вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"05" липня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/59/22
Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,
розглянув матеріали справи
за позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська енергосервісна компанія"
про: стягнення 762 238 грн. 35 коп. збитків
секретар судового засідання: С.Коваль;
представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: О.Жуковський;
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська енергосервісна компанія" про стягнення збитків в розмірі 762 238,35 грн.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області проведено перевірку фінансово - господарської діяльності Квартирно-експлуатаційного відділу м. Рівне за період з 01 січня 2016 року по 31 січня 2018 року, за результатами вказаної ревізії встановлено, що впродовж 2016 року ТОВ "Поліська енергосервісна компанія" для виробництва теплової енергії використовувались дрова. При цьому, газ використано лише в січні та лютому 2016 року, що свідчить про виробництво теплової енергії з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.
В порушення вимог ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону, постанов НКРЕКП, КЕВ м. Рівне вартість теплової енергії, встановленої ТОВ "ПЕК" з використанням дров, оплачено по тарифах на теплову енергію з використанням природного газу, що призвело до зайвого витрачання бюджетних коштів (внаслідок оплати завищеної вартості наданих послуг) протягом січня, березня-листопада 2016 року на загальну суму 762 238,35 гривень.
У своєму відзиві на позов відповідач вказує, що рішенням Сарненської міської ради Рівненської області встановлено єдиний тариф на послуги з виробництва теплової енергії, даний тариф був застосований товариством при наданні послуг з виробництва теплової енергії відповідно до укладених з позивачем договорів.
Відповідач вказує, що позивачем не доведено всіх елементів складу правопорушення, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 21 лютого 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 22 березня 2022 року. У задоволенні вимоги позивача про залучення до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області та Управління Західного офісу Держаудитслужби відмовлено.
22 березня 2022 року відповідачем подано відзив на позов.
Ухвалою суду від 22 березня 2022 року підготовче засідання відкладено до 12 квітня 2022 року.
Ухвалою суду від 12 квітня 2022 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 11 травня 2022 року.
Згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 10 травня 2022 року №03-04/34/2022, відповідно до пунктів 2.3.49 - 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №918/59/22, за результатами якого справу передано на розгляд судді А.Качуру.
Ухвалою суду від 11 травня 2022 року справу №918/59/22 до провадження, прийнято рішення про проведення повторного підготовчого провадження.
Ухвалою суду від 11 травня 2022 року підготовче засідання відкладено на 31 травня 2022 року.
Ухвалою суду від 31 травня 2022 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 05 липня 2022 року.
В судове засідання представник позивача не з'явився.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським суд встановив наступне.
13 січня 2016 року між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Рівне (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Поліська енергосервісна компанія" (учасник) було укладено договір про закупівлю послуг за державні кошти №15 (надалі договір), відповідно до предмету якого учасник зобов'язується у 2016 році поставити замовникові послуги зазначені в п. 1.2., а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.
Найменування послуги: код згідно ДКПП 016-2010 - 35.30.1 (пара та гаряча вода; постачання пари та гарячої води) (постачання теплової енергії на об'єкти: службові будівлі) (пункт 1.2. договору.
Згідно з умовами пунктів 3.1., 3.2. договору, ціна цього договору становить 3 250 000,00грн. без ПДВ. Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Відповідно до пункту 4.1.-4.3. договору, розрахунки проводяться замовником шляхом: оплати до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки, рахунка на оплату послуг (далі - рахунок), виставленого учасником на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі послуг. До рахунка додаються: акт приймання-паредачі послуг. Оплата здійснюється замовником виключно грошовими коштами за фактично передану теплову енергію.
Згідно з умовами пунктів 5.1.- 5.2. договору, строк (термін) надання послуг: січень - грудень 2016 року. Місце поставки послуг: Рівненська обл., м. Сарни.
Як слідує з листа Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області "Про усунення виявлених порушень законодавства від 13 червня 2018 року №13-17-08-17/2725, Управлінням за період з 01 січня 2016 року по 31 січня 2018 року встановлено ряд порушень що відображені в акті ревізії від 07 травня 2018 року №13-17-08-06/14 (самого акту ревізії сторонами суду не надано).
