11 липня 2022 року
справа №380/23797/21
м. Львів, вул. Чоловського, буд. 2
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Лунь З.І.
секретар судового засідання Лубоцька Н.І.
за участю:
представник позивача Наумович Ю.С.
представник відповідача Дорош А.Б.
розглянув справу за позовом Представництва «Дрог-Буд» Сп. з о.о» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Представництво «Дрог-Буд» Сп. з о.о.» (місцезнаходження: 79008, м. Львів, Галицький район, площа Галицька, будинок 7, код ЄДРПОУ 26626926) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ ВП 43968090), в якому просить суд:
-податкове повідомлення-рішення від 23.11.2021 №26085/13-01-07-04 визнати протиправним та скасувати;
-податкове повідомлення-рішення від 23.11.2021 №26084/13-01-07-04 визнати протиправним та скасувати;
-податкове повідомлення-рішення від 23.11.2021 №26083/13-01-07-04 визнати протиправним та скасувати;
-податкове повідомлення-рішення від 23.11.2021 року № 26086/13-01-07-04 визнати протиправним та скасувати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що викладені в актах висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є помилковими, оскільки базуються лише на припущеннях, що суперечить вимогам Податкового кодексу України та інших норм законодавства; акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень при справлянні податку на додану вартість та податку на прибуток, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є незаконними та такими, що підлягає скасуванню.
Щодо податкових повідомлень-рішень, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток, а також щодо завищення бюджетного відшкодування, то на думку позивача, твердження податкового органу щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами є безпідставним, оскільки у нього наявне документальне підтвердження фактичного здійснення спірних операцій, всі первинні документи, які супроводжували господарські операції відповідають вимогам закону та мають усі необхідні реквізити, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за наслідками здійснення таких господарських відносин та сформовано витрати. Крім того, позивач зазначив, що виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Крім того, позивач зазначає, що на момент здійснення господарських операцій, сторони були зареєстровані у визначеному законом порядку. На думку позивача, будь-яка неправомірна діяльність контрагента позивача не може впливати на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку. Щодо покликання відповідача на відкрите кримінальне провадження щодо контрагента позивача, то позивач вважає, що єдиним доказом у такому разі є вирок суду, котрий набрав законної сили і котрого відповідач не представив при розгляді справи.
Щодо податкового повідомлення-рішення, яким встановлено завищення від'ємного значення ПДВ, то позивач свою позицію аргументує тим, що відповідно до норм міжнародного Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги від 09.09.2015, такий реалізовується з 2016 шляхом укладення контрактів на реалізацію згаданого Договору. Відповідно до цього міжнародного Догвору товари, роботи та послуги, що фінансуються відповідно до контрактів звільняються від сплати податків, мита, зборів та інших обов'язкових платежів. Тому з 2016 по 01.12.2020 сторона Україна застосувала це положення в частині ПДВ, обираючи ставку «без ПДВ». При цьому позивач вважає, що положення п. 75 Перехідних положень Податкового кодексу України сід застосовувати ретроспективно з 06.04.2016 як механізм реалізації Закону.
Щодо податкового повідомлення-рішення, яким нараховано штрафні санкції за відсутність ліцензії на зберігання пального, то позивач вважає тке рішення протиправним, оскільки, на його переконання, пальне, яке ним придбавалося, було призначене виключно для власного використання, а крім того відповідач, не фактично не з'ясував ні місця, ні території знаходження ємностей із пальним, ані обсягів зберігання такого пального.
З урахуванням зазначеного, позивач просить скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Ухвалою від 10.01.2022 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
На виконання ухвали суду про відкриття провадження у справі представник відповідача 02.02.2022 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені з дотриманням вимог чинного законодавства України, так як прийняті за результатами перевірки, в процесі проведення якої встановлено те, що позивачем не здійснювалися господарські операції з контрагентами, а тому безпідставно занижено податок на додану вартість та податок на прибуток. На підставі вищенаведеного представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
06.04.2022 суд отримав відповідь на відзив, в якій позивач додатково аргументує свою незгоду з позицією відповідача в частині безтоварності господарських операцій з ТзОВ «ЗУГ» та щодо затосування норм Закону України від 01.12.2020, яким внесено зміни до Податкового Кодексу України в частині реалізаціх Договору мід Україною та Респоблікою Польща про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги та інших питань державного боргу. Позивач також зауважив, що в акті перевірки не було зафіксовано, в яких резервуарах позивач зберігав пальне.
