вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" липня 2022 р. Справа№ 910/117/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Шаптали Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.07.2022 року у справі №910/117/22 (в матеріалах справи).
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2022
у справі №910/117/22 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Хмельницької міської ради; Міського комунального підприємства "Хмельницькводоканал"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Екологія України"
про стягнення 3 736 597,32 грн.
У січні 2022 року перший заступник керівника Хмельницької обласної звернувся в інтересах Хмельницької міської ради та Міського комунального підприємства "Хмельницькводоканал" до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Екологія України" про стягнення збитків за договором від 03.07.2019 № 240 на суму 3 736 597,32 грн.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що через завищення вартості виконаних робіт були сплачені зайві кошти у сумі 3 736 597,32 грн, у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок здійснити коригування вартості виконаних робіт в сторону її зменшення та відшкодування понесених збитків у розмірі 3 736 597,32 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі №910/117/22 позовну заяву з доданими до неї документами повернуто прокурору без розгляду на підставі п.4 ч.5 ст.174 ГПК України.
Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції вказав на те, що прокурором не обґрунтовано підстав звернення до суду з даним позовом, оскільки Міське комунальне підприємство "Хмельницькводоканал" вжило заходів та звернулося до суду із відповідними вимогами до відповідача. До того ж аналогічні вимоги між тими сторонами, про той же предмет та з тих же підстав були розглянуті та відхиленні, що підтверджується рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2021 у справі № 924/1220/20.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, прокурор звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі №910/117/22 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення прийняте з порушення норм процесуального права (неповне з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи) та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст.131-1, 142 Конституції України), а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2022, справу №910/117/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В, Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 витребувано матеріали справи №910/117/22 у Господарського суду міста Києва та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/117/22.
18.05.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі №910/117/22; розгляд апеляційної скарги Першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі №910/117/22 призначено на 05.07.2022 об 11:15 год.; зобов'язано першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури надати суду до 24.06.2022 позовну заяву з доданими до неї документами, яку було повернуто ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2022; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
01.06.2022 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду скаржником подано оригінал позовної заяви з доданими до неї документами, яку було повернуто оскаржуваною ухвалою суду.
05.07.2022 в судове засідання з'явився лише прокурор, а інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та у судове засідання не з'явилися, своїх представників не направили та про причини своєї неявки суд не повідомили. При цьому, суд апеляційної інстанції відповідно до ч.6 ст.120 ГПК України повідомляв учасників справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення копії ухвали суду від 19.05.2022 на електронну пошту останніх, докази чого містяться в матеріалах справи.
Враховуючи викладене та те, що явка представників учасників справи не визнавалась обов'язковою, а також нез'явлення їх не перешкоджає вирішенню спору, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності вказаних учасників справи.
Також учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
05.07.2022 в судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про повернення без розгляду позову першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Хмельницька міська рада та Міське комунальне підприємство "Хмельницькводоканал".
Предметом апеляційного перегляду є обставини щодо наявності чи відсутності процесуальних підстав для постановлення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 4 ГПК України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 ГПК України).
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч.3 ст.4 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.
Близькі за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 та від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
Подібний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц та від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абз.1 і 2 ч.3 ст.23 ЗУ "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз.1-3 ч.4 ст.23 ЗУ "Про прокуратуру").
Системне тлумачення положень частин третьої-п'ятої статті 53 ГПК України та частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17 та від 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Подібну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України.
Обгрнутовуючи підстави звернення до суду з даним позовом прокурор зазначив, що органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством належних заходів щодо відновлення порушених інтересів не вжито, на підтвердження чого долучено листи від 25.11.2021 № 7061-02-24-21 та від 28.08.2020 № 1794.
Разом з тим, як вбачається з листа від 25.11.2021 № 7061-02-24-21 Хмельницькою міською радою повідомлено, що підприємством було направлено вимогу до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Екологія України" на суму 3 465 379 грн 46 коп., а також підготовлено та подано до Господарського суду Хмельницької області позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Екологія України" 3 465 379 грн 46 коп.
Так, в листопаді 2020 року Міське комунальне підприємство "Хмельницькводоканал" звернулося до Господарського суду Хмельницької області з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Екологія України" про стягнення 3465379,46 грн. коштів.
Предметом спору було стягнення 3 465 379,46 грн збитків за договором від 03.07.2019 № 240, у зв'язку із завищенням вартості робіт.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 22.04.2021 у справі № 924/1220/20 у задоволенні позову Міського комунального підприємства "Хмельницькводоканал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Екологія України" про стягнення 3 465 379,46 грн коштів відмовлено.
Тобто Міське комунальне підприємство "Хмельницькводоканал" вжило необхідних заходів та звернулося до суду з відповідними вимогами про стягнення 3 465 379,46 грн збитків за договором від 03.07.2019 № 240, у зв'язку із завищенням вартості робіт.
Крім того, лист від 25.11.2021 № 7061-02-24-21 не містить жодної інформації не вжиття радою щодо захисту інтересів держави щодо стягнення збитків або немотивованої відмови.
Разом з тим, перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Хмельницької міської ради та Міського комунального підприємства "Хмельницькводоканал" звернувся до суду з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Екологія України" про стягнення збитків за договором від 03.07.2019 № 240 на суму 3 736 597,32 грн, у зв'язку із завищенням робіт.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором у даному випадку не обґрунтовано підстав звернення до суду з даним позовом, оскільки Міське комунальне підприємство "Хмельницькводоканал" вжило відповідні заходів, а також матеріали справи не містять безумних доказів не вжиття радою щодо захисту інтересів держави про стягнення збитків або немотивованої відмови.
