Справа № 320/7430/21 Суддя першої інстанції: Терлецька О.О.
06 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Горяйнова А.М., Черпіцької Л.Т.,
секретаря Вишняк В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1, Міністерства оборони України в особі Командувача Військ зв'язку та кібернетичної безпеки Збройних Сил України про визнання протиправним і скасування рішення, поновлення на посаді, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року, -
22 червня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач-1, ВЧ НОМЕР_1) та Міністерства оборони України в особі Командувача Військ зв'язку та кібернетичної безпеки Збройних Сил України (далі - відповідач-2, МО України) про:
- визнання протиправним і скасування наказу МО України №1 від 04 січня 2021 року щодо звільнення лейтенанта ОСОБА_1 з посади начальника речової служби тилу 3 окремої бригади зв'язку з військової служби у запас за підпунктом «ж» (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем);
- поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуваний наказ прийнятий з порушенням вимог законодавства, за відсутності правових підстав для його прийняття. Указує на те, що систематичне невиконання умов контракту військовослужбовцем може бути встановлено за результатами атестування. Однак відповідачем-2 відповідне атестування згідно з вимогами законодавства не здійснювалось. Також звертає увагу на порушення визначеної законодавством процедури прийняття оскаржуваного наказу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не враховано, що фактично атестація відносно нього не проводилася, а також те, що відповідачі не ознайомили позивача із підкритеріями оцінки службової діяльності та графіком проведення щорічного оцінювання.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем-1 не подано.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 наголошує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача-2, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду - скасувати із залишенням позову без розгляду, з таких підстав.
Судом установлено, що 10 травня 2018 року ОСОБА_1 уклав контракт з МО України на проходження військової служби у Збройних Силах України на посаді офіцерського складу, який набув чинності 30 травня 2018 року.
Позивач проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді Начальника речової служби тилу окремої бригади зв'язку Збройних Сил України.
Відповідно до протоколу №20 засідання атестаційної комісії ВЧ НОМЕР_1 від 21 грудня 2020 року цією комісією прийнято рішення, що ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді, доцільно його звільнити з військової служби у запас у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту.
04 січня 2021 року відповідачем-2 прийнято наказ №1, яким позивача звільнено з військової служби в запас за підпунктом «ж» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем).
Не погоджуючись із цим наказом, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши, що позивач звернувся до суду з пропуском строку на судовий захист, розглянув справу по суті, дійшовши висновку про наявність факту систематичного невиконання позивачем умов контракту.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України, частиною 1 статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частинами 3 та 5 цієї правової норми для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частин 1 та 2 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Колегія суддів наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Як убачається з матеріалів справи, позивача звільнено наказом МО України від 04 січня 2021 року, а з позовом щодо оскарження цього наказу та поновлення на військовій службі позивач звернувся до суду лише 22 червня 2021 року, тобто із значним порушенням встановленого законом місячного строку звернення до адміністративного суду (майже через шість місяців після звільнення).
При цьому в позовній заяві та під час апеляційного розгляду справи позивач стверджує, що строк звернення до суду ним не пропущено, адже перебіг такого строку починається з дати отримання позивачем оскаржуваного наказу - 24 травня 2021 року.
Водночас при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись» про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19 вказала на те, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Колегія суддів звертає увагу, що оскаржуваний наказ прийнято 04 січня 2021 року. Того ж дня командиром ВЧ НОМЕР_1 в присутності посадових осіб відповідача з позивачем проведено бесіду щодо його звільнення з військової служби у зв'язку з систематичним невиконням умов контракту, про що складено аркуш бесіди, з яким позивач ознайомився під підпис.
20 січня 2021 року позивач звернувся до заступника командира тилу ВЧ НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив здійснити виплату грошових коштів, у зв'язку зі звільненням його з військової служби, що вказує на його обізнаність на момент подання рапорту про обставини і підстави звільнення з військової служби.
22 січня 2021 року на підставі зазначеного рапорта та оскаржуваного наказу командиром ВЧ НОМЕР_1 прийнято наказ №15, з якого слідує: «Лейтенанта ОСОБА_1 , начальника речової служби тилу військової частини НОМЕР_1, звільненого з військової служби у запас за підпунктом «ж» (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» наказом Командувача ВЗ та КБЗС України (по особовому складу) від 04.01.2021 №1, вважати таким, що 22 січня 2022 року справи та посаду здав. Виключити зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 22 січня 2021 та направити для постановки на облік до Броварського об'єднаного міського ТЦК та СП Київської області».
Також 22 січня 2021 року позивачу видано під підпис припис №10 про обов'язок на підставі вищезазначеного наказу командира ВЧ НОМЕР_1 вибути у розпорядження військового комісара Броварського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Київської області.
Зазначений припис позивач отримав наручно 22 січня 2021 року, про що розписався в журналі видачі приписів ВЧ НОМЕР_1.
У розділі 10 посвідчення офіцера ОСОБА_1 НОМЕР_2 відповідачем-2 здійснено запис про звільнення у запас за пп «ж» (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) наказом командувача Військ зв'язку та кібербезпеки Збройних Сил України від 04 січня 2021 року №1.
Отже, позивач мав реальну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання рішення, на підставі якого відбулось звільнення.
Отож, з дня фактичної здачі посади, виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлення у розпорядження військового комісара Броварського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки Київської області (22 січня 2021 року) ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Колегія суддів наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості отримати судовий захист, що зумовлено його власною пасивною поведінкою.
Відтак, суд першої інстанції помилково відкрив провадження у цій справі, не врахував наведеного під час розгляду клопотання відповідача про залишення позову без розгляду та розглянув спір по суті.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції потрібно скасувати, а позов - залишити без розгляду.
Відповідно до пункта 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
За змістом частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду та залишення позову без розгляду.
Керуючись статтями 33, 34, 123, 240, 243, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року скасувати.
Позов ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді А.М. Горяйнов
Л.Т. Черпіцька
Повний текст постанови складений 06 липня 2022 року.