Під час ревізії виявлено та не усунуто наступні порушення законодавства: "в недотримання постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.12.2014 №1073 із змінами та від 03.03.2016 №286 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії ТОВ "Поліська енергосервісна компанія" КЕВ м. Рівне вартість теплової енергії, виготовленої ТОВ "ПЕК" з використанням дров, оплачено по тарифах на виробництво теплової енергії з використанням природного газу, чим порушено вимоги ст. 276 Господарського кодексу України від 16.01.2013 № 436-IV в частині, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону, що призвело до завищення вартості наданої послуги за січень, березень-листопад 2016 року на суму 762 238,35 грн. та, як наслідок, завдано матеріальної шкоди (збитків) на вказану суму".
Позивач вказує, що за наслідками ревізії встановлено, що впродовж 2016 року ТОВ "ПЕК" для виробництва теплової енергії використовувались дрова. При цьому, газ використано лише в січні та лютому 2016 року, що свідчить про виробництво теплової енергії з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.
На запит Західного офісу Держаудитслужби, Головним управлінням Держпродспоживслужби в Рівненській області повідомлено, що при затвердженні рішень від 28.10.2015 №354 та від 28.09.2016 №295 "Про встановлення тарифу на послуги з виробництва теплової енергії, що надає ТОВ "ПЕК" військовій частині, виконавчим комітетом Сарненської міської ради було порушено вимога статті 20 Закону України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 № 2633-IV, оскільки в 2015-2016 роках органам місцевого самоврядування було надано повноваження щодо встановлення тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням традиційних джерел енергії, її транспортування та постачання.
У зв'язку з вищезазначеним, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди (збитків) завданих внаслідок завищення вартості наданих послуг в розмірі 726 238,35 грн.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини за своїм змістом є майновими, договірними та стосуються надання послуг теплопостачання, постачання пари та гарячої води. Спірний характер правовідносин базується на тому, що на переконання позивача останній здійснив переплату за отримані послуги, так як при розрахунку вартості наданих послуг було невірно визначено тариф на послуги з виробництва теплової енергії, у зв'язку з чим позивачем переплачено вартість отриманих послуг в сумі 762 238,35 грн. Позивач вважає, що відповідачем завдано йому матеріальної шкоди на вказану суму.
В свою чергу відповідач вважає, що послуги надані за діючими тарифами, водночас обставини висвітлені за насідками ревізії фінансово-господарської діяльності позивача не є достатньою правовою підставою для задоволення позову, а сам акт ревізії не є належним та допустимим доказом завдання шкоди.
Відповідно до статті 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з правочинів.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК України та статті 193 ГК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з положеннями частин 2-3 статті 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Статтею 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (стаття 641 ЦК України).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (стаття 642 ЦК України).
За приписами статті 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до положень частини 1 статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
За змістом статей 189, 191 ГК України та статей 10, 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку.
У своєму позові позивач просить суд стягнути суму переплачених коштів в розмірі 762 238,35 грн., що є різницею в тарифі за надані послуги, так як вартість послуги отриманої від відповідача розраховано на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а проте постановами НКРЕКП встановлено інший тариф.
Щодо вказаних обставин суд відзначає наступне.
Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.
Згідно з положеннями частини 3 статті 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Як слідує з листа Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області "Про усунення виявлених порушень законодавства від 13 червня 2018 року №13-17-08-17/2725, під час ревізії фінансово-господарської діяльності позивача встановлено, що вартість теплової енергії, виготовленої ТОВ "ПЕК" з використанням дров, оплачено по тарифах на виробництво теплової енергії з використанням природного газу.
Згідно з постановою НКРЕКП №1073 від 30 грудня 2014 року, для відповідача встановлено тариф на виробництво теплової енергії з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії за адресою що відображена в договорі №15 від 13 січня 2016 року в розмірі 803,67 грн. за 1Гкал (без ПДВ).
Водночас рішенням Сарненської міської ради Рівненської області від 28 жовтня 2015 року №354, тариф на виробництво теплової енергії за адресою що відображена в договорі №15 від 13 січня 2016 року встановлено в розмірі 1044,07 грн. для населення та 1203,17 грн. для бюджетних установ за 1 Гкал.