11.05.2022 суд отримав заперечення, в яких відповідач покликається на судову практику щодо підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.
Інших заяв по суті справи сторонами суду не надано.
Ухвалою суду від 27.06.2022 суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, та відповіді на відзив. Просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та запереченнях. Просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд встановив таке.
Позивач, Представництво «Дрог-Буд» Сп. з о.о.», зареєстроване як юридична особа код ЄДРПОУ 07684556.
Основними напрямками діяльності позивача, Представництва ТзОВ «Дрог-Буд» Сп. з о.о.», є будівництво доріг та автострад.
Відповідач провів планову виїзну перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 01.11.2021 № 20603/13-01-07-04/26626926 планової виїзної документальної перевірки податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2020, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 08.11.2016 по 31.12.2020 (далі - акт перевірки).
Перевіркою встановлено такі порушення: занижено податок на прибуток у сумі 124 380 грн.; завищено суму податкового кредиту з ПДВ в сумі 482 250 грн.; завищено суму ПДВ на суму 249 231 грн.; позивачем здійснено зберігання пального без отримання ліцензії на право зберігання пального.
Зазначені порушення були зумовлені, як вважає відповідач, тим, що представництво повинно було визначити податкові зобов'язання за основною ставкою, виходячи з положень п. 198.5.ПК України, а норми Закону від 01.12.2020 застосовуються лише з 20.12.2020, і не мають ретроспективної дії; завищення суми податкового кредиту та витрат є наслідком взаєморозрахунків із сумнівним контрагентом ТОВ «ЗУГ» (43284564). Також відповідач вважає, що позивач без ліцензії зберігав пальне, що є порушенням законодавства.
На підставі акта перевірки відповідач виніс оскаржувані податкові повідомлення рішення:
податковим повідомленням-рішенням від 23.11.2021 року № 26085/13-01-07-04 - збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податку на прибуток на суму 124 380 грн;
податковим повідомленням-рішенням від 23.11.2021 року № 26084/13-01-07-04 - зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 482 250 грн.;
податковим повідомленням-рішенням від 23.11.2021 року № 26083/13-01-07-04 - встановлено завищення бюджетного відшкодування на 249 231 грн., та нараховано штрафні санкції в розмірі 124 615,50 грн.;
податковим повідомленням-рішенням від 23.11.2021 року № 26086/13-01-07-04 - застосовано штрафні санкції в розмірі 500 000 грн.
Оцінюючи спірні правові відносини, суд керується таким.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Щодо реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЗУГ» суд зазначає таке.
Відповідно до абз. 1 п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз.2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).
Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 ст. і 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України).
Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.
Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом №996-ХIV.
Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 цього ж Закону).
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. Сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Водночас, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю.
Висновок відповідача про заниження податку на прибуток, завищення від'ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, завищення суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню ґрунтується на нереальності здійснення операції з придбання ТМЦ у ТзОВ «ЗУГ».
02.12.2020 між Представництвом «Дрог-Буд» Сп. з о. о.» та ТзОВ «ЗУГ» укладено договір поставки №021220, предметом якого є поставка щебеневої продукції.
Щебеневу продукцію було поставлено згідно з видатковою накладною № 021220 від 02.12.2020.
Перевезення щебеневої продукції здійснено ФОП ОСОБА_1 за договором №051120/3 від 05.11.2020 та ТзОВ «ЄВРОБАН ЗАХІД» за договором №051120/2 від 05.11.2020 з м. Клесів, Рівненської області до с. Острів Львівської області, Сокальського району.
На підтвердження виконання договорів перевезення позивачем подано до суду також товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, реєстри на перевезення щебеню.
Використання у власній господарській діяльності щебеневої продукції підтверджено позивачем таким.
Щебенева продукція використана позивачем для виготовлення асфальтобетонної суміші за адресою АДРЕСА_1 .
Для виготовлення асфальтної маси передано щебеневу продукцію ПП «ВЛАТ» згідно з договором №0911/2020 від 09.11.2020, що підтверджується також актом надання послуг, видатковою накладною на відпуск продукції, видатковою накладною на переробку продукції.
