ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.07.2022Справа № 910/3663/22
Суддя Господарського суду міста Києва Алєєва І.В., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Ліспостач»
про стягнення 33 670, 00 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 33 670, 00 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
У відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
03.12.2021 на підставі залізничної накладної №465153 Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лісопостач» (далі - Відповідач) відправило зі станції ст. Київ - Деміївський Південно-Західної залізниці - до станції Вадул-Сірет (ЕКСП. ЧФР) вагон №59434126, вантаж: «Деревина паливна хвойних порід у вигляді колод, полін, гілок, в'язанок хмизу або в аналогічних видах».
На станції Здолбунів Львівської залізниці вагон №59434126 було затримано для подальшого його комісійного зважування на підставі актів загальної форми № 2032 від 11.12.2021 та №8501 від 13.12.2021.
Зважуванням даного вагона було встановлено: вантажопідйомність вагону - 60 тон.; маса нетто 73200 кг., що на 13767 кг. більше від ваги яка зазначена в перевізному документі; тара 33000 кг.; маса брутто 106200 кг., що більше вантажопідйомності вагона на 13200 кг.
Оскільки, згідно показників ваги зазначений вагон був навантажений понад норму, що в свою чергу загрожувало безпеці руху відповідно до Правил технічної експлуатації вагонів розділ 15 п. 15.27, вагон було затримано на станції Здолбунів.
13.12.2021 на станції Здолбунів Львівської залізниці було здійснено контрольно-комісійне зважування на 150т. електронних тензометричних вагонних вагах, клеймо 2021, вагона №59434126 та виявлено різницю в масі вантажу, а саме: із перевізного документу: маса нетто 59433 кг., тара 33000 кг, маса брутто не вказано, вантажопідйомність вагону - 60 тн. в дійсності виявлено: маса нетто 73200 кг., тара 33000 кг, маса брутто 106200 кг., тобто вага вантажу більша на 13767 кг. від ваги яка зазначена в перевізному документі, вагон завантажений більше вантажопідйомності на 13200 кг, про що складено Комерційний акт № 350002/164.
Як зазначає позивач, відповідачем при заповненні накладної № 465153 була допущена невідповідність у масі вантажу в вагоні № 59434126, що підтверджується комерційним актом № 350002/164 від 13.12.2021.
Згідно ст. 16 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення позивачем нарахована неустойка у розмірі: 6734,00 (провізна плата) х5 = 33670,00 грн.
Згідно з частиною 2 статті 3 Господарського процесуального кодексу України якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Враховуючи вимоги Закону України «Про приєднання України до Протоколу від 03.06.1999, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980» та те що, Україна приєдналась 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 при вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, слід застосовувати приписи Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення та Конвенції про міжнародні залізничні перевезення. Оскільки спірні правовідносини сторін виникли з перевезення вантажу у міжнародному сполученні, а тому у даному випадку підлягає застосуванню Угода про міжнародне вантажне сполучення.
За змістом §§ 1, 2 статті 2 Угоди на її умовах здійснюється перевезення вантажів в прямому міжнародному вантажному сполученні між станціями, які відкриті для виконання вантажних операцій відповідно до національного законодавства Сторін цієї Угоди та за накладними, передбаченими цією Угодою, і тільки по мережі доріг - учасників цієї Угоди.
Ця Угода має обов'язкову силу для залізниць, відправників та отримувачів вантажів і діє незалежно від державної належності Сторін договору перевезення.
За відсутності відповідних положень у цій Угоді застосовується національне законодавство тієї Сторони, в якій повноважна особа реалізує свої права (стаття 5 Угоди).
Згідно з § 2 статті 19 Угоди національним законодавством країни відправлення визначається, ким повинно здійснюватися завантаження вантажу у вагон - перевізником чи відправником.
Отже, у цих питаннях, у тому числі й щодо визначення маси вантажу, слід керуватися Статутом залізниць України та Правилами приймання вантажів до перевезень, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082.
