Справа № 530/454/21
2/530/9/22
01.07.2022 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., психолога Теслі Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт. Опішня, вул. Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області, орган опіки та піклування Опішнянської селищної ради Полтавської області, місце знаходження: смт. Опішня, вул. Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визначення місця проживання дітей,-
Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
ОСОБА_1 звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовна заява мотивована тим, що 10.09.2008 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із відповідачем ОСОБА_2 , який був розірваний 30.10.2020 року за рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області. Від шлюбу сторони мають спільних дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 . В жовтні 2020 року відповідач самовільно змінив місце проживання дітей: а саме приїхав провідати дітей з дозволу позивача забрав дітей на вихідні, але після спливу цього часу відмовився віддавати дітей і з тих пір відповідач не надає можливості позивачу бачитися, спілкуватися з дітьми, чим обмежує права на догляд та спілкування за дітьми. З жовтня 2020 року діти проживають з відповідачем за адресою АДРЕСА_2 , без згоди ОСОБА_1 . Добровільної спільної згоди щодо визначення місця проживання дітей за місцем проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 не досягли. У позивача створені всі необхідні комфортні умови для дітей. Проживання з матір'ю повною мірою відповідає інтересам дітей, ОСОБА_1 готова повністю опікуватися інтересами та потребами своїх дітей піклуватися про них і займатися вихованням, слідкувати за розвитком та здоров'ям дітей, оскільки вона має будинок для проживання ,працює головним бухгалтером СКП "Благоустрій-Опішня",не перебуває на диспансерному обліку у нарколога чи психіатра. Відповідач не працює, має схильність до насильства, агресивної поведінки, суїцидальних проявів, не може матеріально забезпечити дітей, а тому позивач звернулася до суду із позовом та просила суд ухвалити рішення, яким визначити місцем проживання дітей ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір'ю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_1 , стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Ухвалою суду від 15.04.2021 року відкрито провадження по справі (Т. а.с. 66).
Ухвалою суду від 06.05.2021 року призначено по справі по справі судовий розгляд та залучено до участі в справі в якості третьої особи орган опіки та піклування Опішнянської селищної ради Полтавської області. Зобов'язано орган опіки та піклування Опішнянської селищної ради Полтавської області надати суду в порядку ч.5 ст. 19 СК України письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 та відповідача ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 ( Т.1 а.с.98).
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, представник позивача адвокат Фелоненко С.М. у судове засідання не з'явилася, надіслала клопотання про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, відзив на позов не надав, представник третіх осіб служби у справах дітей Опішнянської селищної ради Полтавської області та органу опіки та піклування Опішнянської селищної ради Полтавської області, не заперечували щодо задоволення позовних вимог.
Суд, заслухавши пояснення учасників справи, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи і давши їм належну оцінку, враховуючи вимоги чинного законодавства України, установлену міжнародну практику з цього питання, надані сторонами докази, пояснення свідків, думку дітей, прийшов до наступних висновків.
Частиною 3 ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України, рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна зі сторін визнала пред"явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Зіньківського районного управління юстиції у Полтавській області 10.09.2008 року, актовий запис № 86 (Т. а.с.8). Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочку ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.а.с.9,10). Сім'я розпалась, сторони проживають окремо. Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 30.10.2020 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили (Т.1 а.с.12-17). Позивач по справі ОСОБА_1 працює у СКП "Благоустрій-Опішня", має регулярний заробіток (а.с.11). Згідно акту обстеження умов проживання від 20.02.2021 року за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 комісія не бачить підстав для того щоб діти не проживали з матір'ю (Т.1 а.с.49). Згідно акту обстеження умов проживання від 20.05.2021 року за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 в будинку чотири кімнати в двох з них зроблено ремонт в інших створюються всі належні умови проживання дітей, кімнати вмебльовані та мають всю необхідну побутову техніку для використання в повсякденному житті, комісія не бачить підстав для того щоб діти не проживали з матір'ю (Т.1 а.с.114). Згідно акту обстеження умов проживання від 20.02.2021 року за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 в будинку п'ять кімнат всі кімнати вмебльовані всіма необхідними речами та побутовою технікою для повсякденного використання. Будинок газифікований, батько дітей ОСОБА_2 проти того щоб діти проживали з матір'ю, комісія не бачить підстав для того щоб діти не проживали з батьком (Т.1 а.с.112). Відповідно до висновку виконавчого комітету Опішнянської селищної ради, як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_11 від 24.05.2021 року, визнано доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ( Т.1 а.с.121).
