Справа № 640/21132/20 Суддя (судді) першої інстанції: Мазур А.С.
07 липня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Лічевецького І.О.,
Мельничука В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №04626253316 від 20.08.2020.
Позов обґрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки в межах установлених законодавством строків для сплати єдиного податку, останньою було сплачено через АТ « Райффайзен банк Аваль» єдиний податок з фізичних осіб, втім такий платіж був повернутий як нез'ясований, на транзитний рахунок банку. Враховуючи те, що сплата єдиного внеску з порушенням строків відбулася саме з вини банку, а не позивача, останній не зобов'язаний нести відповідальність за дії, що не залежали від волі останнього.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві податкове повідомлення-рішення №04626253316 від 20.08.2020 на суму 15 060,40 грн.
В апеляційній скарзі, відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що бездіяльність банку щодо тривалого неперерахування єдиного соціального внеску за липень-вересень 2018 року призвело до утворення податкового боргу.
На думку відповідача, вказане зумовило нарахування штрафних санкцій згідно норм чинного законодавства України.
Також апелянт просить здійснити заміну відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 44116011).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» утворено Головне управління ДФС у місті Києві, водночас Головне управління ДФС у місті Києві реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління ДПС у місті Києві.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу (пункт 1). Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби (пункт 2).
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 ліквідовано юридичні особи публічного права - територіальні органи Державної податкової служби, зокрема Головне управління ДПС у місті Києві.
Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529 утворено як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України - Головне управління ДПС у місті Києві (код ЄДРПОУ 44116011).
У відповідності до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає зазначене клопотання таким, що підлягає задоволенню, тому слід замінити сторону - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 44116011).
Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відтак, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 01.10.2017 по 11.04.2019 перебувала на податковому обліку в ДПІ у Подільському районі ГУ ДПС м. Києві, як фізична особа - підприємець 3 групи на спрощеній системі оподаткування, 5% до доходу.
03 жовтня 2018 року позивачем було подано податкову декларацію платника єдиного податку за три квартали 2018 №921336332, в якій задекларована сума податку, що підлягає сплаті до бюджету, згідно рядку 14 декларації склала 75 301,99 грн.
Згідно платіжного доручення від 23.10.2018 №1ВQ540166 позивачем внесено в касу банку АТ « Райффайзен банк Аваль» грошові кошти у сумі 75 301, 99 грн. згідно поданої декларації та прийнятої державною податковою службою України № 9213369332 від 03.10.2018 з призначенням платежу: єдиний податок з фізичних осіб за липень-вересень 2018 року.
23 жовтня 2018 року платіжне доручення №1ВQ540166 було прийнято банком, про що свідчить відповідний штамп, однак платіж повернувся на транзитний рахунок банку, як нез'ясований.
У свою чергу, 24.10.2018 ОСОБА_1 надала АТ «Райффайзен банк Аваль» нові уточнюючі реквізити для сплати єдиного внеску.
17 квітня 2019 року листом №D1D54/46-1-24 АТ «Райффайзен банк Аваль» повідомив позивача, що 16.04.2019 було перераховано грошові кошти у сумі 75 301, 99 грн. на розрахунковий рахунок Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та вказано, що у період з 23.10.2018 по 16.04.2019 вказана сума знаходилася на транзитному рахунку банку.
З огляду на вказане, 26.06.2020 позивач звернулася до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві із заявою, в якій просила не застосовувати до останньої штрафні санкції з підстав, викладених у листі АТ «Райффайзен банк Аваль» від 17.04.2019 №D1D54/46-1-24.
22 липня 2020 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено Акт камеральної перевірки щодо своєчасності сплати до бюджету єдиного податку з фізичних осіб №14557/26-15-33-16-11/3083603600 від 22.07.2020, яким встановлено порушення ОСОБА_1 вимог п. 126.1 ст.126 ПК України.
Як наслідок, 20.08.2020 на підставі Акту камеральної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 20.08.2020 №0426253316 про застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 15 063,60 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на належне виконання позивачем свого зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску за липень-вересень 2018 року у сумі 75 301, 99 грн, а бездіяльність банку щодо тривалого неперерахування єдиного соціального внеску, сплаченого позивачем вчасно на розрахунковий рахунок контролюючого органу, у даному випадку не може свідчити про порушення платником податків вимог п. 126.1 ст.126 ПК України, тому штрафні санкції застосовані до позивача протиправно.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
У відповідності до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк)
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Так, регулювання порядку справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-V (далі - Закон № 2464-V).
Відповідно до статті 1 Закону № 2464-V, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-V платниками єдиного внеску є зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Підпунктом 2 пункту 1 статті 7 Закону №2464-VI визначено, що, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) частини першої статті 4 цього закону єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
За правилами пунктів 5, 8 статті 9 Закону №2464-V, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.
У відповідності до пункту 7 статті 9 Закону №2464-V, єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку..
