Справа № 640/10489/21
06 липня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Степанюка А.Г.,
суддів - Кобаля М.І., Костюк Л.О.,
при секретарі - Поляновській О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправними та нечинними окремих положень нормативно-правового акту і стягнення моральної шкоди, -
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Відповідач, Мін'юст України) про:
- визнання протиправними та нечинними окремих положень абзаців 8, 9 пункту 8 розділу V Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних колоніях та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26.08.2018 №2025/5 (далі - Порядок №2025/5), а саме підкреслені положення: відеокамери у виправних/виховних колоніях встановлюються у жилих приміщеннях, біля входу та у коридорах, на сходових клітках, у службових та підсобних приміщеннях структурних дільниць та секторів, у камерах ДІЗО/К/ПКТ (ОК), секторів максимального рівня безпеки та прогулянкових двориках; у жилих приміщеннях та камерах дільниці посиленого контролю;
- стягнення з Міністерства юстиції України на користь Позивача 192 000,00 грн моральної шкоди.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 05.01.2022.
У відзиві на апеляційну скаргу Мін'юст України просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.01.2022 справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 02.02.2022, яке у зв'язку з відсутністю доказів повідомлення Позивача про дату, час та місце судового розгляду справи було відкладено на 02.03.2022, однак, через введення воєнного стану в Україні, було у подальшому призначено на 01.06.2022 та, внаслідок відсутності доказів повідомлення Позивача про дату, час та місце судового розгляду справи було відкладено на 06.07.2022.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.07.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 22.11.2021 - без змін.
Водночас, під час розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції було виявлено порушення чинного законодавства, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про необхідність постановлення окремої ухвали, виходячи з приписів ст. ст. 249, 324 КАС України з огляду на таке.
У ході апеляційного розгляду справи судовою колегією було встановлено, що положеннями статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейських пенітенціарних правил, прийнятих Комітетом Міністрів 11.01.2006 на 952-й зустрічі Заступників Міністрів, Кримінально-виконавчого кодексу України, а також Порядком використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних колоніях та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26.08.2018 №2025/5 (далі - Порядок №2025/5), передбачено можливість встановлення і використання камер відеоспостереження як у приміщеннях загального користування закладів відбування покарань, так й у жилих приміщеннях і камерах.
Поряд з цим, у пункті 3.6 «Приватність» Аналізу виконання рекомендацій щодо пенітенціарної системи, наданих Україні Європейським комітетом з запобігання катуванням з 1998 року (далі - Комітет), Комітет звернув увагу на окремі аспекти забезпечення права засуджених на приватність. Наприклад, у 2012 році він критикував надмірне втручання у приватність через встановлення у житлових приміщеннях засуджених відеокамер:
«КЗК згоден, що відеоспостереження в камерах може бути корисною гарантією в окремих випадках, наприклад, коли людина вважається такою, що викликає стурбованість щодо ризику членоушкодження або самогубства, або якщо є конкретні підозри, що засуджении? здіи?снює в камері певні діі?, які можуть поставити під загрозу безпеку. Проте, будь-яке рішення застосовувати відеоспостереження щодо конкретного засудженого повинно завжди базуватися на індивідуальніи? оцінці реальних ризиків і має часто переглядатися на регулярніи? основі. Потрібно також вжити заходів для того, щоб засуджені, які підлягають відеоспостереженню, мали гарантію належноі? конфіденціи?ності під час використання ними туалету / санвузла.
Відеоспостереження є сери?озним втручанням у приватне життя ув'язнених і робить режим ще більш репресивним, зокрема, при застосуванні протягом тривалого часу. Відповідно, Комітет виступає проти систематичності встановлення відеоспостереження в камерах і вважає, що ресурси, що виділяються на таке обладнання, можуть бути використані з більшою користю шляхом взаємодіі? персоналу з засудженими, які представляють високии?? ризик. Коли встановлюються камери відеоспостереження, в'язні повинні бути детально проінформовані про це. Крім того, важливо, щоб відповідні записи зберігалися протягом не менше 48 годин у всіх випадках і невизначении? строк у разі, якщо трапиться певнии? інцидент.
Комітет рекомендує, щоб украі?нська влада переглянула використання відеоспостереження в камерах пенітенціарних установ і прии?няла детальні регулятивні норми, з урахуванням цих зауважень» (2012, 52).
Комітет висловлював цю рекомендацію переважно щодо засуджених до довічного позбавлення волі з огляду на їхнє камерне тримання та більш часте використання відеокамер в цих приміщеннях (2014, 53; 2016, 62). Однак вона має ширший характер та стосується використання відеоспостереження за засудженими загалом.
