Справа № 420/9234/22
11 липня 2022 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду - Потоцька Н.В., розглянувши матеріали адміністративної справи:
за скаргою: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП )
до: Керівника групи виконавчої групи Ізмаїльського ВДВС Південного МУМЮ (м. Одеса) Аргірова Руслана Дмитровича (адреса: АДРЕСА_2 , телефон: (04841) 5-91-38)
Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (адреса: 65000, м. Одеса, вул. Садова буд. 1-А, ЄДРПОУ 37607526)
про: оскарження дій державного виконавця,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла скарга ОСОБА_1 до Керівника групи виконавчої групи Ізмаїльського ВДВС Південного МУМЮ (м. Одеса) Аргірова Руслана Дмитровича, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області в якому позивач просить:
визнати дії державного виконавця Ізмаїльського відділу держаної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Аргірова Руслана Дмитровича щодо відмови у поверненні виконавчого листа до Дарницького районного суду м. Києва - незаконними;
визнати дії державного виконавця Ізмаїльського відділу держаної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Аргірова Руслана Дмитровича щодо не прийняття постанови про визначення територіальної підслідності виконавчого провадження №69120398 від 27.05.2022 року за Києво-Святошинським ВДВС у Київській області та направлення провадження за місцем проживання ОСОБА_1 - незаконними.
визнати дії державного виконавця Ізмаїльського відділу держаної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Аргірова Руслана Дмитровича щодо примусового списання з розрахункового рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 Банк АТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО банка 305299 суми у розмірі 151738 грн 64 коп на рахунок Ізмаїльського ВДВС в Ізмаїльському районі Одеської області ПМУМЮ (м. Одеса) - незаконними.
зобов'язати ГУ Державного казначейства м. Одеси перерахувати на рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 Банк АТ КБ «ПРИВАТБАНК», МФО банка 305299 гроші у розмірі 151738 грн 64 коп незаконно списані з його рахунку.
Вирішуючи питання, викладені у ч.1 ст. 171 КАС України, суд приходить до висновку, що поданий позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суддею встановлено, що предметом даного спору є визнання протиправними дій державного виконавця Ізмаїльського відділу держаної виконавчої служби в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Аргірова Руслана Дмитровича щодо відмови у поверненні виконавчого листа до Дарницького районного суду м. Києва, не прийняття постанови про визначення територіальної підслідності виконавчого провадження №69120398 від 27.05.2022 року за Києво-Святошинським ВДВС у Київській області та направлення провадження за місцем проживання ОСОБА_1 та щодо примусового списання з розрахункового рахунку ОСОБА_1 суми у розмірі 151738 грн 64 коп.
При цьому, виконавче провадження відкрито з виконання виконавчого листа №753/12814/20, виданого 02.06.2021 року Дарницьким районним судом м. Києва, у цивільній справі.
Отже, позивачем оскаржується постанова у виконавчому провадженні, відкритому на підставі виконавчого листа, виданого Дарницьким районним судом м. Києва, за яким він є боржником.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначені ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною 1 ст.287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Частинами 1 та 2 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання виконавчих документів, незалежно від того, у порядку якої юрисдикції було прийнято рішення, що є виконавчим документом.
Водночас, системний аналіз вище окреслених положень свідчить про те, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стороною виконавчого провадження до адміністративного суду лише у разі відсутності у законі іншого порядку судового оскарження. Якщо ж законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це відповідно виключає юрисдикцію адміністративних судів у даній категорії справ.
Так, Розділ VII Цивільного процесуального кодексу України визначає судовий контроль за виконанням судових рішень, а у статтях 447-453 розкриває підстави подання та порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 448 ЦПК України передбачено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.
Відповідно до ч.1 ст.450 ЦПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Згідно ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Таким чином, нормами ст.ст.447-453 ЦПК України встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій, бездіяльності державних та приватних виконавців у випадку, якщо сторона виконавчого провадження оскаржує їх у зв'язку із примусовим виконанням виконавчого документа, виданого на виконання рішення суду у цивільній справі.
Суддею враховано правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18), від 13 березня 2019 року у справі № 545/2246/15-ц (провадження № 14-639цс18), від 03 та 10 квітня 2019 року у справах № 370/1288/15 (провадження № 14-612цс18) та № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі №758/8095/15-ц (провадження №14-134цс19).
Водночас, суддя зазначає, що визначена ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» юрисдикційна підсудність окружного адміністративного суду поширюватиметься на дії та рішення державного виконавця відносно виконання оскаржуваного рішення, зокрема, щодо виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, та витрат виконавчого провадження, котрі перебуватимуть в окремому виконавчому провадженні.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно із ч. 6 ст. 170 КАС України, у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Отже, дана справа має розглядатися Личаківським районним судом м. Львова.
Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що дану справа не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суддя дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для відмови у відкритті провадження у справі №420/9234/22.
Згідно з ч. 5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 19, 170, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Керівника групи виконавчої групи Ізмаїльського ВДВС Південного МУМЮ (м. Одеса) Аргірова Руслана Дмитровича, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про оскарження дій державного виконавця.
Роз'яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду судом, який видав виконавчий документ, в порядку цивільного судочинства.
Копію ухвали надіслати позивачу разом із позовною заявою та доданими до неї матеріалами.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.