Крім того, спірні правовідносини стосуються перевезення вантажів залізницею, а відтак, підпадають під правове регулювання, окрім вказаної Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС), також, Глави 64 Цивільного кодексу України, Глави 32 Господарського кодексу України, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998, та інших нормативних актів, прийнятих у відповідності до них та які регулюють спірні правовідносини.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з «Закону України «Про транспорт», «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Відповідно до статті 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Згідно з параграфом 1 статті 23 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) встановлено, що перевізник має право перевіряти, чи дотримані відправником умови перевезення та чи відповідає відправка відомостям, вказаним відправником у накладній. Перевірка здійснюється у порядку, встановленому національним законодавством.
Відповідно до положень частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з положеннями частини 2 статті 908 та статтею 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (частина 3 статті 909 Цивільного кодексу України).
Відповідно до підпункту 8 пункту 6 розділу 1 Статуту залізниць України (далі - Статут), накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
За § 3 статті 14 Угоди укладення договору перевезення підтверджується накладною єдиного зразка, зміст якої визначений статтею 15 цієї Угоди.
Відтак, залізнична накладна № 465153 є договором на перевезення вантажів залізничним транспортом у міжнародному сполученні.
Відповідно до статті 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
За статтею 15 Угоди в залізничній накладній, серед іншого, зазначається маса вантажу.
Згідно з § 1 статті 16 Угоди правильність відомостей і заяв у накладній забезпечує відправник. Саме він несе відповідальність за всі наслідки від неправильного, неточного або неповного зазначення відомостей чи заяв, а також від того, що вони внесені у невідповідну графу накладної.
Аналогічний нормативний припис міститься також і в статті 37 Статуту залізниць України, згідно з якою під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса; маса вантажів визначається відправником.
Приписами § 1 статті 23 Угоди передбачено, що перевізник має право перевіряти дотримання відправником умов перевезення та чи відповідає відправка відомостям, зазначеним відправником у накладній. Перевірка проводиться в порядку, встановленому національним законодавством.
З огляду на наведене, при заповненні накладної на перевезення вантажу відповідальність за точність та повноту відомостей, зазначених у відповідній накладній, покладається на вантажовідправника.
Водночас, відповідачем при заповненні накладної № 465153 була допущена невідповідність у масі вантажу в вагоні № 59434126, що підтверджується комерційним актом № 350002/164 від 13.12.2021.
Отже, має місце факт невідповідності маси вантажу, зазначеної в накладній та встановленої при контрольному зважуванні.
Згідно з абзацом четвертим пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Пунктом 1 § 1 статті 29 Угоди встановлено, що перевізник складає комерційний акт, якщо при перевірці вантажу під час його перевезення або видачі констатує невідповідність маси вантажу відомостям, зазначеним у накладній.
Відповідно до статті 129 Статуту залізниць України, що кореспондується з пунктом 5.5 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини, або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Отже, допустимими доказами неправильного зазначення у накладній маси вантажу, відправленого вантажовідправником залізницею до станції призначення для отримання вантажоодержувачем, у розумінні частини першої статті 77 ГПК України є належно складені працівниками залізниці комерційні акти за наслідком контрольного зважування вантажу, який було здано до перевезення залізницею.
Порядок складання комерційних актів визначено Правилами складання актів, які затверджено наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002.
Правильність складення позивачем Комерційного акту № 35002/164 від 13.12.2021 відповідачем не оспорюється.
З огляду на викладене зазначений комерційний акт є належними і допустимими доказом порушення відповідачем порядку складення залізничної накладної № 465153 в частині зазначення правильної маси вантажу у вагоні № 59434126.
В силу приписів частин першої та другої статті 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ними у накладній.
У параграфі 3 статті 16 Угоди міжнародного залізничного вантажного сполучення передбачено, що відправник сплачує перевізнику неустойку, якщо після укладення договору перевезення перевізник виявляє неправильність, неточність чи неповноту вказаних відправником у накладній відомостей та заяв і при цьому встановлює, що:
1) у складі вантажу були прийняті предмети, які не допущені до перевезення через державний кордон хоч б в одній з держав, по території якої повинно здійснюватися перевезення;
2) був прийнятий до перевезення небезпечний вантаж з порушенням умов його перевезення;
3) при завантаженні вантажу відправником було допущено перевантаження вагону поверх понад його вантажопідйомність;
4) занижено розмір перевізних платежів;
5) виникли обставини, які загрожують безпеці руху.