Більше того, щодо представництва Міського комунального підприємства "Хмельницькводоканал" колегія суддів зазначає наступне.
Абзац третій частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
У цій справі колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, на розгляд якої було винесено питання щодо можливості подачі прокурором позову в інтересах держави в особі державного підприємства.
У справі № 911/2169/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 владні повноваження мають розглядатися у розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в інтересах якого подано позов повинен мати владні повноваження у тих суспільних відносинах, на відновлення яких спрямовано позов. При цьому наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинно реагувати комунальне підприємство як суб'єкт господарських відносин.
Наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов'язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис. Такий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 25.11.2020 у справі № 204/6292/18 (провадження № 61-17873св19) та від 17.06.2020 у справі № 204/7119/18 (провадження № 61-20542св19).
Враховуючи приписи статті 236 ГПК України, колегія суддів також приймає до уваги правові висновки щодо застосування норми права Верховного Суду викладені у постанові від 25.11.2021 у справі №917/269/21 (пункти 89, 90, 91), які у цьому випадку є релевантними, а саме:
«Заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб'єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб'єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20)».
Колегією суддів встановлено, що позивач-2 за організаційно-правовою формою є комунальним унітарним підприємством, тобто суб'єктом господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність, та не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, тобто суб'єктом владних повноважень.
Верховний Суд у постанові від 08.11.2021 у справі №917/561/21 додатково звернув увагу на те, що у випадку звернення прокурором за захистом інтересів держави в особі комунального підприємства/установи, необхідним є дослідження судами питання наявності у такого підприємства/установи делегованих органом місцевого самоврядування повноважень здійснювати владні управлінські функції, що, в такому випадку, наділяє комунальне підприємство/установу статусом суб'єкта владних повноважень (у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України) як іншого суб'єкта при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Колегією суддів не встановлено і наявності у позивача-2 делегованих органом місцевого самоврядування повноважень здійснювати будь-які владні управлінські функції у спірних правовідносинах.
Прокурором не надано доказів на спростування встановлено вище.
Таким чином, оскільки позивач-2 не є суб'єктом владних повноважень, то прокурор не може звертатися з позовом в інтересах держави в особі позивача-2, а позивач-2, у свою чергу, не позбавлений права самостійно звертатися з позовами за захистом порушених прав.
Щодо представництва Хмельницької міської ради колегія суддів зазначає наступне.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 по справі № 924/1237/17.
Звертаючись з позовом у цій справі в особі міської ради, прокурор стверджував, що остання як засновник комунального підприємства є органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.
Колегія суддів вважає за необхідне також зауважити, що за змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 владні повноваження мають розглядатися у розрізі саме спірних відносин, тобто орган, в інтересах якого подано позов повинен мати владні повноваження у тих суспільних відносинах, на відновлення яких спрямовано позов. При цьому наявність корпоративних відносин між органом місцевого самоврядування та комунальним підприємством виключає наявність владних повноважень між ними або між органом місцевого самоврядування як засновником комунального підприємства та третіми особами, які здійснюють господарське правопорушення, на яке повинно реагувати комунальне підприємство як суб'єкт господарських відносин.
Крім того враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №911/2169/20, Верховний Суд у постанові від 25.11.2021 у справі №917/269/21 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі комунального підприємства та міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів) дійшов висновку, що оскільки комунальне підприємство не є суб'єктом владних повноважень, а прокурором визначено порушення прав саме комунального підприємства як суб'єкта господарювання, а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування, то звернення прокурора до суду в цій справі в інтересах держави є безпідставним.
Так, колегією суддів встановлено, що міська рада не є стороною спірного правочину, при цьому позовна заява містить вимоги про стягнення грошових коштів саме на користь комунального підприємства, а не на користь органу місцевого самоврядування, що свідчить про те, що саме прокурором визначено порушення прав комунального підприємства (суб'єкта господарювання), а не безпосередньо територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування.
Також колегією суддів встановлено, що міська рада як засновник комунального підприємства не несе відповідальності за його зобов'язаннями.
Отже, у даному випадку міську раду помилково визначено прокурором як орган, який здійснює управління у спірних відносинах, оскільки право звернення засновника до господарського суду в інтересах заснованого підприємства законом не передбачено.
Відтак, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище фактів та положення ст.ст.76-79, 86 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку, що у цій справі звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі міської ради та комунального підприємства є безпідставним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка, зокрема, викладена у постанові від 07.12.2021 по справі №903/865/20.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про правомірне застосування судом першої інстанції норм п.4 ч.5 ст.174 ГПК України та, як наслідок, правомірне повернення позовної заяви без розгляду.
Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Посилання прокурора на помилковості висновків суду першої інстанції про те, що аналогічні вимоги між тими сторонами, про той же предмет та з тих же підстав вже були розглянуті (справа №924/1220/20), колегія суддів визнає вірними, однак вони не впливають на встановлене вище та на правильність повернення судом першої інстанції позовної заяви без розгляду.
Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2022
у справі №910/117/22 залишити без задоволення.
2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 у справі №910/117/22 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Повернути скаржнику оригінал позовної заяви та доданих до неї документами (від 24.12.2021 №15/2-1088-21).
5.Матеріали справи №910/117/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текс судового рішення складено 07.07.2022.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Є.Ю. Шаптала