Справа № 759/19090/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6133/2022
08 липня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Болотова Є.В.,
суддів: Кулікової С.В., Музичко С.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року та на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року, ухвалені під головуванням судді Бабич Н.Д.,-
встановив:
У серпні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із названим позовом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушені умови кредитного договору, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо списання з банківського рахунку грошових коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № б/н від 14 листопада 2011 року та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь безпідставно списані з банківських рахунків грошові кошти у розмірі 26 710 грн 77 коп.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року відмовлено у прийнятті до спільного розгляду зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 .
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за укладеною анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 14 листопада 2011 року в розмірі 21 633 грн 12 коп. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн 00 коп., а всього на загальну суму 23 903 грн 12 коп.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, скасувати ухвалу суду про відмову у прийнятті зустрічного позову та розглянути зустрічний позов.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України дана справа розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із недоцільності спільного розгляду, оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» та вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 , хоч і виникають з одних правовідносин, проте вимоги за вказаними позовами не можуть зараховуватися, а задоволення зустрічного позову повністю або частково не виключають можливість задоволення первісного позову.
Висновки суду відповідають вимогам закону.
Відповідно до положень ст. 193 ЦПК України відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Виходячи із вищенаведених вимог закону суд першої інстанції зробив правильний висновок про недоцільність спільного розгляду.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача підлягає стягненню фактично отримана та неповернута сума кредитних коштів.
Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Рішення суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 21 633 грн 12 коп.
Обґрунтовуючи пред'явлений позов, банк зазначив, що 14 листопада 2011 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписав заяву № б/н.
Відповідачу було відкрито кредитний рахунок, та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. У подальшому ліміт було збільшено до 15 000 грн.
Банк вказав, що відповідач належним чином не виконав умов договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 08 липня 2021 року складає 23 191 грн 28 коп., з яких:
- 21 633 грн 12 коп. - заборгованість за тілом кредита; в т.ч. 0 грн 00 коп. - заборгованість за поточним тілом кредита; 21 633 грн 12 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредита;
- 0 грн 00 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками;
- 1 558 грн 16 коп. - заборгованість за простроченими відсотками;
- 0 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;
- 0 грн 00 коп. - нарахована пеня;
- 0 грн 00 коп. - нараховано комісії.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов'язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.
Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На підтвердження позовних вимог банком надано: розрахунок заборгованості за договором № б/н від 14 листопада 2011 року станом на 31 серпня 2015 року; розрахунок заборгованості за договором № б/н від 14 листопада 2011 року станом на 30 червня 2019 року; розрахунок заборгованості за договором № б/н від 14 листопада 2011 року станом на 08 липня 2021 року; довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки; довідку про видачу кредитних карток; анкету-заяву від 14 листопада 2011 року; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку; виписку за договором № б/н станом на 12 липня 2021 року.
Так, у наведеній анкеті-заяві від 14 листопада 2011 року, підписаній сторонами, містяться анкетні дані ОСОБА_1 та стоїть відмітка про бажання отримати зарплатну картку.
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору № б/н, видано наступні кредитні картки:
- 31 серпня 2012 року - НОМЕР_1 (термін дії 07/15);
- 01 серпня 2014 року - НОМЕР_2 (термін дії 05/18);
- 21 липня 2014 року - НОМЕР_3 (термін дії 07/18);
- 14 серпня 2019 року - НОМЕР_4 (термін дії 11/22).
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки: 31 серпня 2012 року на картку НОМЕР_1 встановлено кредитний ліміт 5 000 грн, 28 травня 2014 року збільшено кредитний ліміт до 11 000 грн, 03 червня 2014 року збільшено кредитний ліміт до 14 000 грн, 06 червня 2014 року збільшено кредитний ліміт до 15 000 грн, 18 липня 2018 року зменшено кредитний ліміт до 0 грн.
З наданої банком виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитним лімітом та періодично погашав заборгованість.
Відповідачем не спростовано факт використання кредитної картки та користування кредитним лімітом.
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 08 липня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 21 633 грн 12 коп.
Колегія суддів вважає наданий позивачем розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом.
Належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності заборгованості за тілом кредиту відповідачем не надано.
Клопотання про призначення експертизи відповідачем не заявлялось.
Наданий відповідачем контр-розрахунок, колегія суддів не приймає, оскільки відповідачем взято до уваги лише період, починаючи з 08 липня 2018 року, тоді як непогашена заборгованість за тілом кредиту існувала до зазначеної дати.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що з відповідача необхідно стягнути заборгованість за тілом кредита у розмірі 21 633 грн 12 коп., оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом при вирішенні спору були порушені норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду від 03 листопада 2021 року та рішення суду від 04 листопада 2021 року постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для їх скасування за доводами апеляційної скарги немає.
Оскільки в силу положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України дана справа є малозначною, тому у відповідності до ч. 3 ст. 389 ЦПК України винесена постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 листопада 2021 року залишити без змін.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови виготовлено 08 липня 2022 року.
Суддя-доповідач Є.В. Болотов
Судді: С.В. Кулікова
С.Г. Музичко