Справа № 308/4033/17
13 червня 2022 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого-судді Бенца К.К.,
при секретарі - Курбатова Д.Л.
з участю :
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Дурдинець Р.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» про стягнення моральної шкоди,-
У квітні 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення завданої моральної (немайнової) шкоди.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що 21.02.2005 р. між ним як позичальником та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № MKZ7GK04400010 про надання позики у розмірі 16669,00 доларів США, що станом на 21.02.2005 р. за курсом НБУ складало 88 345,70 грн. (5,30 грн. за 1 долар США), для придбання нерухомого майна (житла) на умовах іпотеки.
Строк дії вказаного кредитного договору № MKZ7GK04400010 передбачений з 21.02.2005 р. по 20.02.2015 р.
Таким чином, з моменту укладення договору між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» наявні правовідносини, які передбачені статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а він є споживачем відповідної банківської продукції (банківських послуг) відповідно пункту 19 частини 1 статті 1 цього Закону.
Забезпеченням виконання кредитного договору № MKZ7GK04400010 є іпотека - належна йому на праві приватної власності двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , оціночною вартістю на дату укладання кредитного договору 139 109,69 грн. (26 247,11 доларів США за курсом НБУ 5,30 грн. за 1 долар США).
Позивач вказує на те, що починаючи з 18.03.2014 р. в Україні діє особливий період відповідно до Закону Україну «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та указів Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 р., № 454/2014 від 06.05.2014 р., № 607 від 21.07.2014 р.
Законом України № 1275-VІІ від 20.05.2014 р. внесено зміни до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема статтю 14 цього Закону доповнено пунктом 15 про те, що військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Відповідно до вказаного Закону у разі наявності у особи-позичальника відповідного статусу (зокрема, військовослужбовця), тобто за наявності відповідних підстав, у банків відсутні «дискреційні» повноваження для прийняття на власний розсуд рішення про виконання чи невиконання вимог пункту 15 статті 14 цього Закону - у разі наявності підстав такі вимоги Закону підлягають обов'язковому виконанню банком.
При цьому, листом Національного банку України від 28.07.2014 р. № 18-112/40258 банкам України, доведено позицію Нацбанку про необхідність суворого і безумовного дотримання банками положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та попереджено банки про те, що невиконання вимог цього Закону є підставою для застосування до порушників адекватних заходів впливу.
Позивач зазначає, що з 14.11.2000 р. по теперішній час він безперервно проходить військову службу, є військовослужбовцем СБУ.
21.01.2015 р. він звернувся на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про застосування до нього як до військовослужбовця положень, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зокрема у своїй заяві він просив про проведення перерахунку його зобов'язань за валютним кредитним договором № MKZ7GK04400010 (із врахуванням здійснених ним платежів починаючи з першого дня настання особливого періоду - з 18.03.2014 р.); про необхідність зарахування внесених ним з початку особливого періоду грошових коштів на погашення штрафних санкцій (комісії), пені за невиконання зобов'язань та процентів за користування кредитом (протягом вказаного періоду) саме в погашення заборгованості по тілу кредиту, після чого зробити відповідний перерахунок загальної заборгованості, анулювавши (скасувавши) при цьому нараховані за такий період проценти, штрафні санкції (комісію) і пеню, що рахувалися несплаченими. Також у заяві виклав прохання до ПАТ КБ «ПриватБанк» у майбутньому періоді, що триватиме з моменту подання позивачем такої заяви до закінчення особливого періоду, не нараховувати йому проценти за користування вказаним кредитом, а також штрафні санкції (комісію) і пеню за невиконання зобов'язань за договором (у разі настання таких випадків).
До заяви в ПАТ КБ «ПриватБанк» ним було додано оригінал довідки реєстр. № 58/11-17 від 20.01.2015 р. про проходження ним військової служби, яка видана Управлінням Служби безпеки України в Закарпатській області та була виготовлена на офіційному бланку з усіма необхідними реквізитами суб'єкта її видання (найменування організації, поштова адреса, контактні номери телефонів, електронна адреса тощо).
22.01.2015 р. примірник заяви ОСОБА_1 з довідкою-додатком надійшов поштовим зв'язком безпосередньо на адресу відповідача.