Згідно з частиною десятої статті 9 Закону №2464-V днем сплати єдиного внеску вважається: 1) у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів; 2) у разі сплати єдиного внеску готівкою - день прийняття до виконання банком або іншою установою - членом платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі; 3) у разі сплати єдиного внеску в іноземній валюті - день надходження коштів на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, безальтернативний обов'язок фізичної особи підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності.
Як свідчать матеріали справи, згідно платіжного доручення від 23.10.2018 №1ВQ540166 позивачем внесено в касу банку АТ « Райффайзен банк Аваль» грошові кошти у сумі 75 301, 99 грн. згідно поданої декларації та прийнятої державною податковою службою України № 9213369332 від 03.10.2018 з призначенням платежу: єдиний податок з фізичних осіб за липень-вересень 2018 року.
23 жовтня 2018 року платіжне доручення №1ВQ540166 було прийнято банком, про що свідчить відповідний штамп, однак платіж повернувся на транзитний рахунок банку, як нез'ясований.
У свою чергу, 24.10.2018 ОСОБА_1 надала АТ «Райффайзен банк Аваль» нові уточнюючі реквізити для сплати єдиного внеску.
17 квітня 2019 року листом №D1D54/46-1-24 АТ «Райффайзен банк Аваль» повідомив позивача, що 16.04.2019 було перераховано грошові кошти у сумі 75 301, 99 грн. на розрахунковий рахунок Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та вказано, що у період з 23.10.2018 по 16.04.2019 вказана сума знаходилася на транзитному рахунку Банку.
Так, за загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов'язку несе платник.
Це визначено статтею 109 ПК України, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
Тобто, саме протиправність дії/бездіяльності є обов'язковою умовою для визнання такої дії/бездіяльності правопорушенням.
Таким чином, для вирішення питання про наявність/відсутність підстав для застосування до платника податку відповідальності за затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання, необхідно встановити причини, що зумовили допущення такого пропуску, та перевірити чи вчинив платник податку усі залежні від нього дії з метою належного виконання податкового обов'язку щодо своєчасної реєстрації таких документів.
При цьому, статтею 111 ПК України визначені види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
У свою чергу, у відповідності до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:
- при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;
- при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Отже, допущення платником податку податкового правопорушення щодо порушення строків сплати узгодженого податкового зобов'язання має наслідком застосування відповідальності у вигляді штрафу.
Разом з тим, положення статті 129 ПК України містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов'язання.
Згідно з пунктом 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.
При цьому, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов'язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов'язання у діях платника у цьому випадку немає.
Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 804/4602/16.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 03 вересня 2019 року по справі №826/4215/18 згідно якого однією з головних ознак складу податкового правопорушення є суб'єктивна сторона, яка проявляється у вині, а саме у формі умислу або необережності суб'єкта такого правопорушення (платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб).
Тобто, податкове правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх дій (бездіяльності), бажала або свідомо допускала настання шкідливих наслідків таких дій (бездіяльності).
Як наслідок, податкове законодавство пов'язує право податкового органу нарахувати штраф за несвоєчасну сплату податкового зобо'язання лише із фактом такого порушення за наявності вини саме платника податків.
Відповідно до пункту 1.24 статті 1 Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-III (далі - Закон №2346-III) переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі.
Пунктом 1.30 статті 1 цього Закону встановлено, що платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.
У силу вимог пункту 8.1 статті 8 Закону № 2346-ІІІ банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.
Згідно підпункту 16.5.2 пункту 16.2 статті 16 Закону № 2346-ІІІ днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів вважається день його реєстрації у цих установах.
Положенням пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-ІІІ передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника, для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Вимоги пункту 22.4 статті 22 Закону № 2346-III узгоджуються з положеннями пункту 129.6 статті 129 Податкового кодексу України, згідно з яким за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом № 2346-III з вини банку, такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджету або державного цільового фонду.
При цьому, платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання пов'язано з моментом подання ним до банку платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань та прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. При цьому за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів з вини банку платник податків не несе відповідальність.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.09.2018 №823/1985/17, від 22.05.2018 №804/505/16, від 20.02.2018 №816/59/17, від 03.04.2018 №809/3851/15, від 03.05.2018 №826/11432/17.
У постанові Верховного Суду від 22.05.2018 по справі № 804/505/16 зазначено, що, за наявності у платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового зобов'язання слід визнати виконаним.
Враховуючи, що згідно платіжного доручення по сплаті єдиного соціального внеску від 23.10.2018 №1ВQ540166 позивачем у повній мірі та своєчасно сплачено єдиний соціальний внесок за липень-вересень 2018 року, та здійснено всі необхідні дії для перерахунку грошових коштів вчасно і на правильний розрахунковий рахунок та завчасно було проінформовано контролюючий орган про допущену банком бездіяльність щодо неперерахування грошових коштів, відтак штрафні санкції застосовані до позивача протиправно.
З урахуванням наведенного, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення №04626253316 від 20.08.2020.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Замінити відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 44116011).
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві як відокремленого підрозділу Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді І.О. Лічевецький
В.П. Мельничук