СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/22272/21
пр. № 2/759/1069/22
04 липня 2022 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого - судді: Бабич Н.Д.,
при секретарі: Стеблецькому В.В.,
за участю представника позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, -
13.10.2021 р. до суду надійшов вказаний позов. В обґрунтування позову позивачем зазначено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.10.2016р. було стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей у розмірі 33% з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 06.07.2016 р. і до їх повноліття. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01.07.2019 р. змінено розмір аліментів встановлених на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11.10.2016р. та стягнуто з відповідача на користь позивача на утримання дітей в тіердій грошовій сумі в розмірі 1059,00 грн. на кожну дитину щомісчно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 17.12.2018 р. і до їх повноліття.
Ухвалою судді від 05.10.2021 року під головуванням судді Войтенко Ю.В. у справі відкрито провадження за правилами спрощеного провадження з викликом сторін (а.с.37).
У зв'язку з перебуванням судді Войтенко Ю.В. на лікарняному, 02.05.2022 року на підставі розпорядження №76 керівника апарату Святошинського районного суду м. Києва, здійснено повторний авторозподіл справи та згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судових справ між суддями вказану справу передано в провадження судді Бабич Н.Д. (а.с.62-63).
Ухвалою суду від 19.05.2022 року справу прийнято до провадження та призначено судовий розгляд за правилами спрощеного провадження з повідомленням сторін (а.с.66).
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з викладених у позові підстав та просив їх задовольнити, оскільки відповідач тривалий час не надавав позивачу матеріальної допомоги на утримання дітей, у зв'язку з чим утворилася заборгованість зі сплати аліментів, яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідач в судовому засіданні 23.06.2022р. надав суду пояснення, згідно яких заперечував проти задоволення позову в зв'язку з його необгрунтованістю та безпідставністю, при цьому посилався на обставини викладені у відзиві на позов, які були ним подані через канцелярію суду 02.11.2021р. (а.с. 40-41). 04.07.2022 відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.10.2016р. було стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей у розмірі 33% з усіх видів заробітку, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 06.07.2016 р. і до їх повноліття (а.с.13-15).
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01.07.2019 р. змінено розмір аліментів встановлених на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11.10.2016р. та стягнуто з відповідача на користь позивача на утримання дітей в тіердій грошовій сумі в розмірі 1059,00 грн. на кожну дитину щомісчно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 17.12.2018 р. і до їх повноліття (а.с.9-12).
На виконанні у Солом'янському РВ ДВВ у м. Києві ЦМУ МЮ знаходиться виконавче провадження № 56779999 по виконанню виконавчого листа у справі 759/9508/16-ц (а.с.19).
Згідно розрахунку заборгованості по аліментах від 07.07.2021 р., обчисленого державним виконавцем відділу Солом'янському РВ ДВВ у м. Києві ЦМУ МЮ заборгованість відповідача ОСОБА_3 по сплаті аліментів за вказаним виконавчим листом встановлена в сумі 15912,64 грн.(а.с.20-23).
Вказаний розрахунок розміру заборгованості по аліментах, який був обчислений державним виконавцем Солом'янському РВ ДВВ у м. Києві ЦМУ МЮ, ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 28.07.2021 р., визнано незаконним і було скасовано і зобов'язано державного виконавця провести новий розрахунок заборгованості по аліментам (а.с.49-52).
Позивачем та його представником до суду не було подано нового розрахунку заборгованості по сплаті аліментів відносно ОСОБА_3 , як і не надано до суду доказів встановлення розміру заборгованості за рішенням суду в випадку якщо між сторонами наявний спір щодо розміру заборгованості по сплаті аліментів.
Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 3ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частиною першоюстатті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною п'ятоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Відповідно до ст. ст. 196, 197 СК України, при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.
За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму N 3 від 15.05.2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).
Тлумачення статті 196 СК України свідчить про те, що відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи.
На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин.
Перелік причин з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частини перша та другастатті 614 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першоїстатті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов'язаної сплачувати аліменти.
У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першоюстатті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Відповідно до ч.1 ст.17, ч.1 ст.30 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом; державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, зокрема, до закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст.74 Закону України «Про виконавче провадження». Зокрема, за правилами ч.ч.2, 3, 4 цієї статті у разі наявності заборгованості із сплати аліментів понад три місяці стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника. Розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України. Державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику.
Відповідно до ч.9 цієї статті суд вирішує питання заборгованості із сплати аліментів лише у разі спору про її розмір за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Також ч.4 ст.195 СК України встановлено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом. Аналіз зазначених правових норм, які регулюють спірні правовідносини, дає підстави зробити висновок про те, що при стягненні аліментів за виконавчим листом саме державний виконавець визначає розмір заборгованості аліментів виходячи з розміру доходів отриманих боржником за певний період. Такий розрахунок є обов'язковим для його виконання сторонами виконавчого провадження, якщо вони його не оспорюють.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За правилами ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача.
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів. Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях
На час розгляду справи розрахунок заборгованості за аліментами, який обчислений державним виконавцем, відповідачем оспорений та за ухвалою суду від 28.07.2021 р. скасовано. Позивач та її представник не надали суду новий розрахунок наявності заборгованості по сплаті аліментів, як і не надали до суду рішення суду щодо наявності заборгованості встановленого рішенням суду у разі наявності спору між сторонами щодо його розміру в порядку ст. 195 СК України.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав підстав для стягнення з відповідача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, відтак з цих підстав суд вважає, що позов до задоволення не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 180, 196 СК України, ст. 549 ЦК України, ст. ст. 12, 18, 141, 187, 263, 274, 278-279, 354-355 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2022 року.
Суддя: Бабич Н.Д.