Перевіряючи виконання цих рекомендації, Комітет у згаданому аналізі звернув увагу, що Порядок №2025/5 закріплює, що відеокамери у колоніях можуть встановлюватися у жилих приміщеннях, а також ДІЗО, ПКТ та ДПК (п. 8 розділу V).
Однак цей Порядок №2025/5 не містить гарантій від надмірного використання відеонагляду, як того вимагають рекомендації Комітету. Зокрема, він передбачає, що відеокамери встановлюються з урахуванням їхнього функціонального призначення і технічних характеристик, а також необхідності виконання завдань із забезпечення режиму, попередження втеч та інших злочинів, порушень порядку відбування покарання. Місце встановлення та вид камери визначаються комісією, яка утворюється наказом начальника колонії або особою, яка виконує його обов'язки (п. 2 розділу VII).
Всупереч рекомендаціям Комітету, Порядок 2025/5 не передбачає індивідуальної оцінки ризиків у разі встановлення відеоспостереження щодо конкретних в'язнів. Він містить широку дискрецію, яка дозволяє і надалі систематично використовувати відеонагляд у житлових приміщеннях без належного обґрунтування.
Разом з тим Порядок №2025/5 дотримується рекомендацій Комітету щодо неприпустимості охоплення відеонаглядом санітарного вузла та щодо тривалості зберігання запису з камер на сервері.
Проаналізувавши положення Порядку №2025/5 як єдиного нормативного документу, який розроблений відповідно до вимог статей 102, 103 Кримінально-виконавчого кодексу України з метою забезпечення режиму у виправних та виховних колоніях, попередження втеч та інших кримінальних правопорушень, а також порушень встановленого законодавством порядку відбування покарання, судова колегія прийшла до такого висновку.
Ні приписи Кримінально-виконавчого кодексу України, ні положення Порядку №2025/5 чи іншого підзаконного акту не містять норм, які б визначали чіткий, послідовний та зрозумілий алгоритм оцінки реальних ризиків щодо конкретного засудженого, які б свідчили про необхідність встановлення відеокамер у жилому приміщенні та камерах, а також періодичність переоцінки доцільності та необхідності продовження здійснення систематичного відеоспостереження.
Ні на час розгляду цієї справи судом першої інстанції, ні на етапі апеляційного перегляду Міністерством юстиції України не надано доказів, що на виконання вимог рекомендації Комітету вживаються дії, спрямовані на розробку і затвердження нормативного акту, приписи якого б містили алгоритми індивідуальної оцінки ризиків у разі встановлення відеоспостереження щодо конкретних в'язнів, як і обґрунтування необхідності постійного здійснення відеонагляду у жилих приміщеннях.
Разом з тим, як було зазначено вище, Комітет регулярно звертає увагу Уряду України на необхідність впровадження механізму індивідуальної оцінки ризиків у разі встановлення відеоспостереження щодо конкретних в'язнів. Проте такі рекомендації, як було встановлено у ході розгляду справи, не знаходять свого відображення у національному законодавстві України.
У свою чергу, незабезпечення виконання таких вимог може свідчити про порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо засуджених (зокрема, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горлов та інші проти Росії» від 02.07.2019, у справі «Філас проти Польщі» від 15.04.2021).
Приписи ст. 324 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 249 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
За правилами ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону (ч. 1).
В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення (ч. 4).
З метою забезпечення виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, суд встановлює у ній строк для надання відповіді залежно від змісту вказівок та терміну, необхідного для їх виконання (ч. 5).
Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав постановити окрему ухвалу відносно Міністерства юстиції України та направити її Кабінету Міністрів України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і п. 51.1 ч. IV Європейських пенітенціарних правил, прийнятих Комітетом Міністрів 11.01.2006 на 952-й зустрічі Заступників Міністрів, та мали своїм наслідком безпідставне обмеження прав ОСОБА_1 на періодичну індивідуальну оцінку ризиків у разі встановлення відеоспостереження.
Керуючись ст. ст. 242, 249, 310, 321, 324, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Про наведені порушення довести до відома Кабінету Міністрів України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Встановити строк три місяці для надання Шостому апеляційному адміністративному суду відповіді щодо виконання цієї окремої ухвали.
Окрема ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя А.Г. Степанюк
Судді М.І. Кобаль
Л.О. Костюк
Повний текст ухвали складено та підписано 06 липня 2022 року.