Позивач вказує на те, що після отримання вказаної заяви , ПАТ КБ «ПриватБанк» мав підстави для здійснення відповідного перерахунку кредитної заборгованості, що є обов'язковим в силу Закону. Проте, ПАТ КБ «ПриватБанк» не здійснив належний розгляд заяви відповідно до законодавства про звернення громадян та не вжив відповідних заходів на виконання законних вимог ОСОБА_1 відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв'язку з чим він у подальшому, починаючи з 16.03.2015 р., неодноразово письмово та у телефонному режимі через «гарячу лінію» звертався на адресу ПАТ КБ «Приватбанк» зі скаргами щодо невиконання вимог цього Закону та продовжував здійснювати на користь банку оплати за кредитним договором.
Позивач зазначає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не виконав вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не здійснив перерахунок, а продовжував нараховувати йому проценти, пеню і штрафи за вказаним валютним кредитним договором № MKZ7GK04400010 та 08.06.2015 р. без належного реагування на його заяву та без врахування і виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з нього, ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором № MKZ7GK04400010.
В подальшому, 18.11.2015 р. о 15:43, тобто фактично через 10 місяців після подання ним заяви про перерахунок кредитного зобов'язання військовослужбовця та оригіналу відповідної довідки УСБУ в Закарпатській області, ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомив йому про те, що банк не зміг підтвердити, що він є військовослужбовцем, у зв'язку з чим кредит має стандартні умови.
Позивач зазначає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» починаючи з 22.01.2015 року порушуючи вимоги ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та продовжуючи здійснювати відповідні нарахування повязані із вказаним вище валютним кредитним зобов'язанням по договору № MKZ7GK04400010 (проценти, пеня, штрафи), порушив його права як споживача.
Позивач вважає, що такими діями, що мають очевидні ознаки недобросовісної підприємницької (комерційної) діяльності та обману клієнтів (споживачів), відповідач порушує його права , як споживача його продукції (банківських послуг).
Крім цього, позивач зазначає, що 15.07.2016 р., ПАТ КБ «ПриватБанк» письмово звернувся на його адресу листом № E.LV.0.0.0.0/3-814 від 15.07.2016 р. з вимогою щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідач у такій своїй вимозі без відповідних обґрунтувань і розрахунків зазначив, що ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 1040,11 доларів США (25 784,32 грн. за курсом НБУ 24,79 грн. за 1 долар США на 15.07.2016 р.) за кредитним договором № MKZ7GK04400010, забезпеченим іпотекою, та запропонував йому оплатити таку заборгованість або звільнити його єдине житло, де він мешкає з сім'єю.
У своїй вимозі ПАТ КБ «Приватбанк» зазначив, що у випадку несплати ОСОБА_1 у тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги суми кредиту у повному обсязі, а також у разі несплати процентів, комісії та штрафних санкцій банк має намір продати предмет іпотеки за ціною 139 109,69 грн. (оцінка житла станом на 21.02.2005 р.), уклавши відповідний договір купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем, або звернути стягнення на предмет іпотеки у будь-який інший спосіб.
Також даним листом від 15.07.2016 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» вимагав від нього, у разі невиконання ним вимоги банку про сплату кредиту у повному обсязі, процентів, комісії та штрафних санкцій у тридцятиденний строк, добровільно звільнити належне йому житло за адресою: АДРЕСА_2 , разом із усіма членами сім'ї та іншими мешканцями.
Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що порушують його права та інтереси, для відновлення порушених прав йому довелось неодноразово звертатись до ПАТ КБ «ПриватБанк» із письмовими зверненнями щодо виконання відносно нього вимог положень пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Також позивач посилався на те, що протиправною бездіяльністю ПАТ КБ «ПриватБанк» , невиконанням Банком по відношенню до нього положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що полягало у продовжені Банком неправомірного нарахування процентів, пені та штрафних санкцій за кредитним договором , направленням відповідачем безпідставної вимоги про намір звернути стягнення на предмет іпотеки йому було завдано моральну шкоду, так як сподівався на шанобливе ставлення зі сторони Банківської установи , захист Банківської установи споживача в справі , проте дані очікування не справдились, чим також було завдані значні душевні страждання, яких зазнав у зв'язку з протиправною бездіяльністю ПАТ КБ «ПриватБанк» , відчуттям приниження, усвідомлюючи, що ПАТ КБ «ПриватБанк» спрямовує свою діяльність, не на захист його прав та законних інтересів, а навпаки проти нього, громадянина України, військовослужбовця, примушуючи його до виконання безпідставних вимог банку, намагаючись безпідставно звернути стягнення на предмет іпотеки - єдине житло для нього і сімї , створюючи своїми протиправними діяннями (бездіяльністю) перешкоди в досягання ним бажаного результату.