Виготовлена асфальтобетонна суміш використана за об'єктом Поточний. сер. ремонт автом. дор. заг. корист. місц. знач. О140701 Золочів-Красне на діл.0+000 - км 23+000 Золочівського та Буського районів, Львівської області згідно з Договором на закупівлю послуг №118-09/20 від 29.09.2020, укладеного з Департаментом дорожнього господарства ЛОДА. Зазначене токож підтверджується актами виконаних робіт.
Перевезення асфальтобетонної суміші підтверджується договорами перевезення, укладеними з ФОП ОСОБА_1 (№051120/3 від 05.11.2020), ТзОВ «ЄВРОБАН ЗАХІД» (№051120/2 від 05.11.2020), ФОП ОСОБА_2 (№051120/1 від 05.11.2020), товарно-транспортними накладними, актами перевезення.
Таким чином, подані позивачем на обгрунтування позовних вимог в частині реального здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження договори, первинні та інші документи, що зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін договірних відносин спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції й подальшого використання придбаного товару у її межах підтверджують реальність господарських операцій позивача у межах спірних правовідносин.
Також, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, окрім обставин оформлення первинних документів, дослідженню підлягає наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною операцією, використання цього товару у подальшій господарській діяльності покупця).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2021 року у справі №1.380.2019.001522.
Відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, не свідчить про безтоварність господарської операції.
Непідтвердження операцій за ланцюгом постачання, так само як і податкова інформація про інші порушення податкової дисципліни, допущені контрагентом платника податків або третіми особами у відносинах з контрагентом, не є свідченням нереальності господарських операцій, за умови їх підтвердження належними і допустимими первинними документами, як підставами формування бухгалтерського обліку. Таку правову позицію неодноразово викладав Верховний Суд у своїх постановах від 02.04.2019 у справі №826/6245/18; від 20.08.2020 у справі №380/10381/20.
Також норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2021 року у справі №826/5762/15.
Таким чином, аргументи відповідача про відсутність у контрагентів позивача по ланцюгу постачання достатньої кількості основних засобів та ресурсів, не може бути підставами для висновку про нереальність господарських операцій.
Також платник податків не зобов'язаний під час придбання товару встановлювати у контрагента його походження, а тому і не має нести за це відповідальність.
Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару порушення податкового законодавства є підставою для притягнення їх до відповідальності, а не підставою для виключення з податкового обліку позивача сум ПДВ за операціями, в яких ці постачальники не брали участь. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.06.2020 у справі №440/426/19.
Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів або про узгодженість дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.
Щодо покликання відповідача на відкрите кримінальне провадження №42020141090000068 за фактами пособництва в умисному ухиленні від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), що входять в систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчиненого в інтересах службових осіб … так званий «конвертаційний центр» який включає в себе суб'єкти підприємницької діяльності з ознаками «фіктивності» та «транзитності», які зареєстровані у м. Львові та інших регіонах України, у тому числі і ФГ « 3ерносвіт+», ТзОВ «Ол-Cep», ТзОВ «ЗУГ», ТОВ «Найтер» та інших, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах та підроблення документів, які подавались для проведення державної реєстрації, суд зазначає, що доказом вини у здійсненні фіктивного підприємництва може бути лише вирок суду, постановлений у кримінальній справі, який набрав законної сили і яким встановлено факт здійснення посадовими особами підприємств фіктивного підприємництва чи інших злочинів, тобто відсутність реальних господарських операцій, тоді як сам факт порушення кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.
Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Наявність кримінальних проваджень щодо контрагента позивача, в якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні, в силу приписів частини шостої статті 78 КАС України не є підставою для висновку про нереальність господарських операцій.
Відповідач не надав суду відомостей про закінчення розгляду кримінальної справи щодо ТзОВ «ЗУГ».
Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а, від 11 червня 2020 у справі №805/3872/17-а, від 29.07.2021 у справі №580/2317/19.
Крім того, саме факт узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може бути підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Водночас відповідач, роблячи висновок про нереальність господарських операції позивача з його контрагентом, з урахуванням відкритого кримінального провадження за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України щодо ТзОВ «ЗУГ» не надав суду доказів того, що дії позивача по формуванню податкового кредиту були вчинені з метою отримання неправомірної вимоги та узгоджувалися із таким контрагентом. А тому, такі посилання є безпідставними.
Щодо висновку відповідача про застосування Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставки податку на додану вартість з окремих операцій на період реалізації Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги та інших питань державного боргу» від 01.12.2021 №1016-IX, суд зазначає таке.