Порядок вирішення спору органом опіки та піклування конкретизований у пункті 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою КМУ №866 від 24.09.2008 та передбачає подання відповідної заяви службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, до якої слід долучити копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про шлюб та докази розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання. Крім цього, представники служби у справах дітей повинні звернутися до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім'ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов'язки з виховання дитини та догляду за нею.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
У свою чергу порядок вирішення спору судом передбачає звернення зацікавленої особи до суду із відповідним позовом, доводи в якому мають бути підтверджені доказами, що мають істотне значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 19 Сімейного кодексу України, участь органу опіки та піклування при розгляді даної категорії спорів є обов'язковою та передбачає подання таким органом до суду письмового висновку щодо розв'язання спору.
Частиною 1 статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
За правилами ст.9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно ч.1-3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Декларація з прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, закріплює, що дитина повинна мати можливість користуватися благами соціального забезпечення, повинна бути забезпечена належним харчуванням, житлом, розвагами та медичним обслуговуванням. Найкраще забезпечення інтересів дитини повинно бути головним принципом, і відповідальність за це лежить перш за все на батьках дитини. Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Держава вживає всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками.
Крім того, поняття «розлучення дитини та матері» не є тотожним поняттю «визначення різних місць проживання матері та дитини», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.
Положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.
Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява №2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
Як було встановлено під час розгляду справи сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається із свідоцтв про народження (Т.1 а.с.9,10). Судом в судовому засіданні встановлено, що неповнолітні діти проживають разом з батьком за його місцем проживання за адресою АДРЕСА_2 та перебувають на його утриманні. Згідно акту обстеження умов проживання від 20.02.2021 року за місцем проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 в будинку п'ять кімнат всі кімнати вмебльовані всіма необхідними речами та побутовою технікою для повсякденного використання. Будинок газифікований, батько дітей ОСОБА_2 проти того щоб діти проживали з матір'ю, комісія не бачить підстав для того щоб діти не проживали з батьком (Т.1 а.с.112).
Згідно акту обстеження умов проживання від 20.05.2021 року за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 в будинку чотири кімнати в двох з них зроблених ремонт в інших створюються всі належні умови проживання дітей, кімнати вмебльовані та мають всю необхідну побутову техніку для використання в повсякденному житті, комісія не бачить підстав для того щоб діти не проживали з матір'ю (Т.1 а.с.114).
Відповідно до ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. За статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зіст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Тим більш, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосується тільки місця проживання дитини до досягнення нею віку 14 років.
З огляду на ч.6 ст.7 СК України рівність прав і обов'язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Це узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.
Європейський суд з прав людини у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року, у якому було встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказує та допускає розлучення дитини з матір'ю, а таким винятковим випадком може бути ситуація, в якій це відповідає інтересам дитини, що залежно від обставин конкретної справи допускає і залишення дитини з батьком, але зазвичай це потребує уникнення поверхового ставлення, забезпечення поглибленого вивчення і врахування різноманітних факторів.
Вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
В постанові Верховного Суду від 22.04.2019 року у справі №204/6905/17 зазначено, що тлумачення статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи, при цьому, сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Так відповідно до пояснень представника третьої особи служби у справах дітей Опішнянської селищної ради та органу опіки та піклування Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області за місцем проживання ОСОБА_1 , за адресою за адресою: АДРЕСА_1 проведено обстеження умов проживання. З'ясовано, що на даний час, комісія вважає за необхідне встановити місце проживання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_12 з їх матір'ю ОСОБА_1 . Відповідно до довідки, виданої Опішнянською селищною радою ОСОБА_1 працює на посаді бухгалтера "СКП Благоустрій-Опішня" і отримує заробітну плату, яка за період з 01.08.2020 року по 31.01.2021 року склала 126679,14 грн. (Т.1 а.с.11). За місцем роботи характеризується позитивно (Т.1 а.с.21).