Оскільки перебуваючи під впливом негативних відчуттів та втрати надії на справедливість протягом тривалого часу, викликану Банківською установою, поза розумний сумнів свідчать про виникнення у нього емоційних, психологічних і нервових зривів, що, як наслідок, призвело до погіршення його здоровя, конфліктної ситуації в сімї.
З посиланням на викладене, керуючись положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, позивач , виходячи із критерія справедливості, практики ЄСПЛ, просить суд ухвалити рішення , яким стягнути з ПАТ КБ «Приват Банк» на його користь моральну шкоду в розмірі 80 (вісімдесят) тисяч гривень, завдану внаслідок недоліків його продукції, послуг (дефекту в продукції, в послугах).
Представником відповідача було подано заперечення проти позовних вимог відповідно до якої проти задоволення позову заперечує , вважає заявлені вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки відсутня у даному випадку умова настання цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування моральної шкоди. Також зазначила, що стаття 23 ЦК України не визначає конкретних підстав для відшкодування моральної шкоди в зв'язку з невиплатою страхового відшкодування. Кредитний договір № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 р. не передбачає відшкодування моральної шкоди. Глава 71 ЦК України «Позика. Кредит. Банківський вклад.» не передбачає наслідків порушення договору відповідачем у вигляді відшкодування моральної шкоди. Просить суд відмовити у задоволенні позову.
Позивачем було подано до суду відповідь на відзив відповідно до якого вважає доводи Відповідача надуманими і такі, що не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки у позовній заяві до ПАТ КБ «ПриватБанк» про відшкодування моральної (немайнової) шкоди повно і детально викладено обумовлені вище обставини та факти, що мають значення. Крім цього, до позовної заяви додано відповідні (належні та достатні) письмові докази.
Окрім, цього у своєму запереченні Відповідач, мотивуючи відсутність підстав для задоволення у повному обсязі позовних вимог до ПАТ КБ «ПриватБанк», вказує про те, що ст. 23 ЦК України «Відшкодування моральної шкоди.» не визначає конкретних підстав для відшкодування моральної шкоди в зв'язку з невиплатою страхового відшкодування.
Позивач вважає, що даний аргумент Відповідача не має відношення до предмету спору, оскільки позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди та їх обґрунтування не стосуються і не пов'язані жодним чином з «невиплатою страхових відшкодувань».
Поряд з наведеним, Відповідач як підставу для відмови у задоволенні позову вказує про те, що кредитний договір № MKZ7GK04400010 не передбачає відшкодування моральної шкоди.
Позивач вказує, що наведений аргумент Відповідача є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та не підлягає врахуванню, оскільки право споживачів банківської продукції (банківських послуг) на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (послуг), прямо передбачено ст. 23 ЦК України та п. 5 ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Позивач вказує, що обов'язкова наявність у відповідному письмовому договорі умови про відшкодування моральної шкоди через порушення прав споживача чинним законодавством не передбачена (але не заборонена) та не є обов'язковою підставою для задоволення вимог про відшкодування такої шкоди (та, відповідно, підставою для відмови - у разі відсутності такої умови в тексті договору).
В зв'язку з вищенаведеним просить суд стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на його користь завдану моральну (немайнову) шкоду в сумі 80 000,00 грн. завдану внаслідок недоліків його продукції, послуг (дефекту в продукції, в послугах).
Позиція сторін справи :
Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити з підстав та мотивів викладених у позові. Надали суду пояснення аналогічні викладеним у позові.