Згідно з постановою НКРЕКП №286 від 03 березня 2016 року, для відповідача встановлено тариф на виробництво теплової енергії з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії за адресою що відображена в договорі №15 від 13 січня 2016 року в розмірі 948,22 грн. за 1Гкал (без ПДВ).
Водночас рішенням Сарненської міської ради Рівненської області від 28 вересня 2016 року №295, тариф на виробництво теплової енергії за адресою що відображена в договорі №15 від 13 січня 2016 року встановлено в розмірі 1439,18 грн. для населення та 1458,99 грн. для бюджетних установ за 1 Гкал.
Згідно з положеннями статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить зокрема встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.
Позивач вказує, що для ТОВ "ПЕК" встановлено тариф на послуги з виробництва теплової енергії за вищевказаною адресою, згідно рішень виконавчого комітету Сарненської міської ради № 354 від 28.10.2015 та № 295 від 29.09.2016 (за інформацією Сарненської міської ради вартість виробництва теплової енергії розраховано на 90 % з використанням дров та на 10 % з використанням газу).
При цьому, матеріали справи не містять доказів того що вартість виробництва теплової енергії Сарненською міською радою розраховано на 90 % з використанням дров та на 10 % з використанням газу.
Згідно з листом Головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області від 27 квітня 2018 року №11-12/2034, управління зазначає, що при затвердженні рішень від 28.10.2015 № 354 та від 28.09.2016 № 295 про встановлення тарифу на послуги з виробництва теплової енергії, що надає ТОВ "ПЕК" військовій частині, виконавчим комітетом Сарненської міської ради було порушено вимога статті 20 Закону України "Про теплопостачання", оскільки в 2015-2016 роках органам місцевого самоврядування було надано повноваження щодо встановлення тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням традиційних джерел енергії. її транспортування та постачання.
Аналізуючи положення частини 3 статті 20 Закону України "Про теплопостачання", а також положення статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" суд відзначає, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить зокрема встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію, водночас тарифи на виробництво теплової енергії з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Аналізуючи постанови НКРЕКП №1073 та №286, а також рішення ВК Сарненської міської ради №354 та 295 суд відзначає, що рішенням органу місцевого самоврядування встановлено тариф на послугу з виробництва теплової енергії, водночас постановами НКРЕКП установлено, що у випадку виробництва теплової енергії з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії слід застосовувати тариф, встановлений НКРЕКП, що не суперечить положенням статті 20 Закону України "Про теплопостачання", а також положення статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Отже, суд погоджується з позицією позивача, що вартість теплової енергії, виготовленої ТОВ "ПЕК" з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, повинна була розраховуватись на підставі тарифу, визначеного відповідною постановою НКРЕКП.
Разом з тим, заявляючи позовні вимоги про стягнення коштів що є предметом спору, позивачем заявлено вказані кошти як шкоду (збитки).
Згідно з нормами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У статті 1166 ЦК України вказано, що, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка (або порушення зобов'язання); шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
За змістом частини 1 та 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
За сталою судовою практикою Верховного Суду для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками; вина боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає (наприклад постанова ВС у справі №923/43/19 від 13.03.2020 року).
А проте, на переконання суду, позивачем не доведено усіх чотирьох загальних умов відповідальності, для відшкодування шкоди.
На думку суду, протиправна поведінка відповідача проявляється в тому, що останній всупереч постанов НКРЕКП здійснював розрахунок вартості наданої послуги без врахування положень постанов НКРЕКП, якими встановлено тариф для позивача (у випадку вироблення теплової енергії з використанням нетрадиційних (поновлювальних джерел).
А проте, позивачем не доведено розмір збитків. Матеріали справи не містять жодного доказу отримання та оплати наданих послуг впродовж 2016 року, зокрема матеріали справи не містять актів приймання - передачі наданих послуг, рахунків та платіжних документів про сплату послуг.
А отже позивачем не доведено наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою і завданими збитками, оскільки позивачем взагалі не обґрунтовано наявність збитків.
Вина відповідача має вираження у його діях, а зокрема в тому, що саме він протиправно всупереч постанов НКРЕКП здійснював розрахунок вартості наданої послуги без врахування положень постанов НКРЕКП, якими встановлено тариф для позивача.
Згідно з положеннями статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Суд наголошує, що в даному випадку досліджується наявність складу цивільного правопорушення, як підстави для цивільно-правової відповідальності за завдані збитки.
Водночас необхідно враховувати, що вина є одним з елементів суб'єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння. Відповідальність без вини можлива тільки в окремих, передбачених законом випадках в цивільному праві.
ЦК України закріплено легальну цивільно-правову дефініцію вини (ст. 614 ЦК України), визначаючи її через обставини, які свідчать про її відсутність. Так, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ч. 2 ст. 614 ЦК України). Отже, вина у цивільному праві це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобов'язання або для запобігання заподіянню шкоди. Дане визначення вини позбавлене суб'єктивної характеристики, воно ґрунтується на зовнішніх, об'єктивних критеріях визначення. Вживання всіх залежних від особи заходів є формою поведінки особи, а не її психічного ставлення.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Водночас суд відзначає, що позивачем не надано суду доказів отримання послуг, обсягів та вартості таких послуг, оплати коштів за отримані послуги. Відповідно суд позбавлений можливості перевірити обставини завдання збитків. Матеріали справи не містять акту ревізії, на який позивач посилається у своєму позові, актів приймання - передачі послуг та рахунків на оплату з відображенням тарифу, який застосовано (які передбачені розділом 4 договору), а також доказів сплати отриманих послуг (квитанції, платіжні доручення, тощо). Крім того в матеріалах справи відсутній розрахунок завданих збитків.
Суд підкреслює, що наданий позивачем лист Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області № 13-17-08-17/2725 від 13 червня 2018 року не є належним доказом на підтвердження завдання відповідачем позивачу матеріальних збитків на визначену позивачем суму, оскільки такий доказ не відповідає вимогам належності та допустимості встановленим статтями 76, 77 ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Таким чином акт ревізії є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень в діяльності особи (підконтрольної установи) котра перевіряється. Результати ревізії, оформлені у відповідному акті контролюючого органу можуть бути підставою для вжиття ним, в межах своєї компетенції, відповідних заходів реагування, в тому числі, притягнення до відповідальності посадових осіб позивача у встановленому законом порядку, а не для встановлення певного зобов'язання в межах господарсько-правових відносин.
Суд зауважує, що зазначену вище ревізію фінансово-господарської діяльності позивача було проведено з метою оцінки діяльності позивача, як розпорядника бюджетних коштів, а тому акт ревізії не створює ніяких правових наслідків для інших осіб, окрім позивача.
Зазначені в акті ревізії обставини щодо господарської діяльності третьої особи підлягають доказуванню та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими ГПК України, і саме лише посилання позивача на акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача визначеної в ньому суми грошових коштів. Зафіксовані ревізією порушення не впливають на умови договірних відносин і не можуть їх змінювати.
Натомість надані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог копія листа-вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області від 13.06.2018, копія Договору № 15, копії претензій позивача не спроможні довести ті обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов'язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Таким чином, позивачем, в обґрунтування своєї правової позиції у цьому спорі, не надано належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б свідчили про обставини завдання збитків.
З врахуванням вимог статті 77 ГПК України, в суду відсутні підстави для прийняття листа Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області як належного та допустимого доказу завдання збитків та визначення їх розміру.
Також, згідно з нормами статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Правилами статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Висновки суду
За наслідками розгляду справи судом не встановлено наявність підстав для задоволення позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліська енергосервісна компанія" шкоди (збитків) в розмірі 762 238,35 грн., оскільки позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не надано суду належних та допустимих доказів завдання відповідачем шкоди.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 11 433,58 грн. покладаються на позивача.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Позивач: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне (33001, м. Рівне, вул. Чернишова 8, код ЄДРПОУ 08005801)
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Поліська енергосервісна компанія" (35313, Рівненська область, Рівненський район, смт. Оржів, вул. Підгірна 1-Г, код ЄДРПОУ 39300286).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Повне рішення складено та підписано 11 липня 2022 року.
Суддя А.Качур