'ютерно-технічної експертизи, експертизи об'єктів інтелектуальної власності та експертизи відео-, звукозапису №6053/6054/6055/6090 від 06.11.2019, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 05.11.2018 по справі 910/12212/18.
Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/12212/18 за позовом Громадської організації «Комітет захисту прав людини» до Державної судової адміністрації України та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» про визнання недійсними результатів процедури закупівлі, проведеної 11.05.2016р. Державною судовою адміністрацією України, в галузі «Комп'ютери та оргтехніка, програмне забезпечення», а саме: код предмету закупівлі - 26.40.3, код предмету закупівлі згідно з ЄЗС - 42961000-0, предмет з класифікатору - апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу)), у кількості 620 одиниць; визнання недійсним договору №37-16 від 02.06.2016р. про закупівлю апаратури для записування та відтворювання звуку і зображення за кодом ДК 016:2010-26.40.3 (системи керування та контролю - за ДК 021:2015-42961000-0 (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу)) в кількості 620 одиниць за ціною 30420000 грн (з податком на додану вартість), укладеного між Державною судовою адміністрацією України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія КИТ», та застосування правових наслідків недійсності правочину.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.02.2020 у справі № 910/12212/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Під час розгляду справи № 910/12212/18 ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.11.2018 призначено судову експертизу, проведення якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.
На вирішення експерта було поставлено питання, зокрема, яка ринкова вартість (без урахування податку на додану вартість та з урахуванням податку на додану вартість) програмно-апаратного комплексу: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу), запронованого та поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит», на дату подання цінових пропозицій останнім (12.04.2016р.) на дату укладання договору закупівлі №37-16 від 02.06.2016р. та на дату фактичної поставки товару?
Під час експертного дослідження експертом було встановлено, що ринкова вартість (з урахуванням податку на додану вартість) програмно-апаратного комплексу технічного засобу фіксування судового засідання (судового процесу) запропонованого та поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит», на дату подання цінових пропозицій (12.04.2016р.) та на дату укладання договору закупівлі №37-116 від 02.06.2016р., на дату фактичної дати поставки становила: комплектація типу 1 - 60 621,94 грн.; комплектація типу 2 - 55 665,27 грн.
Дослідивши наявні у матеріалах справи висновки експерта № 6056 від 14.05.2019 судової товарознавчої експертизи та експертів судової комплексної комп'ютерно-технічної експертизи, експертизи об'єктів інтелектуальної власності та експертизи відео-, звукозапису №6053/6054/6055/6090 від 06.11.2019, проведеної Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 05.11.2018 по справі 910/12212/18, суд вважає за доцільне врахувати вказані висновки судових експертів щодо ринкової вартості програмно-апаратного комплексу технічного засобу фіксування судового засідання (судового процесу), що є предметом спірного договору.
Щодо посилання позивача на перевищення граничних сум витрат визначених постановою Кабінету міністрів України від 04.04.2001 № 332 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету».
З метою економії коштів державного і місцевих бюджетів, максимального скорочення бюджетних витрат на будівництво та утримання не запланованих в установленому порядку об'єктів, надання невиправданих пільг і переваг, посилення боротьби із корупцією, надмірностями в користуванні державним майном, створення на цій основі додаткових джерел підвищення рівня життя найбільш вразливих верств населення Указом Президента України №1242 від 16 листопада 2000 р. "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією, іншими протиправними діями в соціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державних коштів" постановлено Кабінету Міністрів України затвердити єдину граничну суму витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами та підприємствами, установами і організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів, а також господарськими товариствами, у яких є частка державного майна.
На виконання статті 5 Указу Президента України №1242 від 16 листопада 2000 р. "Про додаткові заходи щодо посилення боротьби з корупцією, іншими протиправними діями в соціально-економічній сфері та забезпечення економного витрачання державних коштів" Кабінетом Міністрів України було затверджено граничні суми витрат на придбання легкових автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, комп'ютерів, придбання і утримання мобільних телефонів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету.
Постановою Кабінету Міністрів України № 332 від 04.04.2001 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету» було визначено, що граничний розмір витрат на придбання персонального комп'ютера (системний блок, монітор, клавіатура, маніпулятор "миша"), ноутбука становив 13000 грн.
Однак, суд вважає, що відсутні підстави вважати порушенням відповідачами під час проведення спірної закупівлі вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 332 від 04.04.2001 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету», оскільки постановою встановлено граничну суму витрат на придбання державними органами, установами і організаціями персональних комп'ютерів в розмірі 13000 гривень. Водночас, предмет договору є апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2020-26.40.3 (системи керування та контролю судового засідання (судового процесу) як комплексу, а тому, визначені постановою Кабінету міністрів України граничні розміри витрат на придбання персональних комп'ютерів (ноутбуків) не обмежували відповідачів на укладання оспорюваного договору.