Позивач зокрема зазначив, що він є військовослужбовцем , а відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та на даний час діє особливий період та до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Він звернувся із заявою до ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування до нього як до військовослужбовця положень, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Дії відповідча є неправомірними, оскільки Банк не дивлячись на те, що він військовослужбовець не виконав вимоги Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не здійснив перерахунок, а продовжував нараховувати йому проценти, пеню і штрафи за вказаним валютним кредитним договором № MKZ7GK04400010 та 08.06.2015 р. без належного реагування на його заяву та без врахування і виконання вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Окрім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з нього суми заборгованості за вказаним кредитним договором № MKZ7GK04400010. Просив суд врахувати рішення суду і постанову апеляційної інстанції ухвалені у справі № 308/6966/15-ц.
Такі дії ( бездіяльність) відповідача вважає неправомірними та такими, що порушують його права та інтереси, для відновлення порушених прав йому довелось неодноразово звертатись до ПАТ КБ «ПриватБанк» із письмовими зверненнями щодо виконання відносно нього вимог положень пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Бездіяльністю відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 80 000,00 грн. Критерієм оцінки є вартість його квартири, завдані йому значні душевні страждання, яких зазнав у зв'язку з протиправною бездіяльністю ПАТ КБ «ПриватБанк» , відчуттям приниження, усвідомлюючи, що ПАТ КБ «ПриватБанк» спрямовує свою діяльність, не на захист його прав та законних інтересів, а навпаки проти нього, громадянина України, військовослужбовця, це втрачений час , зусилля витрачені для відновлення його порушених прав, в зв'язку з чим йому було завдано моральну шкоду.
Окрім цього, вказує на те, що порушення його прав зі сторони відповідача триває , листом № 20.1.0.0.0/7-200701/8788 від 07.07.2020 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовив йому у наданні дозволу на реєстрацію місця проживання членів його сім'ї (дружини) у квартирі, яка перебуває у забезпеченні кредитного договору № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 р.
Представник позивача в судовому засіданні вказав на те, що відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» нехтує нормами чинного законодавства, не виконує приписи Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», чим завдав позивачу моральної шкоди.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні з підстав та мотивів викладених у письмових запереченнях. Зокрема вказує на те, що позивачем не доведено завдану моральну шкоду, не доведено вини Банку , Банк реагував на звернення позивача і надіслав відповідь. Просила суд відмовити у задоволенні позову.
Справа перебувала у провадженні судді Шепетко І.О.
Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі:
26.09.2017 року представником відповідача подано до суду письмові заперечення на позовну заяву.
11.12.2017 року представником відповідача подано до суду заяву про заперечення проти позовних вимоги та про розгляд справи без участі представника.
11.12.2017 року позивачем подано до суду заяву про приєднання матеріалів до справи.
29.01.2018 року представником відповідача подано до суду клопотання про участь в розгляді справи в режимі відео конференції.
16.04.2018 року позивачем подано до суду відповідь на відзив (на заперечення відповідача проти позову).
16.04.2018 року позивачем подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.
31.05.2018 року представником відповідача подано до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції.
15.06.2018 року позивачем подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.
23.06.2018 року представником відповідача подано до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції
03.09.2018 року позивачем подано до суду клопотання про приєднання матеріалів до справи.
05.09.2018 року представником відповідача подано до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції
09.10.2018 року представником відповідача подано до суду клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції
19.12.2019 року представником позивача подано до суду клопотання про долучення письмових доказів.
21.12.2019 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.
07.04.2020 року позивачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
12.05.2020 року позивачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
14.12.2020 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.
14.12.2020 року позивачем подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
27.05.2021 року представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
27.05.2021 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.
26.08.2021 року позивачем подано до суду клопотання про долучення матеріалів до справи.
21.03.2022 року представником відповідача подано до суду заяву про відкладення розгляду справи.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
27.04.2017 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду клопотання ОСОБА_3 відкрито провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду
07.02.2018 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду призначено провести розгляд справи в режимі відеоконференції.
07.06.2018 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду призначено провести розгляд справи в режимі відеоконференції.
25.06.2018 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду призначено провести розгляд справи в режимі відеоконференції.
06.09.2018 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду призначено провести розгляд справи в режимі відеоконференції.
28.12.2018 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Бенца К.К. матеріали справи № 308/4033/17 прийнято до свого провадження.
Заслухавши вступне слово позивача, представника позивача, представника відповідача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власноїініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин :
Як встановлено судом, 21.02.2005 р. між ОСОБА_1 як позичальником та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № MKZ7GK04400010 відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 , а останній отримав суму кредиту в розмірі 16669,00 доларів США, на споживчи потреби, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,0% на місяць , строком на 10 (десять ) років з кінцевим терміном повернення по 20.02.2015 року.