Разом з цим, суд враховуючи пояснення свідків ОСОБА_5 , яка є вихователем ОСОБА_11 та повідомила, що другий рік дитину до садочка водить тато, який приймає участь у її вихованні, мама до садочку приходила декілька разів, пояснення свідка ОСОБА_6 , яка працює психологом в комунальному закладі дошкільної освіти (ясла-садок) "Берізка", яка пояснила, що ситуація, що сталася в сім'ї ОСОБА_2 їй не відома, бесіду з дитиною не проводила, маму у садочку не бачила, оскільки не здійснює прийом дітей до садочку, пояснення свідка ОСОБА_8 ,яка є класним керівником ОСОБА_3 та пояснила, що навчання дитини проходить на високому рівні , вихованням сина займається тато, мама участі у вихованні сина не приймає, пояснення свідка ОСОБА_9 , яка повідомила, що їй відомо про те, що відповідач ОСОБА_2 не дає ОСОБА_1 бачитися з дітьми, які залишилися проживати з батьком по їх домовленості. Незважаючи на те, що обидва з батьків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають належні умови для виховання, проживання дітей, суд приймає до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особисту прихильність неповнолітніх дітей до батька, враховуючи думку самих дітей, які були допитані у судовому засіданні, в присутності психолога ОСОБА_10 , донька ОСОБА_11 відмовилася давати покази та міцно обійняла тата і не хотіла його відпускати, син ОСОБА_3 повідомив, що хоче проживати разом з батьком, інтересів до мами ОСОБА_1 , яка перебувала в залі судового засідання діти не проявляли, з метою забезпечення інтересів дітей, а також враховуючи значний час проживання дітей за місцем проживання батька ОСОБА_2 , суд приходить до висновку про необхідність визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з їх батьком і ця обставина буде сприяти нормальному розвитку дітей.
Відповідно до Порядку провадження органами опіки і піклування діяльності, пов'язаної з захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866 (далі - Порядок), органами опіки та піклування є районні, районі у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад. Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у м. Києві та м Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад.
Пунктом 72 Порядку вказано, що під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини. При вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини четвертої та п'ятої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно висновку виконавчого комітету Опішнянської селищної ради, як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_11 від 24.05.2021 року, визнано доцільним визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.121).
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.76 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.ч.1, 2, 4, 8, 9, 10 ст.83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
Відповідно до ч.1 ст.84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Беручи до уваги те, що сторонами належних та допустимих доказів в підтвердження викладених обставин надано не було, до висновку виконавчого комітету Опішнянської селищної ради, як органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_11 від 24.05.2021 року про доцільність визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 суд ставиться критично, оскільки він є неповним та здійсненим лише на підставі обстеження житлових умов батьків. До суду не було надано, висновку (довідки) щодо психологічного стану дітей, довідки про загальний стан здоров'я дітей, враховуючи той факт, що позивач другий рік не приймає участі у вихованні та навчанні дітей, не доведено той факт, що є існує реальна загроза життю та здоров'ю дітей в разі залишення проживати їх з батьком та враховуючи той факт, що при вирішенні даної категорії справ суд перш за все повинен враховувати інтереси дітей, які мають прихильність до батька, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, у зв'язку із недоведеністю позовних вимог.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Проаналізувавши надані сторонами докази, висновок органу опіки та піклування, який носить рекомендаційний характер, не породжує певних правових наслідків для суб'єктів відповідних правовідносин, і для суду не є визначальним, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю.
Оскільки в позові позивачу відмовлено, судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду у розмірі 908 гривень відповідно до статті 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягають.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.5 Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 19,84,105,109, 110,112-114, 141, 153, 155, 157-159, 160, 161, 180-183 СК України, ст. 4, 7, 10, 13,76-83,89, 130, 141, 189-200, 223, 247, 217-273 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: служба у справах дітей Опішнянської селищної ради, місце знаходження: смт. Опішня, вул. Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області, орган опіки та піклування Опішнянської селищної ради Полтавської області, місце знаходження: смт. Опішня, вул. Перемоги, 3, Полтавського району, Полтавської області про визначення місця проживання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.
Написано власноручно.
Повний текст рішення виготовлено 04 липня 2022 року.
Суддя Зіньківського районного суду
Полтавської області С.Р. Должко