Враховуючи наведене вище та з огляду відсутність в матеріалах справи доказів порушення учасниками та замовником проведеної процедури закупівлі, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено невідповідності спірного договору Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства та не доведено умислу будь-якої із сторін на те, що вказаний договір завідомо укладався з метою порушення таких інтересів, що унеможливлює визнання договору недійсним з цих підстав.
Також, в обґрунтування визнання договору №37-116 від 02.06.2016 недійсним позивач посилається на те, що договір було укладено за наявності ознак зловмисної домовленості між службовими особами та відповідно уповноваженими представниками ДСА України та ТОВ «Компанія КИТ».
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними (ч. 2 ст. 232 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 зазначила, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 Цивільного кодексу України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Отже, розглядаючи позов про визнання недійсним договору на підставі статті 232 Цивільного кодексу України, суд має врахувати, що необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою є: наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і іншої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; вчинення представником дій в межах наданих йому повноважень.
Звертаючись із позовом про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, а суд має перевірити відповідність доводів позивача вимогам статті 232 Цивільного кодексу України і лише за наявності таких обставин суд може визнати такий договір недійсним.
Позивач посилається на пов'язаність між собою засновників та керівників учасників відкритих торгів, оголошених та проведених Державною судовою адміністрацією України, - ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К».
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) замовник приймає рішення про відмову учаснику в участі у процедурі закупівлі та зобов'язаний відхилити тендерну пропозицію учасника в разі, якщо тендерна пропозиція подана учасником процедури закупівлі, який є пов'язаною особою з іншими учасниками процедури закупівлі та/або з членом (членами) тендерного комітету, уповноваженою особою (особами) замовника.
У п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що пов'язана особа - особа, яка відповідає будь-якій з таких ознак:
- юридична особа, яка здійснює контроль над учасником процедури закупівлі або контролюється таким учасником процедури закупівлі, або перебуває під спільним контролем з таким учасником процедури закупівлі;
- фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль над учасником процедури закупівлі;
- службова (посадова) особа учасника процедури закупівлі, уповноважена здійснювати від імені учасника процедури закупівлі юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення цивільно-правових відносин, та члени сім'ї такої службової (посадової) особи;
- фізичні особи - члени тендерного комітету, керівник замовника та/або члени їхніх сімей, які здійснюють контроль над учасниками процедури закупівлі або уповноважені здійснювати від імені учасника процедури закупівлі юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення цивільно-правових відносин.
Під здійсненням контролю розуміється можливість здійснення вирішального впливу або вирішальний вплив на господарську діяльність учасника процедури закупівлі безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, що надають можливість визначати умови господарської діяльності, надавати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління учасника процедури закупівлі, або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), що становить не менше ніж 25 відсотків статутного капіталу учасника процедури закупівлі.
Для фізичної особи загальна сума володіння часткою у статутному капіталі учасника процедури закупівлі визначається залежно від обсягу корпоративних прав, що сукупно належать такій фізичній особі, членам її сім'ї та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.
Для цілей цього Закону членами сім'ї вважаються подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дідусь, бабуся, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, за умови їх постійного проживання разом з пов'язаною особою і ведення з нею спільного господарства.
Отже, положення ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" для визнання особи пов'язаною не вимагають виключно встановлення факту наявності родинних зв'язків між керівниками учасників процедури закупівлі. Визначальним є перевірка можливості здійснення контролю над учасниками процедури закупівлі, тобто впливу на господарську діяльність учасника закупівлі, у тому числі у зв'язку з наявністю родинних зв'язків, але не виключно.
Як встановлено судом вище, участь у процедурі відкритих торгів на закупівлю приймали Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтаір і К».
Під час проведення процедури відкритих торгів на закупівлю апаратури для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 Державною судовою адміністрацією України не було встановлено пов'язаності учасників.
Як вбачається з матеріалів справи, на час проведення конкурсних торгів 24.02.2016 директором ТОВ «Компанія Кит» був ОСОБА_2 та на час укладання оспорюваного договору - 02.06.2016 директором ТОВ «Компанія Кит» був ОСОБА_3 , учасниками Товариства були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Водночас, директором ТОВ «Альтаір і К» був ОСОБА_5 .
Відповідно до п. 2.3. Статуту Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» діє на принципах господарської самостійності, самофінансування і самоокупності, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в установах банків,
У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що на час проведення процедури відкритих торгів керівники ТОВ «Компанія Кит» та ТОВ «Альтаір і К» були між собою у родинних зв'язках, та Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» мало право втручатись в господарську діяльність, надавати обов'язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління учасника процедури закупівлі, або мало вирішальний вплив на господарську діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір і К», і навпаки. При цьому, суд відзначає, що ТОВ «Компанія Кит» та його учасники не володіють часткою (паєм, пакетом акцій), яка становить не менше ніж 25 відсотків статутного капіталу ТОВ «Альтаір і К».