Строк дії вказаного кредитного договору № MKZ7GK04400010 зазначено з 21.02.2005 р. по 20.02.2015 р.
Як встановлено судом, 22.02.2005 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № MKZ7GK04400010 ОСОБА_1 передав в іпотеку Банку належну йому на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . ( а.с. 16-19)
Як встановлено судом з 14.11.2000 р. ОСОБА_1 безперервно проходить військову службу в УСБУ в Закарпатській області, що підтверджується довідкою виданою УСБУ в Закарпатській області за № 58/11-397 від 21.11.2017 року (а.с. 127) та довідкою виданою УСБУ в Закарпатській області за № 58/11-17 від 20.01.2015 року ( а.с. 22)
21.01.2015 р. ОСОБА_1 звертався на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про застосування до нього як до військовослужбовця положень, передбачених пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зокрема у своїй заяві ОСОБА_1 просив про проведення перерахунку зобов'язань за валютним кредитним договором № MKZ7GK04400010 (із врахуванням здійснених позивачем платежів починаючи з першого дня настання особливого періоду - з 18.03.2014 р.); про необхідність зарахування внесених позивачем з початку особливого періоду грошових коштів на погашення штрафних санкцій (комісії), пені за невиконання зобов'язань та процентів за користування кредитом (протягом вказаного періоду) саме в погашення заборгованості по тілу кредиту, після чого зробити відповідний перерахунок загальної заборгованості, анулювавши (скасувавши) при цьому нараховані за такий період проценти, штрафні санкції (комісію) і пеню, що рахувалися несплаченими. Також у заяві позивач виклав прохання до ПАТ КБ «ПриватБанк» у майбутньому періоді, що триватиме з моменту подання позивачем такої заяви до закінчення особливого періоду, не нараховувати йому проценти за користування вказаним кредитом, а також штрафні санкції (комісію) і пеню за невиконання зобов'язань за договором (у разі настання таких випадків). До заяви долучив довідку УСБУ в Закарпатській області за № 58/11-17 від 20.01.2015 року( а.с. 20-23)
На адресу ПАТ КБ «Приватбанк» вказані заява відповідача та оригінал довідки територіального органу СБУ отримані безпосередньо 22.01.2015 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та описом вкладення. (а.с.23, Т.1), а також вказані обставини встановлені судовим рішенням від 06.05.2019 р. у справі № 308/6966/15-ц і в силу ст. 82 ЦПК доведення не потребують.
Як встановлено судом 13.03.2015 року ОСОБА_1 повторно звернувся на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою/ скаргою про проведення перерахунку зобов'язань за валютним кредитним договором № MKZ7GK04400010 відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». ( а.с. 25)
Як встановлено судом ПАТ КБ «ПриватБанк» продовжував нараховувати ОСОБА_1 проценти, пеню і штрафи за вказаним валютним кредитним договором № MKZ7GK04400010 і 08.06.2015 р., ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № MKZ7GK04400010.
Як встановлено судом , рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.05.2019 р. у справі № 308/6966/15-ц , яке набуло законної сили , у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № MKZ7GK04400010 - відмовлено. ( а.с.3-9, Т.2)
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30.10.2019 р. у справі № 308/6966/15-ц апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.05.2019 р. без змін. ( а.с.10-14, Т.2)
23.06.2021 р. Верховним Судом за результатами розгляду касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» на вказані рішення судів у справі № 308/6966/15-ц постановлено ухвалу про закриття касаційного провадження.
За правилами ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом , з 17.03.2014 р. на ОСОБА_1 як на діючого військовослужбовця розповсюджували свою дію норми, передбачені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Про даний факт ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином був повідомлений письмово 22.01.2015 року, а також, у подальшому, про такі обставини повторно письмово повідомлявся відповідачем, вказані обставини встановлені судовим рішенням від 06.05.2019 р. у справі № 308/6966/15-ц і в силу ст. 82 ЦПК доведення не потребують.