Між Урядом України та Урядом Республіки Польща укладено міжнародний про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги від 09 вересня 2015 року, котрий ратифіковано Законом №977-VIII від 03.02.2016.
Відповідно до згаданого міжнародного договору, Уряд Республіки Польща надає кредит у розмірі, який не перевищує 100 мільйонів євро (сто мільйонів EUR) (далі - Кредит), Уряду України для фінансування проектів з розбудови прикордонної дорожньої інфраструктури та облаштування пунктів пропуску українсько-польського кордону та інших проектів, що будуть погоджені Договірними Сторонами та фінансуватимуться в рамках окремих контрактів між експортерами з Польщі та юридичними особами - резидентами України (надалі - Контракт). Кредит використовується для фінансування 100% (сто процентів) вартості Контрактів на поставку товарів, робіт та послуг, з Республіки Польща до України.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 цього ж договору товари, роботи та послуги що фінансуються відповідно до Контрактів звільняються від сплати будь-яких податків, мит чи інших зборів або обов'язкових платежів, які встановлені Україною чи на її території відповідно до чинного законодавства України.
На виконання договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги від 09 вересня 2015 року позивач укладав договори, контракти, угоди з українськими підприємствами, щодо купівлі відповідних товарів, робіт та послуг на території України.
Позивач, як виконавець міжнародного договору, у своїй господарській діяльності застосовує пряму дію вищезазначеної норми міжнародного договору.
Статтею 3 ПК України визначено, що однією із складових податкового законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування.
Пунктом 3.2. ст.3 ПК України встановлено, що якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 11 згаданого договору встановлює, що будь-які податки, збори та інші платежі, які можуть виникнути у зв'язку з виконанням Контрактів, укладених згідно із цим Договором, сплачуються кожною стороною Контракту у її відповідній країні і не фінансуються за рахунок Кредиту. Товари, роботи та послуги що фінансуються відповідно до Контрактів звільняються від сплати будь-яких податків, мит чи інших зборів або обов'язкових платежів, які встановлені Україною чи на її території відповідно до чинного законодавства України. Будь-які комісії банку, так само як інші платежі, які можуть підлягати сплаті з будь-яких причин будь-яким чином пов'язаних з погашеннями за цим Договором, сплачуються кожною стороною Контракту у її відповідній країні поза рамками Кредиту. Всі виплати основної суми та процентів за цим Договором здійснюються без вирахування будь-яких податків або зборів, які можуть бути накладені згідно із законодавством України.
Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» відповідно визначено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо ставки податку на додану вартість з окремих операцій на період реалізації Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги та інших питань державного боргу» від 01.12.2021 №1016-IX підрозділ 2 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктом 75 такого змісту: « 75. Тимчасово, на період реалізації Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги від 9 вересня 2015 року, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги», за нульовою ставкою податку на додану вартість оподатковуються операції з постачання товарів/послуг на митній території України, що здійснюються безпосередньо виконавцями, зареєстрованими в Республіці Польща, та їх представництвами, зареєстрованими на митній території України, відповідно до контрактів, укладених на виконання зазначеного Договору із замовниками проектів з розбудови прикордонної дорожньої інфраструктури та облаштування пунктів пропуску українсько-польського кордону та інших проектів, що будуть погоджені Договірними Сторонами та фінансуватимуться в рамках окремих контрактів між експортерами з Польщі та юридичними особами - резидентами України». Даний закон набув чинності з 20.12.2020 року.
У спірних правовідносинах, позивач застосовує згаданий Закон ретроспективно, як спосіб виконання положення міжнародного договору, а відповідач застосовує його з моменту набрання сили.
На переконання суду, застосування до одних і тих же правовідносин визначених конкретним міжнародним договором різних податкових режимів порушує принцип стабільності та передбачуваності поведінки держави в регулюванні суспільних відносин, відтак є неможливим.
З 2016 року по 01.12.2020 року, сторона України застосовувала вищевказане положення договору в частині податку на додану вартість обираючи ставку «без ПДВ», що не давало можливості в підсумку формувати податковий кредит для нерезидентів-виконавців.
Законом України від 01.12.2020, було змінено порядок реалізації ч. 2 ст. 11 Міжнародного договору, шляхом застосування ставки ПДВ « 0%», що дає підстави для Представництв нерезидентів-виконавців контрактів формувати податковий кредит з ПДВ.
Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закон України від 01.12.2020 року містить граматичне формулювання, яке окреслює час його дії, а саме - «період реалізації Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги від 9 вересня 2015 року». Міжнародний договір, ратифіковано та набрав чинності для України - 06.04.2016, реалізація його відбувається на момент розгляду справи по суті.
Таким чином, положення п. 75 Перехідних положень Податкового кодексу України, в розумінні дії такої норми в часі слід застосовувати ретроспективно з 06.04.2016, як механізм реалізації Міжнародного договору.
Покликання відповідача на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі за позовом Представництва «Дрог-Буд» Сп. З о.о. до ДПС України про скасування податкової консультації, яке набрало законної сили 25.05.2020, суд не бере до уваги, оскільки це судове рішення було прийнято 25.05.2020, тобто до набрання чинності Законом України від 01.12.2020, яким було змінено порядок реалізації ч. 2 ст. 11 Міжнародного договору між Урядом України та Урядом Республіки Полбща від 09.09.2015.
Отже, у відповідача відсутні були підстави, для застосування ст. 198.5 ПК України, а тому винесене податкове повідомлення-рішення з урахуванням означених обставин є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо застосування до позивача штрафних санкцій за зберігання пального без ліцензії, то суд зазначає таке.
Згідно з акцизною накладною форми «П», виписаною та зареєстрованою за № 35675 від 20.08.2020, позивачу було відвантажено пальне за адресою місця зберігання: Львівська обл. м. Яворів вул. Залізнична, ЗА.
Статтею 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон №481/955-ВР) визначено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.
Згідно з ч. 9 ст. 15 Закону №481/95-ВР ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.
Відповідно до ст.1 Закону №481/95-ВР місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Згідно з п.14. ст.14 ПК України у цьому Кодексі поняття вживаються в такому значенні: 14.1.6. акцизний склад - це: а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території, розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро- горілчаних виробів; б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.Не є акцизним складом: а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії; б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) -власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам; в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам; г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої; ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Частинами 19 і 21 статті 15 Закону №481/95-ВР передбачено, що ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Відповідно до абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії в розмірі 500000 гривень.
Як видно з акта перевірки, перевіряючими вказано про зберігання позивачем пального, за адресою: Львівська область м. Яворів, вул. Залізнична ЗА, без отримання відповідної ліцензії.
Позивач не заперечує того, що він придбавав пальне для здійснення своєї господарської діяльності.
Водночас позивач заперечує те, що пальне він зберігав за вказаною у акті адресою, оскільки такої не існує.
Також позивач заперечує те, що відповідач в акті перевірки не зафіксував, в яких резервуарах та якої ємності позивач зберігав пальне.
Висновок відповідача про зберігання позивачем пального без ліцензії грунтується на видаткових накладних про придбання пального.
Відповідач не надав суду доказів того, що він, за адресою, що вказана в акті перевірки безпосередньо фактично перевіряв зберігання пального.
Таким чином, отримання позивачем пального відповідно до видаткових накладних не є доказом того, що позивач фактично зберігав отримане пальне у резервуарах визначеної ємності, а не використав його у власній господарській діяльності.
Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
З урахуванням викладеного, суд дійшов що податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській області є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Враховуючи наведене та даючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд дійшов висновку, що такі не відповідають критеріям, встановленим ч.2 ст.2 КАС України та прийняті з порушенням положень Податкового кодексу України, а тому їх слід визнати протиправним і скасувати, задовольнивши позовні вимоги повністю.
Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 22700,00 грн.
Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
адміністративний позов Представництва «Дрог-Буд» Сп. з о.о.» (місцезнаходження: 79008, м. Львів, площа Галицька, будинок 7, код ЄДРПОУ 26626926) до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ ВП 43968090) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 23.11.2021 №26085/13-01-07-04; від 23.11.2021 №26084/13-01-07-04; від 23.11.2021 №26083/13-01-07-04; від 23.11.2021 № 26086/13-01-07-04.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: 79026, м.Львів, вул.Стрийська, 35, код ЄДРПОУ ВП 43968090) на користь Представництва «Дрог-Буд» Сп. з о.о.» (місцезнаходження: 79008, м. Львів, площа Галицька, будинок 7, код ЄДРПОУ 26626926) судовий збір у розмірі 22700 (двадцять дві тисячі сімсот) грн.00коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.5 розділу VII Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 12.07.2022
Суддя Лунь З.І.