Також, матеріали справи не містять доказів того, що час проведення процедури відкритих торгів члени тендерного комітету, керівник ТОВ «Компанія Кит» та/або члени їхніх сімей здійснюють контроль над ТОВ «Альтаір і К», та уповноважені здійснювати від імені підприємства юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільно-правових відносин.
Отже, ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К» є відокремленими товариствами та окремого здійснення господарської діяльності.
Таким чином, наведене дає підстави дійти висновку про відсутність підстав вважати ТОВ «Компанія Кит» пов'язаною особою з ТОВ «Альтаір і К» у розумінні ч. 1 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі».
Твердження позивача щодо наявності одних і тих же контрагентів у ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К» та взяття участі у проведенні інших закупівель, то зазначені доводи суд не бере до уваги, оскільки зазначене стосується інших правовідносин та не впливає на законність укладеного договору в межах заявлених позовних вимог. Факт взаємовідносин під час здійснення своєї господарської діяльності, не свідчить про пов'язаність ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К» між собою та про їх узгодженість, та є правом, в силу господарського законодавства України, вільно, самостійно, тобто на власний розсуд, обирати собі контрагентів в ході ведення господарської діяльності.
Позивач стверджує, що обставини наявності ознак зловмисної домовленості між службовими особами та відповідно уповноваженими представниками ДСА України та ТОВ «Компанія КИТ» підтверджуються матеріалами досудового розслідування №42017000000001155.
Відповідачі заперечили проти розгляду матеріалів кримінального провадження як належних доказів у справі, оскільки вони були долучені до матеріалів даної справи з порушенням вимог КПК, а тому матеріали кримінального провадження, як докази не можуть буди прийнятими до уваги судом по даній справі.
Стаття 222 КПК України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування. Відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
Отже, для використання матеріалів кримінального провадження №42017000000001155 має вирішальне значення наявність дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування.
Аналогічну позицію Верховний Суд виклав у постановах, зокрема, від 20.10.2021 у справі № 910/10222/19, від 30.09.2021 у справі № 927/741/19.
У матеріалах справи міститься службова записка старшого детектива Національного бюро Другого відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективі Олійником Ф.В. з резолюцією від 27.03.2019 про надання дозволу на розголошення таємниці досудового розслідування в частині наданих матеріалів кримінального провадження, а саме на використання в якості засобу доказування в господарській справі.
Отже, відсутні підстави для висновку про те, що надані докази були отримані у незаконний спосіб, що вказує на необґрунтованість тверджень відповідачів.
Статтею 77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (частини 1 - 2 статті 91 ГПК України).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.
Відповідно до частині 6 статті 75 ГПК України зазначено, що обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Водночас, за поясненнями позивача наразі здійснюється досудового розслідування матеріалами кримінального провадження №42017000000001155, обвинувального акту до суду не подано та відсутній вирок суду за матеріалами кримінального провадження №42017000000001155.
При цьому, відповідно до частини 3 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Суд не може перебирати на себе повноваження органів досудового розслідування та, відповідно, судових органів іншої юрисдикції. Вирок або інше судове рішення за наслідками розгляду досудового розслідування в кримінальному провадженні щодо пов'язаності представників ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К» та зловмисної домовленості між службовими особами та уповноваженими представниками ДСА України та ТОВ «Компанія КИТ» позивачем не наданий.
Таким чином, суд не приймає матеріали кримінального провадження №42017000000001155 в якості допустимих доказів, оскільки відсутній вирок суду, що набрав законної сили, а тому використання наданих позивачем матеріалів кримінального провадження є неможливим у даній справі.
Також, в підтвердження антиконкурентних дій учасників процедури закупівлі ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К» позивачем надано до матеріалів справи протокол огляду 11-23 жовтня 2021 року 8 накопичувачів на жорстких магнітних дисках, вилучених за місцем знаходження ТОВ «Альтаір і К» під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017000000001155.
Суд також не приймає зазначений протокол огляду 11-23 жовтня 2021 року в якості допустимого доказу з підстав встановлених судом вище в частині не прийняття матеріалів кримінального провадження.
Поряд з тим, у додатках до протоколу огляду міститься електронне листування, як зазначає позивач, між представниками ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К».
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис (статті 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
У ч. 2 ст. 96 ГПК передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У ч. 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 5, 6 ст. 96 ГПК).
Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.
Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу, а тому необхідність підтвердження засвідчувати електронним цифровим підписом відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі №923/1379/20.
Водночас, відповідно до принципу змагальності, відповідач має довести, що саме між представниками ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К» здійснювалось електронне листування.
Водночас, роздруківки з електронних скриньок не можуть вважатися належним доказом пов'язаності ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К», оскільки електронні адреси відправників та отримувачів не є офіційними електронними адресами ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К», неможливо ідентифікувати вміст електронних листів та ідентифікувати осіб відправника/отримувача електронного листування, відповідність електронних адрес уповноваженим представникам ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К», а також позивачем не доведено перебування осіб, між якими здійснювалось електронне листування, у трудових відносинах з ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К».
Також, позивачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 76,77 ГПК України, пов'язаності між собою родинними зв'язками, спільним побутом та місцем проживання засновників та керівників учасників відкритих торгів - ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К», зокрема в частині посилання на особу ОСОБА_6 , оскільки у 2016 році не обіймала керівних посад у ТОВ «Компанія КИТ», Водночас, на час проведення процедури закупівлі, а саме 11.05.2016, керівником ТОВ «Компанія КИТ» був ОСОБА_2 та на час укладання оспорюваного договору керівником ТОВ «Компанія КИТ» був ОСОБА_3 .
Щодо посилань позивача на встановлення обставин рішеннями судів в справах №910/20099/20 та №910/16243/20, то слід зазначити наступне.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постанові Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18, Верховний Суд навів висновок, за яким звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими ГПК. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Водночас, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Так, предметом позову у справі №910/20099/20 були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтаір і К" про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 15.10.2020 №640-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" у справі №143-26.13/67-19, яким: визнано, що Товариство і товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Кит" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: "апаратура для записування та відтворювання звуку й зображення за кодом ДК 016:2010 - 26.40.3 [системи керування та контролю - за ДК 021:2015 - 42961000 - 0 (програмно-апаратний комплекс: технічний засіб фіксування судового засідання (судового процесу))]".
Предметом позову у справі №917/1345/17 були вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія КИТ» до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення Комітету від 15.10.2020 № 640-р у справі № 143-26.13/67-19 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», яким встановлено про наявність узгодженої поведінки ТОВ «АЛЬТАІР і К» та ТОВ «Компанія КИТ» під час підготовки та участі у торгах.
Відтак, посилання позивача на рішення судів у зазначених вище справах №910/20099/20 та №910/16243/20 судом не приймаються, оскільки предметом спору є оскарження рішень АМК щодо визнання дій суб'єктів господарювання антиконкурентними, при цьому узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов'язковою умовою наявність порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб'єктів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію. Отже, у зазначених справах предмет розгляду були антимонопольно-конкурентні правовідносини за участю інших осіб, які в даній справі не мають місця.
Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 902/761/18).
Отже, всупереч обов'язку з доказування жодних належних та допустимих доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтаір і К» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Кит» на момент проведення оспорюваної закупівлі були пов'язаними у розумінні ст.1 Закону України «Про публічні закупівлі» особами позивачем до матеріалів справи не надано.
Твердження на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, не свідчать про пов'язаність ТОВ «Компанія КИТ» та ТОВ «Альтаір і К», а тим більш пов'язаність з ДСА України в розумінні Закону України «Про публічні закупівлі».
Посилання позивача на те, що укладення оспорюваного договору, за яким було значно завищено ринкову вартість товару, та наявності ознак домовленості між ДСА України та ТОВ «Компанія КИТ», спричинило негативні наслідки для ДСА України у вигляді переплати коштів на суму понад 10 млн. грн та відповідно втрати бюджетних коштів, за висновками суду є безпідставним, оскільки суду не надано підтвердження наявності та розміру збитків понесених Державною судовою адміністрацією України. У свою чергу відповідач-1 не посилався на завдання збитків в наслідок укладення зазначеного договору.
За таких обставин, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про відмову в позові в даній частині щодо визнання спірного договору від 02.06.2016 № 37-16, укладеного між Державною судовою адміністрацією України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія КИТ», недійсним у зв'язку з недоведеністю підстав, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним, так як позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності зловмисної домовленості сторін під час укладення спірного договору.
Частинами першою і другою статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для визнання договору від 02.06.2016 № 37-16 недійсним.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, оцінивши усі докази, надані сторонами у даній справі, враховуючи висновки Верховного Суду у постанові від 10.06.2021 по справі №910/114/19, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених Національним антикорупційним бюро України вимог про визнання договору недійсним.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, дослідивши наявні у справі докази та здійснивши їх оцінку, виходячи з вищенаведеного, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Південний гірничо-збагачувальний комбінат" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІРІТ ФІНАНС", Компанії ЛАКРІНО ІНВЕСТМЕНТС ЛІМІТЕД про визнання договору від 02.06.2016 № 37-16, укладеного між Державною судовою адміністрацією України та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія КИТ», недійсним.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 12.07.2022.
Суддя О.В. Гулевець