Як встановлено судом , отримавши 22.01.2015 року відповідні підстави для обовязкового згідно закону перерахунку ОСОБА_1 як військовослужбовцю кредитної заборгованості за договором № MKZ7GK04400010 від 21.02.2005 року та приведення її розміру у відповідність до розміру такої заборгованості, який існував станом на 17.03.2014 року, ПАТ КБ «Приватбанк», всупереч вимогам п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», такі дії не вчинив та до закінчення строку дії кредитного договору № MKZ7GK04400010, а також на дату звернення з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , не надав ОСОБА_1 інформацію про факт перерахунку заборгованості, його результати і актуальний стан кредитної заборгованості за таким договором. Тим самим ПАТ КБ «Приватбанк», порушив право ОСОБА_1 на отримання своєчасної, повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про його кредитні зобов'язання відповідно до статей 55, 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», вказані обставини встановлені судовим рішенням від 06.05.2019 р. у справі № 308/6966/15-ц і в силу ст. 82 ЦПК доведення не потребують.
Як встановлено судом , після 17.03.2014 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» продовжував нараховувати ОСОБА_1 відсотки, комісію та пеню, а частину сплачених ОСОБА_1 сум спрямовував на погашення нарахованої таким чином заборгованості, такі дії Банку є неправомірними й такими, що суперечать пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вказані обставини встановлені судовим рішенням Закарпатського апеляційного суду від 30.10.2019 р. у справі № 308/6966/15-ц і в силу ст. 82 ЦПК доведення не потребують.
Таким чином, доведеним є факт вчинення ПАТ КБ «ПриватБанк» протиправних дій відносно позивача ОСОБА_1 щодо нарахування ОСОБА_1 відсотків, комісії та пені за кредитним договором № MKZ7GK04400010 після 17.03.2014 р., а також спрямування частини сплачених ОСОБА_1 сум на погашення нарахованої таким чином заборгованості.
Відповідно до статті 18 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, дія якого поширюється також на військовослужбовців СБУ та який затверджено Законом України від 24 березня 1999 р. № 548-XIV, військовослужбовці перебувають під захистом держави й мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.
Відповідно до статті 19 цього Статуту - держава гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей соціальний і правовий захист відповідно до законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.
Враховуючи важливе значення для позивача питання житлового забезпечення та беручи до уваги тривалість порушення відповідачем прав позивача, Суд дійшов висновку, що у даному випадку поза розумним сумнівом є обґрунтованими та доведеними ті негативні наслідки неправомірних дій з боку ПАТ КБ «ПриватБанк», про які у своїй позовній заяві вказує ОСОБА_1 та які завдали йому моральної (немайнової) шкоди, зокрема: страждання та приниження, яких позивач зазнав внаслідок протиправних дій ПАТ КБ «ПриватБанк»; приниження честі, гідності та ділової репутації; моральні переживання, сильне хвилювання, нервування і негативні емоції, розлади стосунків в сім'ї, конфліктні ситуації, сварки, що негативно вплинуло (та впливає) на стан здоров'я позивача; необхідність докладати додаткових зусиль для захисту і відновлення своїх прав і свобод, що тягне за собою додаткове витрачання часу позивачем, відрив від його звичайних занять, в тому числі за рахунок робочого часу, порушуючи тим самим звичайний спосіб життя; необхідність доведення до третіх осіб змісту даного судового спору, тобто відомостей, що мають виключно приватний характер та які позивач за інших обставин не повідомляв би про третім особам, через що позивач зазнає дискомфорту у робочих стосунках та негативного впливу на його ділову (службову) репутацію, а також має певні переживання, негативні емоції.
Суд вважає доведеним перебування вказаних негативних наслідків для ОСОБА_1 у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку з неправомірними діями ПАТ КБ «ПриватБанк», основним проявом якої до позивача є невиконання банком вимог пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а інші прояви є похідними.
У статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Як було зазначено вище, відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № MKZ7GK04400010 Ужгородський міськрайонний суд у справі № 308/6966/15-ц визнав факт вчинення ПАТ КБ «ПриватБанк» протиправних дій відносно позивача ОСОБА_1 щодо нарахування ОСОБА_1 відсотків, комісії та пені за кредитним договором № MKZ7GK04400010 після 17.03.2014 р., а також спрямування частини сплачених ОСОБА_1 сум на погашення нарахованої таким чином заборгованості. Окрім того, Закарпатський апеляційний суд у справі № 308/6966/15-ц визнав та підтвердив факт вчинення ПАТ КБ «ПриватБанк» протиправних дій відносно позивача ОСОБА_1 щодо нарахування ОСОБА_1 відсотків, комісії та пені за кредитним договором № MKZ7GK04400010 після 17.03.2014 р., а також спрямування частини сплачених ОСОБА_1 сум на погашення нарахованої таким чином заборгованості.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, факт вчинення ПАТ КБ «ПриватБанк» протиправних дій відносно позивача ОСОБА_1 щодо нарахування ОСОБА_1 відсотків, комісії та пені за кредитним договором № MKZ7GK04400010 після 17.03.2014 р., а також спрямування частини сплачених ОСОБА_1 сум на погашення нарахованої таким чином заборгованост підтверджений судовим рішенням і не підлягає доведенню.
При вирішенні спору про відшкодування фізичній особі моральної шкоди, судом також враховані відповідні правові висновки з питань відшкодування моральної (немайнової) шкоди, висловлені у постановах Верховного Суду.
Так, загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 р. у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 р. у справі № 216/3521/16-ц Суд зазначив (п. 23), що заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов'язальних відносин).
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України (п. 27).
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (п. 49).
Вирішуючи спір щодо відшкодування моральної шкоди за порушення споживчого договору, суди мають враховувати, що моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб'єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону про захист прав споживачів навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено (п. 51).
У постанові Верховного Суду від 17.03.2021 р. у справі № 420/239/20 Суд зазначив, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно (п. 54).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав психологічних страждань та розчарувань, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано (п. 56).
Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди (п. 58).
Згідно з пунктами 3,9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Обґрунтовуючи наявність моральної шкоди, позивач зазначав, що внаслідок протиправних дій відповідача він, з метою відновлення порушених його прав, був змушений витрачати значну кількість особистого часу, витрачати зусилля для відновлення порушених його прав, протиправними діями Банківської установи принижено його честь, гідність, у зв'язку із чим позивач зазнав моральних страждань, втратив надію на справедливість, викликану відповідачем, що призвело до виникнення у нього емоційних, психологічних і нервових зривів.
У пункті дев'ятому постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам також роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Згідно п.17-1 постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» потерпілий, тобто особа, якій заподіяно моральну шкоду внаслідок незаконних дій, має право пред'явити позов про її відшкодування.
Отже, з урахуванням законодавчо закріпленого обґрунтування і підстав стягнення моральної шкоди, а також те, що матеріалами справи доведено протиправність дій ПАТ КБ «ПриватБанк» відносно позивача ОСОБА_1 щодо нарахування ОСОБА_1 відсотків, комісії та пені за кредитним договором № MKZ7GK04400010 після 17.03.2014 р., а також спрямування частини сплачених ОСОБА_1 сум на погашення нарахованої таким чином заборгованості , суд вважає, що у даній справі позовні вимоги слід задовольнити , стягнути на користь ОСОБА_1 80 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди .
Визначаючи розмір морального відшкодування, та керуючись принципом розумності та справедливості, суд виходить із встановлених у даній справі обставин, враховує характер, тяжкість, тривалість моральних страждань позивача та їх наслідки, тривалість порушення відповідачем прав позивача через невиконання вимог Закону, що відповідає рівню понесених позивачем з 22.01.2015 р. страждань та принижень з вини ПАТ КБ «ПриватБанк», тобто є справедливою сатисфакцією.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рі шення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін, та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.
Щодо розподілу судових витрат:
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Відповідно ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог тому суд вважає, що оскільки позивач за подання позову про стягнення моральної шкоди звільнений від сплати судового збору, відповідно до Закону України "Про судовий збір", з відповідача слід стягнути в дохід держави судовий збір у розмірі 1200,00 грн.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 18, 19, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 23, 1167 суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» ( правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» ) про стягнення моральної шкоди - задовольнити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження: 49094, м. Дніпро вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ) завдану моральну (немайнову) шкоду в сумі 80 000,00 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження: 49094, м. Дніпро вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь держави судовий збір в розмірі 1200,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 );
Відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (місце знаходження: 49094, м. Дніпро вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570).
Дата складання повного тексту судового рішення - 23.06.2022.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца