Справа № 320/8130/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Леонтович А.М.
07 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Кобаля М.І., Степанюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року (розглянута у порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - 23 вересня 2021 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДПС у Київській області Берегового Сергія Анатолійовича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
У вересні 2020 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду звернулось з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (далі - відповідач 10, начальника Києво-Святошинського управління ГУ ДПС у Київській області Берегового Сергія Анатолійовича (дал і- відповідач 2), у якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення (лист) на бланку Головного управління ДПС у Київській області від 13.02.2020 вих.№4969/10/10-36-54-08; визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Київській області з 19.02.2020, яка полягає у незбиранні, невнесенні, необробці та незберіганні інформації з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2020 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС»; зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області внести до баз даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2020 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС»; визнати протиправними дії начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДПС у Київській області Берегового Сергія Анатолійовича, які полягають у підписанні ним на бланку Головного управління ДПС у Київській області листа від 13.02.2020 вих.№4969/10/10-36-54-08.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що Києво-Святошинською ДПІ було прийнято протиправне рішення від 13.02.2020 вих.№4969/10/10-36-54-08, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2020 року з тих підстав, що позивач не є платником ПДВ на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016. Позивач не погоджується з правомірністю прийняття вказаного рішення, оскільки подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства, а у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства. Зокрема, складена позивачем звітність містить усі обов'язкові реквізити та подана за формою, що відповідає чинному законодавству, а відтак мала бути прийнята податковим органом.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (ідентифікаційний код 34439389, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., м. Боярка, вул. Територія Технікуму, буд.16) зареєстровано в якості юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.11.2019 № 1005978273.
Між Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, як органом Державної фіскальної служби, та Позивачем, як Платником податків, укладено Договір про визнання електронних документів від 14 січня 2016 року №2 (далі - Договір), предметом якого є визнання податкових документів, поданих Платником податків в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП) до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв'язку або на електронних носіях, як оригіналу.
Разом з тим, з обставин справи вбачається та не заперечується позивачем, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ВІТАПОЛІС» за індивідуальним податковим номером платника ПДВ 344393810135 анульоване 18.11.2016 за рішенням контролюючого органу.
13.02.2020 позивачем було подано до Києво-Святошинської ДПІ Києво-Святошинського управління ГУ ДПС у Київській області в паперовій формі податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2020 року з додатками до неї.
ГУ ДПС у Київській області листом 13.02.2020 №4969/10/10-36-54-08 повідомила позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Вітаполіс» не є платником ПДВ з 18.11.2016. У вказаному листі також зазначено, що враховуючи викладене, ТОВ «Вітаполіс» не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за січень 2020 року згідно п.184.6 ст.184 Податкового кодексу України.
Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - ПК України).
Згідно з п.46.1 ст. 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Пунктами 48.1 - 48.2 ст.48 ПК України встановлено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями п. 46.5 ст. 46 цього Кодексу та чинному на час її подання. Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору. Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Відповідно до п.48.3 ст.48 ПК України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Згідно з п. 48.4 ст.48 цього ПК України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період.
В силу п.п. 48.5.1 п. 48.5 ст. 48 ПК України, податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.
Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.
Пунктом 48.7 ст. 48 ПК України визначено, що податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених п. 46.4 ст. 46 цього Кодексу.
Водночас, порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється ст. 49 ПК України.
Пунктом 49.1 ст. 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів:
а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою;
б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення;
в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.
Прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених п.п.48.3 та 48.4 ст.48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. (п. 49.8 ст. 49 ПК України).
Пунктом 49.9 ст. 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
Згідно з п. 49.11 ст. 49 ПК України, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.
За правилами п.184.1. ст. 184 ПК, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
Відповідно до п.п.184.5., 184.6. ст.184 ПК України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.
У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Аналіз наведеного правового регулювання дає підстави стверджувати, що процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із:
- перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених п.п. 48.3 та 48.4 ПК України;
- реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.
При цьому, як встановлено п.49.10 ст.49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Згідно з п. 49.11 ст. 49 ПК України, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови: у разі отримання такої податкової декларації, надісланої поштою або засобами електронного зв'язку, - протягом п'яти робочих днів з дня її отримання; у разі отримання такої податкової декларації особисто від платника податку або його представника - протягом трьох робочих днів з дня її отримання.
Таким чином, законодавством визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації.
Як убачається з поданої декларації з ПДВ за січень 2020 року, у графі « 031» позивачем зазначений індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість - 344393810135.
Разом з тим, з обставин справи вбачається та не заперечується позивачем, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ВІТАПОЛІС» за індивідуальним податковим номером платника ПДВ 344393810135 анульоване 18.11.2016 за рішенням контролюючого органу.
Наведене свідчить, що рішення контролюючого органу про анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «ВІТАПОЛІС» на момент подачі декларації було чинним та не скасованим у встановленому законом порядку, а реєстрація ТОВ «ВІТАПОЛІС» платником ПДВ після 18.11.2016 на момент подачі декларації не відновлена.
За правилами п.184.1. ст.184 ПК, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.
Відповідно до п.п.184.5., 184.6. ст.184 ПК України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.
У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Таким чином, враховуючи, що реєстрацію позивача платником ПДВ анульовано 18.11.2016 та інформація щодо відновлення реєстрації ТОВ «ВІТАПОЛІС» платником ПДВ на момент подачі декларації відсутня, у позивача не виникло підстав для подання податкової декларації з ПДВ за січень 2020 року, а у контролюючого органу не виникло обов'язку щодо прийняття такої податкової звітності.
За висновком суду, повідомивши листом, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, що ТОВ «Вітаполіс» не є платником ПДВ з 18.11.2016, податковий орган на момент виникнення спірних правовідносин, діяв в межах своїх повноважень та відповідно до норм чинного законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.08.2018 у справі № 810/3508/17.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги посилання позивача на той факт, що рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 18.11.2016 було оскаржено в адміністративному порядку та скасовано за принципом мовчазної згоди, про що даним обставинам була надана оцінка в рішенні Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 у справі №320/6987/19, залишеним без змін постановою ШААС від 16.06.2020.
Відповідно до абз. 3 п. 5.10 Положення № 1130, підставою для внесення до Реєстру змін щодо скасування анулювання реєстрації, що відбулось за самостійним рішенням контролюючого органу, є рішення суду, яке набрало законної сили, або рішення контролюючого органу про скасування рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ. Рішення із копіями відповідних документів направляється до Державної фіскальної служби України для внесення відповідних змін до Реєстру.
Для внесення контролюючим органом до Реєстру запису про відміну анулювання реєстрації необхідно подати належним чином завірену копію судового рішення, яким скасовано рішення відповідного податкового органу про анулювання реєстрації платника ПДВ або рішення податкового органу про відміну анулювання реєстрації платника ПДВ.
Оскільки на момент подачі декларації за січень 2020 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2020 у справі №320/6987/19, залишеним без змін постановою ШААС від 16.06.2020, яким зобов'язано Державну податкову службу України внести на підставі абз. 2 п.56.9 ст. 56 Податкового кодексу України та абз. 3 п. 5.10 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 №1130, до реєстру платників податку на додану вартість зміни щодо скасування анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС», що відбулось за рішенням Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18 листопада 2016 року № 63, зі збереженням у системі електронного адміністрування ПДВ показника залишку коштів 1 287 947,85 грн. суми ПДВ, на яку Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також зі збереженням в обліковій картці Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» як платника податків від'ємного значення сум ПДВ за результатами діяльності у звітних періодах до жовтня 2016 року включно, у розмірі 3 315 979, 00 грн., не набрало законної сили, у відповідача відсутні були правові підстави для прийняття податкової декларації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах ШААС від 30.07.2020 у справі № 320/2955/19, від 19.11.2020 у справі № 320/1254/19 та від 20.10.2020 у справі №230/1182/20.
Отже, враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 13.02.2020 вих.№4969/10/10-36-54-08 є необґрунтованими.
При цьому, зазначає, що лист відповідача, на який позивач посилається як на документ, яким йому відмовлено у поданні декларації з ПДВ за січень 2020 року, не відповідає за своїм змістом та формою ознакам рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки носить виключно інформаційний характер, не породжує будь-яких наслідків для позивача, не впливає на обсяг його прав, як платника податків, а тому його скасування не сприятиме відновленню будь-яких прав позивача, що суперечить завданню адміністративного судочинства.
Також, відсутні підстави для задоволення інших позовних вимог, які є похідними від вимоги про визнання протиправним рішення контролюючого органу щодо відмови у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість, а саме: визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Київській області з 19.02.2020, яка полягає у незбиранні, невнесенні, необробці та незберіганні інформації з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2020 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС»; зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області внести до баз даних Інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, інформацію з одержаної податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2020 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС»; визнати протиправними дії начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДПС у Київській області Берегового Сергія Анатолійовича, які полягають у підписанні ним на бланку Головного управління ДПС у Київській області листа від 13.02.2020 вих.№4969/10/10-36-54-08, позаяк вони є похідними від вимоги про визнання протиправним рішення контролюючого органу про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість.
Під час розгляду справи не встановлено ознак незаконності у діях Берегового С.А. щодо підписання листа від 13.02.2020 вих.№4969/10/10-36-54-08, оскільки останній був уповноважений на вчинення відповідних дій, та вчинив їх у межах своїх повноважень, а тому, позовні вимоги у цій частині також є необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Крім того, підписання оспорюваного листа в даному випадку не порушує прав позивача.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи позивача, зокрема з приводу того, що відповідач у справі не є контролюючим органом у розумінні закону і не має відповідних повноважень взагалі приймати, відмовляти чи іншим чином обробляти податкову звітність, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
При цьому колегіясуддів враховує роз'яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Таким чином, наведені твердження позивачем спростовано в ході розгляду справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАПОЛІС» - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: М.І. Кобаль
А.Г. Степанюк