Неустойка згідно з пунктом 3 даного параграфу стягується у відповідності до приписів статті 31 "Сплата перевізних платежів та неустойки" у п'ятикратному розмірі провізної плати за перевезення надлишку масу вантажу, який належить перевізнику, який виявляє вказаний надлишок.
Передбачені вказаним параграфом неустойки перевізник має право стягнути незалежно від відшкодування можливих збитків та іншої неустойки, сплачених відправником чи одержувачем згідно з умовами даної Угоди.
Відповідно до параграфу 5 статті 31 Угоди міжнародного залізничного вантажного сполучення перевізні платежі та неустойки сплачуються перевізнику у порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якій здійснюється оплата.
На підставі вказаних положень розрахунок провізної плати здійснюється у відповідності до Збірнику тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язаних з ним послуг та коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом в межах України та пов'язані з ним послуги, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України за № 317 від 26.03.2009.
Відповідно до § 1 статті 31 Угоди якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, сплата провізних платежів є обов'язком: 1) відправника, який бере участь у перевезенні вантажу, за винятком перевізника, який видає вантаж, за перевезення, яке їм здійснюється; 2) отримувача - перевізнику, який видає вантаж, за перевезення, яке їм здійснюється.
Відносно неустойки діє такий же порядок.
Так, за перевезення надлишку вантажу, виявленого у вагоні № 59434126 позивачем здійснений розрахунок провізної плати у відповідності до § 3 статті 16 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, Тарифного керівництва № 1, Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 26.03.2009 №317.
Отже, за перевезення надлишку вантажу у вагоні № 59434126, позивачем здійснений розрахунок провізної плати у розмірі 6 734, 42 грн, відтак неустойка у п'ятикратному її розмірі за пунктом 3 § 3 частини першої та частини третьої статті 16 Угоди становить 33 670, 00 грн (6 734, 42,00 х 5). Отже, сума неустойки складає 33 670, 00 грн.
Дослідивши розрахунок заявленої до стягнення неустойки за неправильно зазначену у залізничній накладній масу вантажу, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що він є таким, що виконаний у відповідності до норм чинного законодавства та обставин справи, є обґрунтованим та арифметично вірним.
Підсумовуючи викладене, саме на відправника покладається обов'язок заповнення комплекту перевізних документів, а також надається можливість до укладання договору перевезення перевірити внесені до перевізного документу відомості і при необхідності скласти новий документ. Відповідальність за неправильне оформлення залізничної накладної несе вантажовідправник. При цьому, підставою для покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відповідних відомостей є комерційний акт, правомірність складання якого у даному випадку відповідачем не оспорювалась.
Разом з тим, судом не встановлено обставин оскарження одержувачем відповідачем комерційного акту № 35002/164 від 13.12.2021 року в порядку пункту 16 Правил складання актів з підстав оформлення цих актів з порушенням вказаних правил та не встановлено обставин звернення відповідача з приводу подання ним скарги на комерційні акти.
Відповідач не спростував доводів позивача, а також не довів наявність обставин, що могли б бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення неустойки за неправильно зазначену у залізничній накладній масу вантажу у розмірі 33 670, 00 грн. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами, відповідачем не спростовані та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України, встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У зв'язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю у розмірі 33 670, 00 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, суд
1.Позов задовольнити повністю.
2.Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОМПАНІЯ ЛІСПОСТАЧ» (Україна, 04074, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЛУГОВА, будинок 16; ідентифікаційний код 41495845) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5; Код ЄДРПОУ 40075815) в особі РЕГІОНАЛЬНОЇ ФІЛІЇ «ЛЬВІВСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (Україна, 79000, місто Львів, ВУЛИЦЯ ГОГОЛЯ, будинок 1; Код ЄДРПОУ 40081195) - 33 670 (тридцять три тисячі шістсот сімдесят) грн. 00 коп. вартості нестачі вугілля та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. - судового збору.
3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